СТИМУЛЮВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ПОЕТИЧНОГО СЛОВА

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – „Теоретичні засади стимулювання творчої активності молодших школярів у процесі навчання” – проаналізовано стан досліджуваної проблеми у вітчизняній і зарубіжній психолого-педагогічній літературі; уточнено сутність поняття „творча активність” та її відмінність від поняття „творча діяльність”; сутність понять „стимулювання”, „засоби навчання”; обґрунтовані дидактичні вимоги до поетичного слова як засобу навчання.

Теоретичний аналіз наукової літератури філософського, психологічного та педагогічного спрямування дозволив нам прийти до висновку про те, що у працях останніх років (В.Клименко, А.Матюшкін, О.Полєвікова, М.Рибаков, О.Савченко) немає одностайної думки щодо трактування понять „творчість”, „активність”, „творча діяльність”, „творча активність”. Теоретичні положення більшості сучасних педагогічних технологій засвідчують, що концептуальними засадами кожної з них є формування творчої особистості на основі вияву творчих здібностей у ранньому віці. Досліджуючи творчість через призму педагогічної теорії навчання та виховання, ми обґрунтували відповідь на окремі питання окресленої проблеми: чи можна взагалі дитячу творчість ставити на один щабель із творчістю дорослих; що є спонуками дитячої творчості і чи співпадають вони з мотиваційною сферою творчості дорослих.

На основі аналізу психолого-педагогічних тлумачень понять „творчість” та „активність”, у дисертаційному дослідженні уточнене їхнє визначення. Нами зазначено, що творчість своєю сутністю переплітається із психічними процесами, де активність як психічна здатність відіграє пріоритетну роль. Тому у сучасній дидактиці принцип активізації процесу навчання формулюється як один із основних. У розділі проаналізовано дидактичні особливості його реалізації (уміння вчителя враховувати психологічний стан учня; доступність матеріалу, варіативність та диференційованість завдань тощо), навчальні ознаки активності учня (прагнення відповідати, ставити запитання; пошук джерел для самоосвіти; ініціативність, самостійність; міцні і глибокі знання, уміння та навички; працелюбність; позитивне ставлення до навчання та інші), причини виникнення пасивності учня (відволікання уваги, неспівпадання учительських вимог із учнівськими інтересами; легкість завдань тощо). Встановлено, що найважливішим психологічним фактором, який впливає на розвиток активності особистості є формування системи стимулів, які спонукають школяра до конкретних форм діяльності. Було доведено, що активність учня першочергово залежить від дотримання дидактичної умови – використання адекватних засобів стимулювання.

Ми проаналізували різні види активності (естетичну, емоційну, соціальну, мовленнєву, інтелектуальну, пізнавальну, творчу, духовну, вольову, екологічну тощо), серед яких творчу активність визначили найвищим рівнем активності особистості. Це підтверджується психолого-педагогічними дослідженнями (А.Горальський, Г.Костюшко, О.Любарська, О.Музика, В.Роменець, В.Тименко, Т.Ткач). Вказано на суттєву відмінність між поняттями „творча діяльність” та „творча активність”.

Квінтесенцією сучасної педагогіки є орієнтація на учня як на суб’єкта навчально-виховного процесу, тому одна із головних функцій учителя – стимулююча. Комплексний і системний огляд наукових джерел дозволив уточнити термін „стимул” і розглядати його як засіб, інструмент процесу стимулювання. Проте у науковій літературі недостатньо висвітлена проблема дидактичних засад процесу стимулювання творчої активності молодших школярів. Ми розглядали цей процес як використання учителем адекватних дидактичних засобів для активізації творчого потенціалу учнів. Опрацьовані наукові джерела спонукали проаналізувати та систематизувати засоби навчання за характером походження: мистецькі (література, музика, живопис, театральна та хореографічна діяльність), природні, та характером спрямування: діяльнісні (творчі завдання, гра, самостійна діяльність та інші), психологічні (доброзичлива атмосфера на уроці, образний виклад матеріалу). Доведено, що поетичне слово належить до засобів навчання мистецького походження, психологічного та діяльнісного спрямувань.

На основі вивчення теоретичних фундацій поетичного слова з’ясовані його характерні особливості, визначені ті ознаки, які відрізняють поезію від прози: природний і органічний порядок слів, концентрація найголовнішого, історичність, легкість сприймання, багатопланова образна символіка, естетична та емоційна насиченість, різноаспектність почуттів тощо. Ми вважали поетичним словом різні жанрові види віршованих творів, оскільки у науковій літературі відсутня їхня загальноприйнята класифікація, а у сучасних підручниках і зразках художньої літератури для дітей молодшого шкільного віку всі вони представлені досить широко. У процесі теоретичного аналізу нами було виділено літературні вимоги до дитячої поезії: чіткість, доступність, почуття міри, ігрові властивості, високий рівень віршування, відповідність сучасності, мелодійність, розрахунок на голосне і колективне читання, оптимізм, швидка зміна подій, легкість звучання, написання з урахуванням психолого-педагогічних аспектів, розвивальність, виховання у дітей почуття гумору, навчання дітей бачити красу. Детальний аналіз сучасних досліджень із теорії навчання дозволив установити, що зміст поетичного слова як безпосереднього засобу стимулювання творчої активності молодших школярів повинен орієнтуватися на наступні дидактичні вимоги:

·        відповідати програмі, Державному стандарту початкової ланки середньої освіти;

·        містити у собі сучасний рівень наукової інформації;

·        відповідати віковим та індивідуальним особливостям учнів;

·        викликати пізнавальний інтерес;

·        бути багатим на сенсорну інформацію;

·        забезпечувати емоційний та естетичний виклад навчального матеріалу.