КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПЕРЕВИЩЕННЯ ВЛАДИ АБО СЛУЖБОВИХ ПОВНОВАЖЕНЬ



Назва:
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПЕРЕВИЩЕННЯ ВЛАДИ АБО СЛУЖБОВИХ ПОВНОВАЖЕНЬ
Альтернативное Название: Уголовная ответственность за превышение власти или служебных полномочий
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

У вступі розкривається актуальність теми, об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, його зв’язок із науковими програмами, наукова новизна та практична значущість.


Розділ 1 «Генезис кримінальної відповідальності за перевищення влади або службових повноважень та її соціальна обумовленість» складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Генезис кримінальної відповідальності за перевищення влади або службових повноважень в Україні» досліджено історичний розвиток перевищення влади або службових повноважень, починаючи з часу становлення української національної державності (лютий 1917 р.) і закінчуючи ухваленням у 2001 р. чинного КК України, з’ясовано обставини, за яких з’явилося це поняття, і ті зміни, яких воно зазнало у своєму історичному розвитку. Автор виділивши основні періоди: а) 1917−1922 рр.; б) 1922−1927 рр.; в) 1927−1960 рр.; г) 1960−2001 рр., зауважив, що протягом усього зазначеного часу цей злочин залишався поширеним суспільно-небезпечним явищем, що, у свою чергу, зумовлювало необхідність вдосконалення норми (вносилися численні зміни до диспозиції та санкції статті), здійснення пошуку можливих ознак та проявів аналізованого злочину.


У підрозділі 1.2. «Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за перевищення влади або службових повноважень» здобувачем пропонується наступна система факторів, яким повинні відповідати існуючі та майбутні норми, а саме: 1) загально-соціальні: а) соціальні; б) економічні; в) політичні; 2) кримінально-правові: а) ступінь суспільної небезпеки діянь; б) стан нормативно-правового регулювання; в) можливість впливу на діяння кримінально-правовими заходами. Аналіз зазначених факторів вважається дисертантом достатнім для констатації необхідності збереження кримінальної відповідальності за перевищення влади або службових повноважень, без наявності в КК якої неможливо ні побудувати демократичну соціальну, правову державу (ст. 1 Конституції України), ані реалізувати закладені в ст. 3 Конституції України принципи, ні забезпечити дотримання вимог, закріплених в ч. 2 ст. 19 Конституції України. Крім того, аналіз загально-соціальних та кримінально-правових факторів показав, що є доцільним відокремлення кримінальної відповідальності (передбачення самостійної норми) за вчинення злочинів публічними і приватними службовими особами, що допоможе реалізувати основоположні принципи кримінального права в частині справедливості передбачення/призначення покарання за вчинений злочин, а по-друге, наблизить вітчизняне законодавство до норм міжнародного права.


Розділ 2 «Кримінально-правова характеристика перевищення влади або службових повноважень» складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Об’єктивні ознаки складу перевищення влади або службових повноважень» досліджується питання об’єкта посягання перевищення влади або службових повноважень (п.п. 2.1.1.) та його об’єктивної сторони (п.п. 2.1.2.). Дослідження об’єкта автор проводить на основі класифікацій за «вертикаллю» й за «горизонталлю».


Досліджуючи об’єкт перевищення влади або службових повноважень, дисертант зазначає, що його родовим обєктом, як і всіх злочинів у сфері службової діяльності (розділ ХVІІ), є суспільні відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням службовою особою діяльності відповідно до нормативно-правових актів, що становить правильну роботу державного апарату й апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності. Безпосереднім об’єктом перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України) є суспільні відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням службовою особою діяльності у межах своїх повноважень та відповідно до нормативно-правових актів, чим забезпечується правильна робота державного апарату і апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.


Визначаючи родові та безпосередні об’єкти ст.ст. 235-2, 365 КК в редакції ЗУ від 11.06.2009 р. № 1508-VI, автор доходить висновку, що їх положення відповідно до нині діючої норми (ст. 365 КК 2001р.) співвідносяться як частини цілого.


