Особистісні чинники соціально-психологічної адаптації першокурсників до умов вищих навчальних закладів

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження, методологічну основу і методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів, публікації, структуру дисертації.

         У першому розділі роботи – “Теоретичні засади вивчення соціально-психологічної адаптації першокурсників до умов вищих навчальних закладів” висвітлюються основні підходи до досліджуваної проблеми у зарубіжній та вітчизняній психологічній літературі. Розкривається психологічний зміст понять - “соціально-психологічна адаптація”, “адаптивна поведінка”, “адаптаційна стратегія”, “навчальна діяльність” тощо. Визначаються та обґрунтовуються теоретичні засади дослідження соціально-психологічної адаптації першокурсників до умов вищих навчальних закладів; окреслюються шляхи подальшої розробки проблеми та конкретизуються завдання емпіричного дослідження.

   Аналіз наукових підходів до проблеми соціально-психологічної адаптації показав, що соціально-психологічна адаптація відбувається, переважно, по типу адаптації до мінливого середовища, що зумовлює необхідність зсуву акценту досліджень із стану адаптованості на адаптивність, як властивість особистості. Процес соціально-психологічної адаптації не має сталих меж і розгортається протягом усього онтогенетичного розвитку людини. Характерною ознакою соціально-психологічної адаптації є індивідуалізованість способів адаптації.

Проведений теоретичний аналіз показав, що нині спостерігається еволюція розуміння явища соціально-психологічної адаптації, відбувається подальше розмежування понять пристосування і власне адаптації. Сучасні дослідники розглядають явище соціально-психологічної адаптації як рух від пасивного пристосування до побудови системи продуктивної взаємодії особистості і середовища; від гомеостатичної рівноваги та відсутності конфліктів до кінцевої мети - самоактуалізації і самореалізації особистості у реальному соціальному середовищі (К.А.Абульханова-Славська, Г.О.Балл, Б.Д.Паригін, А.О.Реан, А.А.Началджян).

Увага дослідників усе частіше звертається до проблеми загальної “адаптації до життя” (Л.І.Анциферова, А.О.Кронік, Г.Вейлант), аналізуються індивідуальні способи і стратегії поведінки, які використовує людина не тільки у складних життєвих ситуаціях, але й у повсякденні. Істотний внесок у формування концептуальних основ теорії соціально-психологічної адаптації внесли В.Г.Бочарова, Л.П.Буєва, Б.З.Вульфов, В.В.Давидов, А.В.Пристром, Г.Н.Філонов та ін.

Однак дотепер бракує чіткого розуміння поняття соціально-психологічної адаптації, яке б враховувало всю складність і суперечливість цього явища, існує невизначеність щодо методів дослідження цього феномена. Актуальна проблема адаптивних ресурсів особистості не знайшла адекватного методологічного рішення.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив сформулювати погляд на процес адаптації як на особливий тип взаємодії, метою якого є координація суперечливих систем і який передбачає зміну вихідних характеристик систем по мірі розгортання процесу. Процес оптимальної адаптації полягає у побудові нової, більш складної системи, в яку вихідні об'єкти (індивід і середовище) входять як підсистеми, зберігаючи однак достатню частку автономії. Така система має нові, відсутні у вихідних об'єктів властивості й функції, корисні для нової системи і вищу загальну продуктивність підсистем. Нова система виникає у результаті активної взаємодії індивіда й середовища і передбачає взаємні, двосторонні зміни. Принципом побудови оптимальної системи взаємодії є розвиток і ускладнення, як індивіда, так і середовища.

Шляхом теоретичного аналізу виділено п'ять типів порушення адаптації на початковому етапі навчання у вищих навчальних закладах: психофізіологічний, ментально-інформаційний, особистісно-психологічний, соціально-психологічний і профорієнтаційний.

Основні психологічні проблеми, які виникають у студентів-першокурсників, можна окреслити як проблеми пристосування до нових умов навчання:

а) невідповідність уявлень першокурсників про умови та зміст навчального процесу реальним умовам навчання у вищих навчальних закладах; невідповідність здібностей новим вимогам; неадекватність мотивації навчання; темп та об'єм навчання;

б) поява нових соціальних контактів (з однокурсниками та викладачами); нервово-психічна напруга; неузгодженість атрибутивних процесів; невідповідність соціальних очікувань щодо власної особистості реальному ставленню оточуючих; активізація захисних механізмів у відповідь на груповий тиск;

в) самоорганізація: перший досвід самостійного життя (для студентів з інших міст);

г) самоконтроль навчання; узгодженість режиму праці і відпочинку.

Наслідком соціально-психологічної дезадаптованості можуть бути - академічна неуспішність, дезадаптивні форми поведінки (адиктивна, девіантна), психологічний стрес.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що зазвичай профілактика і подолання дезадаптацій базуються у першу чергу на педагогічних, дидактичних й організаційних заходах. Водночас, розробка заходів психологічного супроводу студентів-першокурсників залишається поза увагою дослідників і не входить у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів в якості невід'ємного компоненту.

