Омельченко І.К. Основи створення і продуктивного використання інтенсивних типів насаджень яблуні в Лісостепу України

Короткий зміст

НАУКОВІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ І ПРОДУКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕНСИВНИХ ТИПІВ НАСАДЖЕНЬ

            У розділі характеризується стан інтенсифікації вирощування садів і обгрунтовані теоретичні передумови подальшого її розвитку. Розроблені типи насаджень через високу трудомісткість не забезпечили очікуваного ефекту. А зарубіжний досвід створення таких насаджень, яким би привабливим не здавався, безперечно не можна переносити в практику нашого садівництва без достатнього вивчення.

УМОВИ, ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

            Дослідження, виконані протягом 1962-1998 рр. в Інституті садівництва УААН у грунтово-кліматичній зоні Лісостеп, яка включає зони плодівництва Західний Лісостеп з підзонами Правобережна і Західна та Східний Лісостеп.

Клімат Лісостепу помірно континентальний. Західна частина його вологіша, характеризується м’якою зимою і прохолодним літом, а крайня східна і південно-східна набуває більшої ксеротермічності - тут жаркіше літо, холодніша зима. Тепловий режим характеризується середньою річною температурою 5-5,8°; середньою температурою січня мінус 6...-7,5°С, середньою температурою липня 17,5-20 °С. Абсолютний мінімум на сході досягає мінус 41°С, на заході - 36°С. Середня тривалість безморозного періоду близько 160-175 днів. Середня річна сума опадів коливається від 500-525 мм на сході до 525-660 мм на заході.

Грунтовий покрив зони представлений близько 160 грунтовими різновидностями, але найпоширенішою є група чорноземів - глибоких, неглибоких і реградованих та опідзолених грунтів - ясно-сірих, сірих, темно-сірих опідзолених і чорноземів опідзолених (Попович П.Д., 1981).

Грунти на дослідних ділянках у КСП “Рославичі” Київської області - чорноземи опідзолені піщано-середньосуглинкові з різним ступенем змитості. Вміст гумусу в орному шарі становить 1,46-2,03 %, рН солеве - 6,6-7,2. Сума обмінних основ - 21,4-22 мг.екв. на 100 г грунту, об'ємна маса - 1,35-1,40 г/см³. Забезпеченість грунту рухомим фосфором - 6,9-8,3, обмінним калієм - 5,4-7,6 мг на 100 г повітряно сухої маси.

Грунти на дослідних ділянках ДГ “Новосілки” ІС УААН - темно-сірі опідзолені середньосуглинкові з різним ступенем оглеєності . Вміст гумусу в орному шарі становить 1,35-1,46%, рН водне - 5,53-5,61, рН солеве - 4,44-4,80, сума обмінних основ - 7,3-9,7 мг. екв. на 100 г грунту, об’ємна маса - 1,42-1,59 г/см³. Забеспеченість грунту рухомим фосфором 6,8-9,8 і обмінним калієм - 7,9-9,2 мг на 100 г повітряно сухої маси.

За роки проведення досліджень сума активних температур вище 10° становила 2229-2954°С, кількість днів із середньодобовою температурою вище 15°С - 76-126. Особливо несприятливі умови для перезимівлі яблунь складалися взимку 1986-1987 рр., коли температура повітря в січні 1987 р. знизилася до мінус 35, -36°С. Кількість опадів за вегетацію перевищувала середню багаторічну (412 мм) на 50-92 мм. Дощі випадали протягом вегетаційного періоду відносно рівномірно, забезпечували помірне зволоження грунту, а в 1978, 1980, 1983, 1986, 1988, 1993 рр. в окремі періоди навіть надмірне.

Методичною основою роботи були експедиційні обстеження, польовий, лабораторно-польовий і виробничий експеримент, який поєднувався з агрохімічними, фізіологічними, біохімічними та економічними методами дослідження.

Вплив екологічних умов на поширення, ріст і продуктивність яблуні вивчали методом експедиційного обстеження насаджень (Шитт П.Г., 1968), а обгрунтування термічних ресурсів для культури сортів за методами Г.Т.Селянинова (1930) і В.П.Попова (1937).

Оцінку клонових підщеп яблуні з різних центрів походження проводили в садах у трьох стаціонарних дослідах. Варіанти включали не менше 24 облікових дерев кожного сорту на підщепі, які розміщали системним методом.

Вивчення морозостійкості кореневої системи 54 насіннєвих і клонових підщеп яблуні проводили в дев’яти польових і лабораторно-польових дослідах шляхом зниження градієнтів температури грунту до критичного рівня та за методикою М.О.Соловйової (1967).

Розробку і оцінку нових інтенсивних насаджень яблуні проводили в одинадцяти стаціонарних дослідах, де вивчали округлі малогабаритні приземкуваті, розріджено-ярусні, веретеноподібні, сплощені крони і вільноростучу пальмету у взаємозв’язку з вивченням площ живлення. Залежно від сили росту дерев різних сортів у варіанти включали на насіннєвих підщепах ширину міжрядь 7, 6, 5, 4 м, відстань у ряду 5, 4, 3, 2 м; на середньорослих, напівкарликових і насіннєвих із вставками слаборослих - відповідно 6, 5, 4 і 5, 4, 3, 2 м і на слаборослих підщепах - 5, 4, 3, 2,5 і 3; 2,5; 2 і 1 м. Досліди закладені методами рендомізованих і системних повторень з розміщенням останніх у два яруси. Кількість облікових дерев у варіанті не менше 26. Повторності чотириразові.

У саду вивчали силу росту дерев, співвідношення і щільність плодових утворень, площу листків, урожайність, характер розміщення кореневої системи, освітленість, фотосинтез та зимостійкість дерев. Проводились обліки метеорологічних умов, фенологічні спостереження, хімічний склад плодів, лежкість, товарні якості продукції та ін.

Використовували загальноприйняті методики проведення польових і лабораторних досліджень. До них належать “Програмно-методичні вказівки по агротехнічних дослідах з плодовими і ягідними культурами” (Мічурінськ, 1956), “Польові досліди з плодовими культурами” (Пірс С.М., 1969), “Методичні вказівки по первинному вивченню клонових підщеп яблуні в саду” (К., 1985) тощо.

Сумарну сонячну радіацію в різних типах насаджень вивчали за допомогою системи піранометрів Янішевського, чисту продуктивність фотосинтезу - за А.С.Овсянніковим (1980).

Відбір грунтових зразків і їх лабораторний аналіз проводили за методикою грунтово-агрохімічних досліджень (“Агрохимические методы исследования почв”, М., “Наука”, 1975).

Статистичну обробку експериментальних даних проводили за Б.А.Доспеховим (1985) із застосуванням персонального комп’ютера IBM PC-486 за відповідними програмами М.О.Бублика (1991). Економічну та енергетичну оцінку сортів, підщеп і різних типів інтенсивних насаджень яблуні визначали за методиками, розробленими О.М.Шестопальом (1994), О.К. Медведовським і П.І. Іваненком (1988).

Для створення високоінтенсивних насаджень яблуні ми розробили округлу малогабаритну (приземкувату) і веретеноподібну крони.

В округлій малогабаритній кроні, на відміну від розріджено-ярусної, у сильно- і середньорослих дерев збільшено кількість  гілок у ярусах (у першому - до 4-5, у другому - до 3). У слаборослих дерев закладається три яруси: нижній з 5, другий з 3 і третій з 1-2 гілок. У кроні скелетні гілки нижнього ярусу зберігають домінуюче положення протягом життя дерева, що забезпечує їм слаборослість і скороплідність. Висота дерев на клонових підщепах - 2,5-3 м.

Веретеноподібна крона відрізняється від інших тим, що при її формуванні бічні гілки не відгинають під кутом 60-70°, а спрямовують обрізуванням на нижче розміщену гілку. У кроні залишають не менше 10-12 бічних гілок першого порядку, з них 4-5 розміщують у першому ярусі, а решту - без’ярусно по спіралі на відстані 30-40 см одна від одної. Пагони, що виросли за вегетацію, по всій довжині стовбура і з бічних бруньок не вкорочують, за винятком сортів із слабою пагоноутворювальною спроможністю. У цих сортів такі гілки залишають довжиною 50-60 см. Висоту дерев на клонових підщепах підтримують на рівні 2,5-3 м.