СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕННЯ З ІНТЕРПЕРСОНАЛЬНИМИ ДІЄСЛОВАМИ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність наукової роботи, вказано на її зв’язок  з науковими програмами та планами, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, з’ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів і форми їх апробації, окреслено структуру дисертаційної праці.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження дієслівних предикатів інтерперсональних відношень” описано головні напрями вивчення семантичної структури речення, основні класифікації семантичних типів дієслівних предикатів, валентність як семантико-синтаксичну категорію дієслова, визначено критерії виділення інтерперсональних дієслів та їх роль у створенні  МОВ у реченні, представлено класифікацію інтерперсональних дієслів за лексико-граматичною та оцінною семантикою.

Семантична структура речення визначається як систему відношень між предикатом і його актантами, тобто відношень між процесами та їх реальними учасниками. Такі думки знаходимо в працях Н.М.Арват, В.А.Белошапкової, В.В.Богданова, В.Г.Гака, І.Р.Вихованця, Н.Л.Іваницької, С.Д.Кацнельсона, Т.П.Ломтєва, О.І.Москальської, І.П.Сусова та інших провідних вчених з досліджень семантичного синтаксису. Як першочергове завдання семантичного аналізу речення висувається виявлення актантів усіх предикатних лексем. Структурна схема речення зазвичай будується з урахуванням потенційно-сполучувальних властивостей дієслова, вжитого в ролі предиката. Таким чином, синтаксичну і семантичну структури речень характеризує дотримання правил, що визначаються валентністю дієслова, якому належить головна роль у семантико-синтаксичній організації речення. Незважаючи на те, що основні питання теорії валентності й досі залишаються дискусійними, саме завдяки їй уточнено поняття перехідності і керування, членів речення, синтаксичної обов’язковості і факультативності, розроблено принципи типології дієслів і речень, а також розв’язано проблеми більш загального порядку – досліджено співвідношення планів змісту і вираження в мові.

Семантична класифікація дієслів відношення базується на здобутках таких відомих мовознавців, як Л.Г.Бабенко, Л.В.Васильєва, І.Р.Вихованця, О.М.Вольф, Р.М.Гайсиної, В.Г.Гака, Е.В.Кузнецової, О.І.Леути, Г.О.Пірус, В.М.Русанівського, які досліджували семантичні групи дієслів відношення, стану, оцінки, мовлення, інтелектуальної дії тощо. Основними критеріями виділення групи предикатів інтерперсональних відношень стали: формальний, ситуативно обумовлений та функціонально-семантичний. Основою першого критерію є формальна відповідність висловлення реченню з його парцельованими сегментами, оскільки форма висловлення повинна співвідноситися зі змістом, що характеризується  семантичною достатністю для вираження міжособистісних відношень. Ситуативно зумовлений критерій означає співвіднесеність дієслівних предикатів з типовою ситуацією (ТС) МОВ, яка є багаторазовим відображенням у свідомості мовця фрагмента об’єктивної дійсності, що визначається мовленнєвими, емоційними, інтелектуальними, поведінковими, моторними відношеннями, установленими між людьми в процесі їх взаємодії. Семантичний критерій характеризується наявністю у значенні дієслівного предиката синсемантичного компонента „мати/виявляти певне ставлення до кого-небудь”, заданого семантикою екстралінгвістичної ситуації міжособистісних відношень.

Ситуація МОВ презентує ситуацію-відношення між суб’єктами-особами: Батько любив сина і наодинці був з ним ласкавий (А.Головко); змішану ситуацію, описувану висловленнями, які містять групу предикатів інтерперсональних відношень: Він нас вітає, робить нам кніксен та кілька компліментів (М. Хвильовий). Таким чином, ситуація інтерперсональних відношень – складний денотат. Це фрагмент об’єктивної дійсності, зафіксований у свідомості мовця, де не тільки позначається сукупність суб’єктів комунікації, але й передається координація, відношення учасників ситуації, представленої щонайменше двома особами.

Семантичний тип групи інтерперсональних дієслівних предикатів становить центральну частину пропозиції висловлень, які описують типову ситуацію МОВ. Він відображений у свідомості мовця як факт об’єктивної дійсності, що означає мовленнєві, емоційні, інтелектуальні, каузативні та рухові (моторні) взаємовідношення учасників ситуації.