Дисертант, зважаючи на спрямованість суспільних відносин щодо здійснення службовою особою діяльності, у межах своїх повноважень визначає додаткові обовязкові обєкти: права та інтереси окремих громадян, державні інтереси, громадські інтереси, інтереси юридичних осіб; (для ч. 2 ст. 365 КК) здоров’я та гідність особи. Проаналізувавши їх зміст, здобувач робить висновок про те, що використання законодавцем терміну «громадські інтереси» у ст. 365 КК за семантичним змістом є більш вдалим та правильним ніж «інтереси суспільства» у ст. 235-2 КК, оскільки перше вказує не тільки на інтереси суспільства в цілому, а й на окрему його групу.


Характеризуючи зміст ознак об’єктивної сторони, здобувач констатує, що злочин, передбачений ст. 365 КК України, може вчинятися тільки у формі дії: перевищення влади; перевищення службових повноважень. Автор підтримує визначення цих форм, сформованих в науці кримінального права та зазначає, що перевищення влади полягає у діях службової особи, яка в міру свого службового становища наділена владними повноваженнями, що регламентуються відповідними нормативно-правовими актами, виходить за їх межі під час виконання своїх функцій. Перевищення службових повноважень (відповідно до диспозиції ст. 365 КК) полягає у діях службової особи, яка у зв'язку зі своїм службовим становищем (займаною посадою) виконує адміністративно-господарські чи організаційно-розпорядчі обов'язки та виходить під час їх виконання за межі своїх повноважень. Натомість, перевищення службових повноважень (відповідно до диспозиції ст. 365 КК в редакції ЗУ від 11.06.2009 р. № 1508-VI) полягатиме у діях публічної службової особи, яка має владні повноваження (за винятком службових осіб державних, комунальних унітарних підприємств, установ чи організацій), але у даному випадку перевищуватиме не їх, а повноваження, які зумовлені виконанням нею адміністративно-господарських чи організаційно-розпорядчих функцій, що ними вона наділена відповідно до нормативно-правових актів, у зв'язку зі своїм службовим становищем. А перевищення повноважень (відповідно до диспозиції ст. 235-2 КК) полягатиме у діях приватної службової особи, яка у зв'язку з обійманням певної посади в юридичній особі приватного права наділена, відповідно до нормативно-правових актів, адміністративно-господарськими чи організаційно-розпорядчими функціями, під час виконання яких виходить за межі своїх повноважень. Дисертант звертає увагу на те, що запропонована законодавцем норма ст. 235-2 КК не містить посилання на «службові» повноваження, а тому не вказує на зміст і характер повноважень та їх приналежність до службової особи. Такий підхід законодавця вважається невірним.


Здобувач підтримує роз’яснення судової практики щодо визначення переліку дій, притаманних учиненню перевищенню влади або службових повноважень, здійснює їх теоретичний аналіз, виділяє особливості, що стосуються їх змісту та фактичного прояву.


Семантичне тлумачення ознаки «явно» показало, що воно містить у собі як об’єктивні, так і суб’єктивні складові. Так, терміни «абсолютно очевидний», «зрозумілий для всіх», «безсумнівний» охоплюються одним – усвідомленням особою (внутрішньою характеристикою), тобто вказують на умисну форму вини, що є складовою суб’єктивної сторони. Терміни «відкритий», «не приховується», «нетаємний» вказують на ознаку дії і належать до об’єктивної сторони. Проте беручи до уваги аргументи законодавця щодо необхідності збереження ознаки «явно» в диспозиції аналізованої статті, як ознаки, що вказує на ступінь суспільної небезпеки перевищення влади або службових повноважень, визначено, що вона є об’єктивно-суб’єктивною категорією. А тому передбачення її в диспозиції аналізованої статті з огляду на наявність та перевагу об’єктивної складової є необхідним.


Досліджуючи питання наслідків вчинення злочину, передбаченого ст. 365 КК, автор констатує, що істотна шкода при перевищенні влади або службових повноважень полягає в заподіянні: 1) майнової шкоди, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 2) фізичної шкоди, що полягає в завданні побоїв або ударів, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; незаконному позбавленні волі, тощо; 3) нематеріальної шкоди у вигляді: а) порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина; б) підриву авторитету органів державної влади чи органів місцевого самоврядування тощо.


У підрозділі 2.2. «Суб’єктивні ознаки складу перевищення влади або службових повноважень» досліджуються питання суб’єкта перевищення влади або службових повноважень (п.п. 2.2.1.) та суб’єктивної сторони даного злочину. Розглядаючи питання суб’єкта аналізованого злочину, автор на основі поданої ним класифікації визначає ознаки спеціального суб’єкта досліджуваного злочину. Обґрунтовується, що за сферою діяльності даний суб’єкт поділяється на приватних та публічних службових осіб, визначається їх зміст.


Досліджуючи ознаки службової особи за змістом функцій, автор робить висновок про те, що законодавець у п. 1 примітки до ст. 364 КК та ч. 3 ст. 18 КК в редакції ЗУ від 11.06.2009 р. № 1508-VІ, вказуючи на здійснення функцій «представниками влади чи місцевого самоврядування», розрізняє «представників влади» та «представників місцевого самоврядування», натомість здобувач зазначає, що зміст першого поняття охоплює інший, а тому правильним визнається збереження єдиного терміну «представник влади», яке існує в п. 1 примітки до ст. 364 КК України 2001 р.


На основі теоретичних розробок науки кримінального права та аналізу судової практики (проведеного емпіричного дослідження) здобувач досліджує питання характеру виконуваних службовими особами функцій (обов’язків). Автор констатує, що в судовій практиці зустрічаються випадки на вказівку виконання службовими особами «консультативно-дорадчих функцій», виконання яких не тягне за собою настання правових наслідків передбачених ст. 365 КК України. У зв’язку з чим дисертант доходить висновку, що поняття адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих обов’язків потребує законодавчого закріплення. Також звертається увага на те, що законодавець, розрізняючи терміни «функції» та «обов’язки», вкладає в них різний правовий зміст, оскільки термін «функції» пов’язується з представником влади, а «обов’язки», які можуть бути організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими, − з іншими службовими особами. До того ж в юридичній літературі часто зустрічається підміна цих понять один одним. Проведений семантичний аналіз терміну «функція» показав, що воно має ширше значення, ніж термін «обов’язок», охоплює його. Отже, видається доцільною заміна терміну «обов’язок» терміном «функція».


Дисертант, на основі аналізу нормативно-правових актів, проводить дослідження ознак службової особи за суб’єктом покладення зазначених вище функцій (обов’язків). Внаслідок чого, доходить до висновку, що законодавець у п. 1 примітки до ст. 364 КК та ч. 3 ст. 18 КК в редакції ЗУ від 11.06.2009 р. № 1508-VІ, некоректно виділяє з поміж органів, які наділяють службову особу означеними функціями - «повноважний орган державної влади» та «центральний орган державного управління зі спеціальним статусом», оскільки останній є одним із органів, що складають структуру центральних органів виконавчої влади.


Аналізуючи ч. 4 ст. 18 КК в редакції ЗУ від 11.06.2009 р. № 1508-VІ, автор зазначає, дане законодавцем визначення службової особи-іноземця більш точно визначає приналежність його до певної посади, але при цьому воно виводить з кола суб’єктів службових злочинів осіб без громадянства та іноземців, які, перебуваючи на відповідній посаді в юридичній особі приватного права, виконують притаманні службовим особам функції, що є прогалиною законодавця.


Досліджуючи питання суб’єкта аналізованого злочину, здобувач зупиняється на аналізі термінів «службова особа» і «посадова особа», вказуючи, що перший із них є похідним від слова «служба», а другий − від слова «посада». На основі цього аналізує їх зміст на відповідність ознакам, які характерні для суб’єкта злочину, і доходить висновку, що термін «посадова особа» є ширшим, ніж термін «службова особа», охоплює його, а також більш точно відповідає змістові функцій та характеру обов’язків суб’єкта перевищення влади або службових повноважень. Крім того, беручи до уваги теоретичні розробки науки кримінального права, досвід вітчизняного та зарубіжного законодавства, дисертант вказує на доцільність їх заміни.


