МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ РОЗВИТКУ ТА РЕФОРМУВАННЯ МЕДСЕСТРИНСТВА В УКРАЇНІ : МЕХАНИЗМЫ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ СИСТЕМОЙ РАЗВИТИЯ И РЕФОРМИРОВАНИЯ МЕДСЕСТРИНСТВА В УКРАИНЕ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами і темами; визначено мету, об’єкт та предмет дослідження; його основні методи; охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та апробацію; наведено дані щодо публікацій, особистого внеску здобувача стосовно робіт, надрукованих у співавторстві, структури і обсягу дисертації. У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження механізмів державного управління системою розвитку та реформування 8 медсестринства в Україні” – здійснено системний аналіз офіційних документів та наукових праць українських і зарубіжних авторів щодо розвитку медсестринства як важливої складової здоровоохоронної сфери, обґрунтовано методологію дослідження. Указано, що європейська наукова традиція пов’язує виникнення науки догляду за хворими з іменем Гіппократа (460–377 рр. до н.е.), якому належить першість у догляді за хворими, оскільки саме він розробив засади розмежування теоретичної і практичної медицини. У Римській імперії доглядом за хворими, як правило, опікувалися раби. Правда, пізніше, у ІІ–ІІІ ст. н.е., римляни в особі Галена зробили вагомий внесок у медичну практику, запровадивши догляд за хворими при гінекологічних, урологічних та інших захворюваннях. Упродовж V–VI ст. були організовані монастирі, де і надавалася медична допомога та медична освіта ченцями, які називали себе сестрами. У часи хрестових походів була започаткована військова медсестринська справа. Разом з християнством, яке прийшло на терени Київської Русі понад 1000 років тому, були успадковані й високі духовно-моральні цінності, що виявилися в милосерді, співчутті, служінні ближньому. Після утвердження християнства лікувальна справа переходить під його опіку. Так, у 988 р., тобто в перший рік прийняття християнства, в Україні засновано Межигірський монастир, що проіснував до 1786 р. Упродовж наступного століття основними збірниками законодавчих актів Київської Русі, в яких містилися й відомості медичного характеру, були “Руська правда” та “Ізборник Святослава”. Офіційне використання жіночої праці з догляду за хворими на теренах України дослідники відносять до середини ХІХ ст. Під час Кримської війни 1854–1856 рр. з ініціативи великої княгині Олени Павлівни М.І.Пироговим було створено об’єднання медичних сестер – Хрестовоздвиженську общину сестер милосердя, які надавали медичну допомогу пораненим і хворим не тільки в госпіталях, а й безпосередньо на полі бою. Участь у війні як російських медичних сестер, так і сестер милосердя з інших країн, серед яких варто виділити Флоренс Найтінгейл, переконала навіть скептиків у доцільності використання жіночої праці на театрі воєнних дій. У розділі акцентується увага на тому, що сьогодні медсестринська освіта в Україні стала дійсно ступеневою і включає: I ступінь (дипломована медична сестра), що передбачає термін навчання 3 роки (на базі повної загальної середньої освіти – 11 класів), та 4 роки (на базі базової загальної середньої освіти – 9 класів); II ступінь (медична сестра-бакалавр) – 1 рік навчання у вищих медичних навчальних закладах (ВМНЗ) II–IV рівнів акредитації; III ступінь (медична сестра- магістр) – 2 роки навчання в медичних університетах та академіях. Вивчення основних документів з питань державного управління охороною здоров’я свідчить про те, що в сучасних умовах розбудови незалежної України суттєво змінюється роль держави: вона стає демократичним регулятором суспільних відносин, гарантом та захисником інтересів і прав кожного громадянина. Це підтверджує аналіз теоретичних 9 основ та існуючої практики державного управління охороною здоров’я в зарубіжних країнах. На підставі комплексного аналізу літературних джерел українських та зарубіжних авторів за темою дослідження встановлено, що державне управління системою розвитку та реформування медсестринства – надзвичайно важлива складова державного управління кадровим забезпеченням системи охорони здоров’я. Науково-теоретичне обґрунтування механізмів державного управління системою розбудови і реформування медсестринства в Україні з урахуванням історико-національних традицій та основних напрямів світового розвитку – багатогранна і складна проблема, розв’язання якої потребувало розробки спеціальної програми дослідження з використанням системного підходу. Це сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань і забезпечувало можливість отримання досить повної і достовірної інформації щодо кожного з поставлених завдань. Дисертаційне дослідження проводилося в чотири етапи (рис. 1). Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення цих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження в цілому. Наголошується на тому, що на сьогодні система охорони здоров’я України перебуває у стані реформування, головна мета якого – забезпечення ефективного розвитку галузі, збереження генофонду нації, проведення глибоких структурних змін у здоровоохоронній сфері. За таких обставин особливого значення набуває ефективна державна політика щодо підвищення ефективності системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації найчисленнішої ланки серед медичних працівників – медичних сестер. У зв’язку з цим обґрунтовується доцільність розширення сфер діяльності медсестринського персоналу, необхідність надання медичним сестрам належної самостійності та автономності за умови підвищення їх компетентності і відповідальності. У другому розділі – “Діагностика системи державного управління підготовкою медичних сестер в Україні та світі” – проаналізовано державне управління підготовкою медичних сестер в Україні; досліджено особливості підготовки медичних сестер на базі державних і приватних навчальних закладів; виявлено особливості щодо підготовки медичних сестер у США та окремих країнах Європи. Аналіз нормативно-правових документів та робіт провідних фахівців, які досліджують систему підготовки середнього медичного персоналу, свідчить про те, що основним напрямом її реформування є вдосконалення системи підготовки майбутніх медичних сестер, розширення функцій цієї категорії медичного персоналу відповідно до світових стандартів. Як відомо, сучасна система навчання в медичних коледжах, особливо в медичних училищах, характеризується недостатнім поєднанням освітнього процесу з дослідницькою діяльністю студентів. Тому доцільним було б спрямувати навчальний процес не на засвоєння великого обсягу інформації з подальшим її 10 відтворенням, а на активний пошук та критичний аналіз необхідного матеріалу, творчий підхід до розв’язання проблем і, як результат, отримання нових знань, які в процесі практичної діяльності трансформуються в професійні вміння. Рис. 1. Структурно-логічна схема механізму дисертаційного дослідження У контексті зазначеного робиться висновок про те, що наукові дослідження в медсестринстві будуть ефективними за умови вжиття на державному рівні таких заходів: забезпечення належної державної підтримки реформування системи охорони здоров’я і сестринської справи як складної, але цілісної системи; вдосконалення нормативно-правової бази галузі охорони здоров’я, що стосується Збирання, опрацювання, аналіз інформації, що належить до теми дисертаційного дослідження 1-й Е Т А П 1. Визначення характеристик діяльності системи охорони здоров’я України. 2. Дослідження організації державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні Постановка наукової проблеми (виділення сукупності суперечностей і ключових питань, що вимагають вирішення) 3. Аналіз літературних джерел за темою досліджень. 4. Формулювання наукового завдання. 5..Аналіз категорійно-понятійного апарату державного управління системою розвитку та реформування медсестринства. 6. Виявлення позитивного досвіду щодо підготовки та практичної діяльності медичних сестер у розвинутих країнах світу 2-й Е Т А П Розробка нових наукових і методичних положень щодо вирішення завдань дослідження (механізми державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні) 7. Аналіз державної політики України щодо розвитку в державі медсестринства. 8..Дослідження стану підготовки медичних сестер в Україні. 9..Обґрунтування основних напрямів структурних перетворень у сфері охорони здоров’я щодо розвитку та реформування медсестринства в Україні. 10. Визначення перспективних напрямів подальших досліджень проблеми розвитку та реформування медсестринства у процесі формування й реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я 3-й Е Т А П Аналіз та порівняння одержаних результатів з вихідними даними (відповідно до наукового завдання і мети дослідження) 11. Узагальнення й аналіз одержаних результатів та обґрунтування рекомендацій щодо шляхів упровадження в практичну діяльність рекомендацій з оптимізації механізмів державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні 4-й Е Т А П Назва етапу дослідження Зміст етапу дослідження11 медсестринства; пріоритетного фінансування програми розвитку медсестринства; проведення адекватної кадрової політики щодо забезпечення номенклатури медсестринських посад, досягнення оптимального співвідношення “лікар-медична сестра”; формування спеціалістів якісно нового типу: від помічника медсестри до високопрофесійного фахівця, спроможного в разі необхідності діяти самостійно; підтримки активної діяльності професійних медсестринських організацій. У розділі вказано, що специфіка професійної діяльності медичних сестер полягає в тому, що вони контактують з великою кількістю людей, починаючи від колег і закінчуючи пацієнтами та їх родичами. При цьому середній медичний працівник