| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження й публікацій, в яких викладено основні положення дисертації.
Розділ 1 «Правове регулювання у сфері протидії фінансуванню тероризму у міжнародному та іноземному законодавстві» складається з двох підрозділів, у яких визначено зміст фінансування тероризму, передумови його криміналізації в Україні та наведено загальну характеристику іноземного законодавства щодо протидії фінансуванню тероризму.
У підрозділі 1.1. «Сутність фінансування тероризму та передумови його криміналізації в Україні» проаналізовано зміст дефініції «фінансування тероризму» та визначено основні причини запровадження в Україні кримінальної відповідальності за вчинення цього діяння. У роботі проведено аналіз низки міжнародних документів, які врегульовують боротьбу з фінансуванням тероризму, та визначено сутність цього діяння. З позицій міжнародного права фінансуванням тероризму є надання або збирання коштів для фактично вчинених або запланованих терористичних актів, а також для терористичних організацій. Фактично фінансування тероризму може бути пов’язане з об’єднанням грошових коштів, що отримані від законної або протиправної діяльності, та передаванням їх будь-якій особі або організації, які, у свою чергу, можуть спрямовувати порівняно невеликі суми на підтримання терористичної діяльності. Проаналізовано основні етапи становлення боротьби з фінансуванням тероризму та визначено місце України в цьому процесі.
Обґрунтовано, що криміналізації фінансування тероризму в Україні сприяло прагнення відповідати рівню сучасної європейської держави. На цей процес суттєво вплинули окремі міжнародні нормативно-правові акти, зокрема Міжнародна Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, після ратифікації якої у вітчизняне законодавство було запроваджено кримінальну відповідальність за фінансування тероризму. Навіть те, що наявні статистичні дані свідчать про нетиповість для України терористичної діяльності, автор підтримує позицію інших науковців щодо небезпечності недооцінювання загроз цього явища, особливо в умовах глобалізації та можливого експорту терористичної діяльності в Україну. Автор стверджує, що введення у чинне законодавство кримінальної відповідальності за фінансування тероризму, передбаченої ст. 258-5 КК України, стало адекватною реакцією на процес зростаючого розповсюдження терористичної діяльності та виявляється доцільним.
Враховуючи, що без фінансової підтримки існування терористичних груп, об’єднань, та й самого тероризму як явища, неможливо, світове співтовариство, у тому числі й Україна, використовує всі наявні можливості для активізації своєї діяльності в боротьбі з вказаними негативними проявами. Для України встановлення кримінальної відповідальності за фінансування тероризму виявляється потребою часу, а не лише заходом щодо виконання вимог міжнародних нормативно-правових актів.
» проаналізовано досвід іноземних держав у кримінально-правовому забезпеченні боротьби з фінансуванням тероризму.
Висвітлено основні положення регулювання боротьби з фінансуванням тероризму в провідних країнах світу. Зазначено, що в законодавстві країни, яка сьогодні найчастіше піддається терористичним нападам – США, таке регулювання здійснюється виключно на федеральному рівні. Окремі заходи врегульовані так званими актами, а кримінальна відповідальність – положеннями Титулу 18 Зведення законів США. Звернено увагу на те, що в кримінальному законодавстві США в окремій нормі передбачено відповідальність за фінансування тероризму. Поряд з цим така відповідальність встановлена й за інші види матеріальної підтримки терористів. Автором зроблено висновок, що США – одна з небагатьох найрозвиненіших держав, яка у повному обсязі імплементувала у своє національне кримінальне законодавство положення Міжнародній Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Аналізуючи законодавство інших іноземних держав, автор доводить, що деякі з них також запровадили у національне законодавство норми, які встановлюють відповідальність за фінансування тероризму. Але певні держави, як і США, передбачили окремі норми (Австрія), а інші – лише приєдналися до зазначеної вище Конвенції, але при цьому не виокремили таку норму (Іспанія, ФРН, Великобританія, Франція). Окремо досліджено кримінальне законодавство країн, які раніше входили до складу Радянського Союзу, щодо протидії фінансуванню тероризму. Зазначено, що в цих країнах міжнародні вимоги щодо протидії досліджуваному антисуспільному явищу враховані майже у повному обсязі. Змістовно визначення категорії «фінансування тероризму» у досліджених нормах повністю ґрунтується на положеннях Міжнародної Конвенції ООН.
Автор визначає основні напрями так званої юридичної репресивної стратегії щодо протидії фінансуванню тероризму, яка притаманна антитерористичному законодавству інших країн, зокрема, факт фінансування злочинних груп терористичного характеру розглядається як закінчений злочин, що передбачає істотне підвищення розміру покарання, якщо були встановлені обставини, що це вчинено з метою забезпечення терористичної діяльності; встановлення кримінальної відповідальності для осіб, які здійснюють фінансування будь-якої організації, з числа заборонених державою, та схиляють до цього інших осіб або беруть участь у діяльності такої організації; визнання особи такою, яка має відношення до тероризму, не тільки у тому випадку, коли вона пропагує ідеї тероризму, вербує, озброює, навчає і використовує терористів, а також фінансує терористичну діяльність, поширює матеріали або інформацію терористичної спрямованості; збільшення строків превентивного ув’язнення осіб, підозрюваних у фінансуванні тероризму, і обмеження їх прав на звернення з апеляцією до влади.
Розділ 2 «Об’єктивні ознаки фінансування тероризму» містить три підрозділи, в яких розглянуто об’єкт фінансування тероризму, предмет зазначеного злочинного діяння та його об’єктивна сторона.
У підрозділі 2.1. «Об’єкт фінансування тероризму» проаналізовано загальний, родовий та безпосередній об’єкти злочину, передбаченого ст. 258-5 КК України.
Автор розвиває позицію науковців щодо визнання родовим об’єктом злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 258-5 КК України, суспільних відносин у сфері забезпечення громадської безпеки як значної соціальної цінності. Підтримана точка зору, що фінансування тероризму створює умови для існування й ефективної діяльності терористичних утворень, а в подальшому вчинення ними терористичних діянь, що становить собою небезпеку як для суспільства загалом, так і для окремих громадян. Враховуючи результати дослідження, автор доходить висновку, що родовим об’єктом злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 258-5 КК України, є суспільні відносини у сфері забезпечення стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від негативних наслідків явищ соціального, природного або техногенного характеру, а також підтримки достатнього рівня такої захищеності для їх нормального функціонування.
Розглянуто механізм заподіяння шкоди об’єкту досліджуваного злочину: особа, яка зобов’язана утримуватись від сприяння порушенням громадської безпеки шляхом матеріального або фінансового забезпечення тероризму, порушуючи встановлену державою заборону щодо фінансування тероризму, впливає безпосередньо на «соціальний зв’язок» (як елемент відносин), розриває або змінює цей зв’язок в якійсь ланці. У відносинах громадської безпеки відбувається деформація, дезорганізація, послаблення соціальних зв’язків, втрата «керування» та контролю. Внаслідок фінансування терористичної організації або терористичного акту значно знижується рівень суспільної безпеки. Порушення громадської безпеки шляхом фінансування тероризму, підвищує ймовірність заподіяння шкоди іншим суспільним відносинам (додатковим об’єктам – життю та здоров’ю громадян, власності, нормальній роботі державного апарату), нормальне функціонування яких у даній сфері забезпечується установленими відносинами громадської безпеки. Шкода цим відносинам (або загроза такої шкоди) заподіюється опосередковано – через додатковий факультативний об’єкт.
При визначенні основного безпосереднього об’єкту фінансування тероризму наголошується на відсутність єдності думок із цього приводу. Але автор відстоює позицію щодо визнання основним безпосереднім об’єктом фінансування тероризму суспільних відносин, які забезпечують стан безпеки правоохоронюваних інтересів невизначеного кола осіб від матеріального або фінансового забезпечення можливості використання проти них джерел загальної небезпеки. Адже під громадською безпекою треба розуміти не тільки стан захищеності суспільства від загроз, а й попередження небезпеки життю і здоров’ю людей, матеріальним та духовним цінностям, діяльності різних громадських і державних інститутів, а також підтримання достатнього для їх нормального функціонування рівня захищеності. Зазначене пов’язане з тим, що відчуття членами суспільства повної безпеки своєї життєдіяльності важливо не менше ніж законодавчі, адміністративні та організаційні заходи щодо підтримання та підвищення рівня громадської безпеки.
