Зимовець А.В. Правове регулювання взаємної відповідальності держави та людини (конституційно-правовий аспект)

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються зв'язок дисертації з науковими планами та програмами, її мета і завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація, міститься інформація щодо публікацій, структури й обсягу дисертації.

Розділ 1 «Теоретичні питання взаємної відповідальності держави і людини» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Філософсько-теоретичні аспекти взаємної відповідальності держави і людини» автор

аналізує сутність принципу взаємної відповідальності держави і людини, досліджує різноманітні погляди на категорію «відповідальність».

У цьому зв’язку зазначається, що принцип взаємної відповідальності держави та людини торкається сфер буття як держави, суспільства, так і людини.

Протягом багатовікового розвитку політико-правової думки було сформовано розуміння держави як спеціальної владної організації, яка утворюється суспільством з метою забезпечення виживання та самозбереження людей, в чому і полягало її функціональне призначення. І саме за здійснення такого призначення держава відповідальна. Якщо в давньокитайській, античній та середньовічній християнській думці держава (в особі монарха) є відповідальною перед абсолютом (Богом, небом, гармонією, тощо), то з часів раціоналізації політичного мислення, ствердження договірної теорії походження держави, проголошення ідей народного суверенітету, держава стає відповідальною перед її творцем – народом, за виконання тих функцій, заради яких її і було створено. З іншого боку, виконувати таке функціональне призначення держава спроможна лише через нормативне врегулювання суспільних відносин – видання владних велінь, які характеризує загальна обов’язковість виконання як кожним членом суспільства, так і самою державою, щоправда, останнє уявлення про зв’язаність держави правом виникає як результат буржуазних революцій в Західній Європі. Але головним лишається те, що людина відповідальна перед державою за виконання законів, які остання повинна приймати в інтересах самої людини.

В сучасних умовах точкою перетину прав і обов’язків людини та повноважень держави є конституція, відтак, можна сказати, що і людина, і держава взаємно відповідальні у випадку невиконання або неналежного виконання її приписів.

У підрозділі 1.2. «Поняття і сутність взаємної відповідальності держави і людини як принципу конституційного ладу» визначається подвійна природа взаємної відповідальності держави і людини як принципу конституційного ладу України та загальносоціального принципу права, якому притаманні такі ознаки як регулятивний характер, загальна цілеспрямованість, історичність, формалізація в праві, системна єдність, об’єктивна обумовленість.

Категорію „взаємності” в аспекті взаємної відповідальності держави і людини необхідно розуміти в такому значенні: держава і людина у стосунках між собою виступають самостійними і рівноправними суб’єктами (у випадках, визначених Конституцією України), які мають як права, так і обов’язки і можуть вимагати один від одного їх реалізації та виконання. У випадку недотримання однією із сторін прав іншої сторони або невиконання нею своїх обов’язків по відношенню до іншої сторони вона може бути притягнена до відповідальності.

Загальна цілеспрямованість принципу взаємної відповідальності полягає в наданні якісної визначеності регулюванню суспільно необхідних обов’язків держави та людини відносно один одного, встановлення партнерських, відповідальних стосунків між державою та громадянським суспільством.

Проаналізовано історичну наступність принципу взаємної відповідальності держави і людини, оскільки  в тій чи іншій формі, він був притаманний українському конституціоналізму протягом усієї його багатовікової історії, набув закріплення у міжнародно-правових актах, та має важливе значення в сучасному конституційному процесі.

Специфіка регулятивного характеру принципу взаємної відповідальності держави та людини, полягає в тому, що вона має своїм підґрунтям конституційно-правову відповідальність, однак, у більшості випадків (але не у всіх) знаходить свій вираз в інших видах юридичної відповідальності: цивільно-правовій, кримінальній, адміністративній тощо.

Формалізація в праві принципу взаємної відповідальності держави і людини полягає в його змістовному закріпленні в Конституції України та законах України. Попри те, що в жодному нормативно-правовому акті, цей принцип не набув належного буквального відображення, він відшуковується шляхом системного тлумачення, зокрема, приписів статей 3, 6, 19, 21 Конституції України.

