РИТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОСОДІЇ НІМЕЦЬКОМОВНОЇ ПРОПОВІДІ (експериментально-фонетичне дослідження)

Короткий зміст

Розділ 1. "Риторика та її просодична реалізація у мовленні". Риторика – найбільш розроблена складова науки про мовленнєвий вплив – вміння правильно поєднувати різноманітні мовленнєві засоби залежно від співрозмовника і ситуації спілкування для досягнення найбільшого ефекту (Л. А. Кисельова, A. Müller, P. I. Rosental). Риторика розрізняє такі поняття як переконання і вмовляння. Під час переконання система установок слухача залишається пасивною під емоційним тиском та сугестією, коли його рефлекторно спонукають до певних дій (М. І. Панов). У процесі вмовляння справляють вплив раціональні, емоційні та волюнтативні сили (С. І. Hovland). При структурному підході обидва комунікативні процеси спрямовані на зміни, які можуть мати три ступені вияву (Т. М. Надєїна, В. Ф. Петренко, Є. Ф. Тарасов): короткострокова зміна думки або точки зору; довгострокова зміна ставлення або настанов щодо чогось; довгострокова зміна поведінки людини. Поняття мовленнєвого впливу на  реципієнта розглядається також у теорії мовленнєвих актів, до якої належить комплекс питань, пов’язаних із суб’єктом – мовцем; адресатом, їхньою взаємодією в  комунікації та ситуації спілкування (М. Л. Макаров). Мовленнєвий вплив проявляється у регуляції поведінки реципієнта, в розширенні поінформованості, змінах його емоційного стану; у поглядах та  оцінках отриманої інформації, в естетичному ефекті тощо (З. Вендлер, І. М. Кобозєва). Існують різні точки зору стосовно перлокутивного акту: одні дослідники розглядають його у структурі мовлення і позначають результатом мовленнєвого впливу, якого мовець досягає інтенційно, вже досягнувши локутивного акту, що зіставляє висловлювання з  дійсністю, та ілокутивного ефекту, який означає втілення у висловлюванні, породжуваному у ході мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості (М.  Л.  Макаров, K. Bach). Інші вчені аналізують перлокуцію або перлокутивний вплив з позицій слухача (В. М. Набієва, K. R. Wagner). Перлокуція характеризується певною відносністю та залежністю від широкого контексту, тому що вона ширша від ілокуції й зумовлена, передусім, прагматичним контекстом (Дж. Серль).

Лінгвістичні праці описують актуалізацію мовленнєвого впливу з погляду вживання лексичних засобів та ефективних риторичних прийомів (І. М. Кобозєва, Дж. Л. Остин), не приділяючи уваги впливу просодії, яка може бути визначальною для усного мовлення. Механізм здійснення впливу на адресата внаслідок специфічного застосування просодичних компонентів та їхньої взаємодії в організації усного тексту, а також реакції реципієнтів на прослухану промову досліджується лише у вигляді порад щодо правильної побудови успішної промови і рекомендацій стосовно ефективного використання голосу (Л. Браун, В.  Сергеєчева, П. Сопер, Ж.  Данкел, Е. Парнхем). Вплив просодичних характеристик на адресата експліцитно розкривається у дослідженнях, що  спираються на модель вірогідного впливу (J. Cacioppo, R. Petty), у якій виділяють два шляхи впливу: центральний (вплив аргументативних засобів) та  периферійний (вплив допоміжних засобів, наприклад, музика, візуальні і  невербальні чинники). Отримані результати свідчать про те, що саме периферійні стимули, до яких належать і просодичні параметри, призводять до  перлокутивного успіху (J. Burgoon, S. Chaiken, C. Gelinas-Chebat).

Перлокутивний чинник відіграє значну роль під час проголошення проповіді – морально-повчального мовлення, спрямованого на те, щоб парафіянин не тільки прослухав, але й захопився змістом почутого, залишився під його впливом, з бажанням знову й знову приходити на службу до церкви та пристосовувати принципи і заповіді, закладені в сакральному тексті, до свого життя. Проповідь втілює закличну, стверджуючу та пояснювальну стратегії релігійного дискурсу (В. І. Карасик) і складається з декількох композиційних блоків: вступу, основної та заключної частин (Є. І. Власова, Н. Ю. Івойлова). Основною метою християнської проповіді є переконання реципієнта в  необхідності дотримання норм та правил життя, згаданих у проповіді, та  формування у нього певної поведінкової реакції. Оскільки проповідь належить до текстів масової культури, їй притаманна емоційність як засіб посилення прагматичного впливу тексту на слухачів (В. М. Набієва, Д. Степаненко). Проповідник направляє служіння відповідно до проблем людей, здійснюючи психологічний мовленнєвий вплив на адресата, використовуючи лексико­семантичні, синтаксичні та фонетичні засоби, а також різноманітні стилістичні прийоми (П. В. Зернецький).

На фонетичному рівні переконання слухача в істинності положень, викладених у проповіді, актуалізується за допомогою перлокутивної функції інтонації, яка охоплює кілька функцій: 1) апелятивну функцію, яка спрямована на привертання уваги, встановлення контакту з адресатом і зацікавленість змістом тексту (Т. М. Надєїна); 2) емоційну функцію, що відображає загальний фон, який впливає на стан і настрій адресата (А. А. Калита); 3) естетичну (стилістичну) функцію інтонації, яка реалізується на етапі утримання уваги за допомогою мелодики, просодичного тембру та ритму (Н. В. Черемисіна); 4) експресивну функцію, що пов’язує своєрідне емоційно-експресивне та стильове забарвлення з  певним тональним рівнем (Л. В. Златоустова, Н. Д. Свєтозарова).

Розділ 2. "Методика дослідження просодичної організації німецькомовної проповіді". Експеримент, спрямований на опис просодичної організації усного тексту проповіді з метою здійснення перлокутивного впливу, проводився за комплексною програмою і методикою дослідження.

Програма експериментального дослідження передбачала підбір експериментального матеріалу; аудитивний аналіз фрагментів проповідей аудиторами-фонетистами; перцептивний аналіз фрагментів проповідей аудиторами-інформантами; акустичний аналіз просодичних характеристик проповіді та статистичне опрацювання отриманих результатів експерименту.

Для розв’язання завдань експерименту та проведення першого етапу аудитивного аналізу було відібрано 6 фрагментів експериментального матеріалу з яскраво вираженою просодикою, які дорівнюють 80 хвилинам запису озвученого тексту. Решту проповідей аудитори-фонетисти оцінили як монотонні і невиразні, позбавлені прагматичного спрямування, тому їх було вилучено з подальшого розгляду. Для дослідження впливу просодичних компонентів (мелодики, акцентуації, паузації, ритму та темпу) фрагменти проповіді було записано  німецькими інтонологами у фонетичній лабораторії Інституту мови та лінгвістики при університеті імені В. фон Гумбольдта (м. Берлін) зі зміненою інтонацією з  метою порівняння реакції реципієнтів на проповідь-оригінал з яскраво вираженою просодикою і модифікований фрагмент, що має монотонний характер.

Слуховий аналіз фрагментів проповідей проводився сімома аудиторами­фонетистами – аспірантами та викладачами Київського національного лінгвістичного університету, а також викладачами фонетики і аспірантами Інституту німецької мови та лінгвістики при університеті ім. В. фон Гумбольдта, (м. Берлін), віком від 25 до 45 років, які мають досвід проведення фонетичного аналізу. Базовою ритміко-інтонаційною одиницею слугувала ритмогрупа (фонетичне слово, ФС), яка виступає основним будівельним матеріалом висловлення. Аудитивне оцінювання включало сегментацію мовлення на ритмогрупи, визначення структурної класифікації і складу ритмогруп, руху мелодійного рисунку, акцентного виділення та градації наголошеності складів, встановлення пауз та їхньої тривалості, а також аналіз ритмічної організації проповіді. Слуховий аналіз дозволив виявити відмінності у просодичній організації проповіді та визначити, які саме просодичні характеристики справляють найбільший перлокутивний ефект на слухача німецькомовної релігійної промови.

Для чистоти експерименту респондентів було поділено на дві цільові групи: німецькомовних прихожан і неприхожан за принципом наявності/відсутності досвіду регулярного сприйняття проповідей. Під час проведення перцептивного аналізу респонденти прослуховують фрагменти проповіді, записують асоціації, які  виникли у них під час сприйняття проповіді. На основі даних про отримані асоціації та враження робиться висновок про наявність того чи іншого конотативного значення, яке класифікується за певними категоріями, набір яких  ієрархічно впорядкований, і складає категоріальну структуру індивідуальної свідомості (Т. М. Надєїна, В. Ф. Петренко). Операційним аналогом категоріальної структури є суб’єктивний семантичний простір (С. Осгуд). Метод семантичного диференціалу надає можливість віднайти систему латентних чинників, у  межах  яких респондент оцінює об’єкти, що тестуються за семибальними шкалами, полюси яких задаються за допомогою антонімів (С. Осгуд, Дж. Снайдер). Респондент здатен оцінити об’єкт, проектуючи інтенсивність внутрішнього переживання з приводу почутого на задану оцінну шкалу. Поділки  шкали фіксують різний ступінь зафіксованої якості об’єкта, наприклад,    поділка –3 для шкали "активність   /   пасивність" означає, що   прослуханий текст   викликає в адресата відчуття повної пасивності, відповідно +3 – надзвичайної активності. Шкали зі схожими ознаками об’єднуються у незалежні  чинники, що утворюють семантичний простір, побудований на основі загальної матриці даних, а саме, на відповідях усіх респондентів за двома типами експериментальних стимулів: контрольного та  модифікованого текстів проповіді. За допомогою методу семантичного диференціалу можна оцінити відмінності у сприйнятті адресатом двох фрагментів  проповіді з різною просодичною організацію, а також визначити, які  зміни відбуваються у семантичному просторі реципієнта під час сприйняття усного тексту.

Експериментальний матеріал, складений на основі слухового аналізу та  зафіксований в аудіозаписі, підлягав акустичному аналізу. Зареєстрований мовленнєвий фрагмент проповіді розбивався на сегменти з подальшим вимірюванням і реєстрацією таких акустичних параметрів: частоти основного тону (ЧОТ), інтенсивності та тривалості. Відповідно до специфіки дослідження враховувався той факт, що перлокутивний ефект може найбільш адекватно визначатися на декількох послідовно розташованих одиницях експериментального матеріалу (ритмогрупах). Обробка даних спектрограм здійснювалась та інтерпретувалась відповідно до відомих рекомендацій та методик (А. А. Калита, О. І. Стеріополо). Для проведення акустичного аналізу застосовувалися комп’ютерні програми Speech Analyzer Version 1.5, Nero Wave Editor Version 1.0, Praat Version 4.3.37.

Статистичне опрацювання отриманих результатів експерименту виконувалася з метою визначення частотності міжнаголошених інтервалів у досліджуваному матеріалі та підрахунку рівномірності розподілу наголошених і ненаголошених складів у фрагментах німецькомовних проповідей (Е. С. Бондаренко, В. І. Перебийніс, О. І. Стеріополо).

Розділ 3. "Просодія німецькомовної проповіді у риторичному контексті". Результати слухового аналізу дозволяють стверджувати, що реалізація просодичних компонентів у контрольному та модифікованому фрагментах проповіді є різною. Вступ, основна та заключна частини мають різні прагматичні завдання (А. С. Жаловага, П. В. Зернецький, М. Красніков) та по-різному впливають на слухача, викликаючи в нього напружений та збуджений стан, коли  мовець закликає прихожан до певних дій, до практичного виконання Слова Божого; заспокоюють прихожан, наближаючи їх до Бога, спонукають відчути благоговіння перед Богом, морально повчають слухачів проповіді тощо  (Є.  І.  Власова).

Вихідний та модифікований фрагменти проповіді характеризуються певними особливостями. Текст-"оригінал" відрізняється яскравістю, емоційною насиченістю та розмаїттям просодичних параметрів. Надзвичайної активності набувають модуляції тону, акцентуація, різноманітний темп, специфічна паузація. Взаємодія компонентів просодії різко збільшує кількість модифікацій основних інтонаційних характеристик: висхідного, спадного та рівного напрямків руху тонального контуру. Специфічні модифікації просодичних характеристик вносять у висловлення додаткові семантичні відтінки, що сприяють появі певного конотативного забарвлення, здійснюючи мовленнєвий вплив на адресата.

Модифікований експериментатором текст проповіді вирізняється розмитістю, невираженістю суперсегментних показників. У той час як  промовець під час реалізації вихідного фрагмента прагне до яскравого, емоційного вираження своїх думок, активно маніпулюючи мелодикою, логічними та емфатичними наголосами, мовлення адресанта модифікованого фрагмента  визначено як бліде, стандартне, інтонаційно невиразне, що викликає неприємне враження внаслідок монотонного мовлення. Адресат надає почутому свій власний особистісний смисл,  що може відрізнятися від вражень, отриманих після прослуховування вихідного фрагмента. Здійснений мовленнєвий вплив на реципієнта проявляється в   негативній оцінці реципієнтом модифікованого тексту проповіді, що  виражається  в знижених показниках за оцінними шкалами незалежних чинників семантичного простору.

