ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КАР\'ЄРНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Короткий зміст

Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт і предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, методологічні та методичні підходи. Визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі роботи – «Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми психологічних особливостей кар'єрних орієнтацій військовослужбовців» – висвітлено стан вивчення досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до визначення професійної кар'єри особистості в організації та розкрито її сутність. Особливу увагу приділено аналізові змісту діяльності військових організацій, зокрема, їх ролі у забезпеченні професійної кар'єри військовослужбовців. З’ясовано значення кар'єрних орієнтацій у здійсненні професійної кар'єри військовослужбовцями.

На основі праць західних (Дж.Л. Гібсон, Дж. Гордон, Р. Дафт, Л. Джуелл, Д.Х. Донеллі, Х.Д. Кауфман, К.Е. Крам, Д.В. Тідеман, Д.С. Фельдман, Т.П. Ференц, Д.Т. Халл), російських (О.С. Віханський, Д.М. Гвішиані, В.Ю. Іконніков, В.Е. Каган, Є.Н. Комаров, О.Г. Молл, В.А. Поляков, М.В. Сафонова, С.І. Сотнікова, Г.М. Толстая, А.А. Ушаков та ін.) та українських (О.І. Бондарчук, Л.М. Карамушка, М.С. Лукашевич, О.П. Щотка) вчених доведено, що однією із соціально-психологічних функцій організації, спрямованих на самореалізацію особистості, є створення умов для її кар’єрного зростання.

Показано, що наукове вивчення проблеми професійної кар'єри започатковане представниками американської психології у 60-70-х роках минулого століття. Дослідження даної проблеми здійснювалось, як у теоретичному (Х.Дж. Кауфман, Д.Е. С’юпер, Д.С. Фельдман), так і у практичному (Д.Т. Халл, Дж. Холланд, Е.Х. Шейн) напрямах.

Теоретико-методологічні основи дослідження професійної кар'єри у російській психології закладено роботами таких вчених, як О.Г. Молл, В.Г. Почебут, Г.М. Толстая, В.О. Чикер та ін. які виконані в 90-х роках. Серед українських вчених дослідженням професійної кар'єри протягом останніх років займались О.І. Бондарчук, Л.М. Карамушка, М.С. Лукашевич, О.П. Щотка та ін.

На основі аналізу літератури зроблено висновок про те, що проблема дослідження професійної кар'єри є міждисциплінарною. Виокремлено три основні підходи до її вивчення: а) соціально-економічний (розглядає професійну кар'єру як динаміку розвитку соціально-економічних показників життєдіяльності особистості та забезпечення її економічного благополуччя); б) управлінський (аналізує професійну кар'єру як можливість досягнення особистістю високого управлінського статусу в організації, реалізації владно-управлінських функцій);
в) організаційно-психологічний (аналізує кар'єру як оптимальну взаємодію особистості та організації, внаслідок чого реалізуються як інтереси кожної особистості, так й інтереси організації).

Виходячи з ідей організаційно-психологічного підходу, в рамках якого виконано дисертаційне дослідження, професійну кар'єру особистості визначено як успішне проходження особистістю основних стадій професійної діяльності в організації, зумовлене досягненням високих показників у професійній діяльності, яке сприяє її самореалізації та самовираженню, а також забезпечує ефективну діяльність самої організації.

Показано, що військові організації, як один із видів організацій, виконують дві групи основних функцій: а) соціально-захисні (пов’язані із здійсненням оборони України; захистом її суверенітету, державної незалежності та національних інтересів та ін.) б) соціально-психологічні (мають відношення, насамперед, до життєдіяльності військовослужбовців, задоволення їх матеріально-економічних потреб, потреб у професійному розвитку, соціальних потреб та ін.). Підкреслено, що однією із важливих соціально-психологічних функцій військових організацій є забезпечення умов для оптимального кар’єрного зростання військовослужбовців.

Успішну професійну кар'єру військовослужбовців можна визначити як оптимальне проходження ними основних стадій їх діяльності у військових організаціях, зумовлене досягненням високих показників у професійній діяльності, яке сприяє їх самореалізації та самоствердженню, а також забезпечує ефективну діяльність самих організацій.

Виокремлено дві групи чинників, які впливають на здійснення професійної кар'єри: зовнішні та внутрішні. Зовнішні (організаційні) чинники – це чинники, які пов’язані із впливом військової організації на здійснення професійної кар'єри військовослужбовців. До них відносяться: а) інститут призначення на військові посади; б) інститут присвоєння військових звань; в) проходження військової служби (кадрової або за контрактом); г) проходження служби у мирний чи воєнний час; д) традиції та цінності військових організацій та ін. Внутрішні (особистісні) чинники – це чинники, які пов’язані з діяльністю самих військовослужбовців. До них відносяться; а) рівень військової освіти військовослужбовців; б) кар'єрні орієнтації військовослужбовців; в) особистісні характеристики військовослужбовців; д) гендерні особливості військовослужбовців та ін.

На основі теоретичного аналізу літератури було встановлено, що кар'єрні орієнтації військовослужбовців – це спрямованість військовослужбовців на певний тип кар’єрного зростання, їх індивідуальні уявлення про послідовність дій, необхідних для отримання професійного досвіду та активності у професійній сфері протягом життя.

З опорою на підхід Е. Шейна, було виокремлено дев'ять основних кар'єрних орієнтацій військовослужбовців: професійна компетентність; менеджмент; автономія; стабільність місця роботи; стабільність місця проживання; служіння; виклик; інтеграція стилів життя; підприємництво.

Зазначені теоретико-методологічні підходи до розуміння сутності професійної кар'єри військовослужбовців та ролі кар'єрних орієнтацій у її здійсненні було реалізовано на подальших етапах емпіричного дослідження.

У другому розділі – «Емпіричне дослідження психологічних особливостей кар'єрних орієнтацій військовослужбовців» – викладено загальну стратегію емпіричного дослідження, обґрунтовано систему методичних прийомів та діагностичних методик. Виокремлено основні типи кар'єрних орієнтацій військовослужбовців. Проаналізовано зв'язок між типами кар'єрних орієнтацій військовослужбовців та низкою характеристик військовослужбовців: а) особистісних (інтелектуальних, емоційно-вольових та комунікативних); б) організаційно-професійних (категорія військовослужбовців; посада військовослужбовців в організації; стаж військової служби); в) соціально-демографічних (вік, стать, сімейний стан).

Емпіричне дослідження проводилося у чотири етапи.

Перший етап дослідження полягав у виявленні основних типів кар'єрних орієнтацій військовослужбовців.

У результаті опитування військовослужбовців (за допомогою методики «Якорі кар'єри» Е. Шейна) та використання факторного аналізу було встановлено, що кар'єрні орієнтації військовослужбовців групуються у три фактори.

Перший фактор («Професійність») об'єднав такі кар'єрні орієнтації: «служіння» (0,785), «професійна компетентність» (0,784) та «виклик» (0,714).

На основі змісту даних кар'єрних орієнтацій можна говорити про те, що військовослужбовці, у яких вони є вираженими, відносяться до «професійно-зорієнтованого» типу. Перша складова фактору, кар'єрна орієнтація «служіння», відображає готовність військовослужбовців «служити людству», «допомагати людям», «робити світ кращим». Власні цілі військовослужбовців збігаються з цілями військової організації. Друга складова фактору, кар'єрна орієнтація «професійна компетентність», пов'язана з наявністю здібностей та талантів у військовій діяльності (фізична та психічна витривалість, здатність діяти швидко у невизначених обставинах та приймати рішення, висока відповідальність тощо). Військовослужбовці з такою орієнтацією дійсно прагнуть стати майстрами своєї справи, почуваються щасливими, коли досягають успіху у військово-професійній сфері. Одночасно вони прагнуть підвищувати свій професійний статус у відповідності з досягнутою професійною майстерністю (на основі діючих принципів та підходів, інституту призначення на посади). Ці військовослужбовці здатні керувати іншими військовослужбовцями, приймають активну участь у прийнятті компетентних рішень. Значущими характеристиками третьої складової фактору, кар'єрної орієнтації «виклику» є орієнтація на конкуренцію, перемогу над іншими, подолання перешкод, вирішення важких завдань. Військовослужбовці з такою кар'єрною орієнтацією можуть «кидати виклик» у своїй професійній справі, дуже важливими для них є боротьба та отримання перемоги. Оскільки перший фактор є найбільш вираженим кількісно та якісно (за навантаженням, яке мають основні складові, що в нього входять), то можна говорити про те, що він відображає кар'єрні орієнтації, найбільш значущі для здійснення професійної кар'єри військовослужбовців.

