СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ, СТИЛІСТИЧНІ ТА ТЕКСТОВІ ФУНКЦІЇ ЕПІТЕТА В ІСТОРИЧНОМУ РОМАНІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.)

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його мету й конкретні завдання, визначено новизну, теоретичне й практичне значення виконаної роботи, названо методи, за допомогою яких здійснюється в дисертації лінгвостилістичний аналіз.

Розділ 1. «Теоретичні аспекти вивчення епітета в художньо-історичних текстах» складається з чотирьох підрозділів, у яких висвітлено такі питання: епітет як поліфункціональний елемент художньо-історичних текстів; місце епітета в системі тропів; вивчення епітета в українській лінгвостилістиці (праці Л. Булаховського, І. Білодіда, І. Грицютенка, В. Ващенка, В. Русанівського, Л. Лисиченко, В. Чабаненка, Л. Рожило, С. Єрмоленко, Л. Мацько, І. Качуровського, Л. Пустовіт, Н. Сологуб, А. Мойсієнка, В. Жайворонка, Л. Савченко, Л. Ставицької, О. Сидоренко та ін.) ; принципи класифікації епітетів; метод польового структурування ЕС.

Специфіка художньо-історичного твору полягає у використанні історизмів та архаїзмів, що розкривають «перед читачем часову глибину художнього слова. Йдеться не тільки про давні реалії, зафіксовані в певних найменуваннях, а й про створення загального мовного колориту давньої епохи через вживання відповідних зворотів, сполучників, добір синонімів із старокнижної мови тощо» (С. Я. Єрмоленко. Нариси з української словесності. − 1998). Зауважимо, що статус історизмів і архаїзмів у лексикографічних працях і в художньо-історичних текстах не однаковий. Загальномовний словник не може оминати лексику, яка вийшла з активного вжитку, проте використовується як засіб стилізації в художніх текстах (Любов Струганець. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ ст. − 2002). Значна роль у стилізації історичної доби належить стереотипним епітетним словосполученням.

Епітет − традиційний засіб, який найвиразніше передає особливості жанру, індивідуального стилю письменника, характеризує стиль літературного напрямку та художньої мови відповідного періоду.

Досліджувана система епітетів поглиблює уявлення про національно-історичну мовну картину світу, особливості її репрезентації в індивідуальній мовотворчості. Історичні романи актуалізують стереотипні ЕС, прагматично-оцінний зміст яких пов’язаний із сприйманням історичної доби Козаччини.

Метод польового структурування епітетних словосполучень у текстах історичних романів спирається на загальноприйнятий метод вивчення лексико-семантичних полів у сучасній літературній мові. Функціональна спрямованість епітета дає підставу вважати синонімічними поняття лексико-семантичного і функціонально-семантичного поля. Останнє, з одного боку, конкретніше, оскільки проектується на текст і відображає зв’язки мовної семантики з конкретними денотатами, а з другого – загальніше, тому що об’єднує концептуальний, семантичний і асоціативний підходи до виокремлення мега-, макро- і мікрополів. Отже, мегаполе ЕС «Козаччина» – складна системно-структурна одиниця концептуально-текстового рівня, репрезентована означальними словосполученнями, що об’єднуються в конкретні макро- і мікрополя.