ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЗАПОБІГАННЯ СИНДРОМУ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГА ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Короткий зміст

Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи. Розкриває її об’єкт, предмет, основну мету, гіпотезу, завдання, методологічні та методичні підходи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх в практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі роботи “Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми синдрому професійного вигорання і психологічних чинників його запобігання” висвітлено стан вивчення досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до визначення сутності синдрому професійного вигорання і психологічних чинників його запобігання. Виділено творчу діяльність педагога як головний психологічний чинник запобігання синдрому професійного вигорання.

Теоретико-методологічний аналіз показав відсутність загальновживаного терміну, що певною мірою ускладнює розуміння позиції дослідників: «психічне вигорання» (В.Е.Орел, Г.В.Ложкін, А.Видай), синдром «емоційного вигорання» (В.В.Бойко, Т.В Форманюк), синдром «професійного вигорання» (Л.М.Карамушка, Т.В.Зайчикова), «синдром згорання» (О.В.Кочерга, О.Васильєв), «вигорання» (В.Е.Орел, Л.Малец) тощо. Тому обґрунтовано доцільність вживання терміну синдром професійного вигорання (СПВ), як такого, що відповідає основним вимогам сукупності нюансів психічних і емоційних станів людини, викликаних специфікою її професійної діяльності. Він зручний у широкому користуванні та практично спрямований.

До найбільш суттєвих ознак особистісних реакцій і змін у поведінці педагогів дошкільних навчальних закладів на різних фазах синдрому професійного вигорання ( далі СПВ ) слід, на нашу думку, віднести такі:

«напруження» - тривожність, дискомфорт, швидка втомлюваність, бажання побути на самоті, відчуття неспроможності охопити весь обсяг роботи і виконати всі поставлені завдання, емоційна спустошеність, зниження самоповаги, незадоволення дітьми та результатами їх діяльності, поява емоційних зривів і дратівливості та ін.;

«резистенція» - притупленість емоційних проявів, стала тривожність, відчуття незахищеності, страх нововведень, пригнічений психічний стан, скарги на стан здоров’я, дозування своїх контактів з вихованцями та їх батьками, зниження пильності та неуважність до дитячих проблем, відсутність виявів вербальної і невербальної прихильності до дітей, обмеження змісту роботи з дітьми виконанням програмових вимог і методичних стандартів, песимізм, звинувачення у своїх професійних невдачах дітей і їх батьків та ін.;

«виснаження» - почування себе розбитим і самотнім, відчуття непотрібності, зневажливість до своєї роботи, зниження самоповаги, хворобливе переживання невдач, психологічний злам, апатія, депресивний і невротичний стани, зосередження на негативних самопочуттях, болісна реакція і неприйняття критики, пасивність і підвищена образливість, байдужість до дітей, часта відсутність на роботі через хвороби, емоційна холодність, ігнорування дитячих потреб, скептичне ставлення до перспектив деяких вихованців, прояви неповаги до них і їх батьків, регрес педагогічної діяльності, за якого зміст роботи з дітьми зводиться до формального виконання посадових обов’язків, а спілкування – до дозволів і заборон, прояви агресивності, неадекватна реакція у конфліктних ситуаціях та інші.

Аналіз психологічної літератури з проблеми СПВ педагога дошкільного закладу вказав на важливість психоемоційної сфери людини як індикатора її психологічного благополуччя. Вона зазнає деформації у випадку тривалої дії будь-яких негативних факторів. Емоції, які виконують сигнальну і регулятивну функцію, здатні мотивувати до здійснення дії, мобілізувати вищі відділи мозку, керувати розумовою і фізичною активністю індивіда (К.Е.Ізард,                        Ч.-С.Шеррінгтон, К.-Г.Юнг, У.Джеймс-Ланге, М.Фокс), направляти її в певне русло.

У роботі визначено, що немає чіткої дефініції поняття терміну запобігання СПВ, а натомість досить часто його редукують до терміну профілактика. В результаті цього відзначено, що термін профілактика тлумачиться „як система заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення хвороб та охорону здоров’я”, а запобігання - як дії зі значенням „запобігти, запобігати чомусь, не допускати, відвертати щось неприємне й небажане, захист когось чи чого-небудь від небезпеки”. Оскільки психологія передбачає позамедичні види роботи з практично здоровими людьми, визнано за доцільне використання поняття запобігання.

Серед цільових психологічних досліджень творчості педагогів системи дошкільної освіти нам вдалося виявити лише одне дослідження, яке стосується проблеми впливу творчості керівників на ефективність управлінської діяльності (Ю.С.Манилюк).

Тому на підставі існуючих в літературі підходів та особистого професійного досвіду у роботі дано наше визначення поняття творчості педагога дошкільного закладу як здатності створювати в процесі повсякденної професійної діяльності щось нове, комбінувати й видозмінювати, адаптувати відоме до вікових та індивідуальних особливостей конкретної дитини з метою задоволення її потреби в спілкуванні та творчій діяльності, гнучкість у виборі адекватних засобів впливу на дитину, пошук нестандартних способів розв’язання навчально-виховних завдань і конкретної психолого-педагогічної задачі, оригінальне використання засобів стимуляції творчої ініціативи вихованців та їх пізнавальної активності.

Виходячи з даного визначення сконструйовано робочу модель впливу творчості на СПВ, психологічним механізмом якого виступає інтеграція позитивних почуттів і емоцій у напрямку активізації енергетичного потенціалу особистості. Педагогічна діяльність, направлена на реалізацію творчого задуму, стимулює творчу активність, наповнює її новою суттю найвищого, суб’єктного рівня, свідомої реалізації цільового або змістового аспекту цілісної професійної діяльності. Позитивні почуття і емоції, що сповнюють людину в процесі творчості, не лише підтримують, зберігають та обумовлюють подальшу творчу активність, а й запобігають концентрації уваги і думок на негативних почуттях, переживаннях та психічних станах, викликаних несприятливими факторами професійної діяльності, уповільнюючи тим самим розвиток СПВ.

Зазначені теоретико-психологічні підходи до розуміння сутності СПВ педагога дошкільного закладу та психологічних чинників його запобігання було реалізовано на подальших етапах емпіричного дослідження.

У другому розділі “Емпіричне дослідження синдрому професійного вигорання педагогів дошкільних навчальних закладів і психологічних чинників його запобігання” сформульовано методологічні принципи програми підтримки та розвитку творчості педагога дошкільного навчального закладу як комплексу психологічних чинників запобігання СПВ: принципу розвитку; поєднання запитів особистості і організації; комплексного підходу; системного учіння творчості в діяльності; аналізу продуктів педагогічної діяльності. Викладено загальну стратегію експериментального дослідження, обґрунтовано систему методичних прийомів і діагностичних методик.

Відсутність даних про наявність СПВ у педагогів дошкільних закладів ускладнювала розробку програми по його запобіганню. Неможливо також штучно створювати умови для розвитку СПВ, а після цього запобігати йому. Враховуючи ці етичні особливості, констатувальне дослідження було проведено серед педагогів різних дошкільних закладів Житомирської області, що проходять курси підвищення кваліфікації при Житомирському інституті післядипломної освіти.

Результати констатувального етапу дослідження дозволили поглибити та конкретизувати існуючі уявлення про СПВ педагогічних працівників. Зокрема виявлено, що наявність проблеми СПВ є об’єктивною реальністю в професійній діяльності педагогів дошкільних навчальних закладів, за якого першими з’являються тривожність, дискомфорт, збентеженість, втомлюваність, бажання побути на самоті, відчуття неспроможності охопити весь обсяг роботи і виконати всі поставлені завдання.

Тривожність і пригнічений психічний стан, зниження настрою і душевна замкненість набувають сталого характеру. Посилюються відчуття незахищеності і страх нововведень. З’являється неуважність до дитячих проблем і уникання тісних контактів з вихованцями. А на стадії „виснаження” відмічено емоційну холодність педагога, регрес педагогічної діяльності, за якого зміст роботи з дітьми зводиться до формального виконання посадових обов’язків, а спілкування – до дозволів і заборон.

Методом порівняння результатів констатувального етапу дослідження з даними про СПВ вчителів виявлено психологічні характеристики, спільні з СПВ вчителів, і своєрідні особливості СПВ педагогів дошкільних закладів, зумовлені специфікою їх професійної діяльності.

Зокрема, більше педагогів дошкільних закладів, ніж вчителів, із сформованим компонентом „резистенція” СПВ. Така ж кількість із компонентом „виснаження”. В два рази менше з компонентом „напруження”. Більше із сформованим симптомом (р<0,05) „редукція професійних обов’язків” (1місце) і „розширення сфери економії емоцій” (2 місце). За частотою виникнення третє місце займає симптом „неадекватне вибіркове емоційне реагування”. На відміну від вчителів, у педагогів дошкільних закладів не зафіксовано симптому „незадоволеність собою”. Цю особливість СПВ педагогів дошкільних закладів можна пояснити можливістю спостерігати реальні результати своєї праці у вигляді знань, вмінь і навичок дітей, здатних до інтенсивного розвитку в період дошкільного віку та високим рівнем самооцінки на фоні їх можливостей.

Своєрідні психологічні особливості СПВ педагогів дошкільних закладів визначає сукупність таких специфічних факторів їх професійної діяльності, як тісний емоційний зв’язок і контактування з дітьми, часті комунікації з їх батьками, і підвищена відповідальність за життя вихованців, обумовлені віковими можливостями дітей дошкільного віку.

Сприятливе тло для розвитку СПВ створюють: низький статус педагогів дошкільних закладів; підвищені вимоги суспільства до педагогів, за яких сам педагог відчуває себе найменш захищеним; психологічні і фізичні перевантаження, пов’язані з особливостями його режиму роботи; фемінізація сфери дошкільної освіти; несприятливий психологічний клімат в трудовому колективі; авторитарний стиль керівництва; репродуктивний характер педагогічної діяльності; неготовність до роботи за новими підходами; безперспективність професійної кар’єри; неадекватне реагування дітей та батьків з родин, які знаходяться на початковій стадії розлучення.

Розвиток СПВ педагогів дошкільних закладів зумовлюють також такі фактори: незадоволеність своєю професією; низький рівень знань, професійних навичок, авторитету в колективі; відсутність мотивації та інтересу до роботи; прагнення бути, як всі, не виділятися серед загалу; недооцінювання власних педагогічних знахідок і успіхів; недостатній рівень мовленнєвої компетентності; обмеження свободи особистості педагога і сувора регламентація його діяльності; індивідуально-психологічні особливості; низький рівень обізнаності про причини виникнення і засоби запобігання СПВ.

В процесі дослідження виявлено систему таких психологічних чинників запобігання СПВ: сприятливий соціально-психологічний клімат; гуманізація взаємовідносин дорослих і дітей; підвищення рівня комунікативно-мовленнєвих навичок і психологічної культури; формування проблемно-центрованої копінг-поведінки педагога.

Вони благотворно впливають на психічні стани і переживання педагогів як при СПВ, так і при творчій педагогічній діяльності. Їх аналіз показав суттєвий вплив на позитивний життєвий тонус, успішне вирішення основних психологічних проблем в професійній діяльності, вміння керувати своєю свідомістю, стабілізувати психологічний стан в складних професійних і особистих життєвих ситуаціях та відкриття простору для розвитку творчої ініціативи.

Аналіз особливостей емоційних проявів при СПВ і творчості педагога дошкільного закладу в професійній діяльності дозволив виявити наявність кореляційного зв’язку емоційної сфери з СПВ і творчістю.

СПВ являє собою комплекс негативних емоцій і переживань, які спрямовують активність організму на уникнення або усунення шкідливих впливів. А творчість – комплекс позитивних емоцій та психічних станів, які виступають сполучною ланкою між актуалізованою і потенційною здатністю індивіда до творчості та енергетичними ресурсами особистості. Вивільняючись і акумулюючись, вони підвищують енергостійкість організму, ослаблюють і пом’якшують негативні впливи професійних стресогенних факторів.

У третьому розділі „Результати дослідження психологічних чинників запобігання синдрому професійного вигорання педагога дошкільного навчального закладу” представлено загальну стратегію формувального експерименту. Розкрито зміст апробації розробленої програми підтримки та розвитку творчості в професійній діяльності як комплексу психологічних чинників запобігання СПВ педагога дошкільного закладу і результати її експериментального впровадження.

Формувальний експеримент було проведено в природних умовах роботи цілісного педагогічного колективу, який протягом 1994 – 2000 рр. займався інноваційною діяльністю, апробуючи новітню технологію психолого-педагогічного проектування (П³) під науковим керівництвом доктора психологічних наук Т.О.Піроженко. Отже, творча діяльність педагога була предметом постійної уваги.

Як відомо, інноваційна педагогічна діяльність вимагає додаткових зусиль в процесі реалізації творчих завдань, які супроводжуються напруженням духовних і моральних сил. Слідуючи логіці, педагоги даної дошкільної установи, займаючись інноваційною діяльністю, зазнають більшого напруження, ніж педагоги, які не займаються нею прицільно. Оскільки при узагальненні результатів дослідницької роботи таких ознак не було виявлено, нас зацікавило питання щодо впливу творчості педагога на запобігання СПВ.

Тому з 2001 року програма підтримки та розвитку творчості педагога в повсякденній професійній діяльності аналізувалася, осмислювалася і усвідомлено використовувалася як комплекс психологічних чинників запобігання СПВ.

Програма передбачала систему заходів, спрямованих на підтримку і розвиток педагогічної творчості та максимальне її наповнення позитивними емоціями, що спонукають об’єкт до їх збереження. Зміст програми включав тренінгові вправи та форми організації професійної діяльності педагогів для планомірного оволодіння творчими уміннями за системою творчого алгоритмування К.С.Станіславського, трансформованого і адаптованого нами до педагогічної діяльності.

Предметом розвитку виступали: динаміка розвитку креативних якостей, комунікабельності, копінг-поведінки, рівня індивідуальної та колективної творчості педагога, уміння створювати в процесі повсякденної професійної діяльності щось нове, комбінувати й видозмінювати, адаптувати відоме до вікових та індивідуальних особливостей конкретної дитини з метою задоволення її потреби в спілкуванні і творчій діяльності, гнучкість у виборі адекватних засобів впливу на дітей, пошук нестандартних способів розв’язання навчально-виховних завдань і конкретної психолого-педагогічної задачі, оригінальність засобів стимуляції творчої ініціативи вихованців та їх пізнавальної активності.

Міждисциплінарний характер програми максимально активізував колективну творчість загалом і творчу взаємодію окремої особистості з іншими учасниками навчально-виховного процесу зокрема. Мобілізація нереалізованих раніше можливостей сприяла розкриттю творчого потенціалу особистості, яка спонукалася до різних форм творчості, незалежно від індивідуально-психологічних особливостей, віку і тривалості роботи в дошкільному закладі. А її психічні функції постійно знаходилися в умовах оптимального навантаження, підсиленої мотивації, операційних перетворень і взаємодії.

По завершенню формувального експерименту проводився діагностичний зріз СПВ педагогів експериментальної групи. Паралельно в часі обстежувалися учасники контрольної групи - педагоги дошкільних закладів Житомирської області, які приймали участь у попередньому емпіричному дослідженні СПВ. Інтерпретацію результатів здійснено на основі порівняння результатів діагностичного зрізу педагогів експериментальної і контрольної груп.

Порівняння результатів діагностичних зрізів СПВ педагогів в експериментальній і контрольній групах показало, що існують статистично значимі відмінності в показниках компонентів СПВ педагогів експериментальної і контрольної груп.

В експериментальній групі зафіксовано в три рази менше педагогів із сформованим компонентом „резистенція”; в чотири рази - із компонентом „виснаження”; в два рази - „напруження”. Статистично нижчий рівень СПВ у педагогів експериментальної групи дає можливість зробити висновок про те, що розвитку СПВ педагога дошкільного навчального закладу запобігають такі психологічні чинники, як підтримка та розвиток творчості, сприятливий соціально-психологічний клімат, гуманізація взаємовідносин між учасниками освітнього процесу, формування проблемно-центрованої копінг-поведінки, підвищення рівня комунікативно-мовленнєвих навичок і психологічної культури педагога.

Порівняльний аналіз результатів діагностичних зрізів сформованості симптомів СПВ педагогів в експериментальній і контрольній групах дав більш розгорнуту інформацію про деякі психологічні особливості впливу творчості на синдром професійного вигорання педагогів дошкільних навчальних закладів.

Серед педагогів експериментальної групи виявлено статистично нижчі показники сформованості восьми (з дванадцяти) симптомів СПВ, що підтверджує висунуту гіпотезу: психологічні чинники підтримки і розвитку творчості істотно запобігають розвитку синдрому професійного вигорання педагога дошкільного закладу завдяки природній властивості психіки людини до вивільнення творчого потенціалу і оновлення енергетичних резервів, що нейтралізують і пом’якшують негативний вплив професійних стресогенних факторів.

Для більш глибокого аналізу психологічних особливостей впливу творчості на СПВ було проведено порівняння результатів діагностичного зрізу СПВ серед педагогів зі стажем до 3-х років, від 4 до 10 років, від 11 до 19 років, 20 і більше років.

