| Короткий зміст: | У “Вступі” обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет, окреслено наукову новизну, теоретичну й практичну цінність роботи, вказано методи та джерельну базу дисертації.
У першому розділі “Вторинна номінація в колі сучасних лінгвістичних проблем” проаналізовано стан дослідження вторинної номінації (праці В.Г. Гака, А.А. Уфімцевої, О.С. Азнаурової, О.С. Кубрякової, В.М. Телії, М.Е. Рут, В.М. Русанівського, О.О. Тараненка, Л.М. Полюги, А.М. Шамоти, В.М. Вовк, П.Ю. Гриценка, В.В. Лєснової, І.Я. Нестеренко та інших), підкреслено різне розуміння термінів вторинна, непряма та опосередкована номінація. Зазначено, що, попри наявність важливих праць, теоретичних узагальнень і спроб комплексного розв’язання проблеми, вторинна номінація як об’єкт лінгвістичних студій не втратила своєї актуальності, спонукає до подальших наукових пошуків.
Зауважено, що предметом дослідження ТГЛ соматизмів є їхня продуктивність у творенні вторинних номенів; окреслення тих тематичних груп лексики, які поповнилися семантичними та формальними відсоматичними дериватами, ієрархія цих ТГЛ, установлення архітектоніки семантичної структури соматизмів. Указано, що дослідження мотивації відсоматичних похідних цінне щодо встановлення характеру вторинної номінації та зв’язків між різними групами лексики. З’ясування мотивів творення найменування, опис основних моделей номінації дає змогу виявити закономірності називання, пізнати мовну картину світу українців у цілому чи носіїв окремого діалекту.
Таким чином, з’ясування номінативної продуктивності соматономенів та формальних дериватів на їхній базі вимагає комплексного підходу, залучення свідчень різних ТГЛ.
У другому розділі “Номінативні поля соматизмів та відсоматичних формальних дериватів в українських діалектах” розглянуто структуру номінативних полів соматономенів та відсоматичних дериватів, зафіксованих в українських діалектах. Опис гнізд із основою-соматизмом включає: соматизм; його номінативне поле (з паспортизацією матеріалу); відсоматичні похідні та їхню мотивацію; для частини соматизмів подано етимологічні, етнолінгвістичні коментарі, пояснення діалектоносіїв, які є особливо цінними для встановлення зв’язків між соматизмом та похідним утворенням; наведено дані про кількість дериватів від основ первинних соматизмів.
Первинні соматономени виявилися різними щодо продуктивності творення від них похідних назв, інтенсивності входження в різні ТГЛ. Це дало можливість окреслити ядро і периферію цієї групи лексики, належність до яких визначається кількістю вторинних назв, яка увиразнює функціональну та культурну значущість відповідних органів і частин тіла людини. Зауважимо, що визначити належність лексем до ядра чи периферії можна не лише на кінцевому етапі аналізу шляхом установлення кількості похідних; нерідко його можна спрогнозувати, наприклад, соматизм пахﺍва ‘внутрішня частина плечового згину’, незважаючи на існування спеціальної назви, часто заступається описовими назвами, які передають відношення до більш значущих частин тіла: п’ідﺍрушник, пуд руﺍкойу, пуд плеﺍче, пуд плеﺍчом; це дозволяє припустити незначний номінативний потенціал лексеми пахﺍва. Водночас важливість рухомих кінцевих частин кисті руки або ноги людини реалізується в опозиції اпалец’ ‘палець руки або ноги’ : перст ‘палець руки’; крім того, анатомічні та функціональні відмінності пальців руки, їхня ієрархія втілені в назвах пальців: (ﺍпалец) веﺍликий; ~ дﺍругий; ~ тﺍретий / ~ сеﺍредн’ій; ~ четﺍвертий / криﺍзениц’ / примиﺍзинец; м’іﺍзилний / миﺍзениц’ / маﺍдз’іл’ник / м’іﺍзерник / miاzynnyj paіec / nizynec / mizynok / ﺍпал’чик. Як наслідок – дериваційні гнізда з вершинами-соматизмати اпалец’ і اперст охоплюють різну кількість похідних – відповідно 25 і 14; більше дериватів серед назв частин руки зафіксовано лише від соматизму плеاче (37).
До базових одиниць ТГЛ соматономенів належать назви голови, кінцівок та їхніх частин; зауважимо, що в “наївному” анатомуванні людини назву кінاцівки як спільне позначення верхніх і нижніх кінцівок не використовують, її заміщують лексеми اруки, اноги.
На позначення верхньої кінцівки людини від плечового суглоба до кінчиків пальців в українських діалектах використовують лексему руاка; за цим звуковим комплексом також закріплені значення ‘поперечний брус, який скріплює середину крокви’, ‘урочище’. Семема ‘поперечний брус, який скріплює середину крокви’ з’явилася внаслідок перенесення за функціональною подібністю і зовнішньою схожістю реалій. Підтвердженням цього є семантична реконструкція для індоєвропейської прамови лексеми *arәma- ‘рука, суглоб, з’єднання’, яка спочатку позначала місце з’єднання з тулубом, а згодом, імовірно, на підставі суміжності, була перенесена на те, що приєднувалося до тіла – верхню кінцівку. Значення ‘урочище’ ілюструє розширення семантики внаслідок метонімічного перенесення, що зумовило деетимологізацію, втрату зв’язку між первинним і вторинним номенами. Його поява, очевидно, є наслідком переосмислення первинного значення лексеми руاка: на певному етапі розвитку мови сформувалося значення ‘одиниця виміру’ (пор. широкою рукою ‘у великій кількості’), просторового орієнтиру і локалізації (пор. похідні з основою рук- прислівники типу поруч, фраземи рукою подати ‘близько’, по обидві руки ‘з двох боків, з лівого і правого боку від кого-небудь; обабіч’). Це підтверджують паралелі в розвитку семантики спільнослов’янських лексем як одиниць виміру на зразок лікоть, горстка, пучка та ін. Припускаємо, що значення ‘урочище’ в семантичній структурі лексеми рука виникло внаслідок включення компонента ‘частина об’єкта (простору), яку можна охопити руками (умовно)’, а його закріплення спричинило розширення сфери функціонування лексеми аж до семантичного розриву із соматизмом. Творення омоніма засвідчила, зокрема, і поява мікротопоніма اРуки ‘поле’ та компонента рука в структурі полікомпонентних власних назв полів Сеاредня Руاка, Саاмарська Руاка, اПерша Руاка, Друاга Руاка, Тاретя Руاка, اДовга Руاка, Берегоاва Руاка, اЖитня Руاка, лук – Поاпова اРуча, Тاри Руاки, які відтворюють уявлення про кількісно і територіально визначений, хоч і дещо розмитий, просторовий сегмент. Є.О. Черепанова зазначає, що такий ряд мікротопонімів дозволяє припустити існування апелятива اрука ‘рівне поле’ (пор. лаاдон’ ‘рівне поле’).
Дериваційне гніздо з вершиною-коренем -рук- (друге за кількістю зафіксованих похідних утворень) охоплює 140 одиниць. Характерною рисою цього корпусу номенів є відчутна деетимологізація. Аналіз семантики відсоматичних дериватів виявив ідеографічні зони, з якими найтісніше пов’язана в уявленнях діалектоносіїв ця частина тіла, а також інтенсивність творення похідних у кожній з них. Так, найбільшу кількість похідних від соматономенів утворено на позначення людини як суспільної істоти (94), зокрема, на позначення понять із галузі сільського господарства (обاручка ‘металеве кільце, щоб скріплювати косу з кіссям’), ремесел і професій (рукоاмесник ‘ремісник’), транспорту (обﺍруч ‘металева шина на колесі’); у ТГЛ людина як жива істота зафіксовано 40 дериватів (рукат’ﺍко ‘людина з довгими, великими руками’); a priori – 29 (ﺍнаручно ‘з руки, зручно’); значна кількість метронімів (22 одиниці), а відповідно і велика питома вага в структурі ТГЛ а priori засвідчує провідну роль руки в пізнанні довкілля. У структурі інших ТГЛ похідні з основою рук- представлені менше (соціальна організація та соціальні інститути – 12; земля, рослинний світ, душа і розум – по 4), в окремих – відсутні (небо і небесні тіла, тваринний світ).
На відміну від мов, у яких активно використовуються спеціальні назви різних частин верхньої кінцівки (нім. Hand, англ. hand ‘кисть руки,’ нім. Arm, англ. arm ‘частина руки від кисті до плеча’; чеське paze ‘рука’, ruka ‘кисть руки’, rameno ‘рука від кисті до плеча’), українська мова хоч і зберігає цю диференціацію, однак у мовленні вона актуалізована рідко. Зокрема, номен руاка в розмовному мовленні часто заступає соматизм кист’ ‘частина верхньої кінцівки від зап’ястя до кінчиків пальців’; так само назва اц’іўка ‘частина руки від кисті до плеча’ часто субституюється лексемою руاка.
Номінативна специфіка назв частин руки виявляється в тому, що порівняно з назвою кінцівки руاка, яка стосується лише людини (у ТГЛ тваринний світ не відзначено похідних з основою рук-; це вирізняє їх із-поміж інших відсоматичних мікросистем), серед назв її анатомічних складників відбувається взаємообмін між ТГЛ людина як біологічна істота і тваринний світ: اпалец’ ‘одна з п’яти рухомих кінцевих частин кисті руки або ноги в людини’ та ‘кінцева частина лап тварин і птахів’; اн’ігот’ ‘рогове захисне покриття на кінцях пальців людини’ і ‘кіготь хижої птиці’, ‘кіготь нехижої птиці’; зафіксовано факти використання назв اк’ігт’і, пазуاри, раاпузи на позначення нігтів людини із негативною конотацією тощо; відзначено випадки номінації тією самою лексемою частини тіла в цілому та її складників: ﺍпал’чик ‘будь-який маленький палець’ і ‘мізинець’, перст ‘палець руки’ і ‘м’який кінчик пальця’ (такі самі семантичні зрушення засвідчують і соматизми руاка, ноاга та ін.).
Зв’язок із позамовною дійсністю – характерна риса лексико-семантичного рівня, який часто є визначальним для постання нових значень. Зокрема, функціональне навантаження кінцівок та їх частин зумовило використання їх назв як бази творення багатьох метрономенів: اручка ‘півмандля льону’, ‘міра лика’, ‘посудина з клепок, якою міряли зерно’, ‘один покіс трави’, ‘кількість конопель, яка береться для м’яття ногами за один раз’, ‘жменя волокна льону, конопель’, ‘жмут соломи, зв’язаний на товщому кінці, яким ушивають стріху’, пуўﺍручки ‘міра зерна – 12,5 кг’, руﺍчайка ‘міра волокна конопель чи льону’, ‘кількість конопель, яка береться для м’яття ногами за один раз’, اнаруч ‘така кількість чогось однорідного, яку можна взяти на одну руку’, ﺍлікот’ ‘старовинна міра довжини, приблизно в півметра’, ‘довжина витканого полотна, яка набивається за один раз на навій’.
Нерідко складно з’ясувати механізми появи похідних від соматизмів: наﺍперсниц’а ‘сукняна накладка на пальці ніг’, адже вона виявляє етимологічну близькість зі словом перст, що позначає ‘палець руки’; і навпаки, використання лексеми ногаاвиц’а для номінації ‘рукавиці’, тоді як інші її значення цієї лексеми (‘штанина’, ‘панчохи’, ‘спіднє’) абсолютно закономірні.
Зафіксовано випадки двоспрямованого номінаційного процесу, наприклад: голоاва ‘частина тіла людини або тварини’, ‘головка капусти’ ↔ каاпуста ‘головка капусти’, ‘голова – частина тіла’ і криاжавка ‘головка квашеної капусти’, ‘голова – частина тіла’.
Формальні похідні від соматизмів утворено різними способами – суфіксальним (ф’іﺍгурниĭ ‘статурний, той, що має струнку, гарну, пропорційно складену фігуру’), префіксальним (приاч’іл ‘вершина гори’) та префіксально-суфіксальним (اсукровица ‘жовтувата рідина, що витікає разом із кров’ю з уражених тканин тіла, сочиться з гнійних ран’); зафіксовано також композити (т’ілогاр’іĭка ‘тепла безрукавка з ватною пiдкладкою’, доўгоﺍносиĭ ‘людина з довгим носом’), кілька юкстапозитів (дурاман-голоاва ‘дурман звичайний; Datura stramonium L.’, д’ід-бороﺍд’ід ‘дідуган’, اл’іктик-боاродик ‘чорт’, اгубка-اмаĭстер ‘майстер на словах’). Серед полікомпонентних назв переважають номени за моделлю атрибутивних словосполучень (іاсусина кров, хрисاтова кров, іاвана кроў, اбожа кاр’іўц’а ‘звіробій звичайний; Hypericum perforatum L.’, украﺍйінс’к’і рукаﺍви ‘вид вишивки на рукавах жіночої сорочки’), кілька пропозитивів (боاл’ачка у голоاв’е ‘людина, в очах якої бруд, гній’, заﺍход’ат’ шاпари у اруки ‘процес охолодження рук’, взуﺍват’ на ﺍголу ﺍногу ‘взуватися на босу ногу, без онучі чи шкарпетки’).
Представлений фактичний матеріал зберігає орфографію цитованого джерела, за винятком передачі наголосу: уніфіковано наголос позначено значком “ا”. |
