Попов С.В. Звільнення працівників органів внутрішніх справ за порушення дисципліни і законності (теоретико-правовий аспект)

Короткий зміст

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначається його мета та завдання, які необхідно вирішити, коротко формулюються положення, що доводять новизну пошуку та тих висновків, які робить автор, а також підкреслюється теоретична і практична значущість роботи. В ньому наведено дані про апробацію зроблених у дисертації наукових висновків та зв’язок теми дослідження з науковими програмами Університету внутрішніх справ та Міністерства внутрішніх справ України.

У першому розділі дисертації “Соціально-правова характеристика дисципліни і законності в органах внутрішніх справ” подано наукове обгрунтування правової природи дисципліни і законності в демократичній державі, розглянуто значення та особливості службової дисципліни і законності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ, визначені і проаналізовані юридичні наслідки правопорушень осіб рядового і начальницького складу в сфері службової дисципліни та законності.

Будь-яка суспільно корисна праця передбачає узгоджені дії її учасників, що стає можливим лише за наявністю реально забезпечених елементів порядку, сукупність яких і складає дисципліну праці. Водночас сумісна діяльність в державних маштабах передбачає високий рівень розвитку законності, як такого режиму функціонування суб’єктів правовідносин, за яким точно й беззаперечно виконуються усі вимоги законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Трудова дисципліна є невід’ємною складовою трудового правовідношення, адже останнє уявляє собою такий двосторонній добровільний юридичний зв’язок працівника з роботодавцем з приводу застосування його здібностей до праці, за якого працівник покладає на себе обов’язок за винагороду виконувати певну трудову функцію на даному виробництві (підприємстві, установі, організації), підпорядковуючися при цьому внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов’язується створювати умови праці і оплачувати останню відповідно до законодавства, колективного чи трудового договору (контракту). Як елемент трудового правовідношення дисципліна праці є його постійно діючою складовою, оскільки є невід’ємною від двостороннього зв’язку сторін трудового договору чи контракту. Разом з тим трудова дисципліна має не лише наскрізний, але й складний, комплексний характер, бо вона не вичерпується належним виконанням будь-якого окремого обов’язку. Вона завжди торкається системи прав та кореспондуючих їм обов’язків, як елементів трудового статусу, впливає на поведінку і свідомість працівників  та припиняється разом з припиненням трудових правовідносин.

Службова дисципліна є підвидом державної дисципліни і складається в особливій сфері службових відносин, суб’єктами яких виступають державні службовці. Сутність службової дисципліни може бути виявлено лише на підставі визнання її комплексного характеру, що вимагає розгляд її не тільки як сукупності правових норм, встановлюючих права і обов’язки працівників державного апарату, але й як фактичну поведінку державних службовців під час виконання ними службових повноважень. Сукупність норм, регламентуючих службову дисципліну, складають норми, які встановлюють права, обов’язки і обмеження в сфері державної служби, визначають методи забезпечення її належного проходження, а також регламентують заходи заохочення і заходи впливу стосовно працівників державного апарату за невиконання обов’язків або порушення обмежень. Ці норми утворюють особливий правовий інститут службової дисципліни. Така система норм характеризує об’єктивну сторону службової дисципліни. В суб’єктивному аспекті службова дисципліна має вираз у безпосередньому сприйнятті службовцями нормативних приписів, а також у фактичній їх поведінці під час здійснення професійних функцій

Як особливий режим суспільно-політичного життя законність являє собою такий стан, за якого діяльність усіх суб’єктів відповідає закону, а ідеї права, гуманізма, справедливості, свободи і відповідальності панують над індивідуальними, груповими та класовими інтересами. Головна мета, призначення режиму законності полягає в забезпечені реальності, непорушності прав, свобод та інтересів усіх учасників суспільних відносин, що є основою життя суспільства, його громадян. Цей режим створюється не тільки державою, яка встановлює порядок видання законів та підзаконних актів, забезпечує відповідність їх потребам суспільного розвитку, але й всіма іншими суб’єктами права в наслідок однакового розуміння і неухильного здійснення ними нормативних приписів.

