Білорус І.О. Правосуб\'єктність міжнародних неурядових організацій в умовах глобалізації міжнародного економічного права

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначені мета і завдання, методологічна та теоретична основа проведеного наукового пошуку, новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення.

У першому розділі "Теоретичні основи еволюції міжнародної правосуб’єктності в умовах глобалізації" зазначається, що в епоху переоцінки підходів у міжнародних відносинах, пов'язаних із сучасними процесами інтеграції і глобалізації розвитку, з'явилася потреба у переосмисленні питань міжнародної правосуб'єктності, установленні реального балансу теорії і практики.

Запропоновано авторське визначення суб'єкта міжнародного права як будь-якого утворення, що виникло на основі права – держави, нації та народи, міжнародні організації, юридичні та фізичні особи. Зазначено, що загальна теорія не співпадає з сучасною практикою – сьогодні суб'єкти права не обов'язково однакові за природою чи обсягом своїх прав – це залежить від потреб суспільства. Хто або що є суб'єктами міжнародного права та якими правами вони користуються визначає сама сучасна система міжнародного права. Доведено, що на сучасному етапі оформилася чітка тенденція до розширення правового статусу та обсягу правосуб'єктності всіх згаданих суб'єктів міжнародних правовідносин.

Дослідженням встановлено, що відбувається утворення нових і реорганізація існуючих структур і механізмів координації взаємодії суб'єктів системи міжнародного права. Тепер діяльність міжнародних НУО має об’єктивний вплив на позиції урядів держав, міжнародних організацій та є складовою частиною міжнародних відносин. Проте, і дотепер не сформувалося уніфікованого розуміння щодо місця й ролі НУО серед суб'єктів міжнародного права. Недержавна природа є основною перешкодою їх визнання як правовстановлюючих та правореалізуючих суб'єктів міжнародного права. Таке тлумачення обмежує коло суб'єктів міжнародного права утвореннями, що здатні створювати норми міжнародного права, але не враховує реальних тенденцій сучасності.

Особливу увагу приділено багатостороннім міждержавним договорам і конвенціям, резолюціям міжурядових організацій та актам самих міжнародних НУО, що являють собою систему норм, призначену регулювати їх діяльність і правовий статус. Подібні відносини мають міжнародний характер, тобто не охоплюються юрисдикцією внутрішньодержавного національного законодавства та регулюються міжнародно-правовими актами міжурядових організацій. У цій системі актів особливе місце займають також рішення самих НУО, які самостійно розробляють особливий вид норм – організаційні або корпоративні. Особливість полягає в тому, що вони приймаються НУО в силу наданих їй повноважень, відразу набувають чинності, не потребують подальшого затвердження державами або міжурядовими організаціями.

Міжнародна НУО економічного характеру є своєрідною групою тиску, що має за мету захист інтересів певних міжнародних економічних кіл перед державами або міжурядовими організаціями. Визначено, що міжнародні економічні НУО представляють не свої власні фінансові, економічні і політичні інтереси, а інтереси ТНК. Щодо участі міжнародних НУО економічного характеру в розвитку міжнародного економічного права, підкреслюється, що вони являють собою один з регулюючих механізмів розвитку, оскільки, прямо чи опосередковано, беруть участь у процесі створення норм права. Така участь може набувати різних форм та проявляється в основному через механізм консультацій.

У другому розділі "Міжнародно-правові проблеми статусу, діяльності і взаємодії міжнародних неурядових організацій" відзначено, що термін "неурядові організації" широко застосовується, але йому рідко дається конкретне визначення. Фактично він вживається навзамін із соціологічним поняттям "громадянського суспільства", хоча дедалі частіше охоплює організації, що утримують штат платних працівників. Іноді цей термін збігається з поняттям "громадське об'єднання", яке формується за принципом спільних інтересів.

Проаналізована та узагальнена низка категорій правового статусу НУО в різних групах міжнародних організацій: (1) Глобальні міжурядові організації типу НАТО, де роль НУО дуже незначна, і міждержавні організації типу ООН, де діяльність НУО здійснюється через консультативні комісії; (2) Гібридні міжнародні організації з НУО в структурі, але при цьому часом домінує державна складова (МОП), а іноді НУО і державні складові поєднуються як рівноправні (МКЧХ); (3) НУО, де працюють лише державні службовці (Міжнародне об'єднання поліцейських федерацій); такі, що охоче користуються державним фінансуванням (Міжнародна асоціація з планування сім'ї); і, нарешті, гуманітарні – наприклад, Міжнародна амністія, де державна підтримка не використовується.

Універсальні і регіональні міжурядові організації здебільшого роблять акцент на конструктивному співробітництві з міжнародними НУО на національному рівні. Проте, сьогодні інтереси і прагнення НУО, по суті, дискримінуються, незалежно від правового статусу чи правового положення. Відзначено, що сенсу у такій стратегії з боку потужних організацій немає, оскільки саме на національному рівні виявляються елементи сучасних суспільних інтересів і прагнень. З іншого боку, сенс у такій стратегії є, оскільки елементи суспільних інтересів знаходять своє застосування в розробці світової стратегії і політики в умовах глобалізації розвитку.

Сьогодні існує реальний взаємозв’язок та ефективне співробітництво СОТ з міжнародними НУО. Ця співпраця розвивалась поступово, є цілком закономірним і логічним процесом сучасності, відіграє позитивну роль у функціонуванні та подальшому розвитку міжнародно-правової системи регулювання світової торгівлі, оскільки надає реальну можливість врахувати позиції громадських кіл щодо регіональних і глобальних торговельних проблем. Це стало своєрідним поштовхом для НУО розпочати дійове лобіювання та представництво інтересів глобальних ТНК – тобто розпочалася ера розквіту НУО як їх "агентів та зброї". Поступово склалась картина специфічної та небезпечної дискримінації окремих груп країн в СОТ. В цих умовах посилюється тенденція зростання впливу ТНК на міжнародні НУО.

Акцентовано увагу на тому, що сьогодні держави ревниво оберігають свій суверенітет, національні уряди залишають останнє слово за собою, особливо в критичних ситуаціях. Саме тому, на відміну від економічної, політична і правова глобалізація розвивається сьогодні повільними темпами. Проте, глобалізація розхитує основи суверенітету національної держави. Її інститути, суспільство, нації і громадянство починають діяти самостійно, поступово інтегруючись у світовий глобальний простір. В умовах глобалізації держава перестає виступати як монолітний суб'єкт, який представляє інтереси великих угруповань і спільнот на міжнародній арені. ТНК, професійні міжнародні співтовариства, НУО, неформальні групи по інтересах грають все зростаючу роль у міжнародних відносинах.

У міжнародному плані, проте, істина полягає у наявності спроби перейти від взаємозалежності в міжнародних відносинах до постановки проблеми нового світового порядку. У більше конкретному сенсі мова може йти, імовірно, про створення нових, глобальних по природі (децентралізованих) інститутів. Якоюсь мірою це здійснюється сьогодні за рахунок взаємодії держав у рамках ООН, бреттонвудских інститутів і таких утворень, як "група восьми", "група десяти" і інших. Але вони часто не мають необхідної легітимності і дієздатності. Таким чином, сьогодні є необхідність створення цілої системи інститутів, здатних забезпечити керованість розвитку в умовах глобалізації. Основною структурою для рішення цих завдань повинна залишатися система ООН – необхідно відновити авторитет цієї унікальної організації.

Третій розділ "Проблеми економіко-правового співробітництва України з міжнародними неурядовими організаціями в умовах інтеграції та глобалізації розвитку" наголошує, що сприяння зміцненню й розвитку, глобалізації міжнародного права і його демократизації повинне стати головною метою й змістом діяльності міжнародних правових структур та інститутів. Це потребує від кожної держави пошуку конкретних механізмів адаптації національних економік до сучасних процесів глобалізації. Кожна країна повинна мати національну стратегію, яка б використовувала нові позитивні можливості глобалізації і, в той же час, протидіяла її негативному впливу. І тут доречно відзначити безсумнівно зростаючу глобальну роль міжнародного права. Його глобалізація, що почалася в результаті перемоги демократичних сил у двох світових війнах і створення системи ООН, має кардинальне значення. Забезпечується можливість досягнення відносного балансу – інтересів ТНК і різних регіонів, суверенітету держав, прав громадян цих держав, прав інтелектуальної власності, безпеки та інше.

Визначено, що у цих умовах стала явною потреба переосмислення сформованих стереотипів міжнародної політичної практики й, як слідство, адаптації до нових реалій сукупності принципів і норм, що визначають поведінку учасників міжнародних відносин. Це, у першу чергу, стосується норм міжнародного права. Безумовно, що їх регулятивні можливості не безмежні і будування єдиного правового простору не повинне ставати самоціллю. Обсяг і характер приписів міжнародно-правових норм має об'єктивно відповідати існуючій в цей час можливості й зацікавленості держав в універсальному механізмі регулювання суспільних відносин.

Визнання України незалежною та суверенною державою, її участь у міжнародних організаціях, ратифікація конвенцій та багатосторонніх договорів вимагає від нашої держави правової поведінки на міжнародній арені та покладає певні обов'язки. Ця тенденція може відбуватися як з використанням наявних, так і на базі створення нових об'єднань європейських країн. Сьогодні стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома паралельними курсами — безпосередньо та через членство в центральноєвропейських інституціях.

Доведено, що для успішного досягнення цілей і вирішення завдань, які ставить перед собою Україна в галузі міжнародного торгового співробітництва, зокрема набуття членства у СОТ, необхідні гармонізація норм внутрішнього законодавства у багатьох напрямках, запровадження якісно нових механізмів правового регулювання деяких видів торговельних відносин, прийнятих у світовій практиці, вжиття певних заходів для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг на світовому ринку. Зазначене бачиться можливим лише за умови співпраці фахівців у галузі економіки, права і міжнародних відносин для вироблення державної політики інтеграції України у світове господарство. Головним напрямом національної стратегії розвитку має стати державна підтримка вітчизняного виробника. Держава також повинна дбати про безпеку своїх громадян, проводити таку зовнішньополітичну та зовнішньоекономічну політику, яка б забезпечувала рівновагу між суверенітетом держави і міжнародною опікою. Одночасно необхідним є вирішення питання системної гармонізації законодавства України з правом МЕО. Необхідно створити законодавчо закріплені програми, що охоплюють весь процес гармонізації, визначати етапи та заходи по їх реалізації, встановити строки та контроль за їх виконанням.

Сьогодні, як показує аналіз і практика, у демократичних державах на органи державного управління впливають численні об'єднання, інтереси яких часто не збігаються. Кожна сфера суспільства намагається при цьому вплинути на політику у відповідності зі своїми інтересами – виникає нагальна потреба в кооперації та співробітництві з ними. Світові, регіональні та національні організації намагаються працювати безпосередньо через НУО, оминаючи урядові адміністрації – це вже стало загальною тенденцією сучасності. І тут виникають питання щодо можливого негативного впливу іноземних НУО. Виникла нагальна необхідність розробки міжнародно-правового інструмента, що регулює відповідальність міжнародних НУО та контролює прозорість їх дій. Кінцевою метою таких ініціатив має бути створення міжнародно-правового механізму регулювання діяльності міжнародних НУО, на підставі якого можна було б кваліфікувати і вирішувати можливі конфліктні ситуації, а також піддавати правовій оцінці адекватну або неадекватну етичну поведінку сучасних міжнародних НУО.