ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ЗАСУДЖЕНИХ-СУИЦИДЕНТИВ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, наукова новизна, теоретична та практична значущість роботи, сформульовано об’єкт, предмет, мету, основні завдання дослідження та методи їх вирішення. Висвітлено апробацію та впровадження здобутих результатів дослідження.

У першому розділі “Історичний розвиток та сучасний стан наукових поглядів на проблему самогубства” представлений аналіз історичного розвитку поглядів на суїцид як суспільно-психологічне явище відповідно до запропонованих нами періодів та наукових шкіл:

1. Донауковий період (із давніх часів до XVIII ст.) – Ф.Аквінський, Аристотель, А.Блаженний, Епікур, Сократ, Тацит, Цицерон та ін.

2. Галузевий період (початок XVIII ст. – середина XIX ст.). – Дж.Донн, Ф.Достоєвський, А.Герцен, Петро І, Т.Полікарпов, О.Радищев, Esquirol, Josset de Tours, Moreau de Tours та ін.

3. Науковий період (кінець XIX ст. – початок 30-х років XX ст.: соціологічна школа (Е.Дюркгейм, Д.Жбанков, І.Острогорський, М.Феноменов); філософська школа (М.Бердяєв, М.Драгоманов, Б.Костяківський, О.Потебня, М.Шаповал та ін.); епідеміологічна школа (Л.Прозль, І.Сікорський); психіатрична школа (В.Бехтєрєв, С.Корсаков, Е.Крепелін, І.Лебедєв, О.Пономарьов, Л.Прозоров, Ф.Рибаков, П.Розанов, В.Федоров та ін.); фізіологічна школа (І.Павлов, І.Сєченов); психологічна школа (А.Адлер, Ч.Ломброзо, У.Мейшелом, К.Мінненгер, О.Ранк, Г.Салівен, З.Фрейд, Е.Фромм); юридична школа (М.Гернет, Г.Гордон, О.Коні, Є.Тарновський).

4. Міждисциплінарний період (30-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.).

На означеному періоді розвитку поглядів на суїцид розглядаються та аналізуються основні теоретичні та практичні підходи до проблеми самогубства з психологічної, юридичної, філософської, медичної та інших точок зору у працях іноземних та вітчизняних авторів (П.Ковальський, D.Laster, E.Shneidman, N.Farberow, Дж.Хенслін, К.Ясперс, Н.Алікіна, А.Амбрумова, Є.Баришева, С.Жабокрицький, М.Занадворнов, С.Капункін, В.Козидубова, В.Кондратенко, В.Кузнєцов, О.Лічко, Л.Магурдумова, Н.Максимова, Т.Малафєєва, Л.Постовалова, Л.Рудавіна, В.Савєнков, А.Слуцький, Л.Собчик, О.Султанов, Б.Херсонський, В.Чернявський, О.Шаповалов, Л.Шестопалова, С.Яковенко), які розробляли питання класифікації суїцидентів та самогубств, залежності суїцидальних спроб від певних психологічних характеристик особистості, нейробіологічних основ суїцидальної поведінки тощо.

Особлива увага приділяється аналізу поглядів юристів та юридичних психологів на самогубство та суїцидальні спроби у засуджених (О.Мартиненко, М.Метьолкін, О.Мокрєцов, Ю.Олійник, С.Скоков, Л.Шевченко, О.Янчук та ін.) та питанням, що пов’язані з діагностикою, превенцією, інтервенцією, первинною та вторинною поственцією (А.Айві, І.Бєляєв, Л.Бурлачук, H.Binder, І.Вольперт, М.Говоров, М.Демидов, Е.Gacobson, С.Лібіх, E.Coue, G.Gollnits, Ю.Майдиков, О.Морозов, I.Schultz, О.Філатов).

Аналіз історичного та сучасного розвитку поглядів на самогубство дозволило їх упорядкувати і визначити, що сьогодні, незважаючи на різноманітність шкіл та напрямків, у поглядах на проблему суїциду сформувалося комплексне ставлення до проблеми аутоагресії, в якому поєднуються індивідуально-типологічні, соціально-психологічні, соціальні, конституційно-біологічні та наслідувально-генетичні чинники у різних співвідношеннях. Разом з цим, суїцидальна поведінка розглядається як процес, що має окремі етапи, на які й орієнтовані три основні підходи: превенція, інтервенція та поственція.