може виступати у різних іпостасях: як працівник і роботодавець, як керівник, як виробник певних послуг тощо. Крім того, у зв’язку зі специфічністю професійна діяльність медичних сестер, як правило, пов’язана з високим психоемоційним напруженням, спричиненим стражданнями, горем, смертю, з якими доводиться постійно стикатися на роботі, що й зумовлює високі вимоги суспільства до представників цієї професії. Ці вимоги загалом справедливі, але в різних життєвих ситуаціях вони викликають підвищену увагу до дій медичних працівників, помилок (дійсних чи уявних) у їхній роботі. Саме в таких випадках правова грамотність медичної сестри дасть можливість не тільки вийти з неприємної ситуації, а й нерідко уникнути її. Чинна на сьогодні в Україні програма підготовки молодших спеціалістів у галузі медицини передбачає вивчення курсу “Основи правознавства” (54 години). Але детальний аналіз тематичного плану цього курсу та власний практичний досвід дають підстави зробити висновок про його недосконалість. По-перше, рекомендованим тематичним планом лекцій та практичних занять курсу “Основи правознавства” не передбачено вивчення такої важливої теми, як “Лікарська (медична) таємниця”. А в рекомендованому переліку питань для підготовки до диференційованого заліку з указаної навчальної дисципліни навіть немає питання: “Що таке лікарська (медична) таємниця?”, хоча в цей перелік увійшли питання щодо умов і порядку укладання шлюбу, розуміння шлюбного контракту та правового статусу дітей, народжених шляхом штучного запліднення. З метою якісної підготовки медичних сестер педагогічний колектив Медичного коледжу Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького сьогодні системно вживає заходів щодо: вдосконалення професійної орієнтації молоді та якісного професійного відбору; підвищення рівня підготовки та кваліфікації молодших спеціалістів відповідно до міжнародних стандартів, забезпечення мобільності викладачів і студентів та їх стажування у відповідних закладах за кордоном; розробки сучасних галузевих стандартів медичної освіти з упровадженням доказової медицини та геоінформаційних технологій; узгодження термінів підготовки медичних сестер та переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців, з вимогами світового ринку праці та стандартами Європейського Союзу з урахуванням національних та регіональних особливостей; упровадження підготовки менеджерів охорони здоров’я на до- та післядипломному етапі з урахуванням міжнародного досвіду та їх ефективного використання; 12 виготовлення, аналізу, зберігання та розподілу ліків у лікарнях; надання інформації та порад щодо нових лікарських препаратів. На основі аналізу стану як медсестринства загалом, так і медсестринської освіти зокрема у розвинутих країнах Європи та США робиться висновок про те, що його використання може сприяти вдосконаленню реформування та подальшому розвитку вітчизняного медсестринства. Вивчення зарубіжного досвіду дало підстави констатувати, що університетська освіта забезпечує медичним сестрам високий соціальний статус, а також відповідну незалежність і авторитет серед інших фахівців системи охорони здоров’я. У розділі встановлена пряма залежність між забезпеченням лікувально- профілактичних закладів медичними сестрами і результатами лікування в них. Відомо, що оптимальним співвідношенням медичних сестер та пацієнтів для безпеки останніх та ефективного функціонування лікувального закладу є 1:4. У країнах Європи медична сестра опікується п’ятьма пацієнтами. В Україні одна медична сестра здійснює догляд за 25 хворими. Нерідко саме це і є причиною багатьох ускладнень, наприклад лікарняних інфекцій, пневмоній, пролежнів тощо. Кадрову невідповідність можна спостерігати в Україні і в співвідношенні лікарів та медсестер. Так, якщо у Європі співвідношення лікарів і медичних сестер становить 1:5–6, то в нашій країні – 1:1,5–2, що призводить як до нераціонального використання людських та фінансових ресурсів, так і до неефективного надання медичної допомоги. У третьому розділі – “Напрями удосконалення механізмів державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні в контексті досвіду зарубіжних країн” – обґрунтовано механізми державного управління, оптимізація взаємодії яких сприятиме розвитку та реформуванню медсестринства в Україні в контексті приєднання України до Болонського процесу (рис. 2), сформульовано пропозиції щодо трансформації зарубіжного досвіду з державного управління розвитком медсестринства. Дослідження проблеми державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні зумовило необхідність аналізу наукових тлумачень основних понять і термінів, що становлять категорійно-понятійний апарат досліджуваної проблеми. Сформульовано визначення поняття “державне управління системою підготовки медичних сестер в Україні”, під яким мається на увазі ефективна діяльність держави