         У другому розділі - “Організація та методичне забезпечення емпіричного дослідження” - аналізуються методичні аспекти вивчення соціально-психологічної адаптації, розглядаються конкретні психодіагностичні методики, обґрунтовується схема емпіричного дослідження, описується процедура дослідження і вибірка.

Метою експериментального дослідження була розробка теоретико-методологічної моделі формування адекватних соціально-психологічних стратегій адаптації у першокурсників вищих навчальних закладів та надання першокурсникам психологічної допомоги у процесі соціально-психологічної адаптації. Реалізація даної мети здійснювалась у чотири етапи.

Спочатку на базі Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля було проведено пілотажне дослідження. Методом пілотажного дослідження обрано анкетне і тестове опитування. У дослідженні взяли участь 950 першокурсників. Дослідження проводилось у першому семестрі (кінець жовтня). Результатом пілотажного дослідження став висновок про необхідність психологічної допомоги першокурсникам. Дані анкетування дозволили виділити чотири види проявів соціально-психологічної дезадаптації студентів-першокурсників: порушення навчання, порушення поведінки, порушення контактів; комбіновані форми соціально-психологічної дезадаптації.

Для проведення констатуючого та формуючого експериментів респонденти були поділені на дві групи: а) з нормальним рівнем соціально-психологічної адаптованості; б) із певним рівнем соціально-психологічної дезадаптації.

Методом випадкового добору з першої та другої групи були сформовані: експериментальна група (респонденти з певним рівнем соціально-психологічної дезадаптованості, які згодом брали участь у психокорекційній роботі; 150 осіб) та дві контрольні групи - контрольна група 1 (респонденти з певним рівнем соціально-психологічної дезадаптації, які не брали участі у психокорекційній роботі; 150 осіб), контрольна група 2 (нормальний рівень соціально-психологічної адаптованості; 150 осіб).

Була розроблена комплексна програма допомоги першокурсникам із метою покращення соціально-психологічної адаптації. Комплексна програма складається з психодіагностичного етапу, інформаційного етапу, етапу соціально-психологічної корекції. Для соціально-психологічної корекції була розроблена програма активного соціально-психологічного навчання (АСПН) і соціально-психологічного тренінгу (СПТ), де за допомогою психотехнічних засобів надавалася психологічна допомога у формуванні адекватних стратегій адаптації.

До початку проведення тренінгу була проведена підготовча робота, яка полягала: у діагностиці характерологічних особливостей першокурсників; формуванні груп для проведення соціально-психологічного тренінгу; вивченні домінуючих рис кожного типу акцентуацій - конфліктогенних і афектогенних; узагальненні позитивних і негативних якостей особистості з акцентуаціями характеру; доборі соціально-психологічних і психотехнічних засобів для використання їх в АСПН і СПТ.

Третій етап –  проведення активного соціально-психологічного навчання і соціально-психологічного тренінгу, де випробовувалися психотехнічні засоби корекції та аналізувалася їх ефективність.

Психокорекційна робота здійснювалася на базі психологічного клубу Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля «VITA». Заняття проводилися автором і співробітниками кафедри психології.

Четвертий етап – у кінці другого семестру (квітень) було проведено повторне тестування респондентів експериментальної і контрольних групи з метою перевірки стану адаптованості респондентів. Результати тестування аналізувалися за допомогою статистичних методів.

Характеристика вибірки. У дослідженні взяли участь студенти першого курсу Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля, очної форми навчання (факультети: економічний, математики та інформатики, управління, журналістики та соціології, комп’ютерних технологій, механічний, транспортний, юридичний).

Загальна кількість респондентів, які взяли участь у пілотажному дослідженні, - 950 осіб. Середній вік - 18,8 років (від 17 до 21 року). 58% - жіночої статі, 42% - чоловічої статі.

Експериментальна група (150 осіб) – респонденти з певним рівнем соціально-психологічної дезадаптації, які брали участь у психокорекційній роботі. Середній вік - 18,2 років (від 17 до 21 року, по 50% представників чоловічої й жіночої статі). Контрольна група 1 (150 осіб) - респонденти з певним рівнем соціально-психологічної дезадаптації, які не брали участь у психокорекційній роботі. Середній вік - 18,4 роки (від 17 до 21 року, по 50% представників чоловічої й жіночої статі). Контрольна група 2 (150 осіб) - респонденти з нормальним рівнем соціально-психологічної адаптації, які брали участь у психокорекційній роботі. Середній вік - 18,4 роки (від 17 до 21 року, по 50% представників чоловічої й жіночої статі).

