Формування у працівників податкової міліції здатності до саморегуляції в емоціогенних умовах

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначаються його об’єкт і предмет, встановлюється мета роботи, формулюється її гіпотеза та завдання, розкривається наукова новизна, теоретична та практична значущість дослідження.

У першому розділі – “Феномен саморегуляції у структурі професійної діяльності”  - подано теоретичний аналіз літератури з досліджуваної проблеми.

У розділі проаналізовано основні підходи до вивчення механізмів саморегуляції у контексті проблеми професійної придатності людини.

Зазначається, що розвиток уявлень про феномен саморегуляції відбувався у контексті розвитку інформаційного та діяльнісного  підходів (60 – 70 роки), які зумовили можливість відносно незалежного виокремлення процесів ( активності та її регуляції) на кожному з рівнів організації психіки (В.Н.Мясіщев, Д.Н.Узнадзе, А.С.Ромен, В.А.Ядов, К.О.Абульханова – Славська та ін.).

З часом  (80-ті роки) у науковій школі О.А.Конопкіна була створена структурно-функціональна модель усвідомленого саморегулювання діяльності людини. Ядром цієї концепції є положення про свідомий контроль  саморегуляції довільної активності, завдяки чому людина може реалізуватися як суб’єкт діяльності. Показано, що вирішальну роль у процесі саморегуляції відіграє акт прийняття суб’єктом мети діяльності. Мета, як доведено,  служить ключовою ланкою саморегуляції. Під її безпосереднім впливом формується “суб’єктивна модель значимих умов діяльності” і “програма виконавчих дій”.

 У запропонованій моделі саморегуляції центральна роль належить функціональному блоку “оцінки результатів”, який регулює і коригує робочу поведінку з метою досягнення відповідних результатів. У експериментальному дослідженні Конопкіна О.А., Нерсесяна Л.С. (1976) було підтверджено, що ані сила, ані лабільність нервової системи не є визначальними чинниками високої професійної майстерності. Натомість досягненню майстерності, зокрема у машиністів локомотивів, сприяла наявність у них індивідуальних способів, стилів діяльності та особливостей саморегуляції.

Залежність  процесу саморегуляції від змісту мети і міри її прийняття  суб’єктом підтверджена багатьма дослідниками цієї проблеми. Ряд вчених, зокрема  Н.Д.Завалова, Б.Ф.Ломов, В.А.Пономаренко, ґрунтуючись на дослідженнях Д.А.Ошаніна (1973) і запропонованому ним понятті “оперативний образ”, зауважують, що “зміст образу-цілі не можна визначити на основі навіть найповнішого врахування об’єктивно заданих умов діяльності (задач, інформаційних моделей, сукупності технічних засобів і т.д.)”[44, с.67]. Важливим завданням у цьому сенсі є розкриття суб’єктивних умов діяльності: мотивів, суб’єктивно-особистісного ставлення людини до завдання, рівня складності завдання, внутрішньої готовності  людини діяти на даний момент.

Це дало можливість розглядати загальні закономірності регуляції діяльності, - спочатку особливості сенсомоторного реагування, а потім на моделях в умовах операторської та інших видах професійної діяльності. У цьому ж контексті розпочалось вивчення проблем саморегуляції у професіях, що мають стресогенний (емоціогенний) характер. Важливим було виявлення тих факторів, які забезпечують успішне функціонування людини в особливих умовах (М.А.Котик, В.Л.Марищук, В.І.Євдокимов, А.Б. Леонова та ін.).

Праці  вітчизняних і зарубіжних психологів (Ф.Б.Березіна, Л.А. Китаєва-Смика, С.А.Разумова, К.Спілбергера, Ю.Куля та ін.) стали підґрунтям для розробки концепції про саморегуляцію як самостійну психічну діяльність. Дослідження Л.Г.Дикої, В.В.Семикіна довели, що в ситуаціях емоційної напруги, фрустрації, перевтоми активність суб’єкта набирає цілеспрямованого характеру .

Як наслідок була оформлена концепція усвідомленого саморегулювання довільної активності людини   (Л.П.Гримак, О.В.Киричук, В.І.Моросанова). Прикладний характер досліджень був зумовлений потребою надання психологічної допомоги у сфері авіації, спорту, педагогічної діяльності та підприємницької діяльності. Актуальною  стає ця проблематика  і в діяльності державних силових структур, зокрема у податковій службі (П.В.Мельник, В.О.Шамрай, М.М.Ібрагімов).

Відповідно до змісту зазначеної концепції,  саморегуляція розглядається як системно організований процес внутрішньої психічної активності людини, спрямовану на ініціацію, побудову, підтримку та управління різними видами та формами довільної активності, що безпосередньо реалізує досягнення особистістю цілей (В.І. Моросанова ).

