Козлов В.І. Колективні політичні права і свободи громадян України: конституційно-правовий аналіз

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх апробація, міститься інформація щодо публікацій, структури та обсягу дисертації.

Розділ 1. «Конституційно-правове регулювання колективних політичних прав і свобод громадян України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Колективні політичні права і свободи громадян України: загальнотеоретична характеристика» досліджено правову природу, характерні риси, що відрізняють колективні політичні права і свободи від інших суміжних з ними прав і свобод.

Встановлено, що ці права і свободи, закріплені на конституційно-правовому рівні та надають можливість громадянам бути активними членами суспільства, впливати на державу, брати активну участь у політичному його житті, висловлювати свою позицію з актуальних питань як державного, так і суспільного життя, бути незгодними з позицією держави та контролювати її по різним напрямам діяльності. Зазаначено, що саме ці права є неодмінною умовою функціонування всіх інших видів прав, оскільки вони складають органічну основу системи демократії і виступають як засіб контролю за владою, як цінності, на які влада повинна орієнтуватися, обмежувати себе цими правами, визнавати та гарантувати їх. Крім цього, реалізація політичних прав і свобод дозволяє громадянам, визначати та змінювати конституційний лад та вирішувати інші найважливіші питання як державного, так і суспільного життя.

Доведено, що колективні політичні права і свободи мають свою специфіку, яка полягає у тому, що вони можуть бути реалізовані переважно групою осіб. Якщо ці права окрема особа буде намагатися реалізувати одноосібно, то у неї може не буде взагалі можливості це зробити. Крім цього, при реалізації деяких колективних прав окремою особою одноосібно може бути реалізоване замість права, що реалізується, інше право. Індивідуальне ж право нерідко може здійснюватись колективно, але відмінність його від колективного права полягає у тому, що воно повною мірою може здійснюватись та захищатись індивідуально, тоді як права колективні за своєю сутністю індивідуально реалізувати неможливо. Єдине виключення з переліку колективних політичних прав є право на звернення, яке передбачено статтею 40 Конституції України, оскільки його можна реалізовувати особам як колективно, так і одноосібно. Але, разом із тим, якщо мову вести виключно про право саме на колективні звернення, то зазначене право за визначенням одноосібно бути реалізованим не може, а відповідно, це право повною мірою «вписується» у групу колективних політичних прав.

Отже, під колективними політичними правами слід розуміти права і свободи, що закріплені в Конституції чи в поточному законодавстві, які одноосібно реалізовані бути не можуть, а забезпечуються колективними зусиллями громадян, і спрямовані на досягнення спільної політичної мети щодо покращення становища людини в суспільстві і державі.

У підрозділі 1.2. «Роль і значення колективних політичних прав і свобод громадян України в побудові в Україні громадянського суспільства і правової держави» досліджено еволюцію формування ідеї правової держави і громадянського суспілства як у вітчизняній, так і в зарубіжній конституційно-правовій думці, проаналізовано регулювання цих категорій Конституцією та конституційним законодавством України. На підставі аналізу наукової літератури зроблено аналіз про відсутність єдиного підходу до визначення як терміну «правова держава», так і терміну «громадянське суспільство».

Зазначається, що розвиток цих категорій, а також розбудова як громадянського суспільства, так і правової держави на теренах України є необхідною умовою її подальшого розвитку, динамічної трансформації та входження у когорту країн цивілізованого світу. У зв’язку з цим, більша частина тексту Конституції України 1996 року спрямована на досягнення цієї важливою мети. Значна роль у побудові громадянського суспільства та правової держави належить громадянам України, які використовують свої колективні політичні права і свободи і можуть обмежувати державну владу, створюючи собі правовий простір, де особистість може вільно розвиватися. У той же час, тільки в умовах правової держави та розвинутого громадянського суспільства можлива повноцінна реалізація колективних політичних прав і свобод, оскільки така держава та суспільство мають головний ціннісний орієнтир – права людини. Іншими словами, з однієї сторони, завдяки передусім колективним політичним правам і свободам народ бере участь у розбудові громадянського суспільства та правової держави, обмежує державну владу на користь громадянського суспільства, з іншого боку, чим вищим є ступінь розвитку громадянського суспільства в конкретній державі, тим ширше в ній закріплюються та реально здійснюються зазначені права і свободи.

У підрозділі 1.3. «Міжнародні стандарти в галузі колективних політичних прав і свобод людини й громадянина та їх національна імплементація» зазначається, що такими найважливішими міжнародно-правовими документами як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція про захист прав людини та основних свобод та деякі інші на найвищому міжнародно-правовому рівні закріплені стандарти колективних політичних прав і свобод.

Наголошується на тому, що міжнародно-правові стандарти у галузі колективних політичних прав i свобод громадян є орієнтирами, керуватися якими повинна певна країна, приймаючи конституцію чи iншi акти, де закріплено такі права i свободи. Міжнародно-правові документи містять узагальнення, положення без чіткої конкретизації. Саме цим можна пояснити певні протиріччя між національним законодавством та міжнародними актами про права людини. Зазначається, що треба брати до уваги фактор часу, тобто розуміти, коли останні акти були прийняті. Тому, наприклад, відсутність права осіб на колективні звернення у Міжнародній Xapтії прав людини та Конвенції про захист прав людини та основних свобод, пояснюється тим, що це колективне політичне право тоді ще не набуло актуальності та значущості, як це має місце у сучасних умовах. Робиться висновок, що національне законодавство України в питаннях закріплення колективних політичних прав i свобод громадян України в цілому відповідає міжнародно-правовим стандартам у цій галузі.

Але Основний Закон нашої держави закріплює також положення, які суперечать вимогам міжнародних документів та одночасно обмежують права громадян. Йдеться, наприклад, про право створювати громадські організації й вступати до них та про право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, які відповідно до Конституції України належать виключно громадянам нашої країни, хоча міжнародні документи проголошують приналежність цього права усім особам, незалежно від громадянства.

У підрозділі 1.4. «Форми реалізації колективних політичних прав і свобод громадян України» акцентується увага на тому, що колективні політичні права і свободи мають доволі велику кількість різноманітних форм реалізації. Це безпосередньо пов’язане з тим, що політичне життя держави та суспільства є багатоаспектним та складним, а політичні процеси бурхливими та різнобарвними. Серед багатого різноманіття форм їх реалізації є такі, що в Україні мали місце доволі довгий час та не є новими для конституційної теорії та практики (утворення громадських організацій), а є такі, що використовуються на її теренах нещодавно та щодо реалізації яких немає усталеної та відпрацьованої практики й належного законодавчого закріплення (наприклад, проведення пікетування у формі встановлення наметових містечок). Що стосується останніх, то така ситуація викликає нестабільність у їх реалізації та в кінцевому випадку призводить до порушення цих прав.

Звертається увага на те, що у новітній історії України були випадки, коли встановлені наметові містечка, за допомогою яких громадяни відстоювали свою політичну позицію, були знесені місцевою владою, з мотивуванням, що вони являють собою малі архітектурні форми, які встановлені незаконно. Отже, для того, щоб упередити та не допустити у майбутньому такі ситуації та щоб практика реалізації цього права увійшла у цивілізоване русло, необхідно унормувати ці процеси шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів (зокрема, є першочергова потреба у прийнятті законодавчого акту, що регламентував би порядок проведення мирних масових акцій та дав би визначення кожної з них; обов’язково треба прийняти закон, який би впорядкував діяльність правозахисних організацій тощо).

Розділ 2. «Конституційно-правовий механізм та гарантії реалізації колективних політичних прав і свобод громадян України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття і структура конституційно-правового механізму реалізації колективних політичних прав і свобод громадян України» зазначається, що належна реалізація колективних політичних прав і свобод громадян можлива тільки за умови існування відповідного механізму їх реалізації, відсутність, або ненадійна «робота» якого зводить нанівець існування зазначених прав. Можна скільки завгодно їх проголошувати навіть на найвищому (конституційному) рівні, але без механізму реалізації вони залишаються пустими деклараціями. Вказується на те, що механізм реалізації колективних політичних прав і свобод громадян є одним із головних елементів механізму реалізації політичних прав, що у свою чергу є суттєвою та невід’ємною складовою механізму реалізації прав і свобод людини та громадянина в цілому.

Обгрунтовано висновок, що конституційно-правовий механізм реалізації колективних політичних прав і свобод громадян України – це система конституційно-правових засобів нормативної та інституціональної природи, за допомогою яких забезпечується здійснення, охорона та захист колективних прав громадян у суспільно-політичний сфері. Акцентується увага на тому, що цей механізм складається з двох блоків: нормативного та інституційного. Перший із них охоплює норми Конституції України та галузевого законодавства. Інституційний блок, у свою чергу, передбачає існування державних органів як загальної, так і спеціальної компетенції, їх посадових осіб, що забезпечують реалізацію колективних політичних прав і свобод громадян України шляхом нормотворення, правозастосування та правоохоронної діяльності. Вказується на те, що цей блок також включає інститути громадянського суспільства, що виконують правозахисну, науково-дослідну та іншу діяльність, спрямовану на сприяння реалізації колективних політичних прав і свобод громадян.