Характерною ознакою принципу взаємної відповідальності держави і людини є його системна єдність з правовими нормами, на які він здійснює регулюючий вплив. Адже даний принцип виявляє себе як у відповідних приписах Конституції, так і в нормах галузевих актів.

Людина як суб’єкт взаємної відповідальності виступає в якості громадянина, іноземця, особи без громадянства та біженця (особи, що отримала політичний притулок), з притаманними кожній категорії суб’єктів особливостями.

Держава є окремим, особливим суб’єктом взаємної відповідальності. В цій якості держава виступає як безпосередньо, так і в особі органів державної влади або її посадових чи службових осіб, якщо вони виступають від її імені, а не вступають у правовідносини як окремі юридичні особи.

Даний принцип має свою об'єктивну обумовленість, оскільки, сама ґенеза новітньої української державності пов’язана з доволі болючим його ствердженням в конституційному будівництві.

Особливої ж потреби в матеріалізації ідея взаємної відповідальності держави та людини набуває в умовах економічної кризи та політичної стагнації, коли держава виявилася безвідповідальною відносно свого громадянина.

Таким чином, взаємна відповідальність держави і людини як принцип конституційного ладу проявляється як базова, основоположна ідея, що покладена в основу конституційно-правового регулювання, і сутність якої полягає в закріплені та застосуванні негативних наслідків за неналежне виконання (невиконання) встановлених Конституцією України взаємних обов’язків держави (органів державної влади) і людини.

У підрозділі 1.3. «Особливості конституційно-правового закріплення принципу взаємної відповідальності держави і людини» автором відзначається, що правовому закріпленню принципу взаємної відповідальності держави і людини притаманні такі особливості: поєднання загального і конкретного нормування; системність; поєднання негативного та позитивного способів формулювання прав та обов’язків суб’єктів; посилення ролі конституційного  права у її реалізації.

Зміна типів конституційно-правового регулювання накладає відбиток на функціонування інституту взаємної відповідальності держави і людини. А саме: індивід має нести юридичну відповідальність тільки за порушення заборон або невиконання обов’язків, а не за вихід за межі дозволів. Роль держави у цьому процесі зводиться до формулювання цих заборон та зобов’язань, а також до контролю за їх додержанням та виконанням і застосуванням відповідних заходів у випадку недодержання або невиконання людиною правових приписів.

Важливою особливістю конституційного регулювання взаємної відповідальності держави і людини є посилення ролі конституційного права у її реалізації. Взаємовідносини між державою і людиною можуть відбуватися на основі майже всіх соціальних регуляторів, але найбільш важливі, основоположні відносини у цій сфері повинні мати правовий характер, правову оболонку.

Це ж стосується і взаємної відповідальності держави і людини. У правовій державі відповідальність держави перед людиною, а людини перед державою має базуватися, в першу чергу, на нормах Конституції.

Важливим моментом у конституційній регламентації взаємної відповідальності держави і людини виступає її системність. Так, Конституція України встановлює права і обов’язки держави і людини у всіх сферах суспільного життя: особистій, політичній, економічній, соціальній та духовній.

Автор відзначає, що особливістю конституційно-правового регулювання взаємної відповідальності держави і людини є поєднання негативного та позитивного способів формулювання прав та обов’язків цих суб’єктів. Позитивний спосіб формулювання суб’єктивного права означає, що у нормі права безпосередньо передбачається можливість суб’єкта правовідносин обирати певний вид та міру поведінки. За допомогою негативного способу встановлюється заборона іншим суб’єктам порушувати або обов’язок гарантувати, забезпечувати певні можливості іншого суб’єкта.

Розділ 2 «Конституційно-правовий механізм реалізації принципу взаємної відповідальності держави і людини в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття та структура конституційно-правового механізму реалізації принципу взаємної відповідальності держави і людини» автор доходить висновку, що конституційно-правовий механізм реалізації принципу взаємної відповідальності держави та людини можна визначити як збалансовану і зорієнтовану на досягнення позитивного результату сукупність інституційного та нормативного елементів, гарантій, за допомогою яких забезпечується на практиці втілення його основної ідеї. Іншими словами, механізм реалізації принципу взаємної відповідальності держави та людини гарантує невідворотність  розгляду будь-якого порушення правових норм як людиною, так і державою та своєчасне і справедливе покарання правопорушників.

Нормативний елемент механізму реалізації взаємної відповідальності держави і людини визначається як система правових норм, що регулюють процес реалізації взаємної відповідальності держави і людини.

Інституційний елемент механізму реалізації взаємної відповідальності держави і людини являє собою сукупність суб’єктів (в основному це система державних інституцій), які беруть участь у процесі втілення в життя принципу взаємної відповідальності держави та людини.

Гарантії взаємної відповідальності держави та людини утворюють певну взаємопов’язану систему, яка складається з двох великих груп: загальні умови (економічні, політичні, духовні, соціальні) та спеціальні (юридичні) засоби, умови, процедури, що забезпечують реальне втілення в життя взаємної відповідальності держави та людини.

У підрозділі 2.2. «Фактори, що впливають на реалізацію взаємної відповідальності держави і людини» автором відзначається, що реалізація взаємної відповідальності держави і людини обумовлена великою кількістю факторів, що здійснюють на неї вплив. Їх можна класифікувати за критеріями. За елементами механізму реалізації принципу взаємної відповідальності держави та людини: фактори, що впливають на нормативний та фактори, що впливають на інституційний елементи; за окремими сферами суспільного буття:  політичні, економічні, соціальні, ідеологічні та правові; за наслідками впливу: позитивні та негативні.

Вагомий вплив на процес реалізації взаємної відповідальності держави та людини здійснюють політичні фактори, які пов’язані, насамперед, із становленням нового типу політичної влади і політичної системи в Україні.

Позитивними політичними факторами (гарантіями) взаємної відповідальності держави та людини виступає утвердження демократичного політичного режиму і відповідних йому принципів конституційного ладу. Серед соціальних факторів основне місце посідає соціальна спрямованість держави, суб’єктів громадянського суспільства, що в сукупності повинно забезпечувати необхідний життєвий рівень населення, надання соціальних допомог і пільг, створення відповідних мереж та інститутів соціальних послуг, тощо.

У підрозділі 2.3. «Юридичні гарантії реалізації взаємної відповідальності держави і людини» автор відзначає, що юридичні гарантії взаємної відповідальності держави та людини – це обумовлена особливостями конституційного ладу України система умов, засобів і процедур, закріплених в конституційному законодавстві, взятих у сукупності з актами їх застосування.

Для того, щоб механізм реалізації взаємної відповідальності держави та людини працював належним чином, необхідно, щоб у нормативно-правовій формі були закріплені державні інституції, на які покладено обов’язок гарантування взаємної відповідальності, а також визначений порядок їх діяльності. Тобто нормативна база юридичного гарантування повинна складатися з матеріальних і процесуальних норм.

Пропонуються наступні класифікації юридичних гарантій принципу взаємної відповідальності держави і людини (за напрямком дії): превентивні юридичні гарантії та гарантії охорони (захисту) принципу взаємної відповідальності держави та людини; за джерелом закріплення – конституційні та гарантії, закріплені поточним законодавством; за терміном дії – на постійні, тимчасові або виключні (надзвичайні); за суб’єктом гарантування – гарантії, які реалізує індивідуальний або колективний суб’єкт, а також гарантії, реалізація яких потребує діяльності декількох суб’єктів; в залежності від місця в механізмі правового регулювання – матеріальні й процесуальні юридичні гарантії взаємної відповідальності держави та людини.

Важливе значення в процесі реалізації принципу взаємної відповідальності держави та людини посідають спеціальні (конституційні) гарантії. До них належать положення, що стосуються здійснення правосуддя (ст. 124 -131 Конституції України). Також спеціальними гарантіями є положення статей Конституції України ст.55 - ст.64: судовий захист прав і свобод людини і громадянина; право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

До таких гарантій також слід віднести право кожного знати свої права і обов’язки; конституційну вимогу щодо необхідності доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів; те, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення; те, що кожен має право на правову допомогу; те, що за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність; презумпцію невинуватості; те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; те, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист; те, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.