Сучасний момент дослідження проблеми саморегуляції пов’язаний із пошуком особистісних та індивідуальних характеристик людини, як суб’єкта діяльності. Зокрема розробка поняття індивідуального стилю саморегуляції є основою для побудови базисних універсальних та гнучких моделей професіонала. Феномен стилю виявляється в тому, яким чином людина планує і програмує досягнення життєвих цілей, враховує значимі зовнішні та внутрішні умови, оцінює  результати та коректує свою активність для досягнення суб’єктивно  прийнятих результатів, в тому, настільки процеси самоорганізації розвинені та усвідомлені.

Таке розмаїття існуючих підходів до проблеми саморегуляції поведінки в особливих умовах професійної діяльності спричиняє значну строкатість останніх, що унеможливлює розробку несуперечливих прийомів, необхідних  для обґрунтованої  діагностики і формування професіонала, зокрема в галузі податкової сфери.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження співвідношення особливостей саморегуляції поведінки із професійно важливими якостями особистості” - представлено результати емпіричного дослідження, мета якого полягала у виявленні психологічних особливостей професійної діяльності працівників податкової міліції. Дослідження проводилось у три етапи. Загалом у дослідженні взяло участь 513 респондентів.

На першому (пілотажному) етапі  вирішувались наступні  завдання: вивчалися чинники професійного ризику податківців, з’ясовувалась ступінь задоволення податківцями своєю  професією, а також визначались найбільш типові поведінкові реакції в емоціогенних ситуаціях податківців.

 Вибірка складалась із 228 слухачів курсів підготовки і перепідготовки кадрів для податкової служби України у м. Ірпінь.

Отримані дані опитувань і статистичного аналізу дозволили зробити висновок, що у складі чинників, які негативно впливають на професійну діяльність податківців, переважають такі: “недосконалість податкового законодавства” (77%); “багатоплановість професійної діяльності” (73%); “психоемоційне навантаження протягом роботи” (66%); “наявність нештатних ситуацій” (64%).

У цілому названі чинники відображають особливості формування правових відносин у державі, які насамперед стосуються тих, хто представляє її інтереси. Постійна зміна положень податкового законодавства, внесення поправок часто-густо породжує упереджене та негативне ставлення до податківців. Правова незахищеність негативно позначається на ефективності професійної діяльності, що призводить до невіри в себе та в свої можливості, а також до знецінення результатів своєї праці.

Окрім своїх прямих функціональних обов’язків, податківцю   доводиться  виконувати  ролі юриста, фінансиста-економіста, психолога, бухгалтера, що потребує  відповідної компетентності. Неможливість одночасного й глибокого опанування цих професій породжує невпевненість та незадоволення собою.

 В анкетуванні, спрямованому на вивчення ступеню задоволеності податківцями своєю професією,  брали участь 168 осіб, стаж роботи яких становив  від двох місяців до двох років. Результати діагностики  показали, що для 4% працівників професія податківця відповідає потребам, бажанням і слугує зростанню особистості; 10% досліджуваних піддають сумнівам подальше перебування на службі; для решти 86%  респондентів лише окремі аспекти професійної діяльності підтримують бажання працювати далі.

Було виявлено, що переважна більшість працівників вважає її суто “чоловічою” справою, пов’язаною з ризиком, небезпекою, непередбачуваністю. Разом з тим виявилось, що ефективність професійної діяльності унеможливлюється через безліч формальних процедур та відсутність на місцях податкового менеджменту, що повинен  включати спеціальні технології проведення оперативних дій та операцій, єдину із податковою інспекцією базу інформаційних даних , раціональне використання часу впродовж робочого дня, сучасну матеріально-технічну базу та засоби комунікації.

Для виявлення найбільш типових поведінкових реакцій податківців в емоціогенних ситуаціях податківців нами були обрані три групи  респондентів: першу становили податківці, стаж роботи яких налічував  до 2-х років (“початківці”), другу - до 4-х років (“зрілі”) і третю - понад чотири роки (“досвідчені”).

Дослідження виявило зростання зовнішньої агресивності суб’єктів діяльності, яка прямо корелює із збільшенням  стажу роботи у податковій сфері. Виявилось, що “досвідчені” виявляються менш адаптованими до стресових ситуацій. Вони самі частіше  ініціюють конфлікт, перекладають вину на інших, демонструють власну  непогрішимість, захищаючи себе і своє “Я”. Встановлено, що вміння стримувати себе, свої емоції, адекватно регулювати психоемоційний стан зменшується із роками. Стосунки працівників податкової міліції з партнерами по спілкуванню стають все більш категоричними та агресивними.

Такі реакції, швидше за все, є свого роду захисною психологічною поведінкою, яка зумовлена надмірними психологічними контактами та підвищеною відповідальністю у професійній діяльності.