Аналізуючи питання суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 365 КК (п.п. 2.2.2.), автор погоджується з думкою багатьох вчених про те, що перевищення влади або службових повноважень характеризується умисною формою вини, ставлення ж суб’єкта до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Тобто службова особа за будь-якої форми перевищення влади або службових повноважень усвідомлює, що дії, які вона вчиняє, виходять за межі наданих їй законом владних чи службових повноважень, і бажає їх вчинити. При цьому винна особа передбачає настання істотної шкоди (ч. 1 ст. 365 КК), наслідки застосування насильства, факт застосування зброї і т.д. (ч. 2 ст. 365 КК) чи настання тяжких наслідків (ч. 3 ст. 365 КК) або передбачає можливість настання зазначених наслідків і легковажно розраховує на їх відведення, або не передбачає можливості їх настання, хоча повинна була і могла їх передбачити (відповідно, злочинна самовпевненість та недбалість стосовно наслідків, і змішана форма вини загалом стосовно перевищення влади або службових повноважень).


Розділ 3 «Особливості настання кримінальної відповідальності та покарання за перевищення влади або службових повноважень» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Кваліфіковані склади та ознаки перевищення влади або службових повноважень» послідовно проаналізовані всі кваліфікуючі (ч. 2 ст. 365 КК) та особливо кваліфікуючі (ч. 3 ст. 365 КК) ознаки.


Розглядаючи кваліфікуючу ознаку, як «перевищення влади або службових повноважень, що супроводжувалось насильством», автор аналізує її прояви, вивчає досвід вітчизняного та зарубіжного законодавства, положень науки кримінального права. У зв’язку з чим, дається визначення психічному насильству, під яким пропонується розуміти погрозу застосування фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких, яка сприймається останнім реально, що і було першопричиною застосування такої погрози. На основі порівняльного аналізу кримінально-правових норм Особливої частини КК, дисертант, для подолання двозначного розуміння поняття «насильства», підтримує думку вчених щодо доповнення даної кваліфікуючої ознаки словами «або погрозою застосування такого насильства».


Розглядаючи таку кваліфікуючу ознаку, як «болісні і такі, що ображають особисту гідність потерпілого дії», здобувач зупиняється на дослідженні поняття «болісні дії», сформованого судовою практикою та наукою кримінального права, і доходить висновку про необхідність виключення з нього вказівки на «особливий фізичний біль» як категорію оціночну й індивідуальну, що не може виступати ознакою болісних дій. Тобто під болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями пропонується розуміти ті з них, що завдають останньому фізичного болю чи моральних страждань. Автор вважає виправданим передбачення в якості кваліфікуючої ознаки перевищення влади або службових повноважень «застосування спеціальних засобів». Проте визнаючи, що їх вичерпний перелік незакріплений, погоджується з думкою В.О. Навроцького про доповнення даної ознаки вказівкою – «які призначені для впливу на організм особи».


Аналіз тяжких наслідків при перевищенні влади або службових повноважень показав, що вони можуть полягати у настанні: а) фізичної шкоди: спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, спричинення смерті, доведення до самогубства; створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви; б) матеріальної (майнової) шкоди: шкода, яка у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в) порушення нормальної діяльності підприємства, установи та організації: розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство; наслідки, які суттєво ускладнюють відносини з іншими державними або міжнародними організаціями й підривають авторитет держави або її окремих органів на міжнародній арені тощо; г) моральної шкоди: найбільш серйозні порушення конституційних або інших законних прав громадян.


Окрім того, на підставі аналізу судової практики, законодавства зарубіжних країн для диференціації відповідальності службових осіб автор наголошує на необхідності включення таких кваліфікуючих ознак, як «особа яка займає відповідальне і особливо відповідальне становище», й обґрунтовує доцільність виділення усіх кваліфікуючих ознак у диспозиціях статей Особливої частини КК, в тому числі і в досліджуваній нормі, в окремі підпункти.


У підрозділі 3.2. «Відмежування складу перевищення влади або службових повноважень від суміжних складів злочинів» дисертант зазначає, що розмежовувати перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем потрібно: а) за характеристикою об’єктивної сторони (при вчиненні службового зловживання винний використовує службові повноваження й діє в межах (рамках) цих повноважень, тоді як при перевищенні влади або службових повноважень винний виходить за їх межі, тобто вчиняє дії, які не входять до його компетенції); перевищення влади або службових повноважень вчиняється внаслідок дії, тоді як зловживання владою або службовим становищем можуть вчинятися і шляхом бездіяльності; б) за суб’єктивною стороною. Так, для перевищення влади або службових повноважень мотив та мета є факультативними ознаками й на кваліфікацію злочину не впливають, тоді як для зловживання владою або службовим становищем встановлення їх є обов’язковим.


