Томин С.В. Основні етапи роботи з джерелами особистісної інформації у процесі розкриття та розслідування злочинів



Назва:
Томин С.В. Основні етапи роботи з джерелами особистісної інформації у процесі розкриття та розслідування злочинів
Альтернативное Название: Томин С.В. Основные этапы работы с источниками личностной информации в процессе раскрытия и расследования преступлений
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначені об'єкт, предмет, мета та завдання дослідження; розкрито його методологічні й теоретичні засади; висвітлено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; наведено дані про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.


Розділ 1 “Джерела особистісної інформації” складається з двох підрозділів, присвячений дослідженню основних підходів до розуміння джерел особистісної інформації та критеріїв їх класифікації. Автором аналізуються основні праці вітчизняних і зарубіжних науковців — процесуалістів та криміналістів, які займалися дослідженням зазначених проблем.


У підрозділі 1.1. “Поняття джерел особистісної інформації” здійснюється аналіз історичного розвитку поняття “особисті докази”, сучасне його розуміння, проводиться відмежування джерел особистісної інформації від джерел речової інформації з вказівкою на їх особливості.


На сучасному етапі розвитку науки кримінального процесу та криміналістики можна виділити два основні підходи до розуміння джерел особистісної  інформації, які до певної міри суперечать один одному. П.А. Луганська, М.М. Михеєнко, В.Т. Hop та інші науковці — процесуалісти вважають, що під джерелами інформації необхідно розуміти показання осіб, а також висновки експертів, протоколи слідчих і судових дій та інші документи. В.Д. Басай, П.Д. Біленчук, О.А. Кириченко, М.В. Салтевський, П.П. Сердюков до джерел особистісної інформації про подію злочину відносять саму особу.


Причиною таких суперечностей у поглядах науковців є, на думку автора, те, що одні з них дня розкриття вказаного поняття використовують норми кримінально-процесуального закону, де чітко вказана відмінність процесуальних форм отримання, передачі і зберігання інформації, а інші - положення криміналістичної теорії відображення, яка вивчає механізм виникнення слідів злочину та форми відображення події злочину у навколишньому середовищі.




На думку дисертанта, для вирішення суперечок стосовно поняття джерела особистісної  інформації необхідно звернутися до положень наук, що вивчають сам механізм утворення та виявлення інформації, яка має значення для розкриття та розслідування злочинів. Такими науками є кібернетика та криміналістика. Аналізуючи положення цих наук, дисертант робить висновок про те, що джерелом особистісної інформації повинна визнаватись особа.


У підрозділі 1.2. “Класифікація джерел особистісної інформації” розглядаються основні критерії поділу джерел особистісної інформації на групи та види.


Класифікація джерел особистісної інформації має на меті поділ осіб залежно від особливостей сприйняття, запам'ятовування, зберігання у свідомості та відтворення криміналістично значущої інформації. Класифікація, в основу якої покладено процесуальний статус особи, не завжди враховує ці особливості, оскільки він визначає коло прав і обов'язків учасників кримінально-процесуальних правовідносин і не завжди відображає особливості інформаційних процесів, які впливають на характер та зміст відомостей, що отримуються від осіб. Крім цього, класифікація, що ґрунтується на процесуальному статусі суб'єкта, залишає поза увагою осіб, які володіють криміналістично значущою інформацією, однак із певних причин не отримали статусу суб'єкта процесуальних відносин. Тому криміналістичне значення має класифікація, в основі якої лежить сукупність таких критеріїв: по-перше, фактичне становище особи під час учинення злочину; по-друге, її процесуальний статус.


У зв'язку з цим, на думку автора, джерелами особистісної інформації є заявники — громадяни та посадові особи, які звернулись до правоохоронних органів із повідомленням про подію злочину, очевидці, свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, засуджені, виправдані, цивільні позивачі, цивільні відповідачі, спеціалісти, поняті.


Розділ 2 “Основні етапи роботи і джерелами особистісної інформації у досудовому розслідуванні” складається з чотирьох підрозділів та присвячений дослідженню діяльності суб'єктів, уповноважених на розкриття та розслідування злочину, щодо роботи з джерелами особистісної інформації на кожному з її етапів.


