МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ПОРТРЕТА ПЕРСОНАЖА В ІСПАНСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ XIX-XX СТОЛІТЬ : Лингвостилистические особенности создания портрета персонажа в испанских художественной литературе XIX-XX ВЕКОВ

Короткий зміст

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження словесного портрета в художньому творі”. У лінгвістичній літературі поняття “портрет персонажа” розглядається у таких основних аспектах: опис зовнішності (обличчя, фігури, одягу); опис кінетичних характеристик (жестів, міміки, постав); опис мовлення (тембру голосу, манери говоріння); опис рис характеру, інтелекту, динаміки думок, почуттів, вчинків та переживань; опис предметів, що оточують персонажа, а також опис його соціального стану (М.І.Андронікова, В.С.Барахов, Б.Є.Галанов, А.І.Домашнєв, Л.Б.Нікітіна, М.І.Уртмінцева, Iriarte Lуpez). У роботі поняття “портрет” тлумачиться як художній образ, репрезентований в описах зовнішності персонажа, його внутрішнього світу, а також невербальної поведінки.

Портрет як образ людини широко представлений не лише в літературі, але й в інших видах мистецтва, зокрема у живописі, який і здійснив безпосередній вплив на розвиток словесного портрета. Саме в історії живописного та літературного портретів простежується еволюція форм художньої свідомості. З одного боку, така еволюція пов′язана з розподілом функцій між різними видами мистецтва, з іншого – вона відображає тенденції до синтезу літератури та живопису, зумовленого їх спорідненою природою. В історії естетики зафіксовано численні докази використання досвіду пластичних мистецтв в осмисленні художньої образності. Аналогія між літературним портретом з живописним дозволяє пояснити його художню природу засобами іншого мистецтва. Основною метою як письменника, так і живописця є створення художнього образу, за яким стоїть світ окремої особистості, її життя, її біографія, описані крізь призму індивідуального сприйняття художника. Найсуттєвіша різниця полягає в тому, що портрет в живописі – це жанр, а в літературі – елемент структури художнього твору.

Словесний портрет як різновид композиційно-мовленнєвої форми “опис” (М.П.Брандес, О.Н.Гришина, С.Н.Плотнікова) нарівні з описом інтер'єру відіграє значну роль у сюжетно-композиційній побудові художнього твору (О.С.Горшенєва). Через словесний портрет з опорою на розмаїття мовних засобів здійснюється як художнє пізнання людини в цілому, так і самопізнання митця слова – творця портрета. Письменник через портретний опис досягає зображення героя, висловлюючи своє ставлення до нього на основі позитивних та негативних оцінок, за допомогою яких здійснюється передбачений вплив на читача. Таким чином, портрет літературного персонажа реалізує два завдання одночасно: здійснює функцію представлення персонажа і відображає авторське ставлення до нього,
в іншій термінології – авторську модальність (І.Р.Гальперін).

У дисертації портрет персонажа розглядається в рамках проблеми формування художнього образу. Художній образ в літературному тексті трактується як мовленнєва система, в якій мовні одиниці об'єднані своїми додатковими смислами і характеризують особистість персонажа. Визначальне місце у створенні художнього образу посідають мовні одиниці, які, крім свого прямого значення, несуть додаткову інформацію про національність, професію, культурний рівень персонажа (Н.А.Рудяков).

Залежно від того, чи є лексичні одиниці на позначення якостей людини відображенням оцінних стереотипів, прийнятих в певному суспільстві, чи їх наявність у тексті викликана індивідуально-авторськими особливостями сприйняття образу людини (О.М.Вольф, Н.Д.Арутюнова), лексичні одиниці в нашій дисертації розмежовано на два підтипи:

1) оцінні лексичні одиниці, які мають культурологічну значимість та відбивають досвід, матеріальну і духовну культуру, історичні традиції певного народу, а також його уявлення про зовнішні прикмети та внутрішні риси інших націй. Наприклад, Вісенте Бласко Ібанєс у творі “Los cuatro jinetes de Apocalipsis” описує зовнішність іноземки таким чином: Era una alemana a la mode a, que no reconocнa otro defecto en su paнs que la pesadez de sus mujeres, combatiendo en su persona este peligro nacional (V.Blasco Ibбсez).

Сучасна німкеня (una alemana a la mode a) зображається як угодована особа, яка бореться з цією фізичною вадою (que no reconocнa otro defecto en su paнs que la pesadez de sus mujeres), властивою, зі слів оповідача, “слабкій половині” її нації (combatiendo en su persona este peligro nacional). У цьому разі має місце гіперболізація, завдяки якій письменник свідомо перебільшує особливості фігури німецьких жінок з метою стилістичного увиразнення створюваного ним образу жіночої половини німецькоі нації взагалі та окремої сучасної жінки родом із Німеччини зокрема. Такий портретний опис набуває сатиричного забарвлення;

2) оцінні лексичні одиниці, які мають естетичну значимість та містять ознаку “хороший / поганий” в плані естетичного враження, привабливості. Так, краса людини у багатьох народів уважається силою, яка зачаровує. Тому лексичні одиниці, що мають позитивну емоційну оцінку зі значенням прекрасного в плані зовнішності, поза співвіднесенням фізичних даних із внутрішнім, духовним світом персонажа, притаманні творам багатьох письменників. Привабливість дійової особи у творі “La hija del canнbal” іспанської письменниці Р.Монтеро описується у такому прикладі: Adriбn era peligroso porque era atractivo (R.Montero). У цьому реченні емоційно-оцінна характеристика зовнішності героя підсилюється за допомогою антитезного протиставлення: сполучення епітета peligroso (з негативною оцінною семою “небезпечний”) з епітетом atractivo, що має позитивно забарвлене
значення “привабливий”.

Залежно від складу лексики на позначення візуального образа в
художньому тексті ми орієнтуємся на такі три лексико-тематичні розряди,
виділені Г.В.Стариковою:

1. Соматична лексика. Цей розряд складають іменники, які позначають тіло людини та його частини (голова, обличчя, очі, ніс, руки тощо). Одиницею соматичної лексики є соматема (наприклад, ojos – “очі”).

2. Вестиальна лексика. До цього розряду входять іменники, які називають одяг, взуття (плаття, штани, туфлі). Одиницею вестиальної лексики є вестема (наприклад, vestido – “плаття”).

3. Кінетична лексика. До цього розряду входять лексичні одиниці, які позначають міміку, жести. Одиниця такої лексики – кінетема (fruncirse – “нахмурювати брови”, arrugarse en – “зморщуватися”).

Специфіка створення портрета персонажа в художній літературі передбачає можливість різних семантичних і структурних модифікацій. Дослідники словесного портрета пропонують такі критерії визначення способів формування портретного опису дійової особи в художньому тексті, на які ми спираємося в нашому дослідженні:

1) якщо письменник характеризує зовнішні та внутрішні якості, притаманні одному персонажу, йдеться про індивідуальний портретний опис. Якщо описуються відразу двоє чи більше героїв – перед нами груповий портрет (Т.В.Насалевич);

2) у тому разі, коли зовнішню та внутрішню характеристику персонажа подано одноразово, має місце компактний портрет. Проте, коли зображення дійової особи не є повним і автор багаторазово звертається до репрезентації персонажа у художньому творі, йдеться про розпорошений портретний опис (А.І.Домашнєв, Є.А.Гончарова, І.П.Шишкіна);

3) при зображенні незмінного зовнішнього вигляду персонажа та його внутрішнього стану протягом певного проміжку часу виокремлюємо статичний портрет, а при змалюванні мінливої поведінки дійових осіб, їх емоційних реакцій
(у вигляді жестів, посмішок тощо) на події, що відбуваються довкола – динамічний (Є.А.Гончарова). В дисертації така класифікація була деталізована, зокрема, під динамічним портретом ми також маємо на увазі описи одного й того ж персонажа, які поглиблюються з розгортанням тексту роману і приводять до трансформацій зовнішності та характеру дійової особи.

Розділ 2. “Мовностилістичні особливості створення портрета персонажа в іспанських художніх творах ХІХ століття”. Літературна творчість Іспанії
XIX століття має свої специфічні риси: набуває розквіту роман, в якому по-новому відбувається зображення людини. Саме в цей період в словесному мистецтві Іспанії портрет починає відігравати суттєву роль у структурі твору, виконуючи функцію репрезентації не лише зовнішності героя, але й основних рис його характера. Дослідження специфіки створення портрета персонажа в іспанській художній літературі XIX століття проводилось з урахуванням особливостей різних літературних течій, а саме романтизму, критичного реалізму та натуралізму.

Портрети героїнь, які є основними об′єктами зображення у текстах літератури романтизму, пронизані захопленням оповідача ідеальною жіночою вродою. В художніх творах Г.А.Беккера портрети романтичних красунь є:
1) індивідуальними – зосередженими на одній людині; 2) розпорошеними по всьому тексту, в яких найдетальніший опис дійових осіб-жінок подано на початку твору;
3) статичними в аспекті поступового, детального зображення героїнь, що не приводить до значних змін їх зовнішності, та динамічними – за наявності опису міміки, а саме, усмішки.

Репрезентація дійових осіб у творах Г.А.Беккера здійснюється на основі такої схеми: деталі обличчя + враження від зовнішності, де в якості першого складника має місце опис очей, вій та вуст, а також кольору шкіри обличчя. Як наслідок,
в центрі уваги письменника при створенні портретів дійових осіб знаходяться соматеми cabeza, ojos, labios тощо та кінетема sonrisa. Враження від зовнішності передається за допомогою оцінної лексики з позитивним значенням в плані привабливості людини, наприклад: hija tan hermosa – “така красива донька”, belleza tнpica y uniforme – “типова та одноманітна краса”.

Головними мовностилістичними засобами створення портретів персонажів
у романтичних творах є:

1) антропоморфні метафоричні порівняння, які базуються на зіставленні деталей обличчя з явищами природи, наприклад: ardiente pupila como una estrella en el cielo de una noche obscura (коли “зіниця ока, що палає”, уподібнюється “зірці на небі в темну ніч”) та з матеріалом для ліплення типу: su tez era blanca, pбlida y transparente como el alabastro de un sepulcro (коли колір шкіри – “біла, бліда та прозора” – нагадує алебастр, який використовували на могилах);

2) метонімії на позначення ступеня виразності деталей обличчя (очей та вуст) типу: ojos, rodeados de un sombrнo cerco de pestaсas negras – “очі, оточені темним кільцем чорних вій”; sus labios [...] parecнan hбbilmente revestidos de un paсo de pъrpura – її губи здавались майстерно вкритими пурпуровим сукном”, які базуються на присвоєнні одному предмету якостей іншого, з ним пов′язаного;

3) епітети на позначення розміру та стану деталей обличчя, наприклад: ojos grandes – “великі очі”, ojos ento ados – “примружені очі”, labios entreabiertos – “привідкриті губи”, а також епітети на позначення кольорів та відтінків деталей обличчя і шкіри типу: pestaсas negras – “чорні вії”, tez blanca – “світла шкіра”, garganta de nieve – “білосніжна шия”, labios rojizos – “яскраво-червоні вуста”.

Реалістичні принципи портретних описів персонажів базуються на зображенні їх індивідуалізуючих ознак. Портрети героїв у творах представника критичного реалізму Б.Переса Гальдоса є: 1) індивідуальними (типові для головних героїв); 2) розпорошеними, в яких детальний опис персонажів подано на перших сторінках твору; 3) статичними – за відсутності значних трансформацій зовнішності героїв, а також динамічними – за наявності опису міміки. В романах Б.Переса Гальдоса представлено як чоловічі, так і жіночі образи.

Для індивідуалізації портретів-чоловіків письменник застосовує переважно епітети на позначення величі, могутності як позитивних якостей людини, наприклад, complexiуn fuerte – “міцна статура”, guerrero aspecto – “войовничий вигляд”; епітети на позначення релевантних ознак деталей обличчя дійових осіб, наприклад, fresco rostro – “здорове обличчя”, semblante cаrrilleno – “повне обличчя”, антропоморфні метафори на позначення привабливості героя типу rara perfecciуn formada – “рідкісна сформована краса”; su persona bien podнa pasar por un hermoso y acabado sнmbolo – “його особа була красивим завершеним символом”.

Для індивідуалізації портретів-жінок Б.П.Гальдос залучає метафори на позначення зовнішнього вигляду людини типу una muchacha de apariencia delicada – “дівчина з хворобливою зовнішністю”, acabado tipo de la humana figura – “завершений взірець людської фігури”.

Специфічною рисою портретів персонажів у реалістичних романах Б.Переса Гальдоса “Doсa Perfecta” та “Zaragoza” є алюзивний антропонім, який потенційно містить в собі певний обсяг асоціацій з різними елементами культури (фонові знання носіїв мови та культури), що естетично, змістовно й емоційно збагачують сприйняття репрезентованої дійової особи. Залежно від інформаційної значущості антропоніма нами виокремлено різні види антропонімічних алюзій у портретних характеристиках реалістичних романів ХІХ століття:

– індивідуалізовані інтернаціональні алюзії, коли особливі прикмети нових персонажів корелюють з манерами та діями відомих літературних героїв, запозичених з прецедентних текстів (текстів-оригіналів). Так, наприклад, ім′я дона Жуана через сталі асоціації з певними вчинками, особистими якостями персонажа зберігає інформацію про чоловіка-залицяльника. Алюзивний антропонім Б.Переса Гальдоса Хуан Теноріо без спеціальних коментарів з боку автора твору активізує риси такої “оригінальної” (aquйl fue de los mбs originales) людини у наведеному портретному описі: Pero lo mбs singular en D.Juan Tafetбn era su aficiуn a las muchachas guapas. [...] habнa sido un Tenorio formidable. Oнrle contar sus conquistas era cosa de morirse de risa, porque hay Tenorios de tenorios, y aquйl fue de los mбs originales (B.Pйrez Galdуs);

– ідеалізовані національні алюзії, коли окремі прикмети персонажа поза широким контекстом культури, її конкретно-історичними особливостями важко уявити. Так, наприклад, присутність блідості була майже обов′язковою в літературних жіночих портретах ХІХ століття. Тому словесний портрет доньки доні Перфекти – Росаріто, містить алюзії на відомих персонажів новел: Enriqueta та Julia – тендітних, блідолицих, яких наслідували представниці жіночої статі епохи літературної діяльності Б.Переса Гальдоса: En su rostro fino y puro se observaba algo de la pastosidad nacarada que la mayor parte de los novelistas atribuyen a sus heroнnаs, y sin cuyo ba iz sentimental parece que ninguna Enriqueta y ninguna Julia pueden ser interesantes (B.Pйrez Galdуs).

Портрет у реалістичних творах Б.Переса Гальдоса розкриває всю повноту духовного життя людини. Романи “Doсa Perfecta” та “Zaragoza” містять багато портретних описів, у яких автор дотримується схеми-опису, що охоплює:

–    деталі обличчя + враження від зовнішності, де використовуються переважно соматеми rostro, ojos, nariz, frente, barba тощо. Характерною особливістю цих соматем є їх ужиток у атрибутивних словосполученнях як для зображення чоловічих (наприклад, la barba rubia – “руда борода”), так і жіночих образів (наприклад, negros los ojos – “чорні очі”, fina y delicada la nariz – “витончений привабливий ніс). Враження від зовнішності в досліджуваних портретних описах героїв підсилено за допомогою оцінної лексики з позитивними конотаціями типу: excelente joven – “прекрасний молодий чоловік”, doсa Perfecta era hermosa [...] conservando en su semblante rasgos de acabada belleza – “доня Перфекта була гарною, зберігаючи на своєму обличчі риси досконалої краси”;

–    внутрішній світ людини. Для таких портретних описів типовими є лексичні одиниці, які характеризують поведінку, манери, погляди, думки, переконання, смаки, захоплення, здібності та наміри персонажів. Серед образно-стилістичних засобів, які використовуються у створенні внутрішнього портрета героя, головними є метафоричні епітети типу: sus costumbres intachables, bondad pъblica, costumbres ejemplares, в яких прикметники intachables – “бездоганні”, pъblica – “відкрита”, ejemplares – “зразкові” вжиті у переносному значенні з найменуваннями абстрактних понять (costumbres – “звички” та bondad – “доброта”);

–    зовнішні обставини життя людини. Детальність словесних портретів персонажів у реалістичних романах зумовлює  використання у портретних характеристиках лексики на позначення соціальної приналежності, професійних якостей, фінансового стану, міжособистісних стосунків героїв. Наприклад:
El comercio excesivo [...], su imaginaciуn la habнan envejecido prematuramente. Sostenнa, ademбs, relaciones con excelentes damas de Madrid (B.Pйrez Galdуs).
У наведеному портретному описі міститься інформація про професійні якості головної дійової особи твору, а саме, про її надмірну відданість торгівлі, яка призвела до передчасного постаріння. Висловлення “sostenнa, ademбs, relaciones con excelentes damas de Madrid” розкриває міжособистісні стосунки поміщиці з прекрасними мадридськими дамами.

Нові образно-стилістичні засоби вносять в систему портретної характеристики персонажів представники натуралізму, відомі в Іспанії своїми об’єктивними, майже науковими описами персонажів. У нашій дисертаційній роботі розглянуто портретні описи у романі Е.Пардо Басан “Los pazos de Ulloa”, яка, будучи вірною принципам натуралістичної естетики, одночасно спиралась на досвід реалістичної іспанської літератури. В аналізованому романі репрезентовано такі різні за структурою портрети: 1) індивідуальні – при виокремленні фізичних даних конкретного персонажа, а також групові – при акцентуванні спільних та диференційних ознак у зовнішності, характері героя; 2) розпорошені – при поетапному зображенні головних дійових осіб та компактні – при стислій, одноразовій характеристиці переважно другорядних осіб; 3) статичні – при змалюванні незмінного вигляду героїв та динамічні – при описі трансформацій загального вигляду дійової особи.

Головними мовностилістичними засобами розкриття як чоловічих, так і жіночих художніх образів героїв у натуралістичному творі “Los pazos de Ulloa” Е.Пардо Басан є:

1) зоонімічні метафори: а) із негативними конотаціями, наприклад:
Don Pedro [...] traнa de la mano а una muchacha [...], un castillo de ca e: el tipo clбsico de la vaca humana (E.Pardo Bazбn). Функція наведеної зоонімічної метафори полягає в уподібненні фізичних особливостей занадто товстої жінки до корови; б) із позитивними конотаціями, наприклад: Sabel [...] le servнa a su padre [...] con pegajosa dulzura de animal domйstico (E.Pardo Bazбn), коли манера поводження дівчини з батьком зіставляється з підлестивою ніжністю домашньої тварини;

2) індивідуалізовані інтернаціональні алюзії, пов'язані з духовним піднесенням людини, які викликають асоціації з учинками та особистими якостями релігійних персонажів. Наприклад, parecнale a Juliбn que Nucha era ni mбs ni menos que el tipo ideal de la bнblica Esposa, el poйtico ejemplar de la Mujer fuerte (E.Pardo Bazбn) – “Хуліану здавалося, що Нуча була саме ідеальним типом біблійної Дружини, поетичним взірцем сильної Жінки”;

3) порівняння літературних персонажів із живописним портретом відомої історичної особистості, наприклад, із іспанським письменником ХVII століття Кеведо (Su entristecido arqueo de cejas le prestaba vaga semejanza con los retratos de Quevedo) (E.Pardo Bazбn), із статуями ангелів, наприклад, Купідона (y los bucles, libres de estorbos se colocaban artнsticamente como en una testa de Cupido)
(E.Pardo Bazбn);

4) епітети на позначення відтінків кольорів шкіри та волосся: la piel terrosa – “земляниста шкіра”, una muchacha color de tierra – “дівчина землянистого кольору”, las oscuras trenzas – “темні коси”, rosadas tintas de los pуmulos – “блідо-рожеві
фарби на вилицях”.

У композиційній організації портретів роману “Los pazos de Ulloa” типовими є нищенаведені схеми-опису персонажів:

– деталі обличчя + враження від зовнішності. В рамках такої конфігурації портретної характеристики дійових осіб вживаються переважно соматеми типу: ojos, pelo, cara, frente, nariz тощо. Візуальний образ персонажів збагачується за рахунок означень до лексичних одиниць, які позначають деталі обличчя, наприклад: ojos azules – “блакитні очі”, pelo castaсo – “каштанове волосся”, respingada nariz – “кирпатий ніс”. Враження від зовнішності в аналізованих портретах героїв описано за допомогою оцінної лексики на позначення привабливості як з позитивними конотаціями типу: floridas ca es – “прекрасне тіло”, Nucha guapa – “красива Нуча”, так із негативними конотаціями, наприклад: [...] ni sus facciones se pasaban de correctas – “і риси її обличчя не були правильними”;

– загальний вигляд дійової особи + одяг. Така схема портрета персонажа є одиничною в аналізованому творі. В ній міститься інформація про вік героя (representaba veintiocho o treinta aсos – “він виглядав на 24 чи 30 років”), а також будову його тіла (alto – “високий”, la frente y el pecho indicaban complexiуn robusta – “чоло та груди свідчили про його міцну статуру”) тощо. Вестеми на позначення взуття та його атрибутів доповнюють портретну характеристику дійової особи. Наприклад: polainas del cuero – “шкіряні гамаші”, abrochadas con hebillaje hasta
el muslo – “застібнуті на пряжку до стегна”;

– характер персонажа + його загальний вигляд. саме при такому схематичному зображенні портретів героїв найчіткіше виявляється натуралізм Е.Пардо Басан, коли фізичні дані дійових осіб розкривають їхній характер. Наприклад, описуючи головну героїню твору “Los pazos de Ulloa”, письменниця дає своє індивідуальне, розширене визначення чоловічого характеру, який був притаманний жінці: Manolita ofrecнa [...] un carбcter masculino mezclado a los hechizos femeniles (E.Pardo Bazбn) – “У Маноліти був чоловічий характер з домішками жіночих чар”. Соматеми типу  bigote – “вуси”,  pelo sobre la oreja – “волосся на вусі”, patilla – “бакенбарди”, barba – “борода”, що використовуються в розглянутому портреті жінки, зазвичай спостерігаються при створенні портретів-чоловіків.            Їх ужиток в портретній характеристиці дійової особи слабкої статі сприяє створенню образа сильної та рішучої жінки.

Отже, портрети персонажів у творах іспанських письменників
ХІХ століття мають різні структурні, семантичні й стилістичні властивості, зумовлені передусім індивідуально-авторськими особливостями сприйняття
образу людини.

Розділ 3. “Мовностилістичні особливості формування портрета персонажа в іспанських художніх творах ХХ століття”. Іспанський роман вступив у             XX століття, надзвичайно розширивши свої тематичні обрії, збагатившись новими різноманітними прийомами словесного живописання світу і людини.
У творах представників “покоління національної катастрофи Іспанії”, до якої належить Р. дель Вал′є Інклан (чиї романи проаналізовано в нашому дослідженні), віддзеркалено викривальний характер іспанської монархії, зумовлений посиленою увагою до проблем сучасного життя.

У розглянутому романі “La corte de los milagros” портрети персонажів є:
1) індивідуальними, в яких зображаються релевантні (переважно негативні) риси конкретної дійової особи та розкривається іронічне авторське ставлення до створеного образу, та груповими, в яких характеризуються дійові особи зі спільними ознаками в плані відповідності до моди епохи творчості Р. дель Вал′є Інклана; 2) розпорошені та компактні; 3) статичні.

Головними мовностилістичними засобами формування портрета персонажа у творі “La corte de los milagros” є:

1) антропоморфні метафори на позначення емоційного стану іспанських світських дам типу Marquesa ento у los ojos con un matiz risueсo sobre el carmнn de los labios (R.Valle-Inclбn) – “Маркіза примружила очі і посміхнулась яскраво-червоними вустами”. У іншому прикладі, виокремлюючи індивідуальність образу, традиційну метафору-кліше минулої доби el carmнn de los labios, автор модифікує: sus labios de falso carmнn lanzaban exclamaciones – “їх губи неприродного, яскраво-червоного кольору вигукували”;

2) зоометафори на позначення антипатичних якостей дійових осіб типу: Entrу Carlos Mori, un pollo elegante, pariente remoto y secretario de Ministro (R.Valle-Inclбn). Наведена зоометафора базується на перенесенні властивостей птаха на людину і характеризує чванливого чоловіка, який обіймає високу посаду в суспільстві;

3) епітети на позначення зовнішності персонажів, наприклад: nariguda – “носата”, con ojos negros y enconados – “з чорними запаленими очима”; внутрішнього стану та характеру героїв, наприклад, lбnguida – “пригнічена”; enfurruсado y chillуn – “сердитий та крикливий”; манери поведінки персонажів (одиничний випадок): coqueta – “кокетка” .

Аналізований роман “La corte de los milagros” містить описи як жіночих, так і чоловічих образів, у яких автор дотримується схеми, що охоплює:

– деталі обличчя + одяг, де використовуються переважно соматеми на позначення вуст (labios), очей (ojos), носу (nariz) та вестеми на позначення одягу, прикрас та взуття, які носили в ту епоху представники аристократії типу perlas – “перли”, zapatos de charol – “лаковані туфлі”, escote – “сукня з декольте”.

У дисертації наведено приклади портретів персонажів у романі Р. дель Вал’є Інклана “Sonata de primavera”, в якому спостерігаються модерністські тенденції.
В розглянутому творі портрети героїв є: 1) індивідуальні, в яких зображаються релевантні (переважно позитивні) риси іспанської аристократії; групові;
2) розпорош­ені та компактні; 3) статичні.

Продуктивними образно-стилістичними засобами створення як чоловічих, так і жіночих образів у творі “Sonata de primavera” є:

1) епітети на позначення кольору шкіри та вуст, наприклад: blanca – “білолиця”, rubia – “білява”, boca roja – “червоні вуста”, а також епітети на позначення відтінку очей та волосся, які базуються на метафоричному переносі типу dorados los ojos – “золоті очі”, dorado el cabello – “золоте волосся”;

2) одиничні випадки індивідуалізованих інтернаціональних алюзій – а) коли краса дійової особи – жінки – описується через живописний портрет Марії де Медичі, виконаний фламандським художником ХVІІ століття Рубенсом: Aquella Princesa gaetany me recordaba el retrato de Marнa de Medicis, pintado cuando sus bodas con el Rey de Francia, por Pedro Pablo Rubens (R.Valle-Inclбn); б) коли внутрішні якості персонажа-чоловіка розкриваються за допомогою антропоніма Don Juan (Дон Хуан), що викликає асоціації, пов’язані із двозначністю натури героя – маркіза де Брадоміна – накопичувати з одного боку “любовні перемоги”, а з іншого – його нестримним бажанням зустріти ідеальну жінку (ангела кохання), перед якою можна було б схилятися.

Аналіз роману “Sonata de primavera” дає підстави для виділення такої схеми опису персонажів: деталі обличчя + враження від зовнішності, де вживаються соматеми типу ojos, boca, cabello. Враження від зовнішності описується за допомогою оцінної лексики з позитивним значенням в плані привабливості людини, наприклад: figura ideal – “ідеальна фігура”, soberana hermosura – “неперевершена краса”, todavнa hermosa – “все ще красива”.

Порівняння структурно-композиційної організації портретних описів героїв
у представників іспанської реалістичної прози першої половини XX століття (В.Бласко Ібанєса, К.Х.Сели та М.Делібеса) свідчить про властиві їм спільні тенденції у формуванні портрета персонажа. Портрети персонажів у творах вищеназваних письменників є: 1) індивідуальні (притаманні головним героям); групові (притаманні другорядним дійовим особам, в яких акцентуються як загальні ознаки персонажів, що їх об′єднують, так і контраст між ними); 2) розпорошені
та компактні; 3) статичні та динамічні.

Основними мовностилістичними засобами створення портретів героїв
у іспанській реалістичній прозі першої половини XX століття є:

1) епітети на позначення кольору шкіри, волосся, очей, вус тощо та їх відтінків типу: era moreno – “він був смуглявий”, era una rubia abultada de ojos claros – “вона мала густе русяве волосся та світлі очі”, el bigote rojizo – “червонуваті вуси”; епітети на позначення загального вигляду персонажа, наприклад: emperejilado – “ошатно вбраний”, joven – “молода”, menuda – “маленька”;

2) метафори на позначення враження від зовнішності персонажа, наприклад: esbeltez elegante y armoniosa – “елегантна й гармонічна стрункість”, cara de hambre – “голодне обличчя”.

У досліджуваних портретних характеристиках героїв творів М.Делібеса, В.Бласко Ібанєса та К.Х.Сели (порівняно з портретами персонажів у творах реалістів XIX століття) нами не відмічено алюзій, які б співвідносили дійових осіб з певним національним типом, містили натяк на античний чи міфологічний образ тощо,
а також зоометафор, що створюються через перенесення ознак виділених письменником тварин, птахів на людину, про яку йдеться.

На відміну від письменників минулого століття, таких як, наприклад, Б.Перес Гальдос та Е.Пардо Басан, представники іспанського реалізму першої половини
ХХ століття (М.Делібес, К.Х.Села) не дотримуються конкретної схеми портретного зображення персонажів. Важливою спільною ознакою техніки створення портретів героїв класиками іспанської літератури та В.Бласком Ібанєсом є тенденція
до використання таких схем портретів дійових осіб:

–    загальний вигляд + враження від зовнішності. В рамках такої конфігурації портретної характеристики героїв переважно описується будова їх тіла, зріст, наприклад: era mбs alta que йl, fuerte esqueleto, mandнbulas. Враження від зовнішності в аналізованих портретах героїв підсилено як за допомогою оцінної лексики з позитивним значенням в плані привабливості людської істоти типу
mбs hermosa que antes – “красивіша, ніж раніше”, так і за допомогою оцінної лексики на позначення якостей людини у відповідності до національно-культурних стереотипів, наприклад: su rostro no era de trazos regulares, pero tenнa una gracia picante: un verdadero rostro parisience (V.Blasco Ibбсez), коли релевантна ознака обличчя однієї парижанки уподібнюється іншим обличчям, властивим мешканцям Парижу, в зовнішньому вигляді яких ця ознака, а саме, пікантна грація,
виявляється найвиразніше;

–    одяг + деталі обличчя. При такому схематичному зображенні персонажів переважно вживаються вестеми на позначення одягу та взуття типу levita de militar – “сюртук”, uniforme – “мундир”, botas de montar – “чоботи для їзди верхи”, які сигналізують про соціальний статус дійових осіб, та соматеми, наприклад: bigotes, ojos, mandнbula.

У розглянутих портретних описах героїв В.Бласко Ібанєса, К.Х.Сели
та М.Делібеса спостерігається тенденція до використання кінетем. Продуктивними кінетемами, які надають динамічність портретній характеристиці персонажа,
є кінетеми на позначення усмішки, жестів, погляду, міміки типу: sonrisa cruel – “жорстока усмішка” un gesto de indiferencia – “жест байдужості”, con los labios fruncidos – “надуті губи” та la mirada perdida – “загублений погляд”.

У межах вивчення портретних описів дійових осіб у творах іспанських письменників другої половини XX століття встановлено спільні тенденції
у структурно-композиційній організанії портретів персонажів, що виявляються
у створенні 1) індивідуальних та групових – переважно при акцентуванні спільних ознак зовнішності людей різного віку; 2) розпорошених та компактних; 3) статичних та динамічних портретів.

Головними мовностилістичними засобами розкриття як чоловічих, так
і жіночих художніх образів героїв у творах представників іспанського реалізму другої половини XX століття (А.Гали, П.Зарралукі, Х.Мадрида, Р.Монтеро, Е.Х.Понсели, Д.Торроби та К.Торрес Ріпи, Хорді Сієрри і Фабри) є:

1) епітети на позначення відтінків кольору шкіри, очей, волосся, вуст дійових осіб типу labios sonrosados – “рожеві вуста”, rubicunda – “червонощока”, ojos de color celeste – “очі блакитного кольору”;

2) антропоморфні метафори на позначення віку героїв, наприклад: Sylvia tenнa entonces dieciocho aсos: Macaulay tenнa setenta y tres. Йl se hallaba agotado por la edad (E.J.Poncela) та на позначення голосу персонажів, наприклад: la voz, espesa y cбlida, в яких поєднання прикметника agotado – “виснажений” з абстрактним іменником edad “вік”, а також прикметників espesa y cбlida – “густий та гарячий”
з конкретним іменником voz – “голос” надають висловленням метафоричного значення;

3) зоометафори на позначення враження від зовнішності дійових осіб
з позитивними конотаціями типу cara aguileсa – “орлине обличчя” та з негативними конотаціями, наприклад: el maestro tenнa la cara de un sapo (R.Montero) – “у вчителя було обличчя, немов у жаби”;

4) індивідуалізовані інтернаціональні алюзії на біблійних персонажів, наприклад, Лазаря, Ісуса: Pero no es Lбzaro quien estб allн sino Jesъs. Meditabundo, con la mirada perdida (D.Torroba y C.Torres Ripa).

