Литвиненко І.Л. Діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню конституційних прав та свобод людини і громадянина

Короткий зміст

У Вступі дисертації обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається ступень наукової розробленості проблеми, мета, основні завдання, об’єкт і предмет, теоретична та методологічна база, практичне та теоретичне значення роботи та формулюються положення, що виносяться на захист.

У розділі першому “Теоретико-правові аспекти діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина” досліджується роль і місце органів місцевого самоврядування в системі юридичних гарантій забезпечення прав людини шляхом аналізу принципів, цілей діяльності, функцій, компетенції і повноважень органів місцевого самоврядування у цій сфері.

Проведений аналіз існуючих у науковій літературі точок зору дозволяє стверджувати, що діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина носить всеосяжний характер і поширюється на всі види прав і свобод. Здійснюються ці дії в межах гарантування прав, тобто створення системи умов, механізмів реалізації конкретних прав, які охоплюють усю сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на практичне задоволення інтересів людини, усунення можливих перешкод їх повного та належного здійснення.

Дослідження місця і ролі органів місцевого самоврядування в юридичному механізмі забезпечення прав людини дає підстави наголошувати на необхідності нормативного закріплення серед основних принципів місцевого самоврядування (законності, демократизму, відповідальності органів місцевого самоврядування, фінансово-матеріальної незалежності) принципу гуманізму – спрямування діяльності цих органів на забезпечення прав та свобод людини і громадянина, який є визначальним в системі принципів, що зумовлюють роль і значення місцевого самоврядування.

Забезпечення прав та свобод людини і громадянина слід розглядати як обов’язок органів місцевого самоврядування, який складає зміст їх діяльності і включає в себе такі елементи: забезпечення умов (економічних, політичних, юридичних) для здійснення громадянами фактичної можливості використання своїх прав; прийняття актів, які розвивають і конкретизують вказані права і свободи, та рішень, спрямованих на відновлення порушених прав; проведення профілактичної роботи, спрямованої на виключення можливості порушень прав людини; співпраця з органами державної влади у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Питання місцевого самоврядування традиційно розглядаються під кутом зору не окремої особистості, а всього населення, яке проживає на відповідній території, або окремих соціальних груп чи меншин. Ні в якій мірі не заперечуючи правомірності такого підходу, необхідно разом з тим підкреслити, що розуміння сутності місцевого самоврядування передбачає можливість і доцільність дослідження його суб’єктивних характеристик не тільки на рівні соціальних груп і колективів, але й окремої особи.

Отже, в системі місцевого самоврядування доречно вести мову про дворівневу систему первинних суб’єктів: територіальна громада як первинна соціально - територіальна група і особистість як суб’єкт індивідуальних прав на здійснення місцевого самоврядування. Зрозуміло, що конституційний статус людини і громадянина є єдиним, загальним для всіх незалежно від будь-яких умов чи обставин, у тому числі і від місця проживання та приналежності до певної територіальної громади. Правовий статус людини як члена громади, мешканця певного населеного пункту – це вже питання про сукупність прав і свобод, які характеризують спеціальний статус людини і громадянина як суб’єкта місцевого самоврядування, який тісно пов’язаний із загальним конституційним статусом особи і співвідноситься з ним як загальне і особливе з відповідними юридичними наслідками.

Обґрунтовується доцільність запровадження терміна “муніципальні права і свободи” як специфічної правової категорії, що характеризує особливий статус особи як мешканця територіальної громади. Під муніципальними правами і свободами розуміємо ті права, які забезпечують реальні можливості кожному члену територіальної громади брати участь у вирішенні всіх питань місцевого значення, в управлінні комунальною власністю, використовувати всі матеріальні і духовні надбання, що розподіляються за територіальним принципом, відчувати на собі всі позитивні наслідки діяльності самоврядних органів, спрямовані на реальне забезпечення прав і свобод, життєвих потреб та інтересів людини.