У підрозділі 2.1. “Загальна характеристика діяльності щодо роботи з джерелами інформації у процесі розкриття та розслідування злочинів” обґрунтовується необхідність комплексного дослідження доказування як кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, з одного боку, та документування як позапроцесуальної діяльності працівників оперативних підрозділів, що здійснюють оперативно — розшукові заходи, з іншого, — в межах криміналістичної діяльності. Автором систематизуються основні її етапи.




Діяльність щодо розкриття та розслідування злочинів - це впорядкована система, кожен елемент якої має свою чітко визначену організаційну функцію. Разом з тим, їх об'єднує мета - отримання криміналістично значущої інформації, на основі якої слідчий будує інформаційну модель події, що розслідується, і реалізує її через обвинувальний висновок.


У зв'язку з цим, на думку автора, є всі підстави для того, щоб об'єднати і системно розглядати діяльність слідчих і працівників оперативних підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність щодо роботи з джерелами особистісної інформації у процесі розкриття та розслідування злочинів. Вважаємо, основними етапами такої роботи є: встановлення джерел особистісної інформації; отримання від джерел інформації; експертне чи позаекспертне дослідження джерел фактичних даних; оцінка отриманих фактичних даних; використання цієї інформації в криміналістичних або інших цілях.


У підрозділі 2.2. “Встановлення джерел особистісної інформації” розкривається сутність та зміст початкового етапу роботи з джерелами особистісної інформації у процесі розкриття та розслідування злочинів - встановлення особи. Джерело особистісної інформації визнається встановленим, якщо: 1) у ньому міститься значуща для розкриття та розслідування інформація; 2) воно відоме суб'єкту, який здійснює розкриття та розслідування злочину (слідчому, прокурору, дізнавачу) або ж судовий розгляд кримінальної справи (судді); 3) щодо особи не винесено рішення про визнання її нездатною адекватно сприймати обставини події злочину та повідомляти про неї достовірну інформацію; 4) фактичні дані, які цікавлять органи дізнання, досудового слідства, прокурора, суддю, не є предметом професійної таємниці.


У встановленні особи як джерела особистісної інформації значна роль відводиться працівникам оперативних підрозділів, які здійснюють оперативно — розшукові заходи, оскільки їх діяльність має переважно негласний характер, а тому часто є ефективнішою за діяльність слідчого у процесі пошуку джерел особистісної інформації. Основне завдання слідчого у встановленні джерел особистісної інформації полягає у координації діяльності працівників оперативних підрозділів під час їх пошуку, а також у встановленні здатності особи повідомляти значущі для розкриття та розслідування злочинів відомості.


У підрозділі 2.3. “Отримання інформації від осіб у процесі розкриття та розслідування злочинів” аналізуються основні вербальні й невербальні способи одержання фактичних даних від осіб як процесуального, так і непроцесуального (позапроцесуального) характеру.


Сутністю вербальних слідчих дій є обмін інформацією суб'єктів кримінального судочинства, в основі якого лежить спілкування. Характерними їх ознаками є: а) процесуальна форма; б) процесуальний статус суб'єктів; в) керівництво слідчого, уповноваженого вести розслідування, за процесом спілкування у процесі




провадження таких дій.


Поруч із вербальними слідчими діями важливе значення для отримання криміналістично значущої інформації мають інші процесуальні та непроцесуальні вербальні способи одержання відомостей про обставини злочину, такі як відібрання пояснень та опитування осіб за їх згодою відповідно до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”.


Невербальну комунікацію під час розкриття та розслідування злочинів можна розглядати як процес передачі, прийому, інтерпретації й перетворення інформації, який здійснюється учасниками кримінального судочинства за допомогою несловесних засобів спілкування. Основним невербальним способом отримання інформації від особи у процесі розкриття та розслідування злочину є візуальне (зовнішнє) спостереження.


Проміжне становище між вербальними й невербальними способами отримання інформації, на думку дисертанта, належить такій слідчій та оперативно-розшуковій дії, як зняття інформації з каналів зв'язку.


Підрозділ 2.4. “Оцінка особистісної інформації та п джерел” присвячений впливу особливостей психологічних процесів, що відбуваються у свідомості особи, на оцінку відомостей, отриманих від неї у процесі розкриття та розслідування злочину Головна увага зосереджується на необхідності підвищення значущості фактичних даних, отриманих від осіб на стадії порушення кримінальної справи й досудовому слідстві.


