Ісаханова Н.І. \"Міжнародно-правове регулювання зовнішньоекономічних зв\'язків України з державами-учасницями СНД\"

Короткий зміст

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації; визначаються мета дослідження, його методологічна та теоретична основи; розкривається теоретичне і практичне значення дослідження; формулюються положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Україна – суверенний суб’єкт МП”, що складається з трьох параграфів, досліджується  юридична суть державного  суверенітету  України, аналізується  правова природа СНД  шляхом порівняння точок зору з цього питання відомих вчених, а також розглядається питання, пов’язане з юридичною основою зовнішньоекономічних зв’язків   України в рамках СНД.

Перший параграф “Право держави на здійснення зовнішньоекономічних зв’язків (далі - ЗЕЗ)” присвячений юридичної суті державного суверенітету. Держави можуть належати до різних соціально-економічних систем, мати різні політичні режими, форми управління і державного устрою. Однак, завдяки суверенітету вони рівні одна одній в правовому відношенні, тобто є рівноправними незалежно від розміру їх території, економічного і культурного розвитку. Це – суверенна рівність. Держава володіє основними, або суверенними правами (зовнішніми і внутрішніми), які складають юридичну суть державного суверенітету. Кожна з них на основі свого суверенітету має наступні права при здійсненні  зовнішніх зв'язків: право на мир, право на міжнародне спілкування і співробітництво з іншими державами в політичній, економічній, соціальній і культурній галузях, право обмінюватися з ними дипломатичними, консульськими та іншими представниками, право брати участь в міжнародних конференціях, право на повноправне членство в міжнародних організаціях, право на нейтралітет та ін. В цьому контексті прав не є виключенням й Україна. В Декларації “Про державний суверенітет України” проголошується, що Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює зв'язки з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними представниками, бере участь в діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів України в політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній та спортивній сферах.

Суверенітет є головною ознакою держави. Виникнення нових держав не залежить від волі окремих держав, в тому числі від визнання її іншими державами в якості суб’єкта міжнародного права. Держава стає такою в силу факту свого виникнення в якості суверенної держави, як прояв самовизначення народу чи нації. І на підставі свого суверенітету держави володіють суверенним правом на здійснення зовнішньоекономічних зв’язків, які є однією із складових частин зовнішніх зв’язків, що здійснюються суверенною державою.

У другому параграфі “Правова природа СНД” розглядається питання, пов’язане з визначенням статусу СНД з точки зору міжнародного права. За формою це об’єднання є Співдружністю держав.

В світі існує ще одна Співдружність – Британська Співдружність Націй, яка має багатий досвід специфічного співробітництва держав. Проте порівняльний аналіз організації і діяльності цих міждержавних форм співробітництва показує, що Британська Співдружність Націй не має таких ознак, які були б сходні з ознаками властивими СНД.

Співдружність Незалежних Держав – об’єднання суверенних держав. Вона утворена з метою здійснення співробітництва у політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях (ст.4 Угоди про створення СНД, Преамбула та ст.2 Статуту).

Питання про правову природу СНД є одним із дискусійних в доктрині міжнародного права. Погляди дослідників з цього приводу суттєво розійшлись. Деякі  вважають, що мінімально правовою формою Співдружності може виступати конфедерація (Ржевський В.А.). Інші  вважають, що СНД – це не що інше, як міжнародна міждержавна організація (Пустогаров В.В.). Треті  висловлюють точку зору, що Співдружність є одночасно і конфедерацією, і міжнародною організацією (Гречко Л.В., Шинкарецька Г.Г). А решта  взагалі вважає, що СНД є аморфним утворенням, і, ясна річ, це не конфедерація і не міжнародна організація (Талалаєв А.Н.).

Для розуміння правової природи СНД важливе значення мають положення Алма-атинської декларації і Статуту про те, що Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями. Це – об’єднання держав, засноване на засадах суверенної рівності всіх її членів, що є самостійними і рівноправними суб’єктами міжнародного права. Необхідно відмітити, що ні в Статуті, ні в іншому документі СНД  не визначено правової природи цього об’єднання.

На підставі аналізу міжнародно-правових документів дисертантка вважає, що  визначити правову природу СНД на цьому етапі її розвитку в рамках класичного міжнародного права досить проблематично. СНД - це специфічне об’єднання держав. Зараз можна говорити про СНД тільки як про міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями СНД.

В третьому параграфі “Юридична основа ЗЕЗ України в рамках  СНД” дисертанткою вводиться поняття юридичної основи ЗЕЗ держав-учасниць СНД. Юридичною основою ЗЕЗ держав-учасниць СНД є система  норм права, що закріплені в багатосторонніх та двосторонніх договорах держав-учасниць СНД, а також у комплексі внутрідержавних законодавчих актів цих держав.

Невід’ємною частиною юридичної основи зовнішньоекономічних зв’язків є  двосторонні та багатосторонні договори, які укладаються  для реалізації мети створення СНД,  яка передбачається Угодою про створення СНД від 8 грудня 1991 року, Протоколом до Угоди від 21 грудня 1991 року та Алма-атинською декларацією від 21 грудня 1991 року

Відповідно до ст.5 Статуту основою правової бази міждержавних відносин в рамках СНД є багатосторонні і двосторонні угоди в різних галузях взаємовідносин держав СНД. Угоди, що укладаються в рамках СНД, повинні відповідати меті та принципам СНД, а також зобов’язанням держав-учасниць, що закріплені у Статуті СНД. Якщо йдеться про співвідношення багатосторонніх і двосторонніх угод, укладених в рамках СНД, слід відзначити, що останніх набагато більше, ніж перших. І ця тенденція переводу відносин держав-учасниць СНД на двосторонню основу зберігається. Слід зазначити, що багатосторонні угоди держав-учасниць СНД створюють лише рамочні умови, реалізація яких переноситься на двосторонні механізми.

Також велике значення для розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України мають ті внутрідержавні акти, які сприяють здійсненню норм МП, що містяться в договорах з державами СНД. Ці нормативні акти видаються відомствами України на підставі і на виконання міжнародних договорів. Аналіз цих нормативних актів надала можливість вказати на необхідність України  привести своє внутрішньодержавне законодавство у відповідність з міжнародними нормами права, а також встановити, що в Україні вже створена певна внутрідержавна нормативна база, яка є складовою частиною юридичної основи зовнішньоекономічних зв’язків України з державами-учасницями СНД.

Здійснивши аналіз складових частин юридичної основи ЗЕЗ України в рамках СНД, а саме міжнародних договорів України з державами-учасницями СНД та внутрідержавних актів України, було зроблено висновок про те, що  юридична основа зовнішньоекономічних зв’язків України з державами-учасницями СНД є структурованою і в цьому плані має свою ієрархічну побудову.

 У другому розділі “Організаційно-правовий механізм економічного співробітництва України з державами-учасницями СНД” досліджуються питання, пов’язані з інституційним механізмом координації багатостороннього економічного співробітництва держав-учасниць СНД; з роллю основних принципів міжнародного права в регулюванні ЗЕЗ України з державами-учасницями СНД; з класифікацією  міжнародних угод, що регулюють економічне співробітництво України з державами-учасницями СНД, а також питання, пов’язані з національним законодавством держав-учасниць СНД і з роллю норм національного законодавства в розвитку ЗЕЗ України в рамках СНД.

Для досягнення мети будь-якого об’єднання держав необхідно створити чітки координаційні структури. В загальній теорії міжнародного права під координаційними структурами розуміються органи управління, які створені на підставі статутного чи інших актів, наділені компетенцією, повноваженнями і функціями, з правовим статусом, закріпленим в установчих документах .

Для успішної діяльності об’єднання держав актуальне значення має робота його органів з розділенням їх повноважень, але обов’язково з урахуванням інтересів  держав-учасниць цього об’єднання та розвитку відносин між цими державами. 

Аналіз інституційного механізму економічного співробітництва держав-учасниць СНД свідчить, що не завжди наслідками діяльності органів СНД є зміцнення економічних відносин між державами СНД. Часто непогодженість позицій між державами з тих чи інших питань призводить до невиконання рішень, які приймаються цими органами, що гальмує розвиток політичних, економічних, соціальних та інших відносин в рамках СНД. Аналізуючи функції  органів СНД, дисертантка відзначає, що жоден з цих органів не стежить за  виконанням міжнародно-правових норм, які закріплені в договорах СНД,  і на цьому етапі розвитку цього об’єднання бажано створити міждержавний інституційний  орган  з контролю за виконанням міжнародно-правових норм, діючих в рамках СНД, що  стало б першим кроком на шляху до створення ефективного діючого механізму забезпечення виконання цих норм.

Другим компонентом організаційно-правового механізму економічного співробітництва України з державами-учасницями СНД  є основні принципи міжнародного права, на яких грунтуються відносини між державами-учасницями СНД. Одна з особливостей сучасного міжнародного права полягає в тому, що воно включає систему норм особливого роду – основні принципи. Основні принципи є нормативним вираженням найважливіших закономірностей та устоїв сучасної системи міжнародних відносин і міжнародного права. Принципи міжнародного права формуються звичаєвим і договірним шляхом. Вони сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками, закріплюють все нове, що з’являється в практиці міжнародних відносин, і таким чином сприяють їх розвитку. Основні принципи міжнародного права є основою вироблення норм і правил зовнішньоекономічного співробітництва України з державами-учасницями СНД. Ідейний зміст основних принципів створює ядро міжнародно-правової свідомості, що має істотне практичне значення. Завдяки цьому вони служать головним цілісним орієнтиром при визначенні правомірності поведінки держав-учасниць СНД.

Аналіз  основних принципів міжнародного права, які регулюють відносини між державами-учасницями СНД та закріплені в Статуті СНД,  допомог встановити, що вони виконують наступні основні функції:

1)      функція сприяння стабілізації міжнародних відносин:

а) обмеження міжнародних відносин певними нормативно-правовими рамками;

б) закріплення всього нового, що з’являється в практиці міжнародних відносин, а звідси -  сприяння їх розвитку;

2)      функція заповнення прогалин у міждержавних інтеграційних процесах:

а) заповнення прогалин у міждержавних інтеграційних процесах;

б) заповнення прогалин у внутрішньодержавному праві, з приводу здійснення міждержавних інтеграційних процесів;

в) визначення  прогалин в міждержавних інтеграційних процесах, які, в подальшому, потребуватимуть врегулювання  міжнародно-правовими засобами.

Наступним компонентом організаційно-правового механізму економічного співробітництва України з державами-учасницями СНД є міжнародні договори, що регулюють економічне співробітництво України з державами-учасницями СНД. Відповідно до ст.6 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., кожна держава володіє правоспроможністю укладати договори. Держава володіє такою правоспроможністю виходячи зі свого суверенітету. При проведенні аналізу міжнародних договорів, що укладені державами-учасницями СНД, необхідно здійснити класифікацію цих договорів у відповідності з міжнародним правом.

 Основна проблема будь-якої класифікації полягає у виборі того єдиного критерію, який повинен бути покладений в основу поділу.

Дисертантка вважає, що для класифікації договорів, які регулюють економічні відносини між державами-учасницями СНД, за критерій доцільно обрати кількість учасників цих договорів, тобто поділити їх на двосторонні та багатосторонні договори. Саме такий критерій при класифікації договорів в рамках СНД використовують В.Селіванов, Н.Зиядуллаєв, Ю.Корольов.

Звичайно, основну масу договорів складають двосторонні договори. Але з розвитком міжнародного співробітництва значно зростає питома вага і роль багатосторонніх договорів. В створенні загальнообов’язкових міжнародно-правових  норм їм належить перше місце. По мірі розвитку економічних відносин стає недоцільним укладання тільки лише двосторонніх договорів.

Україна знаходиться на шляху розширення багатостороннього співробітництва в економічній сфері. Одним з ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва є участь в міжнародних економічних об’єднаннях, яким і є СНД.

На даному етапі розвитку СНД йде формування єдиного ринкового простору і держави-учасниці тією чи іншою мірою створюють умови для його формування. Однією з таких умов є посилення інтеграційних процесів в рамках СНД. Важливим аспектом розвитку інтеграційних процесів могла б стати спільна послідовна робота з координації і зближення норм національного законодавства в галузі господарського життя. Певну роль в цьому відіграють багатосторонні та двосторонні угоди, що укладаються державами СНД.

Зовнішньоекономічні зв’язки України з державами СНД розвиваються на основі багатосторонніх і двосторонніх угод. На погляд дисертантки, і двосторонні, і багатосторонні договори відіграють важливу роль у становленні зовнішньоекономічних відносин України з державами СНД, оскільки часто багатосторонні договори між державами-учасницями СНД (Наприклад, Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД від 23 грудня 1993 року) є підставою для укладання двосторонніх договорів, які конкретизують положення, що закріплені в багатосторонніх договорах (Наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Російською Федерацією про виробничу та науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18 січня 1993 року).

Четвертий параграф розділу присвячений національному законодавству держав-учасниць СНД, а також ролі норм національного законодавства України в розвитку ЗЕЗ з державами-учасницями СНД.  Кожна суверенна держава прагне самостійно визначати ступінь впливу внутрідержавних правових норм на характер зовнішньоекономічних зв’язків. Правова система кожної держави повинна бути стабільною. Вона повинна забезпечувати передбаченість результатів в кожному конкретному випадку.

Аналізуючи національне законодавство держав-учасниць СНД дисертантка дійшла висновку, що відмінності в законодавстві держав-учасниць СНД породжують нетарифні бар’єри в міжнародній торгівлі і інвестиціях. Схожість правових систем є стрижнем регіонального економічного співробітництва.

Для подолання відмінностей в законодавстві держав-учасниць СНД дисертантка пропонує проведення зближення законодавства, яке повинно здійснюватися з урахуванням міжнародних договорів, що мають пріоритетний характер по відношенню як до національного законодавства держав, так і до укладених цими державами договорів з відповідних проблем усередині СНД, та з урахуванням загальновизнаних норм міжнародного права, а також принципів, що лежать в основі зближення законодавства держав з розвинутою ринковою економікою. Держави-учасниці СНД можуть застосувати найбільш розповсюджені способи зближення законодавства: міжнародні конвенції, спрямовані на уніфікацію і зближення законодавства держав, що беруть в них участь; рекомендовані державам приблизні закони та кодекси чи єдинообразні положення для законів або конвенцій. Необхідно відзначити, що названі засоби гармонізації права, при всіх їх відмінностях, мають одну спільну особливість: всі вони грунтуються на згоді, а не на примушенні чи нав’язуванні правових моделей. Міжнародна практика зближення правових норм показує, що однаковість законодавства не вимагає відмови від національної своєрідності, оскільки далеко не всі правові норми відображають культурні традиції і цінності суспільства.

На погляд дисертантки зближення законодавства держав-учасниць СНД повинно переслідувати дві основні мети:

- підтримка однаковості їх законодавства на рівні, необхідному для розвитку взаємної торгівлі і інвестицій;

- забезпечення єдності та узгодження норм  їх нового внутрідержавного законодавства і норм міжнародного права для їх інтеграції в світову економіку і розвитку їх міжнародних економічних зв’язків.

В результаті дослідження національного законодавства України,  яке впливає на розвиток ЗЕЗ України і є компонентом організаційно-правового механізму економічного співробітництва України з державами-учасницями СНД, встановлено, що в Україні вже створена певна правова база, на основі якої йде формування ринкової економіки і розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України. Але існують і такі законодавчі акти України, положення яких гальмують економічний розвиток України як незалежної держави, і вони, вважає дисертантка, підлягають перегляду. На даному етапі у законодавчому порядку необхідно удосконалити положення Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” про відповідальність за зовнішньоекономічні контракти, про застосування права іноземного суб'єкта при інвестиціях в економіку України і відповідно про застосування права України при інвестиції її суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в економіку інших держав. Також необхідно спростити процедуру видачі експортних і імпортних ліцензій, ввести економічно обгрунтоване експортне та імпортне мито, спростити процедуру пропуску товарів через митний кордон України.

Дисертантка також підкреслює нестабільність українського законодавства у сфері регулювання іноземних інвестицій (фактично п’ять різних правових режимів для іноземних інвесторів за останні сім років). Це одна з головних причин, яка стримує іноземних підприємців від вкладання капіталу в економіку України. Якщо до цього додати, що діяльність зарубіжних інвесторів в Україні регулюється близько 80 нормативними актами різного рівня, які до того ж постійно змінюються, то стає цілком зрозумілим, чому економіка України не приваблює іноземних інвесторів. На жаль, доводиться констатувати, що Закон “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 року, який припинив чинність Закону України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну”, створив певний правовий вакуум в інвестиційному законодавстві. У зв’язку з цим доцільно було б у законодавчому порядку в стислі строки відрегулювати питання надання пільгового податкового режиму інвестиційним проектам.

Україна як держава, що заінтересована в іноземному капіталі, повинна набути правової стабільності. Подальше вдосконалення інвестиційного законодавства в цілому має здійснюватися в таких напрямках: лібералізація державного(адміністративного) регулювання інвестиційних  відносин з забезпеченням правових гарантій економічним інтересам держави; регулювання інвестиційних правовідносин виключно законодавчими актами. Проблема правового регулювання іноземних інвестицій багатоаспектна. Вона охоплює проблеми економіки, політики, ідеології, культури, зумовлює необхідність кодифікації інвестиційного законодавства. Законодавчі органи України повинні приймати такі нормативні акти, які встановлювали б режим найбільшого сприяння для іноземних інвестицій. І тільки після того, як будуть усунуті протиріччя між внутрідержавними і міжнародними актами, що регулюють режим іноземного інвестування, можна буде зробити висновок про налагодження механізму правового регулювання інвестиційних відносин між державами-учасницями СНД.

На підставі проведеного аналізу нормативно-правових актів України дисертантка запропонувала наступні пріоритетні напрямки подальшої розробки чи часткового перегляду законодавства України:  законодавство про іноземні інвестиції;  законодавство про зовнішньоекономічну діяльність;  законодавство про підприємства;  законодавство про господарські товариства; митне законодавство.

У третьому розділі “Правове регулювання ЗЕЗ в  практиці держав-учасниць СНД” провадиться всебічний аналіз правового регулювання двосторонніх та багатосторонніх ЗЕЗ України з державами-учасницями СНД, а також розглядається порядок набуття чинності  договорів України з цими державами.

Необхідним інструментом стабілізації вітчизняного виробництва є створення такої нормативної бази, яка сприяла б ефективному розвитку економічних зв'язків України з державами СНД. Складовою частиною такої нормативної бази є двосторонні та багатосторонні договори, які повинні забезпечувати доступ до ресурсів і ринків збуту держав СНД, а також сприяти залученню інвестицій і ресурсів для реформування економіки України. Це є однією з найважливіших умов економічної стабілізації в Україні.

Аналіз договорів держав-учасниць СНД показав, що, нажаль, положення  деяких з них так і не знайшли своє відображення у відносинах між державами-учасницями СНД (Наприклад, Угода про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року; Угода між Україною і Російською Федерацією про реалізацію режиму зовнішньої торгівлі від 8 лютого 1995 року). Для вирішення цієї проблеми пропонується створити міждержавний інституційний орган з контролю за виконанням міжнародно-правових норм, діючих в рамках СНД, а також відповідну більш чітку правову базу в рамках СНД шляхом забезпечення єдності та узгодження норм міжнародного права і внутрішньодержавного законодавства.

Також у цьому розділі на підставі внутрішньодержавних нормативно-правових актів України провадиться докладне дослідження порядку набуття чинності договорів України з державами-учасницями СНД. Дисертантка підкреслює, що в  Україні вже існує певний механізм забезпечення виконання міжнародно-правових норм, що закріплені в багатосторонніх та двосторонніх договорах, укладених Україною з державами-учасницями СНД.