Таким чином, результати першого етапу дослідження дали змогу виокремити основні чинники професійної діяльності податківців, зокрема її емоціогенні фактори, ставлення податківців до своєї професії, встановити динаміку поведінкових реакцій, які мають місце впродовж виконання службової діяльності. Водночас виявлені особливості професійної діяльності працівників податкової міліції дозволили  глибше зрозуміти її специфіку, що знайшло своє відображення у розробленій професіограмі та психограмі праці, яка представлена у дисертації.

Завдання другого етапу дослідження полягало у встановленні  індивідуально-психологічних властивостей суб’єктів професійної діяльності та особливостей саморегуляції, що зумовлюють її ефективне виконання.

З цією метою використовувались такі методики: 1) опитувальник “ССП- 98” (стиль саморегуляції поведінки) В.І.Моросанової; 2) опитувальник  локусу контролю 3) тест Р. Кеттелла (16 PF); 4)експертне оцінювання. Отримані дані були піддані математико-статистичній обробці. Вибірку склали 72 особи – працівники оперативних підрозділів районних відділів податкової міліції м. Києва.

На основі експертних оцінок і результатів кількісного аналізу із загальної вибірки досліджуваних було виокремлено 2 групи: успішних та неуспішних працівників (в подальшому - контрольна та експериментальна групи).

Порівняльний аналіз результатів дослідження  вказаних груп  дав можливість виявити характерні індивідуально-психологічні властивості досліджуваних та притаманні їм типові профілі саморегуляції. Встановлено, що група успішних, на відміну від неуспішних, вирізняється :

-          комунікабельністю та відкритістю;

-          емоційною зрілістю; 

-          цілеспрямованістю й відповідальністю;

-          високим рівнем суб’єктивного контролю;

-          адекватною самооцінкою.

Побудований для цієї групи типовий профіль саморегуляції свідчить про однаковий рівень сформованості усіх регуляторних процесів: планування цілей діяльності, моделювання значимих умов, програмування дій та оцінки й корекції результатів. Майже усі вони (окрім  автономності) знаходяться на середньому рівні саморегуляції, і не спостерігається різких перепадів  між піками. Встановлений профіль був визначений нами як конструктивний.

Домінантним у конструктивному профілі виявився процес моделювання,  що вказує на сформовану у професіоналів здатність виокремлювати найбільш значимі умови для досягнення мети як в безпосередній ситуації, так і в перспективному майбутньому. Важливою ознакою конструктивного профілю є  розвиненість процесів програмування та планування,  які забезпечують працівнику можливість глибше усвідомлювати способи дій, що відповідають планам діяльності, і в цілому планувати цю діяльність. Поєднання вищеназваних способів саморегуляції дозволяє компенсувати той недостатньо сформований механізм саморегуляції, яким є оцінка результатів діяльності.

 Високим у конструктивному профілі виявився показник за шкалою гнучкості, що забезпечує пластичність усіх регуляторних процесів і швидку адаптацію до мінливих обставин. В разі виникнення труднощів,   непередбачених ситуацій, зміні умов “гнучкий” суб’єкт здатен перебудовувати плани, змінювати програму дій, вносити корективи в разі неузгодженості між отриманими результатами і поставленими цілями. Гнучкість регуляторики дозволяє адекватно реагувати на швидку зміну подій і успішно вирішувати завдання в ситуації ризику.

Разом з тим було виявлено, що автономність, яка характеризує здатність до самостійної організації активності, перебуває на найнижчому рівні сформованості. У когнітивному плані це означає, що  суб’єкт повинен постійно узгоджувати свої плани та програму дій з іншими. Виявлена особливість відображає  специфіку  професійної діяльності податківця, де переважає чітко ієрархизована структура управління.

Всі механізми саморегуляції: планування, програмування, моделювання та оцінка результатів діяльності виявились у досліджуваних  не на вищому, а на середньому рівні сформованості.

Профіль саморегуляції у групі неуспішних, означений нами, як неконструктивний, характеризується низьким рівнем розвиненості регуляторних механізмів і несформованістю компенсаторних механізмів.

Виокремленні у  дослідженні конструктивний і неконструктивний регулятивні  профілі перебували у корелятивному зв’язку із успішністю здійснення суб’єктом професійної діяльності.

З метою перевірки гіпотези дослідження нами була  розроблена програма психологічного тренінгу, спрямованого на розвиток основних механізмів саморегуляції поведінки.

 На третьому, завершальному  етапі дослідження  проводився  тренінг.

            У третьому розділі - “Формування у податківців здатності до саморегуляції поведінки засобами психотренінгу” - представлена авторська програма  психотренінгу. Основна мета тренінгу полягала у формуванні здатності до саморегуляції  на етапі оволодіння професією.