Процес забезпечення прав та свобод людини і громадянина відбувається шляхом реалізації конкретних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Відповідно, для більш ефективного забезпечення прав та свобод людини і громадянина необхідним є чітке нормативне розмежування повноважень місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з метою усунення дублювання цих повноважень і відповідно попередження зайвих матеріально-фінансових витрат.

У роботі аргументується положення про те, що делеговані повноваження органів виконавчої влади у сфері забезпечення прав і свобод громадян повинні бути обов’язково компенсовані додатковими фінансовими ресурсами.

На думку автора, для більш чіткого розуміння проблем забезпечення прав і свобод громадян доцільно розрізняти нормативні, процесуальні та охоронні засоби реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в цій сфері. Організаційно-правові форми безпосередньої реалізації  повноважень органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина, у свою чергу, полягають у використанні ними своїх прав, виконанні юридичних обов’язків, дотриманні встановлених законом заборон та застосуванні правових норм.

У розділі другому “Основні напрями та зміст діяльності органів місцевого самоврядування по забезпеченню конституційних прав та свобод людини і громадянина” порушується питання про диференційний підхід до забезпечення окремих класифікаційних груп прав людини з боку органів місцевого самоврядування. У представленому дослідженні не ставиться завдання виявити різні варіанти класифікації прав та свобод людини і громадянина та запропонувати найбільш оптимальний критерій їх поділу, тому автор використовує найбільш поширений, класичний варіант чотиричленної їх систематизації і зосереджується на тих нормативних та процесуальних особливостях, які супроводжують забезпечення кожної з цих груп.

На основі характеристики процесу забезпечення прав людини і громадянина органами місцевого самоврядування автор приходить до висновку, що першооснову правового статусу людини як мешканця територіальної громади складають громадянські (особисті) права і свободи, відповідно, органи місцевого самоврядування повинні будувати свою діяльність на засадах вільного розвитку людиною своєї особистості та гарантування невід’ємного права особи на життя.

Наголошується на доцільності створення законодавчої бази, яка б регулювала діяльність (місцевої) муніципальної міліції, сприяла б активізації роботи громадських формувань охорони правопорядку та дільничних інспекторів. Спростовується думка про те, що громадянські права є найбільш віддаленими від інститутів місцевого самоврядування. Аналіз їх нормативного змісту та механізмів реалізації доводить, що поряд з органами суду, прокуратури, міліції необхідним є найширше залучення органів місцевого самоврядування до їх реалізації. У роботі ця думка обґрунтовується детальним аналізом процедур забезпечення кожного громадянського права, яке знайшло своє закріплення в Конституції України, на рівні територіальної громади.

З огляду на те, що матеріальні умови значною мірою визначають якість життя сучасної людини, увага органів місцевого самоврядування повинна зосереджуватись на задоволенні соціальних, економічних та культурних прав і свобод. У роботі на основі аналізу механізмів забезпечення соціальних, економічних та культурних прав пропонується з метою підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування в цій сфері вдосконалювати територіальне розташування об’єктів соціальної інфраструктури, поступово вирівнювати досягнутий рівень їх розвитку в різних територіальних одиницях (село – місто, мікрорайони в місті).

Першочергового значення набуває створення умов для розвитку підприємницької ініціативи, забезпечення майнової самостійності, рівності учасників ринкових відносин, надання громадянам можливості самостійно дбати про свій добробут шляхом використання права на працю. Доцільним вбачається спрямування в межах територіальних утворень матеріальних ресурсів, в першу чергу на користь найменш соціально захищеної та забезпеченої частини населення, створення системи місцевих пільг як засобу вирівнювання соціального становища членів територіальної громади на основі їх адресності.

Для забезпечення соціальних, економічних та культурних прав громадян вбачається доцільним найширше залучення позабюджетних коштів, створення нових форм діяльності освітніх, культурних закладів та установ охорони здоров’я з різними формами власності з урахуванням інтересів малозабезпечених громадян. Проводиться аналіз доцільності запровадження і дії муніципального банку з метою пільгового кредитування територіальної громади на розвиток малого і середнього бізнесу, сільського господарства.