Службова дисципліна і законність у діяльності органів системи Міністерства внутрішніх справ характеризується низкою особливостей. Характер цих особливостей зумовлений соціальною сутністю функціонування органів, структур та підрозділів внутрішніх справ не лише як найбільш важливої складової національної правоохоронної системи, але й невід’ємного структурного елемента механізму державного апарату.

Урахування означених особливостей та специфіки функціонування практичних органів, структур та підрозділів в процесі дефінітивного визначення соціально-юридичного явища дисципліна в органах та підрозділах внутрішніх справ дозволяє скласти поняття останнього, як такий усвідомлений та внутрішньо сприймаємий особами рядового і начальницького складу правовий режим проходження ними державної служби, який безпосередньо полягає у правильній реалізації наданих прав, точному виконанні покладених обов’язків, а також неухильному дотриманні нормативно встановлених обмежень.

Неухильне дотримання, зміцнення державної, службової дисципліни і законності в процесі виконання посадових завдань є  одним із найважливіших обов’язків працівників органів внутрішніх справ. За невиконання або неналежне виконання цього обов’язку вони притягуються до юридичної відповідальності. Юридична службово-трудова відповідальність працівників системи Міністерства внутрішніх справ – це взяті в єдності правові відносини між правопорушником і органом внутрішніх справ. Основні питання, які вирішуються в межах цих правоохоронних відносин, – наявність або відсутність фактора правопорушення, необхідність застосування санкцій та визначення їх у рамках конкретних обов’язків, право обмежень винного в правопорушенні. Реалізація цих обов’язків та правообмежень, - конкретизують, деталізують юридичну відповідальність осіб рядового і начальницького складу, адже відповідальність завжди індивідуальна та конкретна.

У другому розділі дисертації “Підстави припинення службово-трудових відносин за винні дії працівників органів внутрішніх справ” досліджуються передумови виникнення службово-трудової юридичної відповідальності, проводиться класифікація винних дій та різновидів відповідальності осіб рядового і начальницького складу, аналізуються підстави припинення службово-трудових відносин за порушення дисципліни і законності в органах системи Міністерства внутрішніх справ України.

Поведінка людей, яка не відповідає встановленим соціально-правовим стандартам, тягне обов’язок відповісти перед певною соціальною групою за такі відхилення від заданого еталона. Таким чином, відповідальність можлива лише за умови попереднього пред’явлення до поведінки людей певних вимог, сформульованих у відповідних правилах чи приписах. У соціальних нормах безпосередньо віддзеркалюється загальногрупова, колективна воля, а відповідальність, що наступає внаслідок порушення або недотримання закріплених в них приписів, являє собою закономірну негативну реакцію на таку “негідну” поведінку з боку конкретної соціальної установи, яка встановила ці правила. Стосовно юридичних норм як формальних, обов’язкових правил поведінки, встановлених чи санкціонованих державою, винні у їх порушенні суб’єкти повинні відповісти за свої дії перед державними спеціально уповноваженими органами.

До основних об’єктивних передумов службово-трудової юридичної відповідальності відноситься суспільна природа державного службовця органів внутрішніх справ, його соціальна сутність, а також упорядкування його службово-трудових відносин різноманітними нормами права. Необхідною суб’єктивною передумовою службово-трудової відповідальності означеної категорії працівників є їх свідомість, свобода волі як суб’єктів найрізноманітніших службово-трудових відносин у сфері охорони громадського порядку.

Правопорушення в сфері служби і праці осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ охоплюються іншою юридичною категорією – “протиправні дії”. Окрім проступків та злочинів складовими даної категорії є незначні відхилення від вимог юридичного режиму. Це зловживання правом. Характер терміна й поняття “незначні відхилення від вимог юридичного режиму” стає зрозумілим безпосередньо із семантики слова “незначні”, що означає несуттєву загрозу вказаного явища щодо конкретних суспільних відносин. Під зловживанням правом необхідно розуміти засновану, в основному, на егоїстичних мотивах поведінку певної посадової особи, яка не відповідає закріпленим у нормах права правилам, вимогам та стандартам.

Службово-трудове правопорушення працівників органів, структур та підрозділів внутрішніх справ – результат порушення нормативно встановлених правил, вимог, моделей та еталонів поведінки. Протиправна дія особи рядового чи начальницького складу передбачає обов’язкове регулювання і можливе застосування санкцій, які виступають юридичною підставою відповідальності за здійснений злочин або проступок. Різновидом санкцій за порушення дисципліни і законності в органах системи Міністерства внутрішніх справ є звільнення працівників цих органів.

Санкція, як один із найважливіших засобів державно-правового впливу на свідомість і волю працівників органів внутрішніх справ, безпосередньо пов’язана з вимогою дотримання й визнання формально визначених моделей поведінки, що містяться в загальних і спеціальних нормах про проходження даного виду державної служби. У юридичному обов’язку міститься вимога необхідної поведінки, в санкції – спосіб державного примусу до виконання  чи дотримання цього припису, загроза примусу до необхідної поведінки на випадок його порушення.

Припинення службово-трудових відносин виступає найбільш суттєвою санкцією, яка застосовується за порушення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ. Припинення службово-трудових правовідносин буде правомірним лише за наявністю наступних умов. По-перше, випадки припинення контракта чи трудового договора повинні бути нормативно визначеними. По-друге, обов’язком є дотримання порядку звільнення за конкретною підставою. По-третє, потрібний реальний юридичний факт для припинення даного правовідношення, наприклад, розпорядження уповноваженої посадової особи чи акт відповідної третьої сторони.

У третьому розділі дисертації “Порядок і процедура припинення службово-трудових відносин з працівниками органів внутрішніх справ” на основі аналізу особливостей правового регулювання припинення службово-трудових відносин, відповідних юридичних гарантій та порядку оформлення звільнення осіб рядового і начальницького складу виноситься низка конкретних пропозицій щодо удосконалення процедури припинення службово-трудових відносин з працівниками органів системи Міністерства внутрішніх справ України.

Особливості правового регулювання припинення службово-трудових відносин з державними службовцями органів, структур та підрозділів внутрішніх справ у порівнянні до інших категорій працівників зумовлюється  комплексним характером їх правового статусу. Кожна особа рядового і начальницького складу має загальний і спеціальний статус. У багатьох випадках спеціальна правосуб’єктність працівників органів системи Міністерства внутрішніх справ доповнює загальну правосуб’єктність, властиву усім працівникам суспільного виробництва. У зв’язку з цим правове регулювання припинення службово-трудових відносин з особами рядового і начальницького складу являє собою особливий випадок перехрестної взаємодії норм різних галузей національного права, зокрема трудового та адміністративного.

Службово-трудові відносини органів внутрішніх справ з особами рядового і начальницького складу виступають в якості нормативно врегульованого двостороннього зв’язку. Кожна сторона має кореспондуючи одна одній права та обов’язки, належне виконання і захист яких здійснюється комплексом юридичних гарантій, як матеріального, так і процесуального характера. Порушення будь-якої суб’єктивної можливості передбачає обов’язкове притягнення винних посадових осіб до службово-трудової юридичної відповідальності. Так, порушення порядку проходження служби в органах системи Міністерства внутрішніх справ тягне застосування гарантій, які забезпечують законність у діяльності досліджуваної складової національної правоохоронної системи. Винний у порушенні законності і дисципліни працівник підлягає службово-трудовій юридичній відповідальності шляхом застосування різних за видами і суворістю санкцій. До таких санкцій відносяться і звільнення працівників органів внутрішніх справ. Крайність застосування такої санкції як звільнення до державних службовців органів системи Міністерства внутрішніх справ за порушення дисципліни і законності зумовлено значним негативним впливом на психічний, матеріальний та соціальний стан звільняємого.

Визначаючи радикальний характер санкції звільнення працівників за порушення дисципліни і законності, трудове право, виконуючи свою захисну (соціальну) функцію, встановлює комплекс гарантій, які супроводжують весь процес доведення винності особи, порядок і процедуру оформлення звільнення та розрахунку з ним. В цьому плані, юридичними гарантіями припинення службово-трудових відносин працівників органів, структур та підрозділів внутрішніх справ необхідно вважати такі передбачені нормативно-правовими актами засоби, таку діяльність сторін трудового договору (контракту), які сприяють безпосередньому здійсненню юридичних можливостей та досягненню найбільш ефективних соціально значущих результатів на даній стадії правовідношення.