ОСОБИСТІСНЕ ЗМІНЮВАННЯ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

Короткий зміст

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, методологічні та теоретичні засади дослідження, використані методи, вказується сфера апробації результатів дослідження та наводяться дані про структуру роботи.

У першому розділі “Теоретичні та методологічні аспекти проблеми особистісного змінювання” представлені дані теоретичного аналізу наукової літератури з проблеми особистісного змінювання, особливостей виникнення та динаміки даного процесу, умов та індивідуально-особистісних характеристик переживання досвіду особистісного змінювання, розглянуто наратив як засіб усвідомлення та об’єктивації даного досвіду.

Феномен особистісного змінювання у вітчизняній психологічній літературі не має широкої інтерпретації, хоча і використовується рядом дослідників, не набуваючи при цьому чітко окреслених меж визначення. Достатньо розробленою дана  проблематика є в працях П.В. Лушина, окремі аспекти розглядаються в роботах Т.Б. Карцевої. У зарубіжній психологічній літературі даний феномен представлений працями Л. Гринберга та Р. Родеса, Р. Девіса та Т. Міллона, Р.Куртіса,  У. Овертона, А. Півчевича.

Особистісне змінювання, згідно з П.В. Лушиним, трактується нами як мiжсистемний перехiд до принципово нових можливостей нової iдентичностi. Змiна iдентичностi при цьому вiдбувається неочiкувано, непередбачено та радикально як для оточуючих, так i для самого суб’єкта, і включає  такi основнi елементи: а) дисоцiацiя або вiдмирання iснуючих основ “Я”-образу (iдентичностi); б) невизначенiсть основ для подальшого розвитку особистостi; в) переборення невизначеностi шляхом конструювання нової iдентичностi, що виражається в новому “Я”-образі. Можна провести аналогію між процесом особистісного змінювання і “психологічною адаптацією” (Л.Ф. Бурлачук та О.Ю. Коржова), “соціальною адаптацією” (Н.М. Пилипенко), “переадаптацією” (В.І. Лебедєв), “реадаптацією” (Т.М. Титаренко). Процес особистісного змінювання не є ідентичним процесу розвитку, але являє собою його значущу частину поряд із поступовим розгортанням потенціалу людини.

Особистісне змінювання виникає в результаті переживання людиною кризового досвіду, значущість якого для розвитку людини підкреслюється в роботах  К.А.Абульханової-Славської, Ф.Є. Василюка, П.В. Лушина, С.Л. Рубінштейна, Т.М.Титаренко, оскільки саме ці ситуації допомагають критично переглянути, переосмислити існуючі засади життя, які досить часто є вже неефективними, і шукати нові, більш ефективні й адекватні даному етапу життя смисли. Даний позитивний аспект переживання людиною кризових станів буття підкреслюють і представники різних шкіл практичної психології, особливо гуманістичного її напрямку (Г. Гурджиєв, К. Домбровскі, А. Маслоу, А. Менегетті, Ф. Перлз, Е.Фром). Суттєвим аспектом при розгляді питання ролі кризових ситуацій у переживанні досвіду особистісного змінювання є те, що людина сама з метою запобігання обмеженості, зарегламентованості власного життя прагне до переживання кризового стану, результатом якого є перехід до нових можливостей особистості (Т.М.Титаренко, П.В. Лушин). П.В. Лушиним та Т.Б. Карцевою подаються стадіальні моделі даного переходу, які можна визначити як стадіальні моделі процесу особистісного змінювання.

При аналізі впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на процес особистісного змінювання значущим є поняття “ситуації” (Р. Баркер, Дж. Едвардс, Н. Ендлер, К.Левін), яке рядом авторів (Т.Б. Карцева, С. Ковальов, Д. Магнуссон і Н. Ендлер) розуміється не як сукупність елементів об’єктивної реальності, а як продукт і результат активної взаємодії особистості та середовища.

Цілий ряд дослідників підкреслюють активну роль особистості не лише в процесі переживання, а і в процесі утворення кризової ситуації (К.А. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, Л.І. Воробйова та Т.В. Снєгірьова, Є.Ю. Коржова, П.В.Лушин, С.Л. Рубінштейн, Т.М. Титаренко). Постійна незавершеність є характерною рисою психологічної організації особистості, у зв’язку з чим людина шукає таких форм активності, котрі надавали б їй можливість якомога більшої самореалізації, розкриття своїх сутнісних сил.

Особливості переживання людиною досвіду особистісного змінювання залежать від ряду індивідуальних характеристик, а саме: типу життєвого світу (Ф.Є.Василюк), типу життєвої стратегії (К.А. Абульханова-Славська), індивідуальної стратегії подолання кризової ситуації (Р. Лацарус і С. Фолкман, Є.О.Варбан), технік життя у складних умовах (Т.М. Титаренко), потенціалу подолання критичних станів буття (І.П. Маноха), міри чутливості та стійкості до травмуючих впливів та потреби в них (Т.М. Титаренко, Л. Пельцман) особистісного ставлення до критичної ситуації.

Конструктивність переживання травмуючого досвіду та подальший перехід до особистісного змінювання забезпечуються наступними факторами: неусвідомленою, природною здатністю людини миттєво розширювати власні межі; прийняттям травмуючого досвіду і власних переживань; усвідомленням необхідності змінювання; здатністю особистості змінювати ставлення до себе; переосмисленням і знаходженням нового сенсу життя; відповідальністю; здатністю робити вибір; активністю; творчим потенціалом; особливостями чуттєвої, ціннісно-орієнтаційної, мотиваційної сфери; суб'єктністю; особливостями локусу контролю; мірою входження особистості до культурно-символічного простору буття (К.А.Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, Л.І. Воробйова та Т.В. Снєгірьова, П.В. Лушин, А. Маслоу, Ф. Перлз,  К. Роджерс, Т.М. Титаренко та ін.).

Однією з форм особистісного змінювання є психотерапевтичне змінювання, що виникає в результаті взаємодії психотерапевта і клієнта. Будь-який психотерапевтичний досвід завжди має інформаційну природу і, відповідно, може бути розглянутий як текст. Текст є засобом інтерпретації оточуючого світу, іншої людини, самого себе  і несе на собі функцію усвідомлення і об’єктивації психологічного досвіду особистості (Н.Ф. Каліна, Н.В. Чепелєва).

Суттєвим є взаємозв’язок між особливостями  переживання досвіду особистісного змінювання та наративізацією, яка Н.В. Чепелєвою визначається як здатність людини описати себе і свій життєвий досвід у вигляді зв’язного повідомлення, побудованого за законами організації художнього тексту. Наративи клієнта слід розглядати і як засіб саморозуміння, і як засіб самопред’явлення (П.Рікер, Н.В. Чепелєва). Слід зазначити, що наративи мають діалогічну природу, що забезпечує суб’єкт-суб’єктний підхід та сприяє розподілу відповідальності у психотерапевтичних відносинах.

Концепції представників психологічної герменевтики та соціального конструктивізму визначають психологічну допомогу як процес, в якому завдяки перетворенню особистісно-смислових зв’язків в інформаційному просторі клієнта відбувається зміна наративу з такого, що не задовольняє, на такий, що приймається і  задовольняє. В результаті конструюється альтернативний спосіб інтерпретації, сприйняття та переживання життєвої події, що веде до змінювання досвіду, а, отже, і особистісного змінювання.

У другому розділі “Особистісне змінювання в процесі професійного становлення студентів-психологів” представлено теоретичні та методичні засади дослідження, результати експериментального вивчення динаміки становлення професійної ідентичності у студентів-психологів в період навчання у вищому навчальному закладі, зроблено аналіз сучасної системи професійної підготовки психологів з позицій формування означених складових професійної ідентичності, визначено шляхи вирішення поставленої проблеми.

В основу нашого дослідження покладено концепції, де фундаментальною умовою розвитку інтегральних характеристик особистості та продуктивності її професійного становлення є внутрішнє середовище особистості, її активність, усвідомлення необхідності змінювання, потреба в самореалізації (К.А. Абульханова-Славська, Є.М. Борисова, Є.А. Клімов, С.Д. Максименко, Л.М. Мітіна, Н.І.Пов’якель, Н.В. Чепелєва, Т.С. Яценко та ін.). Дана проблематика набуває особливої актуальності у процесі професійної підготовки психологів, оскільки саме особистісне становлення є основою успішної діяльності практичного психолога як фахівця.

В основі професійного становлення психолога лежить самоідентифікація з професією, яка розглядається нами в якості провідного компоненту професійної підготовки. При цьому професійна ідентичність практичного психолога повинна відповідати вимогам гнучкості та здатності до змінювання. Сенситивним для формування професійної ідентичності є, згідно з Е. Еріксоном, період навчання у ВНЗ, особливо ІІІ курс. Як свідчать результати досліджень, проблема професійної та особистісної ідентифікації є актуальною для більшості студентів-психологів.

Нами проведено експериментальне дослідження, метою якого було виявлення динаміки особливостей самоідентифікації та динаміки становлення складових професійної ідентичності майбутніх практичних психологів. Дослідження проводилось серед студентів I та IV курсів спеціальностей “Практична психологія” та  “Початкове навчання і практична психологія ”. Було досліджено 77 студентів І курсів та 70 студентів IV курсів педагогічного факультету Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, психолого-педагогічних факультетів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка та Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки. 

В основу виділення складових ідентичності ми поклали концепції С.Л.Рубінштейна, К.А. Абульханової-Славської про те, що в основі усієї життєвої стратегії особистості лежать такі основні життєві відношення: 1) до себе; 2) до інших; 3) до оточуючого світу. Відповідно, нами було виділено такі складові професійної ідентичності психолога: адаптивність, самоприйняття, прийняття інших, емоційний комфорт, інтернальність, домінантність, ескапізм.

Для визначення рівня розвитку складових професійної ідентичності доцільно використовувати методику діагностики соціально-психологічної адаптації К.Роджерса та Р. Даймонда. Проведене дослідження динаміки формування визначених складових  професійної ідентичності студентів-психологів показало, що виділені нами показники не набули суттєвих змін впродовж чотирирічного навчання у ВНЗ. Відповідно, можна вести мову про недостатню ефективність процесу професійної підготовки студентів-психологів з точки зору формування виділених особистісних структур.

З метою виявлення динаміки особливостей самоідентифікації майбутніх практичних психологів нами було проведено емпіричне дослідження установок особистості на себе за допомогою методики “Self-attitudes test” М. Куна та Т.Макпартленда. Для аналізу відповіді поділялись на дві категорії – об’єктивну та суб’єктивну, що базується на теоретичних уявленнях про “особистісне Я”, як про деяку інтериоризацію індивідуальної позиції в соціальній системі. Нами було внесено деякі корективи та доповнення в аналіз даної методики, в основу яких покладені ідеї використання проективних методів до аналізу тексту. Розглядаючи висловлювання студентів в якості проективного матеріалу, ми додатково ввели категорію виділення співвідношення позитивно та негативно забарвлених характеристик “Я”, що дає можливість виявити позитивність чи негативність сприйняття особистістю власного образу “Я” та виявити її самовідношення.

В процесі дослідження динаміки особливостей самоідентифікації майбутніх практичних психологів нами не виявлено змін за критерієм позитивності-негативності самосприйняття та самовідношення, що свідчить про недостатню ефективність процесу професійної підготовки студентів-психологів з точки зору формування даної особистісної структури. В той же час виявлено зміни у бік зростання об’єктивності характеристик “Я”-образу у студентів ІV курсу, що свідчить про часткову деперсоналізацію особистості студентів, яка є наслідком заформалізованості навчального процесу у ВНЗ та недостатнім використанням особистісно-орієнтованих форм навчання.  