Наголошується на тому, що значно більшої уваги з боку органів місцевого самоврядування вимагає забезпечення екологічних прав і свобод громадян. Ця діяльність повинна проводитись шляхом комплексних природоохоронних робіт, розробки екологічних програм, співпраці з державними галузевими органами управління та відповідними громадськими об’єднаннями.

Належний рівень реалізації політичних прав громадян визначається, в першу чергу, рівнем демократизації суспільного життя, станом законності та правопорядку в цілому в державі. Відокремлений розгляд індивідуальних і колективних форм здійснення права на місцеве самоврядування дозволяє більш повно використати можливості реалізації прав і свобод громадян у системі місцевого самоврядування.

Підвищити рівень реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні можливо за умови залучення громадян до прийняття найважливіших рішень, більш широкого доступу до участі в засіданнях виконкомів, пленарних засіданнях рад, на яких розглядаються питання, що стосуються прав і свобод громадян.

Актуальним вбачається вдосконалення правової бази, що регулює питання застосування таких форм місцевого самоврядування, як загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання. Важливим є роз’яснення громадянам змісту цих правових норм, можливостей реалізації їх прав на участь у місцевому самоврядуванні.

Необхідним є підвищення якості кадрового складу органів місцевого самоврядування, інтелектуального та професійного рівня службовців шляхом вдосконалення механізмів добору кадрів на службу в органи місцевого самоврядування.

У розділі третьому “Організаційно-правові форми і методи діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина” досліджується конкретна практична діяльність органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав людини і громадянина, що відтворюється у відповідних організаційно-правових формах і методах роботи, які конкретизуються залежно від видів структурних підрозділів місцевого самоврядування (постійні комісії, відділи та управління, загальні збори громадян).

Порівняльний аналіз українського законодавства, законодавства зарубіжних країн та практики роботи органів місцевого самоврядування дозволив детально охарактеризувати форми і методи сесійній діяльності місцевих рад, роботу постійних комісій та депутатів у процесі забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Дисертант вважає, що подальше покращення діяльності органів місцевого самоврядування залежить від розгляду на сесіях рад найбільш актуальних та життєво важливих питань забезпечення і охорони прав та свобод громадян, підвищення активності їх обговорення, конкретності і результативності рішень, що приймаються. Відповідні рішення повинні базуватись на ретельній їх підготовці в постійних комісіях, із залученням фахівців, громадськості, в необхідних випадках доцільним є використання опитування населення, анкетування з наступним урахуванням громадської думки.

Депутати, постійні комісії, рада в цілому на пленарних засіданнях мають ширше використовувати свої контрольні повноваження шляхом проведення предметних слухань, скасування актів виконавчих органів, які порушують права громадян, проведення депутатських розслідувань.

Оскільки подальше вдосконалення форм і методів діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав громадян прямо залежить від депутатів місцевих рад, необхідно звернути увагу на покращення якісного складу депутатського корпусу шляхом проведення навчання депутатів, введення практики регулярних звітів депутатів перед виборцями. Вимагає свого спрощення і, відповідно, підвищення ефективності процедура відкликання депутата як дієвого механізму контролю за його діяльністю.

На підставі аналізу організаційної роботи виконавчого комітету, відділів і управлінь місцевих рад пропонуються заходи підвищення ролі і значення  цих органів шляхом проведення чіткого розподілу повноважень між радою і її виконавчими органами, визначення найбільш оптимальної структури виконавчих органів шляхом її закріплення в Статуті територіальної громади.

Необхідною умовою успішної роботи виконавчих органів у сфері забезпечення прав громадян, що не втрачає своєї актуальності, є планування їх роботи, з обов’язковою умовою - передбачення в цих планах конкретних заходів, спрямованих на підвищення ефективності механізмів реалізації прав і свобод громадян, які повинні базуватись на принципах оперативності, оптимального досягнення найвищого результату.

Важливим є подальше законодавче врегулювання особливостей правового статусу сільського, селищного, міського голови, в тому числі його повноважень у сфері забезпечення прав і свобод громадян шляхом прийняття відповідного закону, або включення відповідних положень до закону “Про місцеве самоврядування в Україні”.