Наукові основи регіонального еколого-природоохоронного картографування

Короткий зміст

У першому розділі дисертаційного дослідження, «Теоретична концепція системного регіонального еколого-природоохоронного картографування», викладено сутність системного еколого-природоохоронного кар­тографування (ЕПК), його ознаки і напрямки реалізації, уявлення про об’єкт, цілі і методи. На основі аналізу вітчизняної і зарубіжної літератури з питань теорії екологічно орієнтованих напрямків тематичної картографії визначено об’єктно-предметну область еколого-природоохоронних досліджень, а відповідно і картографування. Напрямок тематичної картографії, який у 60-х роках минулого століття зародився на терені картографування охорони природи, уже у 80-х - 90-х – розділився на значну кількість напрямів, у залежності від особливостей об’єкта дослідження (В.А. Барановський, В.І. Блануца, Т.В. Верещака, О.Г. Ісаченко, Б.І. Кочуров, Л.Г. Руденко, А.В. Симонов, С.А. Сладкопєвцев, В.І. Стурман, В.А. Пересадько, А.М. Байназаров, В.С. Тікунов та ін.). Практично всі вчені, які досліджували дану тематику, сходяться на спорідненості екологічного і природоохоронного картографування, на необхідності проведення природоохоронної діяльності лише на основі детального вивчення, а відповідно, і картографування екологічних проблем і ситуацій. Це дало змогу визначити місце ЕПК у системі екологічно орієнтованих напрямків тематичного картографування (рис. 1), а ретроспективний аналіз поглядів на його сутність і особливості дозволив визначити еколого-природоохоронне картографування, як систему дослідження картографічними засобами екологічних проблем і шляхів їх вирішення.