| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслені її мета і задачі, об’єкт і предмет, характеризується методологічне підґрунтя, аргументуються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію й публікацію результатів проведеного дослідження, визначаються її структура і обсяг.
Розділ 1. «Загальнотеоретична характеристика робочого часу та часу відпочинку суддів» містить 3 підрозділи.
У підрозділі 1.1. «Зміст правового статусу суддів як суб’єктів трудового права» підкреслюється, що правовий статус суддів як суб’єктів трудового права – це особливий правовий стан особи, яка наділена державою спеціальними повноваженнями щодо відправлення правосуддя. Окреслено чотири складові правового статусу суддів:
(1) права професійного судді; (2) наділення суддів повноваженнями судової влади, які визначають особливості та межі реалізації їх трудових прав та обов’язків; (3) гарантії забезпечення незалежних умов для здійснення правосуддя з метою охорони прав і свобод фізичних та юридичних осіб; (4) юридична відповідальність суддів, а саме притягнення їх до відповідальності за вчинене правопорушення.
Установлено, що потребують чіткого нормативного врегулювання не тільки права, обов’язки, повноваження, гарантії діяльності суддів і відповідальність за виконання ними своїх функцій, а й, ураховуючи специфіку суддівської діяльності, облік і режим їх робочого часу та часу відпочинку.
У підрозділі 1.2. «Правова природа робочого часу та часу відпочинку суддів» досліджується правова природа, сутність та зміст робочого часу та часу відпочинку суддів. Окреслено, що робочим часом судді є час, протягом якого він виконує свої посадові обов’язки з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку відповідного суду. Визначено, що часом відпочинку судді є проміжок часу, коли суддя звільнений від виконання своїх трудових обов’язків, та протягом якого за ним зберігається місце роботи.
Зроблено висновок, що категорії «робочий час суддів» та «час відпочинку суддів» перебувають у діалектичній єдності, адже соціально-економічний взаємозв'язок зазначених термінів проявляється в тому, що чим більше або менше одна частина (наприклад, робочий час), тим, відповідно, менше або більше інша його частина (час відпочинку).
У підрозділі 1.3. «Принципи і форми організації робочого часу та часу відпочинку суддів» поглиблено розглянуто принципи та форми робочого часу та часу відпочинку суддів. Окремо розглянуто принципи робочого часу суддів та принципи часу відпочинку суддів.
Надано визначення поняття «режим робочого часу» – це форма організації часу, яка полягає в розподіленні норми робочого часу за визначеними календарними періодами, враховуючи надання працівникові часу відпочинку протягом цього періоду. Визначено, що режим робочого часу суддів підпадає під ознаки загального режиму та підлягає загальному обліку. Обґрунтовано, що формування режиму робочого часу залежить від (а) характеру виробництва; (б) суб’єктного складу працівників; (в) роботи громадського транспорту тощо. До елементів режиму робочого часу суддів віднесено: (а) тривалість щоденної праці, (б) час початку та завершення праці, (в) тривалість перерв, (г) чергування робочих та неробочих днів.
Розділ 2. «Зміст і порядок правового регулювання робочого часу та часу відпочинку суддів» складається з 4-х підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Сучасний стан правового регулювання робочого часу та часу відпочинку суддів» аргументовано доводиться поняття правового регулювання робочого часу та часу відпочинку суддів на підставі загального поняття правового регулювання, розглянуто історико-правовий аспект становлення правового регулювання робочого часу та часу відпочинку та наведено основні ознаки та мета правового регулювання робочого часу та часу відпочинку суддів. Визначено, що правове регулювання робочого часу та часу відпочинку суддів – це різносторонній вплив на суспільні відносини, що виникають у процесі виконання суддею своїх функціональних обов'язків та реалізації права суддів на відпочинок за допомогою різних юридичних засобів та способів, серед яких пріоритетне місце займають норми права.
Визначено, що сьогодні правове регулювання робочого часу та часу відпочинку в загальному вигляді здійснюється за допомогою законів, підзаконних актів та міжнародних нормативно-правових актів й визначено, що таке регулювання потребує вдосконалення, яке має бути системним та віддзеркалювати не тільки всі сучасні потреби та тенденції, а й майбутні зміни, що відбудуться під час подальшого розвитку держави та українського суспільства.
У підрозділі 2.2. «Особливості правового регулювання робочого часу суддів» наголошується, що суттєвим для суддів вважається конкретизація складових робочого часу, оскільки підготовчо-завершальний період часу є дуже важливим елементом їх праці, до якого відноситься отримання справи та ознайомлення з нею, час на перевдягання. Також доведено необхідність розглянути можливість застосування до праці суддів скороченого робочого часу. Визначено, що для їх праці не є притаманним неповний робочий час та праця за межами нормальної тривалості робочого часу.
З’ясовано, що з метою досягнення ефективної організації роботи суду, уникнення перевантаженості суддів, необхідним є розроблення нормативів праці, зокрема витрат часу в певних граничних межах, необхідних для розгляду справи залежно від її складності. Розроблені нормативи повинні бути використані в основі механізму роботи автоматизованої системи документообігу в суді.
У підрозділі 2.3. «Особливості правового регулювання часу відпочинку суддів» проаналізовано особливості правового регулювання часу відпочинку суддів. Зокрема, до часу відпочинку запропоновано віднести: (а) перерви для відпочинку та харчування, (б) інші перерви, (в) щоденний відпочинок, (г) вихідні дні, (д) щотижневий безперервний відпочинок, (е) святкові та робочі дні, (є) відпустки. Порядок надання та регулювання часу відпочинку регулюється як загальними нормами трудового права, так і спеціальними, яким є Закон України «Про судоустрій і статус суддів», що містить положення щодо особливостей надання суддям щорічних основної та додаткової відпусток.
Обґрунтовано, що особливістю є положення про надання відпустки (а) щорічної основної, (б) подовженої тривалості,
(в) додаткової та (г) соціальної. Так, окрім щорічних відпусток суддя має право на використання додаткових (цільових), які надаються для виконання певної мети: (а) навчання; (б) завершення написання творчих робіт; (в) виконання соціальної ролі жінки (вагітність, пологи, догляд за дитиною відповідного віку). Щодо відпустки без збереження заробітної плати, то судді не є виключенням, така відпустка надається за їх заявою на загальних підставах.
У підрозділі 2.4. «Шляхи вдосконалення правового регулювання робочого часу та часу відпочинку суддів» визначено недоліки чинних законів щодо регулювання робочого часу та часу відпочинку суддів, та пропонуються зміни, що необхідно внести до чинних та перспективних нормативно-правових актів у цій сфері, а саме: (а) включити до проекту ТК України ст. 1 «Визначення основних термінів і понять», в якій надати визначення термінів, що використовується під час регулювання трудових відносин, в тому числі, «робочий час» та «час відпочинку»; (б) додати до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» окремий розділ «Робочий час та час відпочинку суддів», де відобразити поняття робочого часу та часу відпочинку суддів, визначити його тривалість, нормативи розгляду справ різної складності, а також інші питання, пов’язані з регулюванням праці суддів; (г) внести зміни в Закон України «Про судоустрій та статус суддів», передбачивши ст. 1 «Визначення термінів», в якій, окрім загальних понять, навести визначення термінів «робочий час судді» та «час відпочинку судді»; (д) внести уточнення в ст. 130 «Відпустка» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зауваживши що право додаткової відпустки в судді з'являється за наявності певного стажу роботи саме на суддівській посаді, змінивши словосполучення «стаж роботи» на «стаж роботи на посаді судді»;
(е) задля стимулювання тривалої праці суддів та виключення ущемлення прав тих, які працюють на посаді судді більше 7 років, та які мають суддівський стаж значно більший від 10 років установити норму наступного змісту: «суддям, які мають стаж роботи на посаді судді понад 7 років, надається додаткова відпустка тривалістю один календарний день. Починаючи з 8-го року вона збільшується на один календарний день за кожний наступний рік роботи на посаді судді; з 11-го року – на 2 календарних дні за кожен наступний рік»; (є) внести зміни до ст. 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме додати: «стаж на посаді судді – це проміжок часу, протягом якого особа, яку призначено на посаду судді, безперервно виконувала обов’язки з відправлення судочинства відповідно до покладених на неї повноважень». |