5) метонімії, що називають дійову особу через деталі її обличчя (вуса, очі тощо) типу dijo el de los ojos extraсos – “той з дивними очима”, dijo el del bigotito – “той з вусами”.

Зіставлення портретів героїв у творах іспанських авторів другої половини    ХХ століття показало, що спільною схемою зображення дійових осіб є деталі обличчя + враження від зовнішності. В центрі уваги письменників при створенні портретів персонажів знаходяться соматеми ojos, pelo, nariz, boca, piel тощо та кінетема sonrisa. Враження від зовнішності в аналізованих портретах героїв підсилено як за допомогою оцінної лексики з позитивними конотаціями в плані привабливості людської істоти, наприклад: pulcro, guapo, hermosa, так і за допомогою оцінної лексики на позначення якостей людини у відповідності до національно-культурних стереотипізованих установок типу Pablo es [...] muy moreno, con una cara tan espaсola que parece un anuncio de turismo: alargada, de nariz aquilina (A.Gala). У наведеному прикладі релевантні ознаки зовнішності однієї особи, а саме, смуглява шкіра, продовгувате обличчя, орлиний ніс свідчать про її приналежність до іспанської нації.

Отже, у творах іспанських письменників другої половини ХХ століття простежується тенденція до звуження базових схем портретів персонажів порівняно з портретними описами дійових осіб XIX століття, що зумовлює специфіку мовностилістичних засобів у репрезентації образу людини.

ВИСНОВКИ

Словесний портрет є різновидом композиційно-мовленнєвої форми “опис”, який в художньому тексті реалізує два завдання одночасно: здійснює функцію представлення персонажа і відображає авторське ставлення до нього. У дисертації портрет персонажа розглядається як художній образ людини, репрезентований
в описах її зовнішності (обличчя, фігури, одягу), внутрішнього світу (характеру, здібностей тощо), а також невербальної поведінки (жестів, міміки, постав).

Створення портрета персонажа в іспанській художній літературі
ХІХ-ХХ століть здійснюється комплексно: 1) з одного боку, через ужиток оцінної лексики: а) на позначення зовнішньої привабливості людини з позитивними конотаціями; б) на позначення якостей особи у відповідності до національно-культурних стереотипів; 2) з іншого боку, через ужиток: а) соматичної лексики, яка називає тіло людини та його частини; б) вестиальної лексики на позначення одягу та взуття; в) кінетичної лексики, яка описує міміку та жести; 3) а також, через ужиток образно-стилістичних засобів (епітетів, метафор, метонімій, порівнянь, алюзій тощо). Досліджений матеріал показав, що для створення чоловічих та жіночих образів в іспанських художніх творах ХІХ століття письменники залучають переважно мовностилістичні засоби на позначення загального вигляду, ідеальної краси, мужності та величі як позитивних якостей людини. У портретних описах героїв іспанських письменників ХХ століття виявлено образно-стилістичні засоби, які характеризують як позитивні, так і негативні зовнішні та внутрішні якості дійових осіб.

Взаємодія зазначених лексичних та образно-стилістичних засобів на позначення персонажа відбивається у базових схемах портретів дійових осіб, при дослідженні яких нами були встановлені такі закономірності. У творах іспанських письменників ХІХ-ХХ століття спільними схемами зображення героїв є: деталі обличчя + враження від зовнішності і загальний вигляд дійової особи + одяг. Протилежні тенденції до використання схем-опису персонажів типу внутрішній світ людини; зовнішні обставини життя; характер персонажа + загальний вигляд простежуються у творах іспанських авторів ХІХ століття, що зумовлено не лише літературною течією або ідейно-естетичним напрямом художнього твору, але й також індивідуально-художнім стилем письменників досліджуваного періоду.

В портретних описах дійових осіб іспанських авторів різних літературних течій ХІХ-ХХ століття спостерігаються тенденції до створення індивідуальних портретів – зосереджених на одній людині; групових – при акцентуванні спільних та диференційних ознак зовнішності декількох дійових осіб; розпорошених – при поетапному зображенні героїв; компактних – при стислій, одноразовій характеристиці; статичних – при змалюванні незмінного вигляду персонажів та динамічних – при описі трансформацій зовнішності та∕або міміки героїв, що уможливлює використання різних мовностилістичних засобів у формуванні словесного портрета персонажа в художньому тексті.

Подальші наукові розвідки з даної проблематики можуть бути спрямованими на аналіз найуживаніших засобів та форм портретної репрезентації персонажа в творах різних літературних жанрів та епох. Перспективним видається проведення зіставного аналізу творів XV-XVIII століть, коли іспанська мова набуває національного змісту та колориту.