У Вступі обґрунтовано актуальність дисертації, розкрито її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, висвітлено його методологічне підґрунтя, розкрито наукову новизну отриманих результатів, висвітлюються їх практичне значення й апробація.
Розділ 1 «Дипломатична служба – вид професійної діяльності» містить 2 підрозділи.
У підрозділі 1.1 «Поняття і суттєві ознаки дипломатичної служби» здобувачка виходить з того, що на сучасному етапі суспільного розвитку поділ функцій держави на внутрішні й зовнішні є доволі умовним, тому що діяльність держави щодо розв’язання внутрішніх економічних, культурних та інших проблем значною мірою залежить від зовнішніх чинників, які існують у цих сферах. Фактично будь-яка функція держави характеризується внутрішнім і зовнішнім аспектами. Зовнішня діяльність сучасної держави ґрунтується на міжнародно-правових нормах, повинна максимально повно враховувати докорінні інтереси й національні особливості всіх народів, які входять у світове співтовариство.
Суттєві ознаки дипломатичної служби України полягають у тому, що вона є видом служби державної, забезпечує практичну реалізацію зовнішньої політики України, представляє й захищає інтереси держави у сфері міжнародних відносин, є професійною діяльністю громадян України, які займають посади в Міністерстві закордонних справ України, представництвах Міністерства закордонних справ України на території України, закордонних дипломатичних установах України.
Дисертантка робить висновок, що за сучасних умов виконання функцій дипломатичної служби ускладнюється внаслідок (а) недооцінки її місця й ролі в системі органів державної влади; (б) непослідовності реформування як державної служби загалом, так і дипломатичної, зокрема; (в) формального ставлення до прийняття на службу та її проходження; (г) недостатньої гласності й об’єктивності під час оцінки результатів трудової діяльності дипломатичних працівників, присвоєння їм дипломатичного рангу або призначення на більш високу посаду; (ґ) браку дійових механізмів стимулювання професійної діяльності дипломатичних працівників; (д) наявності конфліктів інтересів; (е) неналежного контролю з боку керівників органів дипломатичної служби за виконанням посадових обов’язків підлеглими їм працівниками; (є) відсутності ефективних правових механізмів притягнення винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності.
У підрозділі 1.2 «Правове регулювання трудових відносин дипломатичних працівників у зарубіжних країнах»стверджується, що правові засади формування й функціонування дипломатичної служби в іноземних державах, а також правове положення й соціальні гарантії дипломатів і членів їх сім’ї встановлює спеціальне законодавство. Воно ж регулює і трудові відносини працівників дипломатичної служби, пов’язані зі здійсненнях покладених на них завдань. Спеціальне законодавство ґрунтується на Конституції держави і складається із Закону України «Про дипломатичну службу» («Про дипломатичну і консульську службу» або «Про особливості проходження державної служби в системі Міністерства закордонних справ»), законодавства про державну службу і трудового законодавства в частині, не врегульованій цим Законом, а також з нормативно-правових актів прийнятих у їх розвиток і міжнародних договорів країни.
Під дипломатичною службою розуміється професійна службова діяльність громадян країни на посадах у системі органів дипломатичної службі (Міністерство закордонних справ, дипломатичні представництва й консульства держави, навчальні заклади МЗС), пов’язана із забезпеченням виконання повноважень країни у сфері міжнародних відносин. Ця служба є складовою частиною державної служби.
Персонал дипломатичної служби складають дипломатичні працівники, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал. Дипломатичними працівниками є державні службовці, які обіймають в органах дипломатичної служби дипломатичні посади, мають дипломатичний ранг і виконують посадові обов’язки з метою реалізації завдань і функцій дипломатичної служби. На дипломатичну посаду може бути призначений громадянин країни, який має вищу освіту, необхідні ділові, моральні і професійні якості, належний стан здоров’я, вільно володіє державною й іноземною мовами. Призначення на дипломатичні посади провадиться, як правило, на контрактній основі й нерідко супроводжується випробуванням або підготовчим періодом.
Зміни посад дипломатичних працівників здійснюються відповідно до службової необхідності, на плановій підставі з урахуванням їх кваліфікації, професійної підготовки і принципів ротації та спеціалізації кадрів. У рамках ротації дипломатичні працівники з огляду на їх професійну підготовку і спеціалізацію направляються на роботу в органи дипломатичної служби з урахуванням граничного строку безперервної роботи в них. Ротація поділяється на такі види: (а) зовнішня – переведення працівників в межах Міністерства закордонних справ і його закордонних представництв та установ і (б) внутрішня – переведення їх у межах структурних підрозділів МЗС.
Підставами для припинення дипломатичним працівником дипломатичної служби є: а) втрата громадянства, б) подача заяви про звільнення за власним бажанням, в) закінчення строку трудового договору або невиконання його умов, г) розірвання трудового договору з ініціативи його сторін у випадках, передбачених законодавством, ґ) недотримання законодавчо встановлених обов’язків та обмежень, д) виникнення надзвичайної ситуації у країні перебування, е) оголошення особи персоною нон-грата, є) недотримання законів і звичаїв країни перебування, загальноприйнятих норм поведінки й моралі.
Розділ 2 «Дипломатичні працівники – суб’єкти трудового права» охоплює 2 підрозділи.
У підрозділі 2.1 «Персонал дипломатичної служби» обґрунтовано, що персонал дипломатичної служби складають всі особи, які перебувають у трудових правовідносинах з органами дипломатичної служби (Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України).
Персонал дипломатичної служби становлять:
– працівники дипломатичної служби: (а) дипломатичні працівники, (б) адміністративно-технічні працівники, (в) особи, які на час призначення на професорсько-викладацькі й адміністративні посади Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України мали, відповідно, дипломатичний ранг або ранг державного службовця;
– особи, які займають професорсько-викладацькі й адміністративні посади Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України, за винятком: (а) ректора Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України, його заступників, керівників структурних підрозділів та їх заступників, і (б) осіб, які на час призначення на професорсько-викладацькі й адміністративні посади Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ України мали, відповідно, дипломатичний ранг або ранг державного службовця;
– обслуговуючий персонал дипломатичної служби.
З метою уникнення спірних ситуацій ця уніфікована термінологія і класифікація мають бути легально закріплені в Законі України «Про дипломатичну службу», Консульському статуті України, інших нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
У підрозділі 2.2 «Поняття і суттєві ознаки дипломатичних працівників» окреслено такі суттєві ознаки дипломатичних працівників: (а)громадянство України, (б) прийняття Присяги державного службовця, (в) виконання дипломатичних або консульських функцій, (г) наявність відповідної фахової вищої освіти, (ґ) здатність за станом здоров’я, діловими й моральними якостями виконувати покладені на дипломатичні службу завдання, (д) присвоєння дипломатичного рангу, (е) одержання заробітної плати за рахунок коштів Державного бюджету України.