Для проведення практичної частини дослідження складено набір методик, адекватний меті роботи – дослідженню особистісних чинників соціально-психологічної адаптації першокурсників до умов вищих навчальних закладів. Залучення до методичного апарату дослідження конкретних тестів і відповідних їм експериментальних показників здійснювалося на підставі наступних критеріїв: концептуальна обумовленість метода, висока валідність, психометрична надійність, а також можливість порівняння результатів, отриманих за допомогою певного методу, із результатами інших авторів.

В дослідженні використані три групи методик:

Методики, спрямовані на вивчення особистісних чинників соціально-психологічної адаптації: методика дослідження самоставлення (С.Р.Пантилєєва); методика діагностики самоактуалізації особистості (А.В.Лазуркіна в модифікації Н.Ф.Каліної – (САМОАЛ)); тест-опитувальник Шмішека.

Методики, спрямовані на визначення соціально-психологічної адаптованості і стратегій адаптивної поведінки: методика діагностики соціально-психологічної адаптації К.Роджерса і Р.Даймонда; опитувальник “Адаптивні стратегії поведінки” Н.М.Мельникової.

Анкетування – анкета “Особливості сприйняття соціальної ситуації першокурсниками вищих навчальних закладів”.

Обробка емпіричних даних починалася з одномірного аналізу – підрахунку абсолютних величин, їх процентного розподілу, визначення середнього арифметичного й стандартного відхилення. Поглиблений аналіз даних проводився за допомогою t-критерію Ст’юдента та φ-критерію (кутове перетворення Фішера). Математична обробка даних проводилася з використанням електронних таблиць Microsoft Exel та на основі пакету програми Statistica 95.

У третьому розділі – “Результати дослідження особистісних чинників соціально-психологічної адаптації першокурсників” - здійснюється кількісний та якісний аналіз здобутих даних: інтерпретуються результати емпіричного дослідження особистісних чинників соціально-психологічної адаптації першокурсників вищих навчальних закладів; розроблено методологічні засади і процедуру психокорекційної роботи з підвищення рівня соціально-психологічної адаптованості першокурсників до умов вищих навчальних закладів; представлено та проаналізовано результати роботи, спрямованої на подолання соціально-психологічної дезадаптації першокурсників. Результатом емпіричного етапу дослідження стали нові уявлення про характер адаптаційного процесу в умовах вищих навчальних закладів. Були визначені зовнішні та внутрішні чинники процесу соціально-психологічної адаптації першокурсників. Була також розроблена комплексна програма діагностики і формування соціально-психологічної адаптації першокурсників до умов вищих навчальних закладів.

Дані анкетування, проведеного в рамках пілотажного дослідження, дозволили виділити чотири види проявів соціально-психологічної дезадаптації студентів-першокурсників: порушення навчання, порушення поведінки, порушення контактів; комбіновані форми соціально-психологічної дезадаптації. Також були виявлені чинники, які впливають на виникнення соціально-психологічної дезадаптації у студентів: специфічні чинники вищих навчальних закладів, сімейний чинник, соціально-економічний, соматичний чинник. Дослідження показало, що нова соціальна ситуація зумовлює значні труднощі в адаптації першокурсників та загалом не забезпечує почуття захищеності, що викликає загострення акцентуацій характеру й дезадаптацію.

Респонденти були поділені за ступенем адаптованості на дві групи. Критерієм поділу була шкала “Адаптація” методики соціально-психологічної адаптації К.Роджерса і Р.Даймонда. Певний ступінь соціально-психологічної дезадаптації було виявлено у 46% респондентів.

Дослідження стратегій адаптивної поведінки здійснювалося за допомогою методики, розробленої Н.М.Мельниковою, - “Адаптивні стратегії поведінки” (АСП). За даними кількісного розподілу адаптаційних стратегій найбільш представленою є стратегія “Пасивна репрезентація себе”, яка має 38-ми відсоткову частку в загальному розподілі вибору стратегій. На другому місці знаходиться стратегія “Пасивне підпорядкування умовам середовища” (26%). Статистично значуще не відрізняється кількість виборів за стратегіями “Активна зміна середовища або партнера” і “Пасивне очікування зовнішніх або внутрішніх змін” (13% і 10% відсотків відповідно). В той же час стратегія “Активний вихід із середовища і пошук нового” має 8% виборів у загальному розподілі, стратегії “Активна зміна себе” і “Активне уникнення контакту із середовищем і занурення у власний внутрішній світ” мають найменшу кількість виборів (4% і 3%). Тут проявляється загальна тенденція утруднення зміни власної особистості, ігнорування нових вимог, спротив усвідомленню невідповідності певних власних особливостей, які не відповідають цим вимогам.

Визначення ваги стратегій показало, що найбільш значущими для першокурсників виявилися стратегії “Пасивна репрезентація себе” і “Пасивне підпорядкування умовам середовища”, що узгоджується з кількісним розподілом вибору стратегій. Ці стратегії усвідомлюються респондентами як ефективні та обираються найчастіше.