Відмежовувати кваліфікований склад катування від кваліфікованого складу перевищення влади або службових повноважень, як зазначає дисертант, потрібно: 1) за ознакою суб’єктивної сторони – метою, яка є обов’язковою для складу катування, тоді як для перевищення влади або службових повноважень, факультативною ознакою; 2) за об’єктом посягання: основним безпосереднім об’єктом катування є здоров’я, а додатковим обов’язковим – воля, честь і гідність особи, тоді як для перевищення влади або службових повноважень здоров’я і гідність є додатковим обов’язковим об’єктом; 3) за суб’єктом злочинів: при катуванні загальний суб’єкт, при перевищенні влади або службових повноважень – спеціальний. Аналізуючи об’єктивну сторону катування та перевищення влади або службових повноважень із застосуванням насильства, дисертант зазначає, що вони майже збігаються через використання у диспозиції ч. 2 ст. 365 КК родового поняття «насильство», яке, крім заподіяння тілесних ушкоджень, також охоплює побої, тортури, мордування тощо.


Здобувач зазначає, що перевищення влади або службових повноважень від примушування давати показання потрібно відмежовувати за такими обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 373 КК, як: обстановка (проведення допиту), час (в межах якого проводиться допит і який зафіксований у відповідних процесуальних документах), спосіб, тоді як для злочину, передбаченого ст. 365 КК, ці ознаки є факультативними; за суб’єктом: при примушуванні давати показання це спеціально-конкретний субєкт (особа, яка провадить дізнання чи досудове слідство); за суб’єктивною стороною: для примушування давати показання мета – отримання показань, є обов’язковою ознакою, тоді як для злочину, передбаченого ст. 365 КК, − факультативною.


У підрозділі 3.3. «Особливості покарання за перевищення влади або службових повноважень» дисертант доходить висновку, що законодавець використовує два види санкцій: відносно-визначену і альтернативну.


Автор, розглядаючи види покарання, що передбачаються за вчинення перевищення влади або службових повноважень, зазначає про необхідність виключення із санкції ч. 1 ст. 365 КК такого виду покарання, як виправні роботи. Здобувач вважає неможливим застосування даного виду покарання за будь-який злочин, де суб’єктом злочину виступає публічна службова особа, але зазначає, що передбачення його за дії, вчинені приватною службовою особою, є обґрунтованим та доцільним.


Здобувач обґрунтовує думку про розширення переліку покарань за перевищення влади або службових повноважень введенням такого виду, як штраф, застосовуючи його при цьому в якості додаткового покарання.


Аналіз відносно-визначених санкцій засвідчив, що інтервал між нижніми й верхніми межами покарання у вигляді позбавлення волі не підлягає ніяким закономірностям. Тому пропонується будувати санкції статей та інтервали між нижніми і верхніми межами зазначеного вище покарання, ґрунтуючись на законодавчій класифікації злочинів (ст. 12 Загальної частини КК). Робиться висновок, що саме класифікація за ступенем тяжкості повинна бути визначальною при побудові норм закону.


Узагальнюючи судову практику прийняття рішень по справах, порушених за ознаками злочину, передбаченого ст. 365 КК України, автор зазначає, що з 2007 по 2010 р. зафіксовано незначну кількість фактів призначення покарань за цей злочин, без застосування ст.ст. 69, 75 КК (лише у 12 % усіх справ, вивчених під час дослідження). Автор зазначає, що у 70 % судових вироків суди одночасно з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі застосовують положення ст. 75 КК України й звільняють осіб від відбування покарання на підставі призначення іспитового строку. Тому автор вважає за необхідне внести зміни до ст. 75 КК, а саме після слів «...позбавлення волі» доповнити словами «яке в санкції відповідної статті (частини статті) передбачене» (далі  продовжити за текстом). При цьому здобувач наголошує на тому, що введення зазначених змін варто проводити лише після передбачення всіх можливих складів злочинів Особливої частини КК та побудови їх відповідно до ст. 12 Загальної частини КК.


 








дані станом на 01.04.2010 р.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины