ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ ПРАЦІВНИКІВ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається її зв’язок з науковими програмами й темами, формулюються мета й завдання, визначаються об’єкт, предмет і методи дослідження, аргументується наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, міститься інформація про апробацію й публікації результатів дослідження, наводяться його структура й обсяг.

Розділ 1. «Соціально-правова характеристика служби та праці в органах Служби безпеки України» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Стан теоретичної розробки в юридичній науці службово-трудової діяльності працівників Служби безпеки України» обґрунтовано положення про те, що службово-трудова діяльність працівників Служби безпеки України, по суті, являє собою один із способів забезпечення громадянами конституційної гарантії на працю, коли працівник реалізує своє право на працю на основі найму (служба за контрактом). Тобто наявність трудо-правових відносин між працівниками Служби безпеки України і роботодавцем (в особі Голови Служби безпеки України) обумовлена укладенням трудового договору (контракту про проходження служби). У цьому випадку відносини, що виникли, перетворюються на службово-трудові.

На основі зазначеного вище надано авторське визначення поняття «службово-трудова діяльність працівників Служби безпеки України». Крім того, до характерних ознак службово-трудової діяльності працівників Служби безпеки України віднесено наступні: (а) безпосередньо пов’язана з виконавчо-розпорядчою діяльністю державних органів; (б) спрямована на забезпечення державної безпеки в поєднанні із застосуванням заходів державного примусу; (в) носить професійну спеціалізацію та має особливий предмет відання; (г) має воєнізований характер спрямованості; (д) пов’язана із можливим застосуванням зброї; (е) заснована на основі принципу влади і підпорядкування начальницького і підлеглого особового складу; (є) врегульована не лише «законодавством про працю», а й «спеціальними нормативно-правовими актами»; (ж) здійснюється на позапартійній основі.

У підрозділі 1.2. «Особливості та поняття статусу працівників Служби безпеки України як суб’єктів трудового права» зазначено, що правовий статус особи взагалі та працівника Служби безпеки України зокрема, складається з об’єктивних (законодавчо визначених) і суб’єктивних прав, свобод і обов’язків. При цьому специфіка правового регулювання проходження служби працівниками Служби безпеки України обумовлюється існуванням додаткових пільг та гарантій їх діяльності (доплати за вислугу років, за звання, умови соціально-побутового та пенсійного забезпечення). Зазначені пільги є складовою їх правового статусу, що насамперед пов’язано з підвищеними вимогами і відповідальністю за невиконання або неналежне виконання ними службових обов’язків, необхідністю дотримуватись встановлених обмежень.

Крім того, обґрунтовано, що трудо-правовий статус працівники Служби безпеки України набувають з моменту зарахування до кадрів органів Служби безпеки України і видання наказу про призначення на посаду, тобто з моменту виникнення трудових відносин. Особливості трудо-правового статусу будь-якого працівника фактично завжди, за винятком випадків перебування поза штатом, залежать від посадового статусу, який містить у собі повноваження, спільні для всіх працівників, які обіймають подібні посади.

На основі зазначеного вище під трудо-правовим статусом працівників Служби безпеки України запропоновано розуміти сукупність законодавчо визначених прав, свобод та законних інтересів працівників Служби безпеки України, які виникають у зв’язку із заміщенням особою державної посади на підставі укладення трудового договору.

У підрозділі 1.3. «Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах Служби безпеки України» наголошено на тому, що нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах Служби безпеки України має свої особливості і являє собою діяльність спеціально уповноважених державних органів та їх посадових осіб щодо прийняття законів та підзаконних нормативно-правових актів відомчої спрямованості, що створюють правове підґрунтя для організації та діяльності особового складу Служби безпеки України.

Акцентовано увагу на проблемах нормативного забезпечення проходження служби в органах Служби безпеки України, що породжено наступними причинами: по-перше, невідповідність нормативного забезпечення сучасним реаліям (більшість актів було прийнято або ще за часів командно-адміністративного управління, або ж в перші роки незалежності України); по-друге, наявність положень, які практично дублюють одне одного; по-третє, відсутність системності в нормативному забезпеченні; по-четверте, надмірна засекреченість форм і методів діяльності працівників Служби безпеки України; по-п’яте, нерозгалуженість нормативно-правового регулювання діяльності працівників, які працюють за трудовим договором, та військовослужбовців Служби безпеки України. Запропоновано шляхи їх подолання.