Показники кількості педагогів із сформованим компонентом                    „резистенція” в обох групах мають хвилеподібну тенденцію, але пік його розвитку в експериментальній і контрольній групах пов’язані з різним стажем роботи. Кількість молодих педагогів експериментальної групи зі сформованим компонентом „резистенція” в три рази менша, ніж педагогів контрольної групи. При стажі роботи від 4 до 10 років показник зростає в два рази, при стажі від 11 до 19 років знижується до первинного показника і залишається таким при стажі 20 і більше років.

Серед педагогів контрольної групи зі стажем роботи до 3-х років показник компоненту „резистенція” в три рази вищий, ніж серед педагогів експериментальної групи, при стажі роботи від 4 до 10 років падає в три рази, при стажі від 11 до 19 років піднімається майже в сім разів, при 20 і більше років знижується в два рази.

Що стосується компонентів „напруження” і „виснаження” СПВ, то статистично значущі показники цих компонентів зафіксовано серед педагогів експериментальної групи зі стажем роботи до 3-х років. При стажі понад три роки серед педагогів експериментальної групи статистично значущих показників компонентів „ напруження” і „виснаження” не зафіксовано.

Серед педагогів контрольної групи статистично значущі показники компонентів „ напруження” і „виснаження” СПВ у педагогів зі стажем до 10 років не зафіксовано, при стажі від 11 до 19 років зафіксовано незначну кількість педагогів із сформованим компонентом „напруження”, і в три рази більше з компонентом „виснаження”. При стажі 20 і більше років статистично значущих змін в показнику компоненту „напруження” не зафіксовано, а показники компоненту „виснаження” знизилися в три рази.

Результати діагностичних зрізів дозволяють зробити висновок, що досвід творчої професійної діяльності, набутий педагогами експериментальної групи в процесі формувального експерименту, сприяв більш успішній адаптації до мінливих умов сучасної дошкільної освіти завдяки присутності системного позитивного емоційного компоненту, що виступає природним психічним компенсаторним механізмом ослаблення і пом’якшення наслідків стресогенних факторів професійної діяльності.

Методом порівняння було виявлено статистично значущі відмінності також в результатах діагностичних зрізів симптомів СПВ педагогів експериментальної і контрольної груп з різним стажем педагогічної роботи.

Серед педагогів експериментальної, на відміну від контрольної групи зі стажем роботи до 3-х років, виявлено статистично вищі показники семи симптомів, що дозволяє зробити висновок: професійна потреба в умовах творчої роботи колективу, куди потрапили молоді педагоги, підготовлені за традиційною системою, викликала у них такий рівень напруження, який призводить до порушення компенсаційно-пристосувальних механізмів, тобто вищі показники цих симптомів викликані неготовністю молодих педагогів до творчого вирішення професійних проблем.

При стажі від 4 до 10-ти років серед педагогів експериментальної групи зафіксовано зниження показників восьми симптомів і нижчі, ніж серед педагогів контрольної групи, показники п’яти симптомів. Такі результати можна інтерпретувати як тенденцію до уповільнення розвитку СПВ з набуттям досвіду творчої професійної діяльності.

При стажі педагогічної діяльності від 11 до 19 років серед педагогів експериментальної групи в 2-5 разів нижчі показники восьми симптомів. Такі результати дають підстави зробити висновок про те, що досвід творчої діяльності сприяє більш успішній адаптації педагога до мінливих умов сучасної дошкільної освіти завдяки присутності системного позитивного емоційного компоненту, що виступає сполучною ланкою між актуалізованою творчістю, потенційними здатностями індивіда до творчості та енергетичними ресурсами особистості, які, вивільняючись і акумулюючись в процесі творчості, підвищують енергостійкість організму.

Серед педагогів експериментальної групи зі стажем 20 і більше років, на відміну від колег з контрольної групи, не зафіксовано показників трьох симптомів СПВ, в три рази менше педагогів з двома симптомами і нижчі показники трьох симптомів. Значить, педагог, набувши досвіду творчої професійної діяльності, формується, як самодостатня особистість, яка вміє оригінально і ефективно вирішувати навчально-виховні завдання, конструктивно долати професійні випробування, залучаючи свої енергетичні резерви для підвищення стійкості організму до стресогенних факторів професійної діяльності, спроможних її невротизувати, уникаючи таким чином пасивно-захисної поведінки, яким, по суті, і є СПВ.

Отже, результати формувального експерименту підтвердили результативність розробленої програми підтримки та розвитку творчості педагога дошкільного закладу як комплексу психологічних чинників запобігання СПВ педагога.