Аналіз результатів констатуючого експерименту дозволяє зробити висновок, що існуюча система професійної підготовки практичних психологів у ВНЗ не задовольняє повністю вимог до ефективного і гармонійного розвитку особистості психолога та формування його професійної ідентичності. Вирішити дану проблему дає можливість особистісно-орієнтоване навчання, яке виходить із визнання унікальності суб’єктного досвіду того, хто навчається, як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності. Навчально-виховний процес у ВНЗ повинен бути спрямований на формування професійної ідентичності, в основі якої лежать такі складові особистості психолога, як прагнення до особистісного зростання та самоактуалізації, професійна свідомість, професійне мислення, креативність, критичне мислення. Основою формування даних характеристик є, на нашу думку, здатність майбутніх практичних психологів до переживання досвіду особистісного змінювання, що формує готовність до постійного розширення та перегляду особистісної та професійної моделі реальності, уміння до дії в нестандартних, непередбачуваних  умовах, що характерне для ситуації психологічного консультування.

Умовою формування вищеназваних характеристик є реалізація в процесі професійної підготовки діалогічних принципів, форм та методів навчання. Найбільш ефективним шляхом формування вище означених якостей в межах організованого навчання у ВНЗ ми вважаємо активні методи навчання, а саме психологічний тренінг, який спрямований на формування професійно значущих новоутворень в ідентичності майбутніх психологів. При цьому під професійно значущими новоутвореннями ми розуміємо такі особистісні новоутворення, які є значущими для  успішної професійної діяльності особистості.

У третьому розділі “Модель формування професійно значущих новоутворень в умовах інтенсивного навчання” представлено програму тренінгу формування професійно значущих новоутворень у студентів-психологів та подано результати експериментального вивчення можливості формування професійно значущих новоутворень в ідентичності практичного психолога шляхом інтенсивного, спеціально організованого навчання, яким є психологічний тренінг.

Метою розробленого нами тренінгу є формування у студентів-психологів професійно значущих новоутворень, які є результатом процесу особистісного змінювання.

Завданнями відповідно виступають: 1) на особистісному рівні: а) опрацювання студентами-психологами власних проблемних зон; б) розширення власної моделі реальності шляхом комунікацій з іншими моделями реальностями, вираженими у формі наративу; 2) на професійному рівні: а) ознайомлення з різними моделями реальності, що сприяє розхитуванню ригідних конструктів майбутнього психолога та розширює професійну ідентичність; б) формування уміння розподіляти відповідальність з клієнтом у терапевтичних відносинах; в) отримання першого професійного досвіду через процес взаємодопомоги.

У формуючому експерименті взяли участь п’ять груп студентів ІІІ курсів педагогічного факультету Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, психолого-педагогічних факультетів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка та Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки: контрольна (29 чоловік) та чотири експериментальні (загальною кількістю 29 чоловік).

На першому та другому етапах формуючого експерименту для дослідження можливості формування професійно значущих новоутворень у студентів-психологів ми виявляли: а) рівень сформованості таких складових професійної ідентичності практичного психолога, як адаптивність, самоприйняття, прийняття інших, емоційний комфорт, інтернальність, домінантність та ескапізм; б) особливості самоідентифікації; в) особливості самосприйняття, самоставлення та самоусвідомлення власного “Я” та взаємостосунків “Я” з оточуючим світом.

Рівень сформованості складових професійної ідентичності студентів експериментальної та контрольної груп визначався за допомогою методики діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонда. Зважаючи на значущість представлених вище складових ідентичності для успішного професійного становлення майбутніх психологів, ми вважаємо, що процес навчання у ВНЗ повинен коригувати такі складові, як адаптивність, самоприйняття, прийняття інших, емоційний комфорт та інтернальність у бік зростання, тоді як за показником ескапізму корекція повинна відбуватись у бік зменшення. В той же час домінантність повинна коригуватись до середніх показників, оскільки як дуже високий, так і низький рівень заважатиме ефективному професійному становленню психолога-практика.

З метою виявлення особливостей самоідентифікації майбутніх практичних психологів було проведено емпіричне дослідження установок особистості на себе за допомогою методики “Self-attitudes test” М. Куна та Т. Макпартленда. Як і на констатуючому етапі дослідження, дана методика набула модифікації, в основу якої покладено ідею використання проективних методів до аналізу тексту. В результаті внесених доповнень аналіз отриманих даних для студентів контрольної та експериментальної груп здійснювався за такими критеріями: об’єктивність-суб’єктивність характеристик; позитивність-негативність характеристик; зміни у послідовності перерахованих характеристик, що свідчить про зміни в моделі “Я”; поява нових характеристик, що виражають спрямованість на інших, на допомогу їм; поява характеристик, що вказують на активність, динаміку суб’єкта; поява оптимістично забарвлених тверджень.

Для виявлення особливостей самосприйняття, самоставлення та самоусвідомлення власного “Я” та взаємостосунків “Я” з оточуючим світом ми використовували метод проективної розповіді на тему “Я”. Отримані оповіді, що відповідають основним характеристикам тексту-наративу, підлягали аналізу як проективний матеріал. Спираючись на основні ідеї феноменологічного аналізу психодинамічної структури наративу, нами було розроблено власні критерії аналізу наративів, а саме: динаміка самоідентифікації, самосприйняття та самоставлення, виявлення та вирішення конфліктів в системі “Я”, виявлення змін в просторово-часових особливостях сприйняття “Я”-образу, особливості взаємостосунків “Я” з соціальною реальністю, з оточуючим світом. Дані критерії дали змогу простежити та виявити процес особистісного змінювання та подальше формування професійно значущих новоутворень.

Далі проводився тренінг формування професійно значущих новоутворень зі студентами експериментальної групи у формі інтенсивного спеціально організованого навчання впродовж 5-7 днів. Домінуючим аспектом при побудові  тренінгу є визнання пріоритету мови, її наративного модусу, в якості визначального фактора особистісного становлення та змінювання, що відбувається в процесі соціальної взаємодії. Основною метою, засобом та прийомом цієї взаємодії виступає діалог, через який відбувається конструювання та переконструювання особистісних та соціальних смислів, які виражаються у формі наративів, і, відповідно, конструювання та переконструювання складових ідентичності майбутніх практичних психологів. Зі студентами контрольної групи тренінг не проводився.

Наступним етапом дослідження було повторне обстеження контрольної та експериментальної груп за допомогою вказаних методик. Аналіз отриманих даних грунтувався на основі положення представників різних напрямків індивідуальної та групової психокорекції про неможливість виділення в результаті проведеної роботи загальних для всіх новоутворень. Новоутворення при груповій формі психокорекції формуються за компенсаторним типом, тобто кожен учасник свідомо чи неусвідомлено змінює ті якості своєї особистості, змінювання яких на даному етапі його життєдіяльності є найбільш значущим та актуальним. Відповідно, ми провели якісний аналіз змін, що відбулися, та відповідних новоутворень у контрольній та експериментальній групах досліджуваних.

 В результаті за методикою діагностики соціально-психологічної адаптації К.Роджерса та Р. Даймонда в експериментальній групі досліджуваних нами було виділено 7 груп студентів, які досягли певних змін за кожною окремою шкалою: 1) група, в якій підвищився показник адаптивності; 2) група, в якій підвищився показник самоприйняття; 3) група, в якій підвищився показник прийняття інших; 4) група, в якій підвищився показник емоційного комфорту; 5) група, в якій підвищився показник інтернальності; 6) в наступній групі нами було виділено дві підгрупи: а) підгрупа, в якій підвищився показник домінантності та б) підгрупа, в якій знизився показник домінантності; 7) група, в якій знизився показник ескапізму. Виділення у шостій групі двох підгруп пов’язано з наведеним нами вище положенням про те, що для успішної професійної діяльності показник домінантності у практичного психолога повинен знаходитись в межах середнього рівня. Відповідно, на наявність аналогічних підгруп в своєму складі була досліджена і контрольна група студентів.