МЕТОДИКА СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОЇ ОЦІНКИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНУ

Короткий зміст

Перший розділ «Теоретико-наукові основи суспільно-географічного дослідження якості життя сільського населення регіону» присвячений ретроспективному аналізу зародження та еволюції міждисциплінарної категорії якості життя населення в межах різних наук, у т.ч. у географії, систематизований досвід міжнародних методик оцінки якості життя населення та рівня людського розвитку, а також методичні особливості сучасних регіональних досліджень категорії на пострадянському просторі. Розкрито питання якості життя сільського населення як об’єкту суспільної географії, аналізується його зміст, структура, принципи дослідження у суспільній географії, обґрунтовується місце категорії серед суміжних і близьких за змістом понять, формулюються засади використання двох методик об’єктивно-суб’єктивної оцінки ЯЖСН на мікро- та мезорегіональному ієрархічних рівнях.

Виникнення і становлення категорії якості життя населення у економічній та соціологічній літературі пов’язано із розвитком теорії економічного благополуччя, яке описувалося як рівень задоволення матеріальних потреб суспільства. Категорія якості життя сільського населення є міждисциплінарною. Представники різних наук структурували поняття якості життя відповідно до методології власної науки, включаючи до аналізу найбільш цікаві для себе та актуальні у певний період аспекти. При цьому проблематика якості життя розвивалася по-різному в двох політичних й ідеологічних середовищах – радянському і західному. У західній науковій думці чітко виділяються такі напрямки оцінки, які покликані оцінити рівень задоволення різноманітних потреб через використання об’єктивних та суб’єктивних індикаторів. В радянській науці концепція якості життя населення з різних, у т.ч. ідеологічних, причин, не знайшла свого місця, хоча її зміст частково відтворювався при розробці теорії образу (Новосибірська школа на чолі із Т.І.Заславською), способу та умов життя (зрозуміло, “соціалістичного”).

Розробка концепції якості життя сільського населення регіону в суспільній географії пов’язана зі становленням гуманістичного напряму і зайняття ним статусу одного з інтелектуально впливових напрямів цієї науки, що відноситься до 1960-70-х років. Гуманізація географії полягає в її акцентуванні на вирішенні проблем, які мають життєво важливе для людини значення. Однією з найвідоміших шкіл, яка поклала початок дослідженню впливу географічного середовища на різні види життєдіяльності населення була французька школа географії людини (geographie humaine, приблизно – географія людини) кінця ХІХ – початку ХХ ст. Головним завданням geographie humaine було виявити та описати вплив довкілля, особливо сільської місцевості, на почуття і стиль життя людини, а центральною концепцією була «genre de vie» («жанр де ві» приблизно – стиль життя). Під ним мається на увазі інтегральний результат фізико-географічних, історичних та соціокультурних впливів на відношення людини з її безпосереднім оточенням. Значним доробком в галузі дослідження людини є поведінкова (біхевіоральна) географія, в рамках якої сформувались передумови для формування концепції суб’єктивної якості життя населення, з нею тісно сплітається інвайронментальна психологія чи геопсихологія. В рамках радикальної географії акцент робився на вирішенні найгостріших соціальних проблем та несправедливостей. Найбільш яскраво представлене використання концепції якості життя в роботах геоурбаністів як західної, так і вітчизняної науки. В 1970 – і роки, в Україні склалася школа якості життя в районному плануванні, містобудуванні та географії міст. У розробках планувальників на протязі багатьох років використовувалися поняття якості та комфортабельності житла.

Важливим кроком в еволюції концепції якості життя населення було дослідження умов та способу життя населення сільської місцевості. Важливим доробком в дослідженні сільського населення була балтійська школа: Р.К.Мялло, С.Я.Ниммік та ін. Серед російських вчених вперше цілісне уявлення про розвиток сільських поселень різних рангів, спосіб та умови життя сільського населення дав О.І.Алексєєв. В Україні умови життя сільського населення вивчали А.Г.Гольцов, Г.В.Балабанов. Важливий внесок в дослідження параметрів якості життя населення в радянській соціально-економічній географії внесли вчені, що вивчали географію сфери обслуговування: Л.А.Меркушева, Б.Б.Родоман, О.А.Ткаченко, Г.М.Рогожин, В.М.Юрківський, О.О.Любіцева та ін.

Розкривається сутність категорії якості життя сільського населення як об’єкту суспільно-географічного дослідження, унікальність якого полягає в тому, що він відкриває нові можливості для розробки концепції ЯЖСН через встановлення взаємозв’язків природи, суспільства (сільське населення) і господарства та їх територіальна організація на різних ієрархічних рівнях (мікро-, мезорегіональному), керуючись формулою:

(Природа + Населення + Господарство)*Простір

Концептуально-понятійний апарат дозволив уточнити місце якості життя сільського населення серед близьких за змістом категорій та дозволило визначити її в якості більш широкої суспільно-географічного поняття у порівнянні з близькими за змістом категоріями образ, рівень, добробут, благополуччя, умови життя, спосіб, стандарт, стиль та комфортність життя (рис. 1).

У другому розділі «Методологія та методика суспільно-географічної оцінки якості життя сільського населення регіону» відображені основні особливості та суспільно-географічні принципи дослідження і методики оцінки якості життя сільського населення регіону. При суспільно-географічному дослідженні якість життя виступає сукупністю різноманітних умов життєдіяльності зі специфічною для селян системою ведення господарства, відтворенням населення, житлово-комунальними та іншими умовами, формуванням сільського способу життя (рис.2.)

Аналізуючи основні види життєдіяльності населення сільської місцевості, необхідно відмітити певну специфіку, що відрізняє їх від способу життя міського населення. Визначальною детермінантою життєдіяльності сільського населення є природно-ресурсне середовище, адже воно більшою мірою залежить від впливу природних факторів аніж міське, географічне положення визначає специфіку природно-ресурсної бази, зумовлює формування типів поселень та особливості розселення. Трудове життя пов’язане з сільськогосподарською діяльністю та іншими руральними видами господарства і формує свою систему потреб індивіда та можливості їх задоволення. Відсутність на сільських територіях водопостачання, каналізації, газопроводу та інших комунальних зручностей формує «негативний імідж» сільських територій. Праця на присадибних та садово-городніх ділянках, сьогодні займає важливе місце в життєдіяльності сільського населення, в ній беруть участь, за підрахунками фахівців, понад 80 відсотків всіх сімей.