щодо управління підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації та практичною діяльністю медичних сестер з метою отримання ними відповідного рівня професійної компетентності, необхідного для надання якісних медичних послуг. Уточнено зміст понять “психіатричний медсестринський догляд” та “надання медсестринської допомоги в рамках охорони психічного здоров’я”, розмежовано їх сутність. Термінологічна проблема в цьому конкретному випадку пов’язана з концептуалізацією двох положень: по-перше, чи може існувати психічне захворювання і психічне здоров’я в одному і тому самому континуумі, а, по-друге, чи існує у психіатричних медичних сестер якась відмінна (специфічна тільки для цієї професії) роль, яку вони повинні виконувати під час лікування розладів психіки.13 Рис. 2. Взаємодія механізмів державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні Зарубіжні дослідники вважають, що на сучасному етапі розвитку медичної науки і практики більш доцільно вживати термін “надання медсестринської допомоги в рамках охорони психічного здоров’я”. Сутність проблеми безпосередньо пов’язана з намаганням встановити представниками середнього медичного персоналу ідентичність власної професійної діяльності відносно надання медичної допомоги відповідній категорії хворих. У розділі визначено нову роль медичних сестер в умовах організаційних змін у сфері охорони здоров’я, яка полягає в тому, що, по-перше, зростає їх зайнятість поза стаціонарами, особливо в організаціях керованої медичної допомоги, і, по-друге, вони стають основними координаторами розподілу ресурсів. Ці ознаки є свідченням того, що медичні сестри посідають центральне місце у вирішенні як концептуальних, так і методологічних питань, які є визначальними у забезпеченні необхідної продуктивності праці закладу охорони здоров’я. Установлено, що управління медичними службами впродовж останніх 30 років у багатьох країнах здійснювалося в основному радою директорів (наглядовою радою) спільно з управлінським і медичним персоналом. Вірогідно, що в найближчі роки медичні сестри також приєднаються до цієї спільноти. Адже більшість із напрямів розвитку сфери охорони здоров’я, що Механізми державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні Правовий (постанови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України, рішення місцевих органів влади і управління) Соціального моніторингу (раціональна поведінка споживачів та виробни- ків медичних послуг) Економіч- ний (фінан- сування під- готовки та підвищення кваліфікації медсестер, розміщення фінансових ресурсів) Організа- ційний (організація системи медсест- ринства на макро- та мікрорівні) Кадровий (системи освіти та науки в медсестринстві (підготовка ме- дичних сестер і науковий супровід цього процесу)) Мотива- ційний (оплата праці медичних сестер) Ринковий (регулю- вання ролі державних та ринко- вих меха- нізмів) Проміжні результати Доступ до послуг охорони здоров’я Якість послуг охорони здоров’я (клінічна та сервісна) Ефективність функціонування системи медсестринства Кінцеві результати діяльності системи медсестринства оров’я Стан здоров’я громадян України Задоволення громадян системою медсестринства та її послугами 14 впливають на еволюцію ролі лікарів, у майбутньому впливатимуть і на зміну ролі медичних сестер. Підвищення значення рентабельності процесу лікування, що пов’язано з його вартістю, демографічні та епідеміологічні зміни, різноманітність організаційних утворень усередині великих систем – усе це постійно вимагатиме активної участі медичних сестер у функціонуванні сфери охорони здоров’я. Щоб задовольнити ці вимоги, безпосередні учасники догляду за хворими будуть домагатися для себе більших прав в управлінні лікувальним процесом. У системі управління з’явиться необхідність об’єднання з медичними сестрами на партнерських засадах. Потрібно буде відвести їм відповідну роль, чітко усвідомити їх професійне надбання, так само як і їх важливе значення у вирішенні проблем охорони здоров’я. При цьому варто розглянути кілька підходів. Ключового значення в лікарнях сьогодні набуває управління першого рівня. Керівники першого рівня, традиційно відомі як старші медичні сестри відділень, відіграють основну роль у забезпеченні продуктивності праці організації. Цих керівників, як правило, призначають з огляду на їхній клінічний досвід та вміння вирішувати проблеми на рівні хворих, проте їм часто бракує освіти або навичок щодо ефективного управління. У поділі організації на окремі підрозділи для підвищення їх внеску в управління слід чітко усвідомити, чого можна очікувати від зміни ролі медичних сестер і після цього надавати їм допомогу в навчанні та набутті досвіду. В ідеалі управлінці першого рівня повинні мати достатню освіту, щоб успішно управляти медичними сестрами в лікувальних закладах. Усе частіше спостерігається тенденція, принаймні в лікарнях – клінічних базах медичних ВНЗ, згідно з якою від цих керівників вимагається наявність освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра або магістра. Залучення медичних сестер до ведення хворих – це спосіб їх використання в новій ролі. За цієї системи забезпечення догляду за пацієнтами медичні сестри, які не входять до апарату управління, ведуть спостереження за хворими протягом усього періоду захворювання. Традиційно контакт медичної сестри з певним хворим обмежувався часом, проведеним у відділенні, де він перебуває. Постійне втручання у лікувальний процес того, хто доглядає за хворим, значно збільшує тривалість догляду і тому підвищує задоволення хворого та продуктивність організації. Ще одна нова роль медичної сестри у забезпеченні догляду за хворим полягає в участі в розробці так званого “критичного шляху”. При цьому лікарі-практики з окремих спеціальностей спільно визначають конкретні цілі і методи, які слід використовувати щодня протягом перебування окремого хворого в лікарні. Наприклад, лікарі, медичні сестри та фізіотерапевти ставлять низку цілей, яких повинен досягти хворий з обмеженими можливостями для пересування. З часом за цими цілями здійснюється оцінювання того, наскільки успішним є лікування хворого. Якщо не досягаються поставлені цілі, то здійснюється аналіз вжитих заходів і застосовується втручання на ранніх стадіях, щоб знизити вірогідність тривалого перебування хворого в лікарні. Медичні сестри, як правило, допомагають у проведенні аналізу “критичного шляху” і з успіхом виступають координаторами цього процесу.15 У розділі наголошується на тому, що розвиток та реформування медсестринства в Україні неможливі без налагодження співпраці зі світовими медсестринськими організаціями. Співробітництво Асоціації медсестер України з Міжнародною асоціацією медсестер, ВООЗ, іншими зарубіжними й міжнародними організаціями, міжнародними урядовими й неурядовими організаціями та фондами, участь у міжнародних конференціях і проектах, конкурсах, встановлення прямих партнерських відносин із зарубіжними установами охорони здоров’я і навчальними закладами медичного профілю в галузі медсестринства необхідно розглядати як один із дієвих шляхів розвитку медсестринства в Україні. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі на теоретичному та практичному рівнях сформульовано наукові положення та отримано нові результати, які в сукупності вирішують актуальне наукове завдання, що полягає в теоретичному обґрунтуванні механізмів державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні. Апробація одержаних результатів, їх використання на практиці, а також реалізовані мета і завдання дослідження дають підстави сформулювати такі висновки та рекомендації. 1. Проаналізовано теоретичні джерела, нормативно-правову базу, вітчизняний та зарубіжний досвід щодо розробленості механізмів державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні. Встановлено, що державне управління системою розвитку та реформування медсестринства – надзвичайно важлива складова державного управління кадровим забезпеченням системи охорони здоров’я. Проте, незважаючи на певні наукові досягнення вітчизняних фахівців і практиків, ця проблема залишається недостатньо розробленою. Особливого значення вказана проблематика набуває в контексті формування в державі єдиного медичного простору та європейської інтеграції України, що передбачає гармонізацію національного законодавства зі стандартами країн Європейського Союзу. 2. Науково-теоретичне обґрунтування механізмів державного управління системою розбудови та реформування медсестринства в Україні з урахуванням історико-національних традицій і основних напрямів світового розвитку – багатогранне і складне завдання, яке потребувало розробки спеціальної програми дослідження з використанням системного підходу. Це сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань і забезпечувало можливість отримання досить повної і достовірної інформації щодо кожного з поставлених завдань. Дисертаційне дослідження проводилось у чотири етапи. Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення цих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження в цілому.16 3. Визначено, що медичні сестри – найчисленніша ланка серед спеціалістів-медиків, які працюють у лікувально-профілактичних закладах. Обґрунтовано еволюційні особливості ролі та місця медичних сестер у зв’язку з організаційними змінами в охороні здоров’я. Сутність нової ролі медичних сестер полягає в тому, що, по-перше, зростає їх зайнятість поза стаціонарами, особливо в організаціях керованої медичної допомоги. По- друге, медичні сестри стають основними координаторами розподілу ресурсів. Усе це є свідченням того, що медичні сестри посідають центральне місце при вирішенні як концептуальних, так і методологічних питань, які є визначальними у забезпеченні необхідної продуктивності праці закладу охорони здоров’я. Доведено, що більшість напрямів розвитку сфери охорони здоров’я, які впливають на еволюцію ролі лікарів, у майбутньому впливатимуть і на зміну ролі медичних сестер. Підвищення значення рентабельності процесу лікування, що пов’язано з його вартістю, демографічні та епідеміологічні зміни, різноманітність організаційних утворень усередині великих систем – усе це постійно вимагатиме активної участі медичних сестер у функціонуванні сфери охорони здоров’я. 4. Розширено категорійно-понятійний апарат державного управління системою розвитку та реформування медсестринства та уточнено дефініції окремих понять. Зокрема, під поняттям “державне управління системою підготовки медичних сестер в Україні” пропонується розуміти ефективну діяльність держави щодо управління підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації та практичною діяльністю медичних сестер з метою досягнення ними відповідного рівня професійної компетентності, необхідного для надання якісних медичних послуг. Установлено, що нерідко доводиться диференціювати поняття “психіатричний медсестринський догляд” та “надання медсестринської допомоги в рамках охорони психічного здоров’я”. Обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку медичної науки і практики більш доцільно використовувати термін “надання медсестринської допомоги в рамках охорони психічного здоров’я”. Сутність проблеми безпосередньо пов’язана з намаганнями представників середнього медичного персоналу встановити ідентичність власної професійної діяльності відносно надання медичної допомоги відповідній категорії хворих. 5. Здійснено аналіз сучасного стану підготовки медичних сестер в Україні, в результаті якого виявлено невідповідність змісту такої підготовки потребам практичної системи охорони здоров’я, неадекватне розуміння ролі середнього медичного персоналу, а саме необхідності надання медичним сестрам належної самостійності та автономності за умови їх достатньої компетентності та високої відповідальності. Обґрунтовано доцільність удосконалення тематичного плану навчальної дисципліни “Психічне здоров’я” шляхом його доповнення лекціями і практичними заняттями за темами “Конфлікти типу “медичний працівник –17 пацієнт” та шляхи їх розв’язання” і “Конфлікти типу “медичний працівник – родина і близькі пацієнта” та шляхи їх розв’язання”. Доведено, що ефективне використання професійного потенціалу медичних сестер можливе за трьома основними напрямами: створення необхідних умов для його всебічного розвитку; забезпечення впродовж усіх етапів підготовки медичних сестер відповідних умов для повної мобілізації їх потенціалу з метою якісного виконання завдань, що стоять перед ними, та постійного підвищення рівня їхніх знань у галузі медичного права. Визначено, що питання медичного права ще не стали однією з важливих складових підготовки медичних сестер як на додипломному, так і на післядипломному етапах підготовки. 6. Обґрунтовано, що вдосконалення механізмів державного управління системою розвитку та реформування медсестринства в Україні може стати важливим інструментом реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я, оскільки не тільки дасть змогу суттєво впливати на підвищення якості медичного обслуговування, а й активізує процес адаптації національного законодавства в здоровоохоронній сфері до міжнародних та європейських стандартів медичного права. 7. Показано, що складна та багатоаспектна тема дослідження не вичерпується питаннями, розглянутими в дисертації. Перспективними видаються дослідження досвіду розвинутих зарубіжних країн щодо статусу медичних сестер; розробка питань стосовно розширення переліку посад, на які вперше можуть призначатися випускники з кваліфікаціями “медична сестра-бакалавр” та “медична сестра-магістр”; особливостей практичної діяльності медичних сестер у лікувально-профілактичних закладах різних форм власності. 8. Узагальнення основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, сучасних потреб системи охорони здоров’я України дає підстави запропонувати для впровадження в практичну діяльність з метою вдосконалення державного управління галуззю такі практичні рекомендації: а) Верховній Раді України: - внести в оновлений текст Конституції України положення, спрямовані на врегулювання питань щодо обсягу державних гарантій з надання громадянам держави безоплатної медичної допомоги; - прискорити прийняття Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”; - розпочати розробку Медичного кодексу України; б) науковцям кафедр права та законотворчого процесу, а також управління охороною суспільного здоров’я НАДУ при Президентові України спільно з керівництвом Української медико-правової асоціації за участі Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я розпочати роботу з виділення медичного права в окрему галузь права України