Другий фактор («Автономність») охоплює також три складові: «підприємництво» (0,830), «автономія» (0,766) та «менеджмент» (0,656). Військовослужбовці, провідними для яких є дані кар'єрні орієнтації, відносяться, на наш погляд, до «автономного» типу. Перша складова фактору, кар'єрна орієнтація «підприємництво» відображає прагнення військовослужбовців створити щось нове, бажання долати перешкоди та готовність до ризику. Продовження ними власної справи буде відбуватись навіть з виникненням труднощів та ситуацій великого ризику. Друга складова фактору, кар'єрна орієнтація «автономія», говорить про бажання військовослужбовців бути незалежними, бути вільними від організаційних правил та певних обмежень. Скоріше за все, у таких військовослужбовців яскраво виражена потреба працювати тільки згідно з власними уявленнями про військову службу: вони будуть працювати у військовій організації за умов надання їм певної свободи. Але можна прогнозувати, що відданість організації не буде значущим показником їх професійної діяльності, і за наявності значущих обмежень такі військовослужбовці можуть взагалі відмовитись від подальшої військової служби. Третя складова фактору, кар'єрна орієнтація «менеджмент», демонструє орієнтацію військовослужбовців на інтеграцію зусиль інших військовослужбовців. Такі військовослужбовці усвідомлюють повну відповідальність за кінцевий результат та вміють реалізувати у своїй діяльності управлінські функції. Для них характерні певні аналітичні навички, навички міжособистісного та групового спілкування, емоційна врівноваженість. Зазначені здібності такі військовослужбовці використовують з метою як успішного виконання завдань військової організації, так і для реалізації власних інтересів, пов’язаних з отриманням вищої посади, яка надає можливість ще успішніше здійснювати професійну та управлінську діяльність, керувати різними сторонами діяльності військової організації.

Третій фактор («Стабільність») містить наступні складові: «стабільність місця проживання» (0,708), «інтеграцію стилів життя» (0,610) та «стабільність місця роботи» (0,496). Військовослужбовців, для яких притаманні дані кар'єрні орієнтації, можна віднести до «стабільного» типу. Перша складова фактору, кар'єрна орієнтація «стабільність місця проживання», відображає потребу у безпеці та стабільності. Такі військовослужбовці пов'язують власну роботу з визначеним регіоном, «пускають корені у певному місці». Вони можуть бути талановитими і підніматись на високі посади, але часто відмовляються від них для збереження стабільності та уникнення незручностей, які виникають при зміні місця проживання, заради цього навіть здатні відмовитись від перспективних пропозицій. Друга складова фактору, кар'єрна орієнтація «інтеграція стилів життя», відображає прагнення військовослужбовців інтегрувати різні сторони життєдіяльності. Такі військовослужбовці проти домінування в житті лише професійної кар'єри, родини чи саморозвитку. Вони прагнуть збалансованості та вміють цінувати власне життя в цілому, а не конкретну роботу, кар'єру чи організацію. Третя складова фактору, кар'єрна орієнтація «стабільність місця роботи», відображає орієнтацію військовослужбовці на пошук роботи в організації, що забезпечує певний термін служби, має добру репутацію, піклується про власних співробітників, сплачує великі пенсії. Таких військовослужбовців можна із впевненістю назвати «людьми, що покладаються на організацію» тому, що вони перекладають відповідальність за здійснення кар'єри на організацію.