Додатковим факультативним об’єктом визначено суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки життя, здоров’я, власності, нормальної роботи державного апарату і органів правосуддя. При визначенні основного безпосереднього й додаткового факультативного об’єктів даного злочину бралась до уваги спрямованість й характер реальної загрози певним суспільним відносинам. Ознакою цих додаткових об’єктів є їх факультативність й альтернативність: при фінансуванні тероризму можуть бути порушені лише окремі з перерахованих відносин або одночасно декілька, але вони можуть бути і не порушені.
У підрозділі 2.2. «Предмет злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 258-5 КК України» проаналізовано основні дефініції, які можуть бути предметом фінансування тероризму. Зазначено, що в ст. 258-5 КК України не визначено предмет фінансування тероризму. Про які цінності матеріального або нематеріального характеру йдеться в даній нормі треба тільки здогадуватись. Зрозуміло одне – забезпечувати у фінансовому або матеріальному сенсі будь-яку діяльність можна за допомогою цінностей або прав на них. При цьому наголошується, що для з’ясування цього доцільно звернутись саме до міжнародних нормативно-правових актів, які єдині у визначенні предмета даного злочину та дають його розширене тлумачення, розуміючи під ним майно будь-якого роду. Відповідно до міжнародного законодавства предметом фінансування тероризму є: активи (матеріальні або виражені у правах, рухомі або нерухомі); документи, що засвідчують право на ці активи (банківські кредити, дорожні чеки, банківські чеки, поштові перекази, цінні папери).
Аналізуючи предмет фінансування тероризму відповідно до положень вітчизняного законодавства, автор звернувся до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», в якому під фінансуванням тероризму розуміється «надання чи збір активів будь-якого роду …» та роз’яснено, що треба відносити до активів, пов’язаних з фінансуванням тероризму, – кошти, майно, майнові та немайнові права, що повністю або частково, прямо чи опосередковано належать або перебувають під контролем осіб, які пов’язані з провадженням терористичної діяльності, або щодо яких застосовано міжнародні санкції, та активи, які отримані або походять від таких коштів, майна, майнових і немайнових прав, а також інші активи зазначених осіб. На підставі цього автор робить висновок, що ця дефініція в міжнародному та національному законодавстві визначена дещо по-різному, але по суті – співпадає. Для їх розуміння розглянуто окремо кожну з перелічених складових, посилаючись на положення норм фінансового та господарського законодавства, а також Постанови Пленуму Верховного Суду України.
На підставі аналізу чинного національного законодавства автор доходить висновку, що предметом фінансування тероризму є кошти (національна або іноземна валюта), майно (у тому числі цінні папери) та майнові права (права вимоги особи за зобов’язаннями, за якими вона є кредитором). Щодо немайнових прав, то в роботі доводиться, що вони не можуть бути предметом злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 258-5 КК України. Зазначене пояснюється тим, що до немайнових прав юридичних осіб, відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України, відносяться «право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати». А до немайнового права фізичних осіб відноситься суб’єктивне цивільне право, яке за своїм змістом тісно та нерозривно пов’язане із особою-носієм, не має економічних природи походження та змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу), об’єктом якого є особисте немайнове благо.
У підрозділі 2.3. «Об’єктивна сторона фінансування тероризму» проаналізовано всі форми об’єктивної сторони злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена в ст. 258-5 КК України.
У диспозиції ст. 258-5 КК України об’єктивна сторона визначена в загальному терміном «дії», але в науці існує точка зору, що фінансування тероризму може вчинюватись бездіяльністю. Автор заперечує позицію щодо можливості фінансування тероризму в формі бездіяльності. Це обґрунтовується тим, що, по-перше, у законі чітко визначена форма зовнішнього прояву фінансування тероризму – дія, а, по-друге, якщо особа дізналась про те, що її організація використовується для фінансування тероризму і не припинила цього, вона вже вчиняє дії, спрямовані на матеріальне забезпечення терористичного угруповання або актів, які вчиняються ним.
Порівнюючи національне та міжнародне законодавство, в яких визначений зовнішній прояв фінансування тероризму, автор зазначає, що в національному законодавстві ширше описана об’єктивна сторона цього злочину, який може вчинятись у формі надання активів; збирання активів; провадження операцій з фінансовими активами.
Надання, як одна із форм фінансування тероризму – це активні дії суб’єкта щодо передачі іншій особі або організованій групі, незаконному збройному формуванню, злочинному співтовариству (злочинній організації) у розпорядження та (або) користування коштів, призначених для фінансування терористів, терористичної організації, організації, підготовки або вчинення хоча б одного зі злочинів, перерахованих у диспозиції ст. 258-5 КК України. Надання коштів має місце в тих випадках, коли особа володіє ними і вручає комусь, усвідомлюючи, що вони будуть використані повністю чи частково для здійснення терористичної діяльності.
Під збиранням як формою фінансування тероризму треба розуміти дії суб’єкта щодо підшукування, отримання, накопичення чи заощадження коштів, призначених для фінансового або матеріального забезпечення терористичної діяльності, терористичної групи або окремого терориста. При цьому наголошено, що для збирання коштів можуть: 1) засновуватись некомерційні організації; 2) використовуватись найменування вже існуючої некомерційної організації (як правило, відомої широкому загалу) під виглядом її основної діяльності. У першому випадку дії особи треба розглядати як одну зі стадій вчинення фінансування тероризму, а заснування особою некомерційної організації у зазначених цілях – кваліфікувати як готування до злочину, передбаченому ст. 258-5 КК України. У другому випадку дії особи, залежно від обставин конкретної справи, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 190 та 258-5 КК України.
Провадження операцій з фінансовими активами, тобто надання фінансових послуг як один із способів фінансування тероризму полягає у наданні банківських або страхових послуг, послуг на ринку цінних паперів, послуг, що надаються фінансовою організацією та пов’язані із залученням та розміщенням грошових коштів юридичних та фізичних осіб. Аналіз усіх форм фінансування тероризму дозволив зробити висновок, що під «фінансуванням» для цілей ст. 258-5 КК України необхідно розуміти надання фінансової або матеріальної допомоги, що сприяє здійсненню і досягненню цілей терористичної діяльності, а саме, забезпечення терористичних груп і організацій фінансовими ресурсами, продуктами харчування, медикаментами, речовим майном, оргтехнікою, іншими матеріальними ресурсами.
Обґрунтовано, що фінансування тероризму буде вважатись закінченим з моменту початку виконання хоча б однієї з дій, які утворюють об’єктивну сторону. Якщо злочинна дія полягає у збиранні коштів, призначених для фінансування організації, підготовки та скоєння злочинів терористичного характеру, або для забезпечення терориста чи терористичної групи, то фінансування тероризму треба визнати закінченим із моменту початку їх збирання, незалежно від того, в якій сумі кошти вже було зібрано. У випадку, коли особа надає активи, злочин буде закінченим у момент безпосереднього передавання їх або суб’єкту терористичної діяльності, або особі, яка має передати їх такому суб’єкту. Коли особа зібрала кошти та мала намір передати їх адресату (безпосередньо або іншим шляхом), однак результат не настав через обставини, що не залежали від неї, вчинене діяння також потрібно розцінювати як закінчений злочин, тому що кошти були зібрані, тобто дії з метою матеріального або фінансового забезпечення терористичної діяльності чи терористів, були вчинені. Якщо йдеться про здійснення операцій з фінансовими активами, то в такому випадку злочин треба вважати закінченим у момент початку такої операції (наприклад, надання кредиту особі для здійснення актів терористичної спрямованості, відкриття для цього спеціальних рахунків).
Наголошено на необхідності відмежування фінансування тероризму, особливо в тих випадках, коли предметом фінансування виступає майно або інші матеріальні чи нематеріальні активи, від матеріального, організаційного або іншого сприяння тероризму. Особливість фінансування тероризму, яке за своєю суттю є особливою формою сприяння взагалі та матеріального сприяння тероризму зокрема, полягає в тому, що при фінансуванні будь-які активи передаються від особи, яка фінансує, особі, яка фінансується, або збираються з метою передавання їй у власність або володіння. У цьому випадку особа, яка фінансує тероризм, втрачає власні виключні права відносно наданих нею активів, вони переходять або мають перейти (під час збирання) до терориста, терористичної групи чи організації. При іншій формі сприяння тероризму ніякі активи у власність або володіння терористів не передаються і не збираються з метою їх надання. Сутність цього діяння полягає в наданні терористам будь-яких послуг матеріального, організаційного та іншого характеру. Матеріальне, організаційне та інше сприяння може полягати в наданні терористам транспортних послуг, наданні їм у тимчасове користування житлової площі або інших приміщень для зберігання будь-яких матеріалів.
Розділ 3 «Суб’єктивні ознаки фінансування тероризму» складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано ознаки суб’єкта досліджуваного злочину та його внутрішнього ставлення до вчинюваного діяння.
У підрозділі 3.1. «Суб’єкт фінансування тероризму» досліджено ознаки суб’єкта злочину, передбаченого ст. 258-5 КК України, та зазначено, що він є загальний. Зважаючи на те, що у ч. 2 ст. 22 КК України встановлено виключний перелік діянь, за вчинення яких особа підлягає притягненню до кримінальної відповідальності з 14 років, але в ньому відсутнє згадування ст. 258-5 КК України, тому вчинення зазначеного діяння визнається злочинним, якщо його вчинила особа, якій на момент здійснення будь-якої з дій, які відносяться до фінансування тероризму, виповнилося 16 років. Суб’єктом досліджуваного діяння може бути як громадянин України, так й іноземний громадянин або особа без громадянства. У тих випадках, коли фінансування тероризму здійснюється шляхом надання фінансових послуг, суб’єкт злочину, як уже було зазначено вище, повинен володіти спеціальною правоздатністю або мати ліцензію на здійснення тих видів діяльності, які входять до складу фінансових послуг (наприклад, банківської, страхової).
Розглянуто можливість зниження віку притягнення до відповідальності за фінансування тероризму. При цьому було досліджено положення не лише Кримінального, але й Цивільного кодексів України щодо здатності мати всі майнові та особисті немайнові права, а також права на розпорядження цими ресурсами. Відповідно до норм Цивільного кодексу України особа у віці від 14 до 18 років має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, а також самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Тобто особа, якщо в неї є певні грошові кошти, може самостійно ними розпоряджатися, а отже – надавати їх для фінансового забезпечення терористичної діяльності. У такому випадку може виникнути також ситуація, коли повнолітня особа надала неповнолітній певні грошові кошти для того, щоб вона їх внесла на свій банківський рахунок, а в подальшому перерахувала на ім’я окремого терориста або терористичної організації. Отже, суто теоретично особа, яка досягла 14-річного віку може вчиняти дії, спрямовані на фінансове або матеріальне забезпечення тероризму. Але при цьому необхідно з’ясувати, чи здатна особа, внаслідок свого розумового розвитку, усвідомити всі об’єктивні та суб’єктивні ознаки цього складу злочину. Автор погоджується з позицією законодавця щодо загального віку кримінальної відповідальності за фінансування тероризму тому, що дійсно такі діяння не поширені серед неповнолітніх; суб’єктивні та об’єктивні ознаки фінансування тероризму досить складні для усвідомлення їх неповнолітніми.