У підрозділі 2.2. «Поняття і система гарантій реалізації громадянами України колективних політичних прав і свобод» наголошується на тому, що конституційно-правові гарантії реалізації колективних політичних прав і свобод за своїм характером є юридичними нормами, які дають можливість реалізувати ці права і свободи у житті. За своєю суттю конституційно-правові гарантії реалізації колективних політичних прав являють собою умови, що зобов’язана створити держава для реалізації таких прав і свобод своїм громадянам. За змістом – це система заходів, яка спрямована на реалізацію колективних політичних прав. За формою такі конституційно-правові гарантії – це передбачені Конституцією і законами України нормативно-правові та організаційно-правові способи реалізації колективних політичних прав громадян. Робиться висновок, що конституційно-правові гарантії реалізації колективних політичних прав і свобод громадян України поділяються на дві великі групи: нормативно-правові та організаційно-правові конституційні гарантії.

Отже, гарантії реалізації колективних політичних прав і свобод являють собою фактори, що впливають на процес здійснення колективних політичних прав і свобод громадян, гальмуючи чи, навпаки, прискорюючи його. Їх об’єднує єдине призначення, яке полягає у забезпеченні чіткої реалізації колективних політичних прав і свобод. Разом із тим, серед цих гарантій можливо виокремити найбільш важливі та об’ємні їх сфери: загальні (політичні, економічні тощо) та спеціально-юридичні (нормативні та інституційні). Серед останніх окреме та важливе місце займають конституційні гарантії. Звертається увага на те, що ефективність конституційно-правових гарантій залежить від якості конституційних та інших правових норм, розвитку правових принципів, авторитетного та високоефективного органу конституційного контролю, а також від того, як виконують ці закони державні органи, що призначені створювати умови для виконання прав і обов’язків.

У підрозділі 2.3. «Нормативно-правові гарантії реалізації колективних політичних прав і свобод громадян України» робиться висновок, що нормативно-правові гарантії реалізації колективних політичних прав і свобод являють собою об’єктивне право як сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечується здійснення, охорона і захист вказаних прав і свобод. Складовими елементами системи нормативно-правових гарантій реалізації зазначеної категорії прав і свобод є норми-принципи (головний елемент цієї системи). Ці норми поділяються на ті, що виходять із загально-правових принципів права; галузеві норми-принципи; спеціалізовані норми-принципи, що виступають гарантіями реалізації конкретних колективних політичних прав і свобод громадян України, юридичні обов’язки (поділяються на прямі та опосередковані; обов’язки носіїв колективних політичних прав і свобод, обов’язки інших осіб не заважати реалізації вказаної категорії прав і свобод та обов’язки держави), юридична відповідальність та факт закріплення цих прав у Конституції та поточному законодавстві України.

Зазначається, що нормативно-правові гарантії реалізації колективних політичних прав і свобод потребують подальшого вдосконалення. По-перше, потрібно внести зміни в чинну Конституцію України, де б краще прописати повноваження відповідних інституцій, які забезпечують реалізацію колективних політичних прав і свобод громадян України. По-друге, треба привести у відповідність до Конституції України всі інші нормативно-правові акти. По-третє, треба прийняти закони, яких вимагає Конституція України щодо забезпечення реалізації колективних політичних прав і свобод (зокрема, Закон України «Про мирні масові заходи та акції в Україні»).

У підрозділі 2.4. «Організаційно-правові гарантії реалізації колективних політичних прав і свобод громадян України» вказується на те, що переважна більшість органів державної влади беруть участь у гарантуванні колективних політичних прав і свобод. Деякі з цих органів займаються цією проблематикою лише опосередковано, оскільки створюють відповідні передумови для функціонування інших органів державної влади, а інші – займаються цією проблематикою безпосередньо. Проте в незалежній Україні необхідно суттєво змінити наголос з державних на недержавні інституції при гарантуванні колективних політичних прав і свобод. Ці недержавні інституції за допомогою властивих їм засобів та способів формують у суспільстві певну політичну і правову культуру, допомагають громадянам відстоювати свої права, в тому числі й колективні політичні. У той же час, органи державної влади теж повинні чітко орієнтуватися на це та сприяти недержавним правозахисним інституціям у цій діяльності, або, принаймні, не заважати їх законній діяльності. Також акцентується увага на тому, що як би добре не були розвинені інститути громадянського суспільства, все одно, замінити у цьому процесі органи державної влади вони не зможуть. Це витікає з самої природи та соціального призначення сучасної держави. Отже, держава займаючи активну позицію в створенні належних організаційно-правових гарантій прав і свобод сприяє їх реалізації та у цьому процесі займає унікальне місце. У той же час все це стосується лише цивілізованої держави, що є дійсно правовою та демократичною, якою й прагне стати Україна.