ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЄВОГО СПІЛКУВАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ : ФОРМИРОВАНИЕ КУЛЬТУРЫ РЕЧЕВОГО ОБЩЕНИЯ В ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ БУДУЩИХ ПСИХОЛОГОВ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, сформульовано припущення, висвітлено наукову новизну, практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію, впровадження одержаних результатів та публікації.

У першому розділі – “Теоретичні засади вивчення культури мовленнєвого спілкування майбутніх психологів” подано результати аналізу теоретико-методологічних досліджень проблеми культури мовленнєвого спілкування, висвітлено сучасні підходи до її вивчення, визначено структурні компоненти культури мовленнєвого спілкування, систематизовано особистісні детермінанти розвитку культури мовленнєвого спілкування психолога, визначено роль та місце культури мовленнєвого спілкування у професійній діяльності психолога, доведена важливість її формування у майбутніх психологів на етапі становлення професіоналізму. Систематизовано, виходячи з цілей дослідження, теоретичні підходи до дослідження психології спілкування, мовлення (К. О. Абульханова-Славська, Г. М. Андреєва, О. О. Бодальов, Л. С. Виготський, В. В. Давидов, І. О. Зимняя, М. І. Лісіна, О. М. Леонтьєв, О. О. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, А. Р. Лурія, С. Д. Максименко, С. Л. Рубінштейн та ін.), культури спілкування та культури мовленнєвого спілкування вітчизняних та зарубіжних дослідників (Н. Д. Бабич, Б. В. Бушелєва, О. В. Варфоломеєва, Б. М. Головін, І. А. Джидарьян, О. Б. Добрович, Ю. М. Ємельянов, Н. Ф. Каліна, В. А. Кан-Калік, О. М. Корніяка, А. Ф. Курінна, Р. Мей, М. Н. Ночевник, В. В. Рибалка, К. Роджерс, Н. В Чепелєва, М. А. Чернишева, Т. К. Чмут та ін.). Аналіз наукових першоджерел з даної проблематики вказує, що дослідження культури мовленнєвого спілкування у лінгвістичній, педагогічній та у психологічній науковій літературі відзначається різноманітністю підходів до розгляду даної проблеми. Водночас, у контексті вивчення теоретичних засад проблеми означені дослідження не мають системності та визначеності. У першу чергу, це стосується визначення самого змісту поняття “культура мовленнєвого спілкування”, характеристики її сутності, структури, ролі, специфіки та детермінант розвитку, на які звертають увагу як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники.

Існує тенденція до обґрунтування феномена “культура мовленнєвого спілкування” з основних позицій його визначення, зокрема, як структурного компонента психологічної культури особистості; як якісної характеристики здатності людини до здійснення діяльності спілкування, що полягає у реалізації культури спілкування як єдності комунікативних знань, умінь і навичок особистості за допомогою мовленнєвих засобів, адекватних меті спілкування; як складової поведінкового компонента культури спілкування, що має місце на фазі реалізації мовленнєвих дій у зовнішньому плані за допомогою мовленнєвих засобів. Водночас, існують суперечності у визначенні структури культури мовленнєвого спілкування.
В контексті дискусії щодо формування культури мовленнєвого спілкування виникає також необхідність в уточненні професійно важливих особистісних детермінант її розвитку у процесі фахової підготовки професіонала у вищих навчальних закладах.

Специфіка професійного спілкування між психологом і клієнтом підвищує вимоги до індивідуально-психологічних особливостей та професійних якостей фахівця, що потребує визначення шляхів розвитку структурних компонентів культури мовленнєвого спілкування та її особистісних детермінант у студентів – майбутніх психологів у процесі фахової підготовки. Вивченню особливостей підготовки та становлення професіоналізму майбутніх психологів у науковій літературі присвячено велику кількість робіт, у яких аналізується широкий спектр питань: роль теоретичної підготовки професіонала (М. О. Амінов, Д. Б. Богоявленська, М. В. Молоканов, В. Г. Панок, Н. І. Пов’якель, Г. Д. Суходубова, Н. В. Чепелєва, В. І. Юрченко та ін.); роль самоактуалізації особистості у становленні професійної компетентності фахівця (Н. Р. Бітянова,  О. Ф. Бондаренко, Ж. П. Вірна, Ю. Г. Долінська, А. Маслоу, К. Роджерс, Н. В. Чепелєва та ін.); діалогічно орієнтований підхід до формування творчої особистості професіонала-психолога (В. Берлі, С. Л. Братченко, С. В. Васьковська, П. П. Горностай, Г. А. Ковальов, О. Ф. Копйов, Н. І. Пов’якель, Т. А. Флоренська, Н. В. Чепелєва та ін.); значення емпатії у професійній діяльності психолога та емпатійності у становленні особистості майбутнього психолога у системі підготовки у вищій школі (В. В. Бойко, Н. В. Бачманова, Р. Мей, Н. І. Пов’якель, К. Роджерс, Н. А. Стафуріна, Ч. Труакс та ін.); роль і місце мовленнєвої підготовки психолога, особливості професійних висловлювань фахівця (Г. С. Абрамова, О. Ф. Бондаренко, О. В. Варфоломеєва, Н. Ф. Каліна, О. Ф. Копйов, В. Ф. Петренко, В. А. Семиченко, Н. Ф. Шевченко та ін.). Більшість дослідників, які займалися проблематикою підготовки майбутніх психологів, констатують важливість культури мовленнєвого спілкування у професійній діяльності фахівця і, зокрема, його вміння формулювати професійні висловлювання у міжособистісній взаємодії з клієнтом, адекватні цілям і завданням професійної діяльності.

Культура мовленнєвого спілкування психолога інтерпретується нами як комплексне системне утворення особистості фахівця, що виступає складовою поведінкового компонента культури його спілкування і має місце на фазі реалізації ним мовленнєвих дій у зовнішньому плані за допомогою мовленнєвих засобів, адекватних цілям професійного спілкування. В структуру культури мовленнєвого спілкування психолога входять такі компоненти: професійні комунікативні знання про засоби мовленнєвого спілкування; вміння формулювати професійні висловлювання (за критеріями правильності, доцільності, зрозумілості) за допомогою мовленнєвих засобів, що відповідають цілям професійної діяльності; комунікативно-мовленнєві навички спілкування, володіння якими забезпечує вміння формулювати професійні висловлювання.

Серед різноманітних детермінант культури мовленнєвого спілкування психолога особистісні визначаються одними із провідних. Розвиток культури мовленнєвого спілкування психолога можливий лише за умови активізації особистісної детермінації у даному процесі. Культура мовленнєвого спілкування психолога, з одного боку, формується і розвивається у процесі отримання ним необхідного рівня професійних комунікативних знань, оволодіння вмінням формулювати професійні висловлювання та комунікативно-мовленнєвими навичками спілкування – структурні компоненти культури мовленнєвого спілкування, а, з іншого, реалізується у спрямованості до постійного професійного самовдосконалення психолога (самоактуалізація), у спрямованості на допомогу клієнту (емпатійність), у діалогічній спрямованості професійного спілкування, яка реалізується у вмінні встановлювати міжособистісний контакт з клієнтом на основі довірчих стосунків – особистісні детермінанти.

Таким чином, формування культури мовленнєвого спілкування у процесі підготовки у вищій школі можливе шляхом конструктивного спрямування фахової підготовки на активізацію особистісного та професійного самовдосконалення у контексті майбутньої професійної діяльності. Саме тому найбільш важливою постає проблема не тільки забезпечення майбутніх психологів знаннями закономірностей і механізмів культури мовленнєвого спілкування, відповідними уміннями та навичками, але й розвитку у них спрямованості на підвищення культури мовленнєвого спілкування у майбутній професійній діяльності.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження розвитку культури мовленнєвого спілкування майбутніх психологів у процесі професійної підготовки у ВНЗ” – обґрунтовано методику та здійснено психологічний аналіз результатів констатувальної частини дослідження. Охарактеризовано психодіагностичний інструментарій, описано якісно-кількісний аналіз отриманих результатів вивчення структурних компонентів культури мовленнєвого спілкування, визначено особистісні детермінанти її розвитку, їх взаємозв’язок та специфіку. Дослідно-експериментальна робота виконувалась на базі НПУ імені М. П. Драгоманова. Дослідження проводилося впродовж 2001–2007 років. Різними видами дослідно-експериментальної роботи було охоплено 190 студентів – майбутніх психологів другого курсу, з переходом їх на четвертий та на п’ятий курси денної форми навчання Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова та 57 психологів, що мали стаж роботи не менше 3-х років.

На основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми та за результатами опитування практичних психологів визначено структурні компоненти культури мовленнєвого спілкування психолога, особистісні детермінанти її розвитку, їх зміст та особливості. Встановлено наступний розподіл структурних компонентів культури мовленнєвого спілкування фахівців: вміння формулювати професійні висловлювання (92,3 %); професійні знання у галузі психології спілкування та мовлення (84,6 %); навички професійного спілкування (80,7 %); загальна психологічна культура особистості психолога (59,2 %); знання норм літературної мови (43,4 %). Виділено і диференційовано особистісні детермінанти, які впливають на розвиток культури мовленнєвого спілкування психолога: емпатійність (75,3 %); самоактуалізація особистості психолога (67,6 %); вміння встановити міжособистісний контакт з клієнтом в умовах діалогічного спілкування (65,2 %); гуманістична спрямованість професійної діяльності (52,8 %); вміння долати комунікативні бар’єри (40,6 %); самоосвіта (до 30 %) тощо. Визначено, що всі встановлені нами структурні компоненти культури мовленнєвого спілкування та особистісні детермінанти її розвитку визначаються психологами як важливі та професійно необхідні для здійснення професійної діяльності.

Встановлено, що розвиток культури мовленнєвого спілкування студентів залежить від зовнішніх впливів. Отримані експериментальні дані дозволяють встановити динаміку розвитку структурних компонентів культури мовленнєвого спілкування упродовж навчання у ВНЗ,  зокрема, у констатації взаємозв’язку між досвідом спілкування та розвитком культури мовленнєвого спілкування в цілому.

У констатувальній частині дослідження (три експериментальні групи: 2 курс - Експ.гр.1; з переходом їх на 4 курс – Експ.гр.2; та на 5 курс - Експ.гр.3) за результатами якісних показників динаміки розвитку структурних компонентів культури мовленнєвого спілкування було виявлено рівні їх сформованості та складові, продіагностовано особистісні детермінанти розвитку культури мовленнєвого спілкування, які досліджувалися за допомогою спеціально підібраного комплексу психодіагностичних методик, функціональне призначення яких відповідає висунутому припущенню дослідження і базується на розкритті необхідних передумов їх виявлення і розвитку.

Встановлено, що рівень володіння студентами професійними комунікативними знаннями з переходом на старші курси поступово зростає. Водночас, отримані результати значущості розбіжностей за t-критерієм Стьюдента виділяють суттєву відмінність у рівнях сформованості професійних комунікативних знань між високими показниками у студентів на ІІ та на V курсах (рівень значущості t-критерію p<0,05),  що спостерігається особливо у тих студентів, які мають вище середнього та високий рівні самоактуалізації. Отримані результати фіксують також незначні розбіжності між середніми показниками даного компонента у студентів на ІІ та ІV курсах, на ІV та
V курсах та на ІІ і V курсах, оскільки t-критерій тут виявився незначущим. Тобто змістовне наповнення підготовки студентів виявляє адекватно сформовані навчальні впливи на формування професійних комунікативних знань.

Визначено рівні сформованості вміння формулювати професійні висловлювання (за критеріями: правильність (відповідність літературним нормам, багатий лексичний запас, граматичні вміння); доцільність (спрямованість на мету професійного спілкування); зрозумілість (адекватність змісту психологічного повідомлення суб’єктивному сприйманню клієнта)) на основі аналізу письмових робіт студентів з вирішення психоконсультативних ситуаційних задач. Виявлені рівні (високий, середній, низький) дозволяють визначити наявні переваги і недоліки професійно-мовленнєвої підготовки, сильні і слабкі сторони власного індивідуального стилю комунікативної взаємодії студентів, визначити та обґрунтувати шляхи їх оптимізації.

Визначення рівнів сформованості вміння формулювати професійні висловлювання проводилось за нормальним розподілом та їх розрахуванням через середнє (квадратичне) відхилення.

Виявлено, що у студентів на всіх курсах переважає середній рівень вміння формулювати професійні висловлювання (Експ.гр.1 – 32,3 %; Експ.гр.2 – 44,6 %; Експ.гр.3 – 49,3 %). У досліджуваних сформованість вміння фіксувалася лише за деякими критеріями професійних висловлювань, при цьому у них були виявлені високий або середній рівень сформованості професійних комунікативних знань. Також значно вираженим залишається низький рівень сформованості цього вміння (Експ.гр.1 – 47,7 %; Експ.гр.2 – 26,2 %; Експ.гр.3 – 17,7 %). У вирішенні ситуаційних задач дані студенти допускали помилки, використовували очевидні та банальні поради “клієнту”, перенасичували висловлювання професійною термінологією тощо, при цьому вони мали середній та низький рівні професійних комунікативних знань.

Визначено рівні (високий, середній, низький) сформованості комунікативно-мовленнєвих навичок. Отримані результати динаміки розвитку комунікативно-мовленнєвих навичок є підставою для висновку про те, що удосконалення цього структурного компонента відбувається у процесі фахової підготовки: кількість студентів із середнім (Експ.гр.1 – 42,3 %; Експ.гр.2 – 31,6 %; Експ.гр.3 – 30,8 %) та високим рівнями (Експ.гр.1 – 51,5 %; Експ.гр.2 – 64,6 %; Експ.гр.3 – 65,4 %) становить майже 95 % від загальної кількості досліджуваних і практично залишається сталою протягом навчання. У даних студентів сформованість комунікативно-мовленнєвих навичок характеризується побудовою словосполучень та речень відповідно до норм літературної мови, узгодженням підмета та присудка, доцільним вибором синтаксичних конструкцій при формулюванні психологічних рекомендацій, які виражали особливості стилю мови, адекватного сприйманню клієнта. У студентів з середнім рівнем іноді зустрічалися помилки в узгодженні підмета та присудка, орфографічні помилки тощо. Також залишається сталою кількість студентів з низьким рівнем сформованості даного компонента на ІV і V курсах – по 3,8 % (незначуща розбіжність за t-критерієм Стьюдента). Тобто, достатній рівень володіння комунікативно-мовленнєвими навичками властивий всім студентам, оскільки вони формуються, розвиваються і постійно удосконалюються у досвіді спілкування.