Зважаючи на той факт, що в основі функціонально-семантичних груп інтерперсональних предикатів лежить категоріально-лексична семантика дієслів, які виражають міжособистісні відношення, до цієї групи правомірно віднести модусні, каузативні та дієслова переміщення.

Модусні дієслова виражають чуттєві та емоційні відчуття, інтелектуальну діяльність людини, її психічний стан. Їх семантика пов’язана з назвою діяльності, за допомогою якої фіксується факт інтелектуальної дії чи стану суб’єкта, спричиненого іншим суб’єктом, що в граматичній структурі речення залежить від правобічного валентно обов’язкового компонента. Завдяки цьому модусні дієслова мають пропозитивну семантику, оскільки об’єктну валентність заміщують переважно предикативні синтаксеми, які є валентно відкритими для субстантивів, що виконують роль суб’єктів вторинної предикації. Пропозитивна семантика модусних дієслів пов’язана з назвою діяльності, що існує незалежно від ставлення до неї суб’єкта первинної ситуації, але яка залежить від семантики цих дієслів: Була послухала тебе, коли не бачила її сліз (М.Стельмах).

За значенням виділено такі лексико-семантичні групи модусних дієслів: 1) дієслова почуттів, які виражають емоційно-оцінне ставлення одного суб’єкта до іншого (любити, поважати, зважати, ненавидіти, нехтувати, хвилюватися); 2) дієслова мовлення (казати, розповідати, переповідати, питати), 3) дієслова поведінки (вітатися, обніматися, обурюватися, цілуватися); 4) дієслова слуху (чути, вловлювати, вслухатися); 5) дієслова сприймання (відчувати, сприймати, перейматися, вловлювати, здаватися); 6) дієслова мислення  (думати, пам'ятати, згадувати, здогадуватися, вважати, знати, розуміти); 7) дієслова очікування (ждати, чекати, дожидати, дожидатися, очікувати).

Аналізовані в роботі інтерперсональні дієслова широко представлені в каузативних структурах, виражаючи каузативну ситуацію. Каузативність становить особливий спосіб відображення об’єктивної дійсності, основний зміст якої полягає в спонуканні суб’єкта до певної дії чи зміни стану об’єкта: Ничипір Сніп не дозволяв своїм хлопцям марнувати час (М.Зарудний); Ярина насилу вмовила батька розшукати Бойчука (Я.Баш).

Семантико-синтаксична структура речення, утворена за допомогою каузативних дієслів, значною мірою залежить від їх семантики, яка впливає на морфологічне вираження валентно залежних предикативних синтаксем і на семантичну організацію речення.

До інтерперсональних дієслівних предикатів (ДП) віднесено також дієслова переміщення, що виражають абстрактну семантичну категорію „характер міжсуб’єктного руху”: рухатися разом з ким-небудь, рухатися назустріч комусь, рухатися від когось, рухатися назустріч один одному, рухатися один від одного, наприклад: Він, заточуючись, іде з нею до лави, садовить Мар’яну біля себе (М.Стельмах). В елементарному простому реченні власне-локативні ДП відкривають дві позиції субстанційних синтаксем: позицію суб’єктів локативного стану і позицію локатива. Процесуально-локативні дієслова вказують на зміну стану суб’єкта і спрямування динамічних змін на іншого суб’єкта:  Стах легко підняв Оксану над ворітцями, притулив до себе (М.Стельмах).  Інтерперсональні дієслова переміщення, виступаючи в значенні „пересуватися”, вимагають двох обов’язкових суб’єктних актантів, а також локатива, що вказує напрямок руху, та інструмента (способу) переміщення, наприклад: Никифор Бичок був приставлений до перевозу. На човні переплавляв людей з одного берега на другий (Є.Гуцало). 

 Інтерперсональним дієсловам властива темпоральна ознака (ознака дуративності). Вони можуть бути: а) процесуальними: Він забігав, як мокре мишеня, дивлячись то у вікна, то посовуючи стільця, чи він ще міцно держиться, вже не словами, а жестами переконував тітку припинити лиху мову (М.Рудь);  і б) непроцесуальними: Сон років чи байдужість приспали його! – розгнівався на когось Діденко (М. Стельмах). Значення позачасовості в певному контексті мають інтерперсональні дієслова типу дружити, любити, ненавидіти, поважати, гніватися, подобатися тощо.

Найзагальніша абстрактна сема, що виражає міжособистісні відношення і передається групою предикатів „ставитися до кого-небудь”, завжди сполучається з конкретною семою у складі семеми. Тому більшість інтерперсональних ДП – це невласне релятивні лексичні одиниці, у значенні яких поєднуються два різних типи домінантних сем – відносних і невідносних. Класифікація, котра базується на інших семантичних компонентах, є допоміжною і характеризує групу предикатів інтерперсональних відношень з лексико-граматичного та аксіологічного боку, що дає змогу віднести окреслену групу дієслів до одного функціонально-семантичного класу.

За лексико-граматичною семантикою інтерперсональні дієслова поділено на дві групи: 1) дієслова, що виражають відношення без вказівки на його подальший розвиток, і 2) дієслова, які передають ситуацію МОВ у розвитку. Дієслова першої групи названо статальними (від грец. statos – нерухомий). Вони виражають внутрішній рух, буттєвість відношення зі значенням „бути в ситуації МОВ”. Другу групу ДП відносимо до акціональних (від лат. actio - дія). Вони позначають  становлення некаузованого відношення зі значенням „вступати/не вступати в ситуацію МОВ” або становлення каузативного відношення зі значенням „уводити/ввести в ситуацію МОВ”. На динаміку відношень впливає видова семантика інтерперсональних дієслів, а також їх формальні видові показники: префікс, суфікс, префікс + суфікс, що відповідає трьом способам словотвору – префіксальному, суфіксальному та префіксально-суфіксальному.

Інтерперсональні ДП типу дружити, товаришувати, любити, ненавидіти, турбуватися, піклуватися, радіти в складі аналізованих висловлень виражають значення „бути в ситуації МОВ”, наприклад: Товаришував Марко тільки з Аркадієм (О.Копиленко); Мар’яна радіє разом з Дмитром, ніяково всміхається (М.Стельмах).

Акціональні дієслова позначають динаміку МОВ і означають: а) становлення некаузованого відношення зі значенням „уступати/вступити в ситуацію МОВ” (дієслова закохатися, спрацюватися, потурбуватися, повірити, помиритися, зустрітися, пожартувати, потоваришувати, поріднитися тощо): Після вечері парубок подякував господині, попрощався з нею і Павликом і, згинаючись у дверях, вийшов на подвір’ячко (М.Стельмах); Марко, заполонений своїми мріями, тільки вислухав Антона, нічого не сказавши (Н. Рибак); б) становлення каузативного відношення зі значенням „уводити/увести в ситуацію МОВ” (дієслова нагримати, помирити, познайомити, порадити  тощо: З Кірою Вова майже посварився, і вони взаємно уникали бесід і зустрічей (О.Копиленко); Василь Іванович помирив Мотрону Іванівну з чоловіком (Ю.Яновський).

Інтерперсональні дієслова характеризуються: 1) за автономною семантикою стативності, пейоративності та комутативності. Ці значення інтерперсональних дієслів нашаровуються на денотативні семи, що мають об’єктивний зміст, зумовлений ознаками денотата, і входять до компонентного складу дієслова як автономні. Вони суттєво не змінюють денотативну семантику інтерперсональних ДП, а лише відображають суб’єктивну характеристику денотата, його емоційну оцінку. Сема статичності виражає задоволення певним процесом (дієслова набалакатися, наговоритися, назнущатися, награтися, напроситися, наобніматися, націлуватися): Степанида назнущалася з Тамари, як хотіла (О.Копиленко); Даруйте, Мар’яно, що я сам напросився до вас у гості (М.Стельмах). Сема пейоративності означає несхвальність наслідків певних міжособистісних відношень (дієслова добалакатися, догратися, додуматися, допитися, дожитися тощо): Батько з сином добалакалися до того, що геть розсварилися (К.Гордієнко); Це ж треба було додуматися таке бовкнути дівчині (М.Стельмах). Сема комітативності надає інтерперсональним ДП додаткового супровідного значення (дієслова підбадьорювати, нахвалювати, піддакувати, підігравати тощо: Мик-Мик нахвалював хлопців, а ті старалися ще дужче (А.Дімаров); Андрій Данилович піддакував Софії, намагався скерувати розмову у потрібне йому русло (П.Гуріненко);

2) за якісно-оцінною семантикою. Описуючи міжособистісні відношення, інтерперсональні ДП дають їм позитивну чи негативну оцінку. За цією ознакою їх поділено на дві групи: 1) інтерперсональні ДП позитивного ставлення та 2) інтерперсональні ДП негативного ставлення. До першої групи належать дієслова вірити, довіряти, дякувати, обожнювати, любити, піклуватися, жаліти, турбуватися, побиватися, скучити тощо. Вони виражають позитивне ставлення одного суб’єкта до іншого, при цьому завжди позитивно характеризуючи дію чи стан суб’єкта основної пропозиції незалежно від дії чи стану іншого суб’єкта, наприклад: Арсен намагався втішити, розрадити хлопця (В.Малик,); Аркадій любив Марка за його здібності, ставився до нього чутливо (О.Копиленко). Позитивне ставлення одного суб’єкта до іншого може підсилюватися прислівниками чи прикметниками з позитивними конотаціями:  Всі вже про його горе і щиро співчували йому і Гюро (В.Малик,); Вона була безмежно вдячна козакові і намагалася хоч чим-небудь допомогти в його безрадісному житті (В.Малик); Вона несподівано зупинила його ніжним доторком плеча (П.Гуріненко).

Негативне ставлення репрезентовано інтерперсональними ДП виганяти, ворогувати, глумитися, загрожувати, заздрити, зневажати, знущатися, зраджувати, насміхатися, ненавидіти, підозрювати тощо: Безперечно, Радивон загрожував найбільш Павлюкові, проте  короткі руки (К.Гордієнко); На вулиці з її убогого одягу насміхалися багатіші дівчата (М.Стельмах); Він пригрозив Гамідові кулаком (В.Малик). Негативні відношення між суб’єктами можуть передаватися також за допомогою прислівників, які надають негативного забарвлення певним діям чи процесам:  Аркадій з огидою відштовхнув Яшу і назустріч учительці (О.Копиленко, с.231); Теща й на неї дивилася чортом (А.Дімаров).

Таким чином, семантичний тип дієслівних предикатів МОВ є центральною частиною пропозиції висловлень, що описують ТС МОВ, – відображений у свідомості мовця факт об’єктивної дійсності, який репрезентує мовленнєві, емоційні, каузативні, інтелектуальні і пов’язані з переміщенням (моторні) взаємовідношення учасників ситуації. 

У другому розділі „Функціонально-семантична характеристика речень з інтерперсональними дієслівними предикатами” охарактеризовано семантико-синтаксичну структуру висловлень з інтерперсональними дієсловами, описано семантичні функції, мовне вираження суб’єкта та об’єкта, валентно пов’язаних з інтерперсональними дієсловами, способи мовного вираження емпатії в ситуаціях МОВ.

Ураховуючи семантику інтерперсональних дієслів, було виділено п’ять типових ситуацій МОВ: каузативну, інтелектуальну, мовленнєву, емотивну і моторну. Семантико-синтаксична структура речень, які презентують ці ситуації, послідовно двосуб’єктна, оскільки виділена функціонально-семантична група (ФСГ) інтерперсональних дієслів створює поліпропозитивну ситуацію, де відображаються події чи стани і виділяються учасники цих подій. Кожна з зазначених ситуацій МОВ має своє семантичне прочитання. Так, для речень, утворюваних каузативними  дієсловами (наказати, змушувати, допомагати, доручати, радити, пропонувати вмивати, одягати, нагинати, посадити, покласти, нагодувати, захопити, засмутити, звеселити, зупинити, доглядати, опікуватися тощо), характерним є значення прогнозованої дії. Головне дієслово завжди виражає активну дію свого суб’єкта, а семантика вторинної пропозиції залежить від морфологічного вираження валентно залежних синтаксем, наприклад: Ми наказали нашій бабусі зробити нам вечерю і зустріти нас на порозі своєї хати (М. Хвильовий); Василь Іванович помирив Мотрону Іванівну з чоловіком (Ю.Яновський).

Емотивна типова ситуація міжособистісних відношень репрезентує багаторазове відображення у свідомості мовця факту емоційних людських взаємозв’язків, за допомогою яких і формуються міжособистісні відношення. Центр пропозиції висловлювань, що передають емоційну типову ситуацію МОВ, становлять емотивні ДП (любити, кохати, хвилюватися, боятися, лякатися, заздрити, гніватися, гнівити, обожнювати, насміхатися, висміювати, ненавидіти, непокоїтись, турбуватися, піклуватися, пишатися, ревнувати тощо), які виражають емоційний стан суб’єкта, його становлення, емоційний вплив, вияв емоцій щодо іншої особи чи за рахунок впливу однієї особи на стан іншої тощо, наприклад: Вона злякалася, що в цьому вирі передчасно втратить Андрія і більше ніколи не побачить його (П.Загребельний); Пані трохи недолюблювала цих новоспечених фонів, вважала їх вискочками, може, це тільки й не давало розгулятися її гніву (О. Гончар).

Семантико-синтаксична структура речень з інтерперсональними дієсловами мовлення двосуб’єктна. Дієслівний предикат зі значенням спілкування вимагає двох  облігаторних актантів: того, хто передає інформацію, і того, хто її сприймає, тобто учасників мовленнєвої ситуації: Не на Вкраїні, а далеко, Аж за Уралом, за Елеком Старий недобиток варнак Мені розказував отак Про сю криницю москалеву (Т.Шевченко). Характерною ознакою цієї групи дієслів є семи агентивності та адресованості, які становлять сему персональності, що актуалізує інтерперсональне значення інформативних ДП. Дієслова мовлення містять також сему спрямованості впливу, яка маркується ідентифікаторами каузативного зв’язку: - Ви ще молокосос мене вчити! – верескнув Пряхов. – Я доповім про вас командиру полка (П.Загребельний); Уляна відраджувала матір, щоб не сватали Орини (К.Гордієнко).

Типову інтелектуальну ситуацію МОВ створюють ДП зі значенням сприйняття, відчуття, мислення, розуміння, зівставлення, вибору, психічного стану (відчувати, прислухатися, чути, бачити, усвідомлювати, розуміти, цікавити, цікавитися, думати, згадувати, пам’ятати, забувати, уявляти, слухати, перейматися, питати тощо). Речення з інтерперсональними дієсловами мислення передають інформацію про те чи інше уявлення інтелектуального потенціалу людини, а також адресоване відношення і ставлення суб’єкта думки до іншого суб’єкта. Основний зміст таких висловлень – зверненість думки суб’єкта до адресата або адресована частотність дій, узагальнена дієсловами, що виражають мисленнєві операції. Дієслова цієї ФСГ обов’язково передбачають двох учасників ситуації – суб’єкта-агенса і суб’єкта-адресата: Кажан, мабуть, уже не чекав бачити таким свого приятеля й змішався (М.Хвильовий); Ганя слухала матір (Є.Гуцало); Дівчата сприйняли Максимову появу у вагоні як закономірне явище (Л. Романчук).

Інтерперсональні предикати інтелектуальної діяльності утворюють двокомпонентні структури. Денотатом об’єкта інтелектуального процесу виступає конкретна особа, на яку поширюється відповідна дія. Семантична структура речень, утворюваних інтерперсональними предикатами інтелектуальної дії, репрезентована у вигляді відношення між двома суб’єктами – агенсом і патієнсом. Відповідні речення характеризуються номінативно-акузативною структурою. Вони формуються на базі формально виражених суб’єкта та агентивного об’єкта інтелектуальної дії, наприклад: Пронизливими очима Омелян просвічує Терентія (М.Стельмах); Одна тільки Юлька розуміла і підтримувала її (Л. Романчук).

Ситуацію, описувану реченнями, центром яких є дієслівні предикати суб’єктного переміщення, названо моторною типовою ситуацією (ТС) міжособистісних відношень. Моторна ТС МОВ становить собою багатократне відображення у свідомості мовців факту здійснення міжособистісного контакту через переміщення суб’єктів стосовно один одного: наближення до когось, віддалення від когось, відхід від когось, привезення чи відвезення когось тощо. Наприклад: З кожним кроком Череватько наближався до Софії (Л.Романчук); Та не пройшли вони і трьох кроків, як їм назустріч хтось пішов (М.Хвильовий).

Просторова семантика інтерперсональних дієслів уключає значення суб’єкта і партнера (партнерів) дії, локативний аргумент, який позначає місце знаходження, шлях руху або вихідний і кінцевий його пункти, а також інструментальний аргумент, що вказує за допомогою чого, яким способом здійснюється дія. Наприклад: Я тебе духом перехоплю човном на той бік (М.Коцюбинський).

Ураховуючи основні синтагматичні компоненти, у ДП інтерперсональних відношень виділяємо такі семантичні функції:  1) двосуб’єктні, 2) суб’єктно-об’єктні, 3) суб’єктно-об’єктно-мотивовані, 4) каузаторно-об’єктні, 5) двосуб’єктно-деліберативні, 6) суб’єктно-об’єктно-каузаторні. Залежно від другорядних синтагматичних компонентів у ДП МОВ виділяємо фактитивні, адресатні, інструментальні, мотиваційні та  локативні семантичні функції.

Ситуація МОВ, зумовлена поведінкою однієї особи стосовно іншої, формується інтерперсональними предикатами зі значенням поведінки – позитивного чи негативного ставлення однієї особи стосовно іншої. Поведінка особи чи осіб розуміється нами як сукупність учинків і дій кого-небудь, що відповідають або не відповідають усталеним нормам внутрішнього порядку. Серед функціонально-семантичного типу інтерперсональних предикатів поведінки виділяємо дев’ять груп предикатів, що виражають відношення:

1) доброзичливих стосунків між суб’єктами: Я вже й кажу йому, не бійся ти ніжності своєї і любов свою до мене не тамуй (М.Зарудний); Вони всі троє знали його, захоплювались ним, любили (О.Гончар);

2) взаємовідношень довіри між суб’єктами: Подрузі найближчій, Ганнусі з птахоферми, тільки й довірилась з листом (О.Гончар); В кожному її слові він відчував щирість, правдивість (Ю.Мушкетик); Ми з вами, Павле Оверковичу, завжди зрозуміємо один одного (П.Гуріненко);

3) подружніх, сімейних стосунків між особами: На всеїдній у неділю вона спарувалась З сліпим своїм (Т.Шевченко); Софія обняла чоловіка за плечі, притулилася щокою до грудей (Л Романчук);

4) опіки однієї особи над іншою: А коло дитини так і пада, ніби мати; В будень і в неділю Головоньку йому змиє, Й сорочечку білу Що день божий надіває (Т.Шевченко); Решетняк і Шаміль, знаючи, що мене ще не зовсім відпустило після контузії, оберігають, як можуть, мою персону, заступають від вартових(О. Гончар);

5) байдужого ставлення однієї особи до іншої:  Та Магазаник не зважав ні на її слова, ні на погляд (М.Стельмах); Янка ніскілечки не співчувала Магді і байдуже дивилася на страждання суперниці (П.Гуріненко);

6) глумливого ставлення однієї особи до іншої, унаслідок чого особа впливу зазнає знущань, принижень, пригнічень: Отаке-то на сім світі Роблять людям люди! Того в’яжуть, того ріжуть, Той сам себе губить (Т.Шевченко); А він там уже або поб’ється з кимось, або, перепитий, в грязюці валяється (О. Гончар);

7) аморальної поведінки особи, що негативно впливає на долю іншої особи: - ЇЇ коханий чоловік, її Ігор зрадив, - все ще не могла повірити Софія (Л. Романчук); - Тату, оббрехав мене хтось (О. Гончар);

8) нещирої, ворожої поведінки однієї особи (осіб) стосовно іншої: Янка ніскілечки не співчувала Магді і байдуже дивилася на страждання суперниці (П.Гуріненко);

9) неврівноваженої поведінки: Посмутнів і Данило, бо ж справді Ступач нетерпляче очікував і його помилок та й без них клював, наче кібець (М.Стельмах).

На підставі аналізу основних синтагматичних сем інтерперсональних ДП, виділено такі їх групи:

1) двосуб’єктні ДП міжособистісних відношень, у вираженні яких обидва учасники однаково активні: Та інколи Марко й Аркадій сварилися з таким запалом, що стиснуті кулаки готові були до бійки (О.Копиленко);

2) суб’єктно-об’єктні ДП МОВ виражають відношення, спрямоване від одного суб’єкта на інший, що на формально-граматичному рівні кваліфікується як об’єкт відношення: Юхим зразу ж і загадав жінці лагодити вечерю (А.Головко);

3) суб’єктно-об’єктно-мотивовані ДП інтерперсональних відношень, які виникають між суб’єктами – учасниками ситуації і мають певну мотивацію: Всюди мене радо зустрічали, бо я приносив людям пісню і веселий жарт (В.Малик); Антін був старший, тому звик ставитись до Марка зверхньо (Натан Рибак);

4) каузаторно-об’єктні ДП інтерперсональних відношень: Його ні засмутив, ні стривожив її раптовий від’їзд: був навіть радий (А. Дімаров); Андрія Даниловича вивів із задуми жіночий голос (П.Гуріненко);

5) двосуб’єктно-деліберативні ДП інтерперсональних відношень (сема делібератива вказує на зміст відношення): Сиділи вечорами з Домною Данилівною і так і сяк мудрували, план майбутньої садиби вимальовуючи (А.Дімаров); Юлька захопилася живою бесідою з Василем (Л. Романчук);

6) суб’єктно-об’єктно-каузаторні ДП інтерперсональних відношень. Суб’єкт є каузатором дій і вчинків, які складають зміст інтерперсональних відношень між суб’єктом-каузатором і каузативним суб’єктом: Відігнавши остаточно сон, Кіра взяла батька за руку і посадила на диван (О.Копиленко).

Ураховуючи другорядні семи, серед дієслівних предикатів МОВ виділено:

 1) фактитивні (дієслова об’єднуватися, гуртуватися, блокуватися, розлучатися, розпадатися тощо): Треба тісніше об’єднатися бідноті з батраками (А.Головко). Другорядна сема фактив є номінативним визначником виділених інтерперсональних дієслів: за об’єднання утворилась чи може утворитися певна група людей за спільними інтересами;

2) адресатні (дієслова звертатися, повідомляти, розповідати, шепнути тощо): Обережніше, ще під машину втрапиш! – гукнула їй Аліна назустріч, хоч дочка й не могла її почути (А. Дімаров);

3) інструментальні (дієслова переглядатися, пересміхуватися, перемовлятися, передражнювати тощо): Артем додому не забіг. Тільки шпурнув свиту через тин у двір. Та біля воріт з Остапом перемовилися (А.Головко);

4) мотиваційні (дієслова незлюбити, ненавидіти, поважати, цінувати тощо): Дівчата міркували: чи не тому Тихін прихильний до Саньки, що вона його в біді рятувала (К.Гордієнко); Я ціную шляхтича по битвах та героїчних вчинках (І.Нечуй-Левицький);

5) локативні (дієслова віддалитися, носити, йти, їхати тощо): Доктора Міщенка ми, не спускаючи з плечей, цілу ніч носили з мітингу на мітинг (Ю.Смолич); Ми вже звернули були з Великого шляху на путівець (А.Головко).

Оскільки семантико-синтаксична структура речень з інтерперсональними дієсловами характеризується двосуб’єктністю, в роботі проаналізовано семантичні функції та способи вираження суб’єкта й об’єкта.

У лексико-семантичному плані суб’єкт у складі аналізованих речень може бути: агентивним: Ольга Павлівна допомогла Інесі вдягтися (Ю.Збанацький); Він тримав її в руках міцно, безцеремонно, вона й не противилась тому (Г.Тютюнник); та експерієнсивним: Як міг, я намагався втішити жінку (В.Малик); Хіба ти не догадуєшся, не бачиш, не чуєш, як я вмираю за тобою (М.Стельмах).

Аналізуючи суб’єктні позиції у пропозиції висловлень, що описують ситуацію МОВ, виділено суб’єкти мовленнєвого контакту, оцінного, емоційного та інтелектуального відношення: Хлопчаки сказали йому про Марійчине одруження (Ю.Мушкетик) – суб’єкт мовленнєвого контакту; Всі ми, Мариино Василівно, схвалюємо ваш вибір і бажаємо вам щасливої зустрічі з ним (П.Гандзюга) – суб’єкт оцінного відношення; Як я тепер ненавиділа художника! Боже мій, як я його ненавиділа (М.Хвильовий) – суб’єкт емоційного відношення; Про що думала Надійка в цю мить? Про дивні запитання Івана Поліщука й чіткі відповіді вчителя (П. Мах) – суб’єкт інтелектуального відношення.

Сема суб’єктності разом з категоріальною семою відношення в семантичному змісті ДП впливає і на конструктивно-синтаксичне функціонування інтерперсонального дієслова. Особові форми дієслова МОВ уключають до свого складу поряд із семою суб’єктності диференційовані семи адресантності, адресності і відстороненості: Арсен зловив себе на думці, що він заздрить Якубові (В.Малик) – особова форма інтерперсонального предиката заздрить означає адресність. Диференційована сема адресантності ДП  МОВ впливає на вибір дієсловом форми третьої особи однини; Арсен переконався, що Момчил і його друзі не затівають проти них нічого злого (В.Малик) –  диференційована сема відстороненості в семантиці інтерперсонального предиката не затівають, прогнозує форму третьої особи множини; Даремно ти вступаєшся за нього, ефенді (В.Малик) – диференційована сема адресатності визначає формоутворення інтерперсонального дієслова вступаєшся, а саме: форму другої особи однини.

Серед семантичних функцій антропоморфного об’єкта у висловленнях, що передають типову ситуацію МОВ,  виділено: пацієнтив – характеризує семантику аргумента-істоти як об’єкта відношення: Ну, а мама, звичайно, лежала на ліжку в сусідній кімнаті, слухала все це і сердилася на тата (С.Зорян); перцептив – описує семантику аргумента-істоти, що є об’єктом фізіологічного або психічного стану: Тоня, оця вертуха, оця смаглявка, це вона була й тут причинницею духовних його розбентежень, вона виповнила його новим, ні з чим не зрівнянним почуттям  (О.Гончар); медіатив – кваліфікує об’єктний суб’єкт як засіб: Він нагло скористався нею, її довірою, її коханням (Л.Романчук); ономасиатив – характеризує семантему аргумента як ім’я, назву, прізвисько: Я назвала сина Арсенчиком, на честь діда (Л.Романчук); результатив – описує семантику об’єкта, що є результатом дії ДП МОВ: Після другої пречистої Карпо повінчався  з Мотрею (І.Нечуй-Левицький).

На основі поданого аналізу доходимо висновку, що способи вираження об’єкта подібні до способів вираження суб’єкта, різняться вони тільки функціонально й позиційно. Об’єкт у висловленнях, що передають ситуацію МОВ, – це конкретна особа, з якою пов’язане певне ставлення суб’єкта.

Дослідження парадигматики та синтагматики ДП інтерперсональних відношень свідчать про наявність емпатії в аналізованих висловленнях. Термін емпатія означає ідентифікацію мовця з учасником чи об’єктом повідомлюваного, виклад інформації з певної точки зору. Емпатія може варіюватися від об’єктивного викладу інформації (нуля) до абсолютного співпадання точок зору мовця й учасника комунікативної ситуації: Години зо дві надзвичайні події обговорювалися і пересуджувалися в родинному колі (Ю.Смолич) – емпатія нульова; Хто дійсно співчував Орині, так це дід Савка (К.Гордієнко)  – ідентифікація з Ориною;

Здатність людини  сприймати навколишню дійсність з точки зору іншої людини  впливає на вибір мовних засобів. У зв’язку з цим у роботі виділено такі мовні засоби вираження емпатії 1) сукупний суб’єкт, виражений іменниковими відмінковими формами: Надумали ми з друзями втекти  в степи (В.Малик); 2) суб’єкт, виражений зворотним займенником себе: Вона мене до себе жити кличе (Леся Українка); 3); суб’єкт, виражений присвійним займенники: Кожний з батьків учнів старших класів мав підстави підозрівати свого сина (Ю.Смолич); 4) порядок слів у реченні: Андрій здоровкається з Варварою (М.Хвильовий) – ідентифікація з Андрієм, а не з Варварою; 5) вираження суб’єкта чи об’єкта МОВ іменником власної назви: Миколу взяла досада, що мати хвалить Варку, а не ту дівчину, що недавно брала воду у березі (І.Нечуй-Левицький).

Явище емпатії безпосередньо пов’язане з особистістю, особистісними контактами, з проблемами мовленнєвої діяльності, з перспективою розгортання комунікативного синтаксису.