Замовити дисертацію Болгов О.Є. Роль ООН в забезпеченні міжнародної безпеки після \"холодної війни\" (міжнародно-правові питання)

У вступі обгрунтовується актуальність і ступінь дослідження в науці міжнародного права питань теми дисертації, визначена її мета і завдання, наведені характеристики об`єкту, предмету та методології дослідження, розглядається теоретичне та практичне значення її основних положень, сформульована наукова новизна, а також визначається ступінь апробації, впровадження та характер публікації висновків дисертації.

Перший розділ “Сучасні тенденції міжнародно-правового регулювання миротворчої діяльності ООН” присвячений вивченню проблеми функціонування універсальної системи колективної безпеки, створеної на основі принципів і норм Статуту ООН. Враховуючи значення цього документу, як договору sui generis, в дисертації зроблено висновок, що нормативне регулювання спільної діяльності держав по забезпеченню міжнародного миру та безпеки є важливим елементом світового правопорядку, міжнародної законності. В сучасних умовах, коли незалежна Україна веде активну діяльність по всім напрямкам міждержавних відносин, а на міжнародній арені діють не тільки такі фактори як накопичення ядерної зброї та створення нових технологій зброї масового ураження, але і відбулися зміни співвідношення сил в світі внаслідок розпаду Радянського Союзу, виникнення низки держав його правонаступників, зникнення соціалістичної системи і закінчення “холодної війни”, з’явилися внутрішні національні та етнічні конфлікти, які загрожують міжнародному миру та безпеці, науковий аналіз тенденцій міжнародно-правового регулювання миротворчої діяльності ООН набуває великого практичного значення для теоретичного обгрунтування української зовнішньої політики. Тому аналіз діяльності ООН разом з державами членами по забезпеченню міжнародного миру та безпеки, а також і аналіз поглядів юристів-міжнародників дають можливість визначити, що в сучасному міжнародному праві колективна безпека - це спільна діяльність держав по підтриманню міжнародного миру, попередженню та усуненню загрози миру і, у випадку необхідності, по зупиненню актів агресії.

На засіданні Ради Безпеки ООН на вищому рівні 31 січня 1992 р. було відзначено дійсність системи колективної безпеки, передбаченої в Статуті ООН для протидії загрозам миру та припиненню актів агресії та підкреслено, що Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. В дисертації досліджені точки зору фахівців щодо діяльності системи колективної безпеки в межах ООН під час “холодної війни” і на основі аналізу наслідків дій ООН по підтриманню міжнародного миру та безпеки доведено, що “холодна війна” негативно вплинула на роботу системи колективної безпеки, але не зупинила її повністю.

В дисертації зроблено висновок, що в основі діяльності механізму забезпечення колективної безпеки в Статуті ООН лежить зобов’язання держав членів не застосовувати силу чи загрозу силою, не надавати допомогу будь-якій державі, проти якої ООН застосовує дії превентивного або примусового характеру. Крім того, держави-члени зобов`язалися надавати ООН допомогу в усіх діях, які здійснюються для підтримання міжнародного миру та безпеки.

Аналіз, зроблений в дисертації, свідчить, що широке розповсюдження в діяльності ООН набули операції по підтриманню миру, хоча такі повноваження Організації не передбачені в її Статуті. Таке положення викликає труднощі практичного і теоретичного плану під час здійснення таких операцій. В практичному плані виникають проблеми нормативного регулювання проведення цих операцій, а в теоретичному плані виникає питання щодо правових основ таких дій ООН. Вивчення досвіду проведення операцій ООН по підтриманню миру показує, що неможливо погодитися з точкою зору колишнього Генерального Секретаря ООН і юристів, які його точку зору підтримують, про те, що в ООН відбувся незафіксований письмово перехід від концепції колективної безпеки, закладеної у розділі VII Статуту ООН до більш реалістичної ідеї підтримання миру (peace-keeping) і тому сили по підтриманню миру відрізняються від застосування збройних сил відповідно до розділу VII. В дисертації обгрунтовується погляд, що регулювання операції по підтриманню миру належить до компетенції Ради Безпеки ООН, а їх проведення в сучасних умовах регулюється нормами розділу VII Статуту ООН і звичаєвими нормами.

Другий розділ “Правова природа миротворчих операцій ООН” присвячений аналізу діючих норм Статуту ООН, а також звичаєвих норм, які регулюють міждержавні відносини після закінчення “холодної війни”, під час проведення операцій по підтриманню миру у порівнянні з міжнародно-правовим регулюванням надання Радою Безпеки мандату на проведення примусових дій із застосуванням військових сил державами-членами Організації. На основі порівняльного аналізу визначена правова природа операцій по підтриманню миру.

Дослідження дисертантом діяльності ООН по встановленню міжнародного миру та безпеки в Перській затоці дає можливість визначити правові норми, необхідні для підвищення ефективності дій Організації у випадках надання Радою Безпеки мандату на застосування збройних сил від її імені одній державі чи групі держав. Аналіз концепції Б. Уркварта та інших західних вчених про те, що в умовах відсутності у ООН військових можливостей через відмову держав-членів виділяти відповідно з ст. 43 Статуту ООН війська та бездіяльності Воєнно-штабного комітету немає іншого шляху для проведення примусових дій із застосуванням збройних сил ніж це було в Перській затоці - тільки під керівництвом США, дозволяє виявити обмеженість такої точки зору. В дисертації обгрунтовується положення про посилення після розпаду СРСР впливу США на міжнародні відносини, що використовуються правлячими колами цієї держави для підпорядкування Організації Об`єднаних Націй інтересам своєї політики. В цих умовах тільки послідовне дотримання положень Статуту ООН і використання позитивного досвіду діяльності Організації може забезпечити досягнення нормального функціонування системи колективної безпеки та в універсальному масштабі попередить можливість використання ООН в інтересах окремої держави. Для цього в дисертації зроблені наукові рекомендації по міжнародно-правовому регулюванню застосування військових сил за мандатом Ради Безпеки, а саме:

1. Здійснення примусових засобів із застосуванням сили відповідно з розділом VII Статуту ООН повинно спиратися на постійне політичне керівництво такими силами Радою Безпеки згідно з принципами і нормами Статуту ООН. Надання Радою Безпеки ООН державі чи групі держав права на здійснення примусових дій з застосуванням сили від імені Організації Об`єднаних Націй повинно супроводжуватись чітким мандатом, в межах якого такі держави тільки і можуть діяти.

2. Реалізація функцій універсальної системи колективної безпеки повинна спиратися на створення “резервних сил” ООН, положення і принципи діяльності яких повинні бути розроблені Генеральною Асамблеєю ООН за погодженням з Радою Безпеки ООН.

3. Координація всієї діяльності ООН по застосуванню примусових дій з використанням сили повинна здійснюватися на основі чіткого розподілу повноважень органів ООН: збереження ролі Ради Безпеки ООН, як головного органу, відповідального за такі дії, участі Генеральної Асамблеї ООН, як органу, який має право обговорювати будь-які питання діяльності ООН і забезпечувати прийняття рекомендацій про керівні принципи таких операцій, Генерального Секретаря ООН, який здійснює оперативне втілення в життя рішень Ради Безпеки та резолюцій Генеральної Асамблеї.

В дисертації досліджена юридична природа операцій ООН по підтриманню миру. Після закінчення “холодної війни” значно зросла кількість внутрішньодержавних конфліктів. Перед Організацією Об`єднаних Націй повстали якісно нові завдання під час проведення операцій по підтриманню миру. Вивчення діяльності ООН по вирішенню конфлікту в Сомалі та Руанді дозволило зробити в дисертації загальні висновки про те, що застосування сили для вирішення внутрішньодержавних конфліктів, для забезпечення права на життя мільйонів осіб силами ООН не врегульовано в Статуті ООН. Тому потрібно нормативне закріплення у спеціальному документі загальних принципів створення, діяльності і керівництва операціями по підтриманню миру. При цьому дуже важливо дотримуватися основних принципів міжнародного права, закріплених в Статуті ООН. Тому доцільно було прийняти додатковий протокол до Статуту ООН про врегулювання операцій ООН по підтриманню миру, який закріпить особливість такого роду операцій. Керівництво такими силами повинно здійснюватися Радою Безпеки разом з Генеральним Секретарем ООН. Проведення цих операцій можливо тільки за згодою сторін конфлікту.

Аналіз діяльності ООН свідчить, що після “холодної війни” широкого розповсюдження набуває постконфліктне миробудівництво, як один з різновидів операцій ООН по підтриманню миру. Досвід ООН визначає, що завданнями постконфліктного миробудівництва є зменшення наслідків війни для населення. Це надзвичайна гуманітарна допомога, репатріація і реінтеграція біженців, розмінування і роззброєння, здійснення проектів по наданню допомоги у проведенні виборів. Але така діяльність не передбачена Статутом ООН. Тому в дисертації зроблено наукові рекомендації щодо правового регулювання такої діяльності ООН. В зв`язку з широким розповсюдженням постконфліктного миробудівництва і вираженням підтримки такої діяльності всіма членами ООН, потрібно нормативне його врегулювання шляхом включення у додатковий протокол до Статуту ООН про операції по підтриманню миру. Постконфліктне миробудівництво повинне здійснюватися ООН виключно за проханням уряду держави, на території якої провадиться така діяльність Організації. Для здійснення постконфліктного миробудівництва різними органами ООН і спеціалізованими закладами системи ООН необхідний чітко виражений мандат Ради Безпеки ООН.

Третій розділ “Нормативне закріплення статусу операцій по підтриманню миру” вміщує наукові рекомендації по нормативному регулюванню сучасних операцій ООН по підтриманню миру з метою пристосування Організації Об`єднаних Націй до реалій міжнародних відносин після закінчення “холодної війни”.

В дисертації відзначається, що в умовах нової глобальної геополітичної ситуації необхідно створення більш демократичної і справедливої системи міжнародних відносин, яка дозволить вирішити загальнолюдські проблеми розвитку. Для забезпечення стабільності і керованості розвитку світу на етапі переходу від біполярної до багатополюсної системи міжнародних відносин, як це зазначається в літературі, необхідним є реформування Організації Об`єднаних Націй. Одним з напрямків її реформування, доводиться у дисертації, повинна стати розробка додаткового протоколу до Статуту ООН про проведення операцій по підтриманню миру. Сьогодні, завдяки особливостям своєї структури ООН втручається у події тоді, коли конфлікт вже почався, як це мало місце в колишній Югославії. А треба так реформувати ООН відповідно до нових реалій і потреб майбутнього, щоб перетворити її в справжній центр сумісних дій по врегулюванню регіональних конфліктів, захисту прав людини, вирішенню глобальних проблем. Особливого значення, на думку дисертанта, набуває нормативне регулювання діяльності ООН по проведенню операцій по підтриманню миру шляхом визначення:

- особливостей операцій по підтриманню миру порівняно з застосуванням примусових дій згідно з розділом VII Статуту ООН у вигляді обов`язкової згоди держави, на території якої проводиться операція;

- керівних принципів здійснення операцій по підтриманню миру;

- закріплення єдиної системи командування і особливої ролі в ній Ради Безпеки ООН;

- підписання угод про створення резервних сил ООН;

- визначення порядку підготовки персоналу та забезпечення його захисту під час операцій;

- визначення чіткої схеми фінансування операцій по підтриманню миру.

До керівних принципів проведення операцій ООН по підтриманню миру, зазначається в дисертації, повинні бути включені не тільки основні принципи міжнародного права, що мають особливе значення для відзначеної діяльності ООН такі, як незастосування сили, повага до державного суверенітету і невтручання у внутрішні справи держав, але і спеціальні принципи проведення операцій ООН по підтриманню миру: згода сторін на проведення таких операцій, незастосування сили за винятком самооборони, нейтральність під час проведення операцій відносно всіх сторін конфлікту.