Розділ 2. «Принципи та зміст правового регулювання статусу працівників Служби безпеки України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Принципи правового регулювання статусу працівників Служби безпеки України» акцентовано увагу на тому, що принципи правового регулювання статусу працівників Служби безпеки України не отримали належного закріплення в чинному законодавстві у вигляді окремих норм. Саме тому запропоновано ст. 3 Закону України «Про Службу безпеки України» доповнити і викласти в наступній редакції:

1. Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на наступних засадах: 1) законності; 2) повазі до прав і гідності особи; 3) підзвітності та відповідальності перед народом; 4) позапартійності; 5) забороні зловживання правами і обов’язками; 6) забороні незаконного обмеження прав і свобод людини і громадянина; 7) компетентності працівників.

2. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів: 1) гласності; 2) гарантованості службових повноважень; 3) поєднання єдиноначальності і колегіальності; 4) диференційованого законодавчого регулювання правового становища різних категорій працівників Служби безпеки України; 5) конспірації.

Крім того, надано авторське визначення поняття принципів правового регулювання статусу працівників Служби безпеки України.

У підрозділі 2.2. «Зміст правовідносин суб’єктів трудового права під час проходження служби в органах Служби безпеки України» досліджено суб’єктивні права та юридичні обов’язки працівників Служби безпеки України, визначено особливості їх правового регулювання.

Обґрунтовано положення про те, що правовий статус органу безпеки та покладені на нього повноваження висувають підвищені вимоги до його працівників, проте це не є підставою для обмеження чи порушення закріплених прав працівників та службовців. При цьому працівники Служби безпеки України повинні усвідомлювати той рівень відповідальності, який на них покладається і сумлінно виконувати свої трудові обов’язки, аби не вчинити дії, які можуть зашкодити безпеці держави в цілому.

Як висновок, зазначено, що зміст правовідносин суб’єктів трудового права під час проходження служби в підрозділах Служби безпеки України становлять права та обов’язки, що виникають при здійсненні працівниками своїх трудових повноважень, регулюються та захищаються нормами трудового законодавства.

У підрозділі 2.3. «Особливості суміщення та сумісництва професій (посад) в органах Служби безпеки України» проаналізовано процес суміщення та сумісництва професій (посад) в органах Служби безпеки України як форми організації праці, проведено їх співвідношення. Зокрема, зазначено, що при сумісництві працівник укладає два або більше трудових договорів: за основною і сумісною роботами, а в разі суміщення професій укладається один трудовий договір. Крім того, робота за сумісництвом виконується працівником понад нормальну тривалість робочого часу, у вільний від основної роботи час. При суміщенні професій (посад) робота виконується в межах нормальної тривалості робочого часу.

Щодо суміщення та сумісництва посад працівників Служби безпеки України, то спостерігається колізія та недосконалість нормативної бази в зазначеній сфері. Дійсно, регулювання питання щодо специфіки суміщення та сумісництва посад в органах Служби безпеки України досить нечітке, не існує певного нормативного акта, яким би регулювались ці специфічні форми організації праці співробітниками Служби безпеки України. Така неоднозначність у трактуванні питання щодо суміщення та сумісництва посад в Службі безпеки України у вітчизняному законодавстві викликає необхідність систематизації і видання окремого нормативно-правового акта, який би однозначно регулював ці важливі моменти. На даний час ці форми організації праці в Службі безпеки України застосовуються як виняткові і це пов’язано з виконанням специфічних суспільних та державно важливих функцій цим правоохоронним органом спеціального призначення.

У підрозділі 2.4. «Тенденції удосконалення механізму правового регулювання статусу працівників Служби безпеки України» визначена необхідність нових підходів до механізму правового регулювання статусу працівників Служби безпеки України, яка обумовлена, в першу чергу, тим, що наша держава взяла курс на євроінтеграцію, а також на розвиток і вдосконалення всієї правоохоронної системи та ліквідацію дублювання в роботі її складових. При цьому зазначено на необхідності розвитку відомчої науки шляхом прийняття нових та внесення змін до існуючих нормативно-правових актів щодо правового регулювання статусу працівників Служби безпеки України.

Зокрема, враховуючи вищезазначене, запропоновано:

– прийняти Положення «Про проходження служби працівниками Служби безпеки України, які працюють за трудовим договором», яке безпосередньо регламентувало б порядок проходження служби даної категорії працівників Служби безпеки України, визначало їх правовий статус;

– прийняти Положення «Про суміщення та сумісництво професій (посад) в правоохоронних органах України»