Аналіз літератури з питань проблеми самогубства серед засуджених вказує на те, що потребують свого вирішення такі питання: виявлення окремих психічних властивостей делінквентної особистості, які впливають на прийняття рішення про самогубство в умовах ізоляції; визначення психологічних критеріїв діагностики схильності до суїцидальних спроб та встановлення причин виникнення передсуїцидальної кризи в умовах позбавлення волі; розробки комплексних психолого-соціальних та спеціальних засобів профілактики самогубств серед засуджених у ВК.

У другому розділі “Методи дослідження. Соціально-демографічна характеристика досліджуваних засуджених-суїцидентів” обґрунтовуються методи, що застосовувалися під час діагностичної і психопрофілактичної роботи, та робиться аналіз соціально-демографічних характеристик засуджених, які вивчалися в процесі дослідження.

Попередній аналіз літератури дозволив припустити, що на здійснення суїцидальних спроб спецконтингентом впливають такі психологічні властивості та стани особистості, як: рішучість, вертовність (екстраверсія-інроверсія), нейротизм, ситуативна та особистісна тривожність, образа, негативізм, почуття провини та роздратованість. Цей факт обумовив вибір опитувальників й тестових методик, які ми застосовували при вивченні психологічних особливостей засуджених-суїцидентів:

Ø Айзенка-Русалова – для визначення вертовності (фокусування поглядів особистості на зовнішньому світі або на самому собі) та нейротизму;

Ø Басса-Дарки – для визначення ступеня агресивності, зокрема, показника ймовірності спрямування деструктивних дій на себе;

Ø Ч.Спілбергера – для визначення ситуативної та особистісної тривожності – показників, які, вірогідно, можуть свідчити про схильність до аутоагресії;

Ø Обозова-Щокіна – для визначення ступеня рішучості – показника, який, вірогідно, впливає на швидкість прийняття рішення про самогубство.

На наступному етапі дослідження, на підставі отриманих даних, розроблена та апробована система методик роботи при взаємодії співробітників усіх відділів ВК під керівництвом психолога, що спрямована на профілактику самогубств і суїцидальних спроб серед спецконтингенту.

У завершені дослідження перевірено ефективність розробленої системи методик роботи із засудженими-суїцидентами шляхом порівняльного аналізу результатів повторного тестування з результатами первинного тестування (в обох випадках опитувальники були ідентичні) та лонгитюдних спостережень протягом 9 років.

Для математично-статистичних розрахунків використовувалась комп’ютерна програма PSP – 5 IBM LGT (2000), яка дозволила обрахувати інтегральні діагностичні показники та здійснити кореляційний аналіз даних.

Було вивчено 980 засуджених чоловічої статі, які робили спроби самогубства у ВК суворого режиму (загальна група) Донецької області. З метою поглибленого вивчення психологічних особливостей суїцидентів методом випадкових чисел було відібрано 120 осіб (основна група). З них було сформовано експериментальну та контрольну групи (60 осіб у кожній) з метою порівняльного аналізу психологічних характеристик здорових засуджених і осіб, які мали психічні вади, та перевірки дієздатності розроблених методичних рекомендацій щодо попередження та профілактики суїцидальних спроб серед спецконтингенту у ВК. Ці групи за своїми соціально-психологічними та демографічними показниками (вік, освіта, праця, сімейний стан, стан здоров’я, кількість судимостей, строк покарання) на статистично достовірному рівні були ідентичні. У всіх випадках методи вивчення психологічних властивостей та станів досліджуваних були однакові.

Середній вік засуджених, які досліджувалися, складав 28 років. До позбавлення волі 63,3% засуджених працювали на виробництві. Встановлено, що 86% засуджених-суїцидентів від загальної групи досліджуваних не брали участі у суспільному житті відділення соціально-психологічної служби та колонії, а 10,6 % до цієї діяльності, загалом, ставилися негативно. Тільки 3,4 % засуджених брали участь у роботі громадських формувань.

За сімейним станом 47,95% засуджених-суїцидентів до позбавлення волі були одруженими. Встановлено, що 74% досліджуваних до позбавлення волі проживали з батьками. Крім того, 74% осіб не мали дітей.

За станом здоров’я засуджені-суїциденти розподілилися так: ті, які мали соматичні захворювання – 36,9%, психічні відхилення – 16,6%. Встановлено, що серед психічних відхилень найбільш розповсюдженими були олігофренія ступеня дебільності, психопатія, епілепсія, невротична симптоматика (25,4%), а серед соматичних захворювань – туберкульоз, цукровий діабет, ВІЛ-інфекція (36,94%). У 9 випадках із 10 соматичні захворювання у суїцидентів обумовлені зловживанням ними у минулому алкогольними напоями та наркотичними речовинами. Серед загальної кількості досліджуваних у 50,2% засуджених, які намагалися позбавити себе життя самогубством, було встановлено наявність черепно-мозкових травм у дитинстві.

Середній строк покарання засуджених-суїцидентів становив від 6 до 8 років. Серед досліджуваних 69,9% мали три і більше судимостей та 58,06% належали до психологічної категорії засуджених з невизначеною або суперечливою пасивною спрямованістю особистості (кримінально-кастова стратифікація “мужики)”.

Середньостатистичний портрет засудженого-суїцидента має такий вигляд: вік від 26 до 30 років, середня освіта, до засудження працював на виробництві, але у місцях позбавлення волі не бере участі у суспільному житті та роботі громадських формувань ВК. Одружений. Дітей не має. На волі мешкав разом з батьками. Стан здоров’я – задовільний, але у дитинстві переніс черепно-мозкову травму. До місць позбавлення волі потрапляв три або більше разів, вироком суду передбачено строк покарання від 6 до 8 років, належить до психологічної категорії засуджених з невизначеною або суперечливою пасивною спрямованістю особистості.

У третьому розділі “Роль психологічних властивостей та станів у формуванні суїцидальних спроб у засуджених” розкриваються психологічні особливості засуджених, які мали в анамнезі суїцидальні спроби, аналізуються особливості суїцидальної поведінки спецконтингенту в умовах ізоляції від суспільства, вплив соціальних стосунків на вибір форм і методів аутоагресії, дається індивідуально-психологічна класифікація засуджених-суїцидентів, обґрунтовується комплексна програма профілактики та попередження спроб самогубства серед осіб, які знаходяться у ВК.

Аналіз ступеня рішучості – фактора збігу позитивних та негативних чинників вольового процесу (амбівалентність) особистості у засуджених-суїцидентів показав, що середній показник (M) за опитувальником Обозова-Щокіна дорівнював у всіх групах 23,6. При цьому визначається, що в осіб, які мали різні психічні вади (249 осіб), середній показник рішучості складав 24,1, але він не досягав достовірного рівня (P > 0,05). Слід зауважити, що чим вищий ступінь рішучості, тим менше часу між прийняттям рішення про самогубство та його спробою. У 76,02% засуджених цей період був у межах від 6 годин до 4 діб (M = 57 годин). Коефіцієнт кореляції (r) дорівнює 0,76 (P<0,01).

Таким чином, встановлено, що рішучість є одним з психологічних показників особистості засудженого, який впливає на вірогідність прийняття рішення про самогубство та його вчинення під час збігу скрутних обставин. Доводиться, що режимні вимоги та специфічні умови утримання у ВК впливають на рішучість, як психологічну характеристику особистості та на перебіг непатологічних ситуативних суїцидальних реакцій у засуджених, які тримаються в місцях позбавлення волі.

Аналіз результатів за показником вертовності свідчить, що серед засуджених-суїцидентів велику кількість складають інтроверти (81,6%). Амбаверти та екстраверти відповідно – 4,2% і 14,2%. Підтверджено, що на прийняття рішення про самогубство у інтровертів впливає власна оцінка кризової ситуації, у екстравертів – зовнішні чинники, які визначають думку про нього, в амбавертів – зовнішні чинники та власні хвилювання про хід подій. Встановлено, що в осіб, які мали психічні відхилення, показник інтровертності був у межах від 4,1 до 4,4 балів, а психологічний стан мав негативне забарвлення, що впливало на немотивованість суїцидальних спроб. Ми спостерігали, що чим більший ступінь рішучості, тим нижчий показник за інтровертністю (r = 0,83; P<0,01).

Отримані результати за шкалою нейротизму свідчать, що у 88,3% засуджених-суїцидентів цей показник був дуже високим (M = 21,3 балів) і спостерігався у 88,3%. Підкреслюється, що погана адаптація до умов ізоляції від суспільства, швидка зміна настрою, сумніви щодо сенсу життя, які поєднуються з достатньою рішучістю у діях під час збігу негативних факторів, призводять до спроб самогубства в стані афекту неадекватності.

Таким чином, визначено, що інтроверсія та нейротизм є психологічними показниками, які безпосередньо впливають на суїцидальну активність засуджених, починаючи з прийняття рішення про самогубство до його скоєння. Це пояснює їх вибір поведінки “уникнення” у ситуації позбавлення волі через суїцидальні спроби. Дослідження співвідношення нейротизму і рішучості доводять, що суїцидальна поведінка засуджених є імпульсивним актом у стані афекту на фоні “інфаркту свідомості” (r = 0,89; P<0,01).

Аналіз результатів вертовності та нейротизму свідчать, що найбільш схильними до самогубства є засуджені з меланхолічним типом темпераменту (83,97%; Р<0,01). Але, як свідчить психологічний аналіз причин суїцидальних спроб спецконтингента, кожному засудженому з певним типом темпераменту були притаманні власні особливості суїцидальної поведінки: сангвінікам – протест (76,02%), холерикам – шантаж (82,95%), флегматикам – самопокарання (78,97%), меланхолікам – безвихідь (88,06%). Отже, засудженим кожного типу темпераменту властиві специфічні реакції на стрес: збуджена, демонстративна, паранойяльна, психастенічна (P<0,01).

У засуджених-суїцидентів, які мали психічні відхилення, за даними методики MMPI були отримані такі результати: 74,02% сангвініків мають підвищені показники за шкалою депресії, 86,34% – флегматиків підвищені показники за шкалою іпохондрії, 86,04% холериків – підвищені показники за шкалою психопатії, 94,77% меланхоліків – підвищені показники за шкалою гіпоманії (через бажання отримати підтримку у оточуючих) (P<0,01).

Використання методу візуальної експертної оцінки емоційних станів у засуджених під час дослідження допомогли встановити особливості протікання афекту в засуджених-суїцидентів та визначити три основні його стани – передафективний, афективний та постафективний. Передафективний стан спостерігається у засуджених зразу після суду та у період переводу зі слідчого ізолятора (СІЗО) до ВК і в перші 3-4 місяці з початку перебування у місцях позбавлення волі (89,74%). Встановлено, що поведінка засуджених під час знаходження в стані афекту та у постафективний період, у залежності від переважання сильного або слабкого типу нервової системи, мала свої особливості за часом перебігу та психологічними характеристиками.

Сангвініки. Тривалість протікання стану афекту була не більше 24 годин. Це пояснюється швидкою зміною настрою і високим самоконтролем засуджених цього типу. Вони до будь-якої неприємності підходили з позиції: що може відбутися; припускали, які наслідки будуть негативними; робили спроби уникнути найнеприємного. У цьому їм допомагала схильність до логічного мислення. За результатами тестування (Методика “Числові ряди”) із 120 обстежених засуджених – чоловіків основної та контрольної групи у 113 осіб вміння логічно мислити було в межах 7 – 8 сирих балів із 10 можливих. Афект протікав як в агресивній (51%), так і у формі афективного ступору (49%). В агресивних діях у 72% засуджених спостерігалася схильність до аутоагресивних тенденцій у вигляді членопошкодження (P<0,01).

Холерики. Тривалість протікання афекту в межах 8 – 12 годин. Основна причина подібної поведінки полягала у високій реактивності (84%). Спостерігалася агресивність (фізична – 48%, побічна – 28%, вербальна – 14%, 10% – інші види). Постафективний стан продовжувався від 36 до 54 годин. Поведінка у цей період характеризувалася роздратуванням, негативізмом, підозрілістю, підвищеним почуття провини (P<0,01).

Флегматики. Період агресивної поведінки – 3 – 4 години. Постафективний стан тривав до 72 годин. Це обумовлено тим, що засуджені-чоловіки з таким типом нервової системи дуже важко переносили труднощі й намагалися позбутися проблем, замкнувшись у своєму звичному колі (P<0,01).

Меланхоліки. У цієї категорії суїцидентів спостерігалася одна закономірність перебігу афекту. Він розгортався у зворотній послідовності й характеризувався тривалими передафектним та постафектним станами й швидким протіканням афекту (2–4 години). У випадках ситуативних суїцидальних реакцій ця категорія обирала такі методи і засоби аутоагресії, які забезпечували летальний кінець (P<0,01).

Таким чином, суїцидальні реакції засуджених ґрунтуються на прагненні до аутоагресії у передафектний період, самодеструктивній поведінці під час афекту, самозвинуваченні в постафективний період.