Особливого значення набуває оцінка інформації, отриманої в результаті відібрання пояснень у осіб, складання протоколу явки з повинною, опитування осіб, прийняття та перевірка заяв і повідомлень про злочин. Законодавство не передбачає гарантій дотримання прав і свобод особи у процесі проведення вищезазначених дій. Крім того, законодавчими актами детально не регламентовано порядок провадження цих дій, що призводить до негативних наслідків, які в кінцевому результаті проявляються у неможливості використання отриманих у такий спосіб відомостей, навіть якщо їх значення є надзвичайно важливим.


У зв'язку з цим автор робить висновок про необхідність здійснювати не тільки оцінку самих відомостей, отриманих від особи, та об'єктивних і суб'єктивних умов, за яких відбувалося сприйняття, але й дослідити особливості джерела особистісної інформації, його особистісні характеристики, обставини, за яких отримували відомості про подію злочину, наявність порушень законодавства, правильність вибору тактичних прийомів, які застосовувались для їх отримання, тощо.


Розділ 3 “Деякі способи отримання та дослідження особистісної інформації у досудовому розслідуванні” складається з п'яти підрозділів. У ньому дисертант розкриває правові та організаційно-тактичні основи проведення окремих процесуальних і непроцесуальних дій, спрямованих на отримання інформації від осіб, аналізує проблемні аспекти експертного дослідження відомостей та їх джерел.




Основну увагу автор звертає на ті способи отримання інформації, які, на його думку, найменш висвітлені у кримінально-процесуальній та криміналістичній науці, однак, згідно з проведеними дослідженнями, найбільш значущі для встановлення істини у кримінальній справі з погляду усунення інформаційної невизначеності. До них відноситься опитування осіб як оперативно-розшуковий захід, передбачений Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”, відібрання пояснень, візуальне спостереження та зняття інформації з каналів зв'язку.


У підрозділі 3.1. “Опитування осіб як спосіб отримання криміналістично значущої інформації” аналізується рівень законодавчого регулювання вказаного непроцесуального засобу отримання інформації від осіб, пропонуються практичні рекомендації щодо порядку його провадження, можливості використання технічних засобів та способів фіксації у процесуальних документах.


На думку дисертанта, переваги опитування осіб перед іншими способами отримання інформації від осіб полягають у тому, що воно характеризується оперативністю та простотою у застосуванні. Особливу ефективність виявляє за необхідності отримати інформацію протягом обмеженого періоду від значної кількості осіб. Результати його можуть оформлятись як у формі рапорту чи довідки про результати опитування, так і іншими документами. Найчастіше це здійснюється у формі складання протоколу відібрання пояснень, явки з повинною чи заяви про скоєний злочин.


В основному результати опитування повинні використовуватися як привід до порушення кримінальної справи, хоча не виключено, що в окремих випадках вони застосовуються вже у процесі провадження досудового слідства. Поряд із цим у будь-якому випадку, незважаючи на значення інформації, отриманої в результаті опитування, враховуючи положення чинного кримінально-процесуального законодавства, вона не повинна використовуватись як доказ у кримінальній справі, а має носити лише орієнтуючий характер.


Підрозділ 3.2. “Відібрання пояснень як спосіб отримання інформації про обставини події злочину” присвячений найбільш схожому з допитом способу отримання відомостей у досудовому розслідуванні - відібранню пояснень. Дисертант ґрунтовно аналізує думки науковців — процесуалістів щодо можливості використання у доказуванні інформації, отриманої в результаті застосування цієї процесуальної дії, а також, опираючись на позицію практичних працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, висловлює власні пропозиції щодо вирішення проблем, які у зв'язку з цим виникають на окремих стадіях кримінального процесу.


Ураховуючи позицію чинного КПК України щодо результатів відібрання пояснень, інформація, отримана у процесі застосування вказаної процесуальної дії, не може мати статусу доказів у кримінальній справі зважаючи на те, що: 1) порядок її проведення детально не регламентовано чинним процесуальним законодавством;




2) указана дія застосовується виключно до моменту порушення кримінальної справи; 3) мета та завдання її проведення - перевірка наявної інформації на предмет достатності підстав до порушення кримінальної справи; 4) пояснення осіб не є джерелом доказів згідно з чинним КПК України.


Однак, виходячи з того, що на підставі фактичних даних, отриманих у результаті відібрання пояснень, орган дізнання, слідчий, суд установлюють обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, на думку дисертанта, є абсурдним, що інформація, яка лежить в основі рішення про порушення кримінальної справи, а в процесі протокольної форми досудової підготовки матеріалів кладеться в основу обвинувального висновку, не є доказами. У зв'язку з цим, у даному підрозділі пропонуються основні способи, які дозволять забезпечити інформації, отриманій у результаті відібрання пояснень, статусу доказів у кримінальній справі.


У підрозділі 3.3. “Зняття інформації з каналів зв'язку” дисертант пропонує основні криміналістичні рекомендації з прослуховування телефонних та інших переговорів у рамках як слідчої дії, так і однойменного оперативно-розшукового заходу з метою підвищення їх значущості для швидкого розкриття та розслідування злочинів.


У роботі досліджуються також певні негативні моменти указаного способу отримання інформації. Основним із них є те, що застосування цього способу отримання відомостей про подію злочину часто призводить до порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина. Вирішення цієї та інших, пов'язаних з нею, проблем дисертант убачає в: 1) деталізації положень чинного кримінально-процесуального законодавства щодо підстав, порядку та кола осіб, стосовно яких допускається зняття інформації з каналів зв'язку; 2) створення механізму забезпечення чіткого їх дотримання; 3) законодавчого закріплення гарантій нерозголошення відомостей про факти особистого життя осіб, які стали відомі суб'єктам кримінального процесу у зв'язку із застосуванням указаного способу отримання інформації; 4) подальшого теоретичного обґрунтування тактичних прийомів проведення вказаної слідчої дії; 5) ефективного поєднання зняття інформації з каналів зв'язку з іншими слідчими діями та оперативно-розшуковими заходами; 6) удосконалення комп'ютеризованих комплексів обробки інформації; 7) розширення практики використання результатів цієї слідчої дії та розробки на її основі окремих криміналістичних рекомендацій.


У підрозділі 3.4. “Візуальне спостереження як спосіб отримання криміналістично значущої інформації” досліджується значення такого способу отримання відомостей, як візуальне спостереження за особою, що ґрунтується на невербальній комунікації, розкриваються основні тактичні прийоми провадження вказаної непроцесуальної дії, проблеми використання її результатів у процесі доказування. У цьому підрозділі на основі позиції провідних науковців-




криміналістів і практичних працівників правоохоронних органів обґрунтовуються доцільність регламентації візуального спостереження як слідчої дії та способи усунення протиріч чинного процесуального законодавства, які можуть виникнути у зв'язку із застосуванням цієї пропозиції.


У підрозділі 3.5. “Експертне дослідження джерел особистісної інформації” розкриваються суть та можливості окремих видів судових експертиз щодо встановлення здатності особи бути джерелом відомостей про обставини злочину, аналізуються основні теоретичні і практичні проблеми їх призначення, провадження та оцінки результатів.


Автор робить висновок про визначальну роль у процесі експертного дослідження джерел особистісної інформації судово-психіатричної, судово-психологічної та комплексної судової психолого-психіатричної експертиз.


Незважаючи на відмінність предмета та проміжних завдань експертного дослідження, призначення й проведення вказаних видів експертиз кінцевою метою може мати вирішення одного спільного завдання - здатності особи бути джерелом криміналістично значущої інформації. Так, до основних завдань судово-психіатричної експертизи належить вирішення питання про наявність психічних відхилень, що позбавляють особу здатності усвідомлювати свої дії чи керувати ними. Констатація того, що у піддослідного відсутні патології психічної діяльності, та наявність сумнівів у психічній повноцінності особи дають підстави для проведення судово-психологічної експертизи, на вирішення якої виносяться питання про здатність особи адекватно сприймати, запам'ятовувати та відтворювати обставини об'єктивної дійсності, які не пов'язані з розладами психічної діяльності.


 


Вищезазначене дозволяє зробити висновок про необхідність перегляду концепції судово-психіатричної експертизи у зв'язку з розширенням кола завдань, які ставляться на її вирішення.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины