Айеле Надемо Атісо Міжнародно-правові форми розрахунків у транскордонному обігу фінансових коштів

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується сучасний стан досліджень у міжнародному фінансовому праві місця та ролі в ньому міжнародних розрахунків, сформульовано мету і завдання дослідження, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, форму апробації, наведено дані про структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ — “Становлення та розвиток міжнародно-правової структури міжнародних розрахунків” присвячений визначенню особливостей міжнародно-правового регулювання міжнародних розрахунків між державами та іншими суб’єктами відносин у сфері фінансів, створенню міжнародної структури розрахунків у міжнародних фінансових організаціях, а також виявленню новітніх тенденцій у правовому регулюванні розрахункових відносин у міжнародному фінансовому праві.

У дисертації показані історичні передумови виникнення міжнародного співробітництва держав у сфері регулювання транскордонного обігу фінансових коштів, що віддзеркалює об’єктивні реальності розвитку світових господарських відносин. В цьому процесі особлива роль належить створенню міжнародної фінансової системи в особі міжурядових та неурядових фінансових установ. Останні зробили значний вклад у кодифікацію торговельних правил та звичаїв, включаючи й ті, що застосовуються у сфері міжнародних фінансових розрахунків. Була здійснена уніфікація тлумачення торговельних термінів, удосконалені правила та звичаї для документарних акредитивів в редакції 1993 р. та правила стосовно інкасо в редакції 1995 р. Стосовно удосконалення правового регулювання міжнародних розрахунків важлива роль належить Конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів 1961 р., Конвенції про міжнародний лізинг та Конвенції про міжнародний факторинг 1988 р.

Зазначена уніфікація здійснена, насамперед, у рамках таких міжнародних організацій, як Міжнародна Торговельна Палата, Міжнародний інститут з уніфікації приватного права, Міжнародний Валютний Фонд та ін. Зроблено висновок, що в міжнародній банківській системі широко застосовуються обігові документи поряд з товаророзпорядчими документами, які сьогодні є основними платіжними засобами, що регулюються нормами міжнародного фінансового права у взаємодії з нормами міжнародного приватного права. В правовому регулюванні міжнародних фінансових відносин, перш за все в міжнародній торгівлі, розвивається тенденція до посилення впливу міжнародного фінансового права на структуру та зміст фінансового права держав і як результат цього відбувається конвертація фінансових систем останніх та уніфікація їх фінансового законодавства.

В сучасний період міжнародна валютна система і відповідно міжнародне фінансове право розвиваються значною мірою як сектор міжнародного публічного права. Основою цієї системи є Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), створений у 1945 р. після ратифікації договорів, розроблених на Конференції ООН по валютно-фінансовим питанням в Брайтон-Вудсі 1944 р. (США), і він функціонує в якості спеціалізованої установи системи ООН. Серед функцій МВФ, що виникли як практика його діяльності, – створення та підтримання на належному рівні багатосторонньої системи платежів, а також усунення обмежень на трансфер валюти. Відповідно Фонд здійснює контроль за дотриманням узгодженого кодексу поведінки на основі принципу співробітництва його учасників у питаннях міжнародної валютної політики та міждержавного платіжного обігу. Держави-учасниці Фонду створюють керівні органи – Раду управляючих, Тимчасовий комітет та Виконавчий комітет на чолі з директором-розпорядником. До спеціалізованих установ ООН, що регулюють сферу валютних відносин держав, належить також так звана Група Всесвітнього Банку, яка включає чотири інститути: Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку (МБРР), створений у 1945 р., Міжнародну Фінансову Корпорацію (МФК), створену у 1956 р., Міжнародну Асоціацію Розвитку (МАР), засновану у 1960 р., та Багатостороннє Агентство по Інвестиційним Гарантіям (БАІГ), засноване у 1988 р. Цим самим створена система, яка спроможна більш успішно розв’язувати проблеми платіжного балансу країн на багатосторонній основі порівняно з мережею бартерних зв’язків між кожною країною та її індивідуальними торговими партнерами. Сьогодні розвиток цієї генералізованої системи платежів сприяє досягненню вищого рівня міжнародної торгівлі та кредитування.

Зроблено висновок, що в умовах існування у міжнародній валютній сфері досить розвинутої міжнародної інституційної системи існує комплекс міжнародних норм та міждержавних угод, які характеризують міжнародну валютну систему як окремий правовий порядок, що діє в межах публічного міжнародного права.

Звід права міжнародної валютної системи як системи міжнародних відносин включає не лише міждержавні угоди, але також юридичні документи, які можуть розглядатися як “підпорядковане законодавство” внаслідок того, що воно приймається державами на основі таких угод. В той же час рішення міжнародних фінансових організацій санкціонуються установчими договорами, хоча не належать до категорії договорів.

Існує система міжнародних режимів у сфері боротьби з відмиванням грошей, складовою якої є порядок застосування розрахункових документів у транскордонному обігу фінансових коштів. Перш за все ця функція покладена на спеціальний міжнародний орган – Групу з розробки фінансових заходів з відмиванням грошей (FATF). Основним завданням цього міждержавного інституційного органу є розробка стратегії боротьби з відмиванням грошей як на міжнародному, так і національному рівнях шляхом визначення легітимності міжнародних фінансово-розрахункових операцій, включаючи документарну базу. В дисертації зроблено висновок, що рекомендації FATF фактично мають юридичне значення і повинні виконуватися державами. Недотримання їх державами тягне за собою застосування до них з боку FATF економічних санкцій.

У міжнародних фінансових відносинах беруть участь не лише держави, але й фізичні та юридичні особи – банки, біржі, фонди та інші кредитні установи. На практиці функціонування валютно-фінансової сфери, зокрема укладання та виконання торговельних угод з кредитування відповідних проектів, як правило, пов’язано із залученням міжбанківських механізмів, діяльність яких регулюється законодавством держав.

У дисертації показано процес створення європейської валютної системи, що виникла в рамках Європейського Економічного Співтовариства як кошик з дванадцяти європейських валют. Міжнародно-правовою основою для наступного рівня європейської економічної інтеграції у фінансовій сфері став Маастрихтський договір 1991 р. про створення Європейського Союзу (ЄС), який містить розділ IV “Економічна та валютна політика”, Протоколи до цього Договору, що являють собою Статут європейської системи центральних банків та Центрального Європейського Банку, Статут Європейського Валютного Інституту, Процедуру щодо надмірного дефіциту, про перехід до третього етапу економічного і валютного союзу та ін. У даний час створена та функціонує розгалужена європейська система центральних банків та створено Центральний Європейський Банк, які обслуговують єдину для всіх держав членів ЄС валюту – Євро. Відповідно міжнародні розрахунки в рамках цієї банківської системи здійснюються на основі безготівкових операцій.

Другий розділ — “Основні форми міжнародних розрахунків та їх правова класифікація” присвячений визначенню класифікацій стадій здійснення різних форм міжнародних розрахунків в міжнародному фінансовому праві та аналізу їх класифікаційних ознак.

Визначено, що загальною основою для класифікації стадій здійснення в міжнародному фінансовому праві форм міжнародних розрахунків є угода між імпортером та експортером, згідно з якою перший здійснює оплату покупної ціни відповідно до умов даної угоди через уповноважений на це банк, як правило, по місцю знаходження експортера, надаючи банку платіжний документ. Отримавши цей документ, банк сплачує покупну ціну і, в залежності від умов акредитива або інкасо, проводить на цій основі оплату.

Отже, класифікаційна сутність різних форм розрахунків у міжнародному фінансовому праві полягає в її документарному характері. Відповідно можна виділити чотири стадії здійснення форм міжнародних розрахунків: експортер та іноземний покупець укладають угоду щодо купівлі-продажу, в якій узгоджуються умови платежу через акредитив (1); іноземний покупець (наказодавець міжнародних розрахунків) доручає банку у місці знаходження свого підприємства (банк-емітент) відкрити певну форму міжнародного розрахунку на користь експортера (бенефіциарія) на умовах, визначених покупцем в своїх інструкціях банку-емітенту (2); банк-емітент домовляється з авізуючим банком у місці знаходження експортера по наданню продавцем транспортних документів (3); авізуючий банк повідомляє експортера про те, що з отриманням вантажних документів він акцептує або оплачує витрати продавця (4).

Розрахунки на основі документарного акредитиву є однією з найбільш поширених форм розрахунків у сфері міжнародної торгівлі, оскільки вона належним чином забезпечує інтереси як продавця, так і покупця. Ця форма особливо часто застосовується при здійсненні готівкових платежів (готівкових контрактів), а також при наданні короткострокового (до одного року) кредиту покупцю. В дисертації детально показано як здійснюються розрахунки в цій формі.

Міжнародна торгова палата зібрала та уніфікувала правила та звичаї, що стосувалися документарних акредитивів. У даний час вони застосовуються у близько двохсот країнах світу і вважаються загально прийнятими. Поряд з цим Паризька торгова палата зібрала та узагальнила банківську практику щодо використання документарних акредитивів і у 1933 р. опублікувала її у вигляді правил, які з того часу регулярно доповнювалися (в даний час діє редакція 1993 р.). У дисертації детально розглянуті ці зміни, що стосуються способів реалізації акредитива, визначення прав та обов’язків сторін та інших питань.

Зроблено висновок, що основу класифікації акредитивів та інших форм міжнародного розрахунку складають два принципи: автономія волі сторін та суворе виконання взятих сторонами зобов’язань. Відповідно документарний акредитив є угодою, яка відокремлена від основного контракту або іншої угоди, і банки незв’язані останніми, навіть якщо існує посилання на таку угоду. Стосовно операцій з документарним акредитивом, то всі сторони мають справу лише з документами, а не товарами або будь-якими послугами, внаслідок чого банки здійснюють лише контроль за відповідністю наданих документів умовам акредитива.

Третій розділ — “Правова характеристика основних форм міжнародних розрахунків” присвячений аналізу поняття акредитивної та інкасової форм міжнародних розрахунків та їх складових елементів.

Визначено, що акредитивом є будь-яка угода, незалежно від її назви, згідно з якою банк-емітент уповноважений клієнтом діяти від його імені та відповідно до інструкцій останнього (наказодателя акредитива). Порядок застосування акредитивних форм розрахунків здійснюється на основі вищезгаданих “Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів” Міжнародної торгової палати, що є обов’язковими для банків та їх клієнтів. У дисертації детально аналізуються такі види акредитивів, як “відкличний” і “не відкличний” акредитиви та “підтверджений” і “не підтверджений”. Встановлено, що кваліфікація цих видів акредитивів залежить від змісту конкретних зобов’язань банка-емітента перед бенефіциарієм (продавцем). Водночас дано аналіз й інших видів акредитивів, а саме: резервних акредитивів, акредитивів, що поновлюються (револьверні акредитиви), акредитиви для сплати ще не відвантаженого товару (акредитиви з “червоним” застереженням) та переказні акредитиви.

Досліджено й поняття інкасової форми міжнародних розрахунків, яка також зв’язана з кредитними відносинами. Інкасо є банківською розрахунковою операцією, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта (експортера) одержує на підставі розрахункових документів кошти, що нараховуються клієнту від платника (імпортера) за відвантажені на адресу імпортера товари або надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта – експортера у себе в банку.

Останнім часом інкасова форма розрахунків набуває все більшого поширення, оскільки вона характеризується спрощеністю та надійністю порівняно з банківським переказом. У міжнародній торгівлі застосовуються й розрахунки у формі інкасо з попередньою акцептою. Цей вид інкасо часто використовується як при готівкових платежах, так і у випадках, коли контрактом передбачено надання комерційного кредиту (відстрочка платежу), який надається експортерам та імпортерам. Порядок застосування інкасової форми розрахунків також регулюється “Уніфікованими правилами щодо інкасо”, які є обов’язковими для банків та їх клієнтів.

Підкреслюється, що на правове регулювання міжнародних розрахункових зобов’язань впливають такі фактори, як: велика питома вага звичаєвих міжнародних норм, що регулюють розрахункові відносини; вплив норм валютного законодавства держав щодо транскордонного переміщення грошей в процесі здійснення розрахункових зобов’язань згідно з міжнародними контрактами; необхідність врахування правил, що склалися в міжбанківській міжнародній практиці та у внутрішньому праві держав, що стосуються регулювання розрахункових операцій.

У дисертації дано порівняльний аналіз банківського права Англії, Китаю, Франції, Німеччини, Росії, США, Швейцарії, України та інших країн. Зроблено висновок, що при відсутності угоди сторін про право, що має застосовуватися, часто застосовується право країни розташування фінансової установи або основного місця діяльності сторони, яка є продавцем в угоді щодо купівлі-продажу. Спеціально розглянуто і питання про банківські гарантії платежів, до яких відноситься тендерна гарантія виконання платежу та гарантія повернення платежу. Крім того, існують також зустрічна гарантія та супергарантія, що, як і вищеназвані гарантії, розглядаються банківським правом в якості незалежних договірних зобов’язань. Ці гарантії зберігають своє юридичне значення навіть після припинення основного зобов’язання чи визначення його недійсним.