ІСЛАМСЬКИЙ РАДИКАЛІЗМ: РЕЛІГІЙНО-ПОЛІТИЧНА СУТНІСТЬ ТА ФОРМИ ПРОЯВУ Автореферат

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження; виявлена ступінь її наукової розробленості; визначені зв'язок з науково-дослідною роботою кафедри, де виконана дисертація; зазначені об'єкт і предмет дослідження; проаналізовані застосовані в ньому методи й принципи; сформульовані мета, завдання та наукова новизна положень, що виносяться на захист; розкрито теоретичне та практичне значення роботи; наведені дані про апробацію дослідження; показана структура дисертації.

Перший розділ "Методологія філософсько-релігієзнавчого аналізу ісламського радикалізму" складається з двох підрозділів і присвячено аналізу терміносистеми, джерельної бази та характерних особливостей положень ісламу, що лежать в основі його радикальної складової.

У підрозділі 1.1 "Аналітичний огляд літератури з теми дослідження та терміносистема ісламського радикалізму" на основі дослідження значної кількості джерел як вітчизняних, так і зарубіжних авторів та комплексного застосування методологічного потенціалу герменевтичного, порівняльно-історичного, структурно-функціонального підходів, а також синтезу та аналізу визначено основні смислові напрямки роботи, розкриття яких становить зміст наступних розділів та загальну стратегію дисертаційного дослідження.

На початку підрозділу аналізується характер самого явища радикалізму, яке можна виявити і на більш ранніх етапах історії. Радикалізм виступає закономірною реакцією на порушення стабільного розвитку чи стану речей у суспільстві, яка утворюється в переломні моменти, коли суперечності усвідомлюються й досягають такого рівня, що породжують активність.

В розділі наголошується, що основним критерієм радикалізму є безкомпромісна орієнтація на ті чи інші погляди і концепції. Проте, будь-яку подію, в свою чергу, потрібно розглядати крізь призму конкретного історичного, соціально-політичного й культурного контексту.

Не менш важливим при аналізі феномену ісламського радикалізму є правильне розуміння низки достатньо близьких, але нетотожних термінів, кожен із яких представляє собою елемент певної структури контексту. Лише встановивши, який смисловий зміст мають такі терміни, як "радикалізм", "екстремізм", "тероризм", "фундаменталізм", "салафізм", "традиціоналізм", "модернізм", "реформаторство", "ісламізм", "радикальний іслам", "політичний іслам", "чистий іслам" можна аналізувати явище ісламського радикалізму.

Автор розмежовує поняття "ісламський радикалізм" та "ісламізм". Зокрема, під ісламізмом розуміється політична ідеологія, що заснована на поглядах, пропонованих ісламським радикалізмом. Таким чином, ісламізм, як і "політичний іслам" постають більшою мірою політичними явищами.

Після ретельного аналізу вищеназваних понять робиться висновок, що розмитість і неоднозначність у трактуванні понять, пов'язаних з розумінням феномену ісламського радикалізму, породжують різні оціночні судження щодо цих явищ.

У підрозділі 1.2 "Характерні особливості положень ісламу, що лежать в основі його радикальної складової" автор аналізує наявність в ісламі стрижневих положень, доктринальних особливостей і норм, які можуть бути використаними для посилення радикального настрою серед населення, а також привнесення нового віроповчального змісту в іслам.

Характерними особливостями та положеннями ісламу, що лежать в основі його радикальної складової і використовуються ідеологами ісламського радикалізму, є наступні:

по-перше, проблема віри і невіри в ісламі;

по-друге, положення про Мухаммада як останнього з пророків, яке виступає свідченням винятковості мусульман серед послідовників інших релігій, а звідси — особливе місце ісламу у світі;

по-третє, всеосяжність ісламу, яка повністю визначає поведінку й світогляд мусульманина і впливає на всі сфери його життєдіяльності;

по-четверте, проблема співвідношення релігійного й політичного в ісламі, яка використовується радикалами для обґрунтування своїх політичних цілей і завдань;

по-п'яте, положення про джихад.

Проблема невіри широко використовується у вченні ісламського радикалізму. Тлумачення положень ісламу мислителями ісламського радикалізму чітко пов'язане з конкретно-історичними обставинами їхньої діяльності та завданнями, які ставились при формування гасел і настанов. Необхідно відзначити також і різне тлумачення їхніх праць помірними і революційно налаштованими ісламськими радикалами.

З проблемою невіри пов'язане і положення про такфір (звинувачення у невірі), а «завершення пророцтва» свідчить про винятковість мусульман серед послідовників інших релігій, а також про особливий стан ісламу у світі. Віра в пророчу місію Мухаммада є обов'язковою для всіх людей.

Іслам охоплює як релігійну сферу, так і економічну, соціальну, сімейну, побутову тощо і є для мусульманина способом життя, особистої і суспільної поведінки. Таким чином, іслам повністю визначає поведінку і світогляд мусульманина. Зокрема, шаріат регулює не лише правові відносини, а й моральні цінності і норми.

Теоретики ісламського радикалізму використовують і факт реального існування ісламської держави. У пам'яті мусульман «Золотим століттям» ісламу є саме той період, коли при владі перебували пророк Мухаммад і чотири «праведні» халіфи (Абу-Бакр, Умар, Усман і Алі). Ідеалізацію цього державно-політичного процесу використовують теоретики ісламського фундаменталізму. Саме відродження такої форми державної організації є сутністю багатьох радикальних доктрин.

Чи не головною темою в теоретичних розробках мусульман усього світу останнім часом став джихад. В ісламській традиції поняття «джихад» безпосередньо не пов'язане з проблемою війни. Під «джихадом» розуміються зусилля на шляху Аллаха («аль-джихад фі сабіль Аллах») і боротьба за віру (боротьба заради законного самозахисту).

Зміст джихаду полягає у постійному самовдосконаленні та дотриманні чистоти внутрішнього «я». Головна ж сутність джихаду полягає у боротьбі людини з власними пристрастями за для очищення душі, щоб стати справжнім мусульманином. В свою чергу, звертання до Корану при буквальному розумінні його тексту неприпустиме, оскільки в залежності від умов явлення аятів вони мали чітко визначену мету в конкретно-історичних умовах.

Три основних постулати ісламського радикалізму щодо джихаду полягають у наступному. По-перше, джихад розуміється тільки як збройна боротьба, що повністю виключає джихад «серця», «слова» і «руки». Кожен, хто став на шлях джихаду, повинен вести боротьбу, взявши до рук зброю. По-друге, джихад зобов'язаний вести кожний мусульманин, адже це є священною справою і божественною місією. По-третє, джихад може бути спрямований проти кафірів, до яких належать усі немусульмани і всі ті, хто не поділяє перші два постулати, – тобто не ведуть джихад зі зброєю в руках. Визначальними рисами джихаду радикали оголошують його позачасовий і наднаціональний характер, а також активність і наступальність внаслідок універсальності ісламу як релігії, призначеної для всього світу.

Такий аналіз показує, що базові світоглядні принципи та положення здатні, при їх радикалізації й доведенні до крайнощів, сформувати уявлення про такий стан людини в світі й ставлення до нього, при якому саме сприйняття світу містить певну мобілізаційну установку.

Другий розділ "Еволюція ісламського радикалізму" включає в себе два підрозділи й містить аналіз історії радикальної складової ісламу на тлі всієї історії даної релігії.

У підрозділі 2.1 "Радикальна складова ісламу до ХІХ століття" зазначається, що до ХІХ ст. радикалізм в ісламі проявлявся в численних розколах і появі рухів, результатом яких було утворення напрямів і різноманітних відгалужень.

Іслам залишається цілісним вченням і системою норм і цінностей, що не викликав ніяких внутрішніх суперечностей лише за часів Мухаммада, а також при двох наступних «праведних» халіфах – Абу-Бакрі й Умарі, оскільки надалі відбулися численні розколи, які здійснили вплив на виникнення в ньому радикальних тенденцій.

Першими радикально налаштованими стали вже у VII ст. хариджити, які не погодилися з діями четвертого халіфа Алі. На ідеологічному рівні перші хариджити обґрунтовували свій відхід від інших мусульман власним розумінням «гріховності» та вперше в історії ісламу підняли питання такфіру. Перший розкол надав поштовх до виокремлення в ісламі двох найбільших напрямів – сунізму та шиїзму, що слугують доволі живильним середовищем для міжконфесійних конфліктів в країнах їх спільного проживання. Аналіз перших розколів показує, що причинами їх утворення стали соціально-політичні суперечності між представниками різних кланів і в основі цих суперечностей лежала боротьба за владу.

З середини VIII і початку IX ст. в ісламі формується містико-аскетична течія – суфізм, що поширила культ святих, якого не було за життя Мухаммада і під час складання Корану та сунни.

Такий розвиток подій породив рухи, що прагнули повернути ісламу його первісну чистоту. Перша течія, що почала тяжіти до такого відродження виникла вже в IX ст., а її прихильники звалися ханбалітами. Остаточне оформлення поглядів ханбалітів відбулось завдяки роботам ібн аль-Джаузі та ібн Таймії у ХІІ ст. і ХІІІ-ХІV ст. відповідно.

Погляди ханбалітів лягли в основу ваххабізму, що виникає у XVIII ст. Новим, що аль-Ваххаб поклав в обов'язок для ісламської держави, постає обов'язок поширювати релігійну віру, з вибірковим підходом до священних текстів і суворим буквальним дотриманням положень Корану і сунни. Цим ніби долалась елітарність і замкненість суфізму з очищенням його від містики, забобонів і патріархальних традицій, проти яких повстає свідомість знедоленої людини низьких соціальних верств.

У підрозділі 2.2 "Ісламський радикалізм ХІХ-ХХ століть" автор зупиняється на тих моментах, які зумовили виникнення панісламістських тенденцій, а також тих течій, напрямків і організацій, які в минулому і в даний час мобілізовували віруючих на радикальні дії.

У ХІХ ст. в релігійно-політичному житті ісламського світу набирає обертів чергова визначальна для сучасного ісламського радикалізму ідея – ідея панісламізму, ідейну базу якого обґрунтували Дж. аль-Афгані і М. Абдо. Панісламістські ідеї полягали у прагненні відродження халіфату, а також у реформі релігійного, суспільно-політичного та економічного життя з метою повернення до первинних основ ісламу.

Ідею панісламізму використовували і Асоціація «Брати-мусульмани», яка відіграла доволі важливу роль в історії ХХ ст. хоча б тим, що поклала початок цілій плеяді релігійно-політичних організацій. Засновник "Братів" шейх Х. аль-Банна поклав в основу свого вчення принцип надкласової єдності мусульманської общини і протиставлення її немусульманам. Мусульмани – брати по вірі й рівні між собою, тому будучи членами умми, правовірні мусульмани не визнають ніяких поділів на будь-які класи, партії, угруповання, тощо. Х. аль-Банна сформував концепції «ісламського порядку», «повернення до справжнього первісного ісламу», «ісламської держави», «націоналізму ісламу» і джихаду, які були тісно пов’язані одна з одною.

В ці ж часи у Середній Азії набирає обертів інтелектуальний центр у місті Деобанд (Індія), ідеї якого вплинули на вчення відомого теолога і політика аль-Маудуді. Його вчення концентрувалося навколо необхідності джихаду, спрямованого проти гнобителів. Аль-Маудуді закладає основи теорії «ісламської держави», також його вважають одним з найбільш відомих й авторитетних ідеологів помірного крила ісламського радикалізму.

Проте, не слід забувати і про спроби модернізації суспільства за західними зразками, які зазнавали краху й викликали розчарування. На хвилі цих подій, в 1978-1979 рр. у Ірані відбувається ісламська революція, яка починалася саме як антишахська і ставила за мету покращення соціального життя і в ході якої найбільш чітко виявилося злиття соціального та релігійного початків. Саме ісламська революція в Ірані стала тією подією, завдяки якій ісламський радикалізм вийшов за межі мусульманського світу.

Пізніше ця революція вплинула і на інші неурядові релігійно-політичні рухи, зокрема ті, які ведучи свою діяльність проти Ізраїля, використовували у своїх ідеологічних настановах і іранську концепцію «велайят-е факіх» або «хокумат-е есламі». Сутність концепції полягає в тому, що політична влада повинна перейти до рук духовенства, а точніше – до рук зразкового богослова, який володіє високими особистими якостями і досконалим знанням права – факіха. Ця влада повинна знаходитись в руках факіха аж до приходу Махді.

Паралельно з цим у сусідньому Афганістані спалахує громадянська війна, внаслідок якої, захопивши владу на одному з її етапів, рух «Талібан» намагався створити ісламську військово-теократичну державу під егідою відтворення держави у формі халіфату. На тлі цих подій, наприкінці ХХ ст. у колі деяких прихильників ісламського радикалізму зароджується ідея консолідації ісламського світу, яку можна зробити під егідою одного лідера чи однієї організації.

Отже, до ХІХ ст. радикалізм в ісламі проявлявся в численних розколах, результатом яких було утворення напрямів і різноманітних відгалужень, а з початку ХІХ ст. радикалізм почав проявлятися у появі ідейних течій і утворенні релігійно-політичних об`єднань та організацій.

Дослідження показало, що орієнтація ісламської радикальної ідеології протягом всього свого історичного розвитку поступово відходила від суто релігійних і богословських питань та ставала все більш світською й намагалася займатися соціально-політичними питаннями.

Третій розділ "Ісламський радикалізм в умовах глобалізації" включає в себе два підрозділи, де аналізується неоднорідність ісламського світу, причини сучасного етапу ісламського радикалізму, а також геополітична ситуація, в регіонах, де присутніми є ісламські радикали.

У підрозділі 3.1 "Ісламський радикалізм як чинник геополітичної активності ісламського світу" автор показує, що ісламський світ являє собою сукупність суб’єктів міжнародних відносин (країни, організації, народи), які перш за все самі позиціонують себе як ісламські.

Процес глобалізації в країнах ісламського світу відбувається неоднаково. Говорити про ісламський світ як про консолідований суб'єкт в сучасних геополітичних процесах не можна. Це зумовлено міждержавними суперечностями, суперництвом, розбіжностями в політичних системах, культурі, розмаїтті етнічних груп, які проживають на території ісламських країн, ролі релігії в суспільстві, правових нормах та інститутах. Активність ісламського світу невід'ємна від діяльності ісламського радикалізму.

Автор аналізує причини сучасного етапу ісламського радикалізму.

З огляду на сучасний стан речей, зазначається, що демографічний, ресурсний та політичний потенціал прихильників ісламського радикалізму є досить значним, а ідеологи цих представників ісламського світу відкрито заявляють про свої плани отримати більш високе місце в світових геополітичних процесах. Ідея застосування ісламських законів та створення ісламської держави, яка могла б забезпечити швидке вирішення існуючих протиріч, отримує помітний відгук серед широких верств населення, що призводить до зростання популярності ідей ісламського радикалізму.

У підрозділі 3.2 "Прояви ісламського радикалізму в сучасному світі" обґрунтовується, що ісламський радикалізм виявився фактично єдиним опозиційним правлячому режиму рухом, через який населення може висловлювати невдоволення своїм становищем та існуючими порядками.

Ісламський радикалізм навіть протягом останніх десятиліть свого існування значно еволюціонував, а окрім цього на сьогоднішній день діє по-різному в кожній окремо взятій ситуації. Враховуючи це, ісламські радикальні організації також відіграють і різну роль у геополітичних процесах.

На конкретних прикладах автор показує, що ісламські радикальні рухи та організації впродовж останніх десятиліть неодноразово вносили свої корективи у світові геополітичні процеси. Найбільш помітною діяльність ісламських радикальних організацій є в наступних країнах – Єгипет, Ізраїль і Палестинська Автономія, Ліван, Афганістан, Пакистан, Туреччина, Ірак, Сомалі, Нігерія, Філіппіни, Індонезія та Узбекистан.

Альтернатива суспільному розвитку на «західний зразок», яку запропонував ісламський радикалізм, виникла в результаті активної реакції великих соціальних груп на швидкі та насильницькі зміни традиційних цивілізаційних цінностей. Таким чином, в основі ісламського радикального руху лежить прагнення зберегти свою ідентичність. Саме тому не можна наполягати на розумінні ісламського радикалізму, як безперечного зла.

Автор констатує, що вчення ісламського радикалізму активно проповідує основні релігійні цінності та відповідає потребам населення, яке поставлене у несприятливі умови в ході докорінної трансформації суспільства.