Зазначено, що надавати фінансові або матеріальні ресурси може будь-яка фізична особа, у розпорядженні якої вони перебувають. Але особа може надавати не тільки власні ресурси. Потрібно звернути увагу на те, що здійснювати таку операцію можна також з використанням службового становища, поза як операції з матеріальними цінностями від імені юридичної особи може здійснювати службова особа, яка наділена правом та повноваженнями підписувати фінансові документи. Службова особа щодо майна юридичної особи в силу своєї посади наділена правомочністю управління чи розпорядження ним через інших осіб, тобто вона має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває в їх віданні. Така особа для здійснення досліджуваного діяння використовує офіційно надані їй за посадою службові повноваження. Враховуючи, що використання власного службового становища з метою фінансування тероризму характеризується більшим ступенем суспільної небезпеки, запропоновано зміни до ч. 2 ст. 258-5 КК України: визначити кваліфікуючою ознакою фінансування тероризму використання службового становища.
У підрозділі 3.2. «Суб’єктивна сторона фінансування тероризму» досліджено внутрішнє відношення особи до вчинення діяння, передбаченого ст. 258-5 КК України.
З суб’єктивного боку цей злочин характеризується прямим умислом. Специфіка фінансування тероризму полягає в тому, що в більшості випадків щодо основного безпосереднього об’єкта умисел буде прямим; щодо додаткового факультативного об’єкта – може бути як прямим, так і непрямим. Наприклад, особа надає кошти терористичній групі, не зазначаючи їх цільове призначення або ж воно їй байдуже, при цьому вона усвідомлює, що ці кошти можуть бути витрачені як на підтримку діяльності терористичної групи, так і організацію вчинення її членами різних злочинів терористичного характеру.
Прямим умислом щодо фінансування тероризму є усвідомлення винним того факту, що кошти або інші матеріальні цінності, які надаються або збираються ним, призначені для забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації). Інтелектуальний момент умислу винного визначається тим, що він усвідомлює суспільно-небезпечний характер своєї дії, передбачає можливість настання шкідливих наслідків та розвитку причинного зв’язку між ними. Учиняючи злочин умисно, особа передбачає суспільно небезпечні наслідки свого діяння. Вчиняючи певні дії, спрямовані на забезпечення, наприклад, терориста чи терористичного акту, особа не може не передбачати, що результатом цього буде або діяльність терориста, або ж вчинення такого акту, що в будь-якому випадку призведе до деформації охоронюваних законом суспільних відносин. Отже, розумінням можливого спричинення шкоди оточуючим є усвідомлення створюваної діями власне особи загрози громадській безпеці. Розуміння цієї загрози може містити як загальне уявлення про шкідливість для безпеки суспільства та його спокою діяльності осіб, які займаються тероризмом, та безпосередньо терористичних діянь, на вчинення яких надаються матеріальні цінності, так і відображати розуміння додаткового факультативного об’єкту злочину – загроза життю і здоров’ю громадян, їх майновим інтересам, нормальному функціонуванню органів влади.
Вольове ставлення до дії при фінансуванні тероризму полягає у бажанні вчинити цю дію, але вчинити її не як самоціль, а в розрахунку на певний результат, досягнення якого прагне суб’єкт. Отже, вольова ознака умислу при вчиненні фінансування тероризму по відношенню до самого діяння полягає у тому, що особа бажає надавати кошти або інші матеріальні цінності, або ж вчинювати інші дії, які є зовнішнім проявом фінансування, саме для того, щоб забезпечити терористів або вчинення хоча б одного терористичного акту. Автор зазначає, що запропоноване визначення інтелектуального та вольового моменту умислу при фінансуванні тероризму повністю співпадає з положеннями міжнародного законодавства щодо досліджуваного явища.
У роботі акцентовано увагу на тому, що законодавець, описуючи у диспозиції ст. 258-5 КК України той ідеальний образ бажаного майбутнього результату, якого прагне злочинець, вчиняючи суспільно небезпечне діяння, зробив його занадто громіздким, що робить розуміння сутності фінансування тероризму складним. Тому запропоновано частину з того, що описано у диспозиції словами визначити шифрами статей КК України, та викласти формулювання мети у такій редакції: «З метою фінансового або матеріального забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, підготовки або вчинення хоча б одного зі злочинів, передбачених в ст.ст. 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4 КК України». |