Акустичний аналіз контрольних та просодично модифікованих текстів проповіді висвітлює особливості реалізації частоти основного тону, інтенсивності та тривалості у фрагментах проповіді. Комунікативно-прагматичні контрасти тексту­оригіналу відображаються у нерівномірному характері виділення ключових слів за частотою основного тону (ЧОТ), що проявляється у чергуванні її  максимального та мінімального діапазонів. Максимальне варіювання припадає на ритмогрупи кульмінаційної частини вихідного фрагмента з підвищеним емоційно-оцінним потенціалом, що пов’язано з емоційною напругою мовця. ЧОТ модифікованого тексту локалізована у вузькій зоні усередненого максимального діапазону і має знижені показники інтервалу та швидкості частоти основного тону, що підтверджує результати слухового аналізу.

Перцептивний аналіз вихідних та просодично модифікованих фрагментів проповіді дозволив визначити, що просодика тексту формує загальний емоційний настрій, викликає появу позитивних або негативних асоціацій, сприяючи появі конотативного значення, впливає на результат інтерпретації пропозиційного компонента тексту, а саме змістовного аспекту, є індикатором ілокутивної сили і  слугує вираженням різних типів прагматичних значень (Т. М. Надєїна). Респонденти оцінюють модифікований варіант тексту за чинником "оцінка" як  більш темний, неприємний, позбавлений потенціалу, неважливий, нетворчий. За чинником "активність" та "переконливість" реципієнти вважають вихідний варіант проповіді більш претензійним, цілеспрямованим, дещо напруженим, але достатньо дієвим, важливим і переконливим. У чиннику "складність" зі знаком плюс переважають якості "особистий" (у вихідному тексті), шкала "повчальний" має практично однакове навантаження, все ж аудитори­інформанти вважають модифікований фрагмент більш застарілим та незрозумілим. Що стосується чинника "стабільність", у контрольному варіанті підвищуються показники за  якостями "прямий" та "неоднозначний". У респондентів виникає відчуття дискомфорту та відсутності контакту під час прослуховування вихідного тексту проповіді, хоча вони і вважають його більш корисним і доброзичливим. Отримані результати вказують на існування відмінностей між середніми оцінками за  контрольними шкалами для вихідного та просодично модифікованого фрагментів проповіді.

Просодична організація фрагментів усного тексту проповіді характеризується складною взаємодією всіх компонентів інтонації, а саме мелодики, акцентуації, паузації, ритму та темпу, в результаті чого здійснюється перлокутивний ефект на слухача. Серед особливостей модифікацій просодичних компонентів, що впливають на досягнення перлокутивного ефекту, можна назвати: прискорення та уповільнення темпу; послаблення та посилення інтенсивності висловлень; частотну акцентуацію; контрастні перепади мелодійного рисунку в комунікативно-смислових частинах тексту; створення нерівномірного мелодійного контуру; оказіональне вживання психологічних пауз.

Різне сегментування тексту мовцями залежить від комунікативного навантаження висловлення, а також від ступеня апелятивності тексту – спонукання реципієнта до певних дій. Виділені ритмогрупи (фонетичні слова) підкреслюють значущість конкретного компонента фрази. Кількість ФС   збільшується у тексті, що характеризується більшим ступенем впливу на  адресата. Таке явище пояснюється тим, що мовець намагається переконати слухача в  правильності своїх аргументів, просодично виділяючи ритмогрупи, важливі з  точки зору вирішення комунікативного завдання.

Стабільним показником виділення кульмінаційних позицій у тексті проповіді є: темп, акцентуація, тоді як мелодійний компонент та паузація варіюють від проповіді до проповіді. Так, кульмінація проповіді „Sei das Salz in  der Suppe deines Nachba “ відзначається всіма трьома просодичними компонентами, а у фрагменті проповіді „Die Genialität des Evangeliums“ індикатором сильних позицій виступає лише уповільнений темп у порівнянні з  загальним темпом цілого тексту.

Варіативність тональних рівнів є ефективним просодичним засобом та  дієвим чинником мовленнєвого впливу. Крім того, коливання тональних контурів слугують не лише важливим елементом під час сприйняття та розуміння тексту, а й привертають увагу реципієнта. Спадний або навіть висхідно­спадний тон викликає довіру адресата і його переконання в істинності положень, що обговорюються, стратегічно надаючи йому відповіді на актуальні питання у  проповіді. Натомість, висхідні тони слугують для того, щоб привернути увагу слухача й долучити його до активного прихованого діалогу.

Серед численних особливостей реалізації мелодійних моделей встановлено так звану дзеркальну симетрію у просодичній організації суміжних ритмогруп, що викликало певний перлокутивний ефект, наприклад: