ВИХОВНІ КОНЦЕПТИ Й ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ПОЕЗІЇ ПОЧАТКУ ХХ ст. (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ, ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ, МИКОЛИ ВОРОНОГО)



Назва:
ВИХОВНІ КОНЦЕПТИ Й ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ПОЕЗІЇ ПОЧАТКУ ХХ ст. (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ, ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ, МИКОЛИ ВОРОНОГО)
Альтернативное Название: ВОСПИТАТЕЛЬНЫЕ концепты и особенности поэтики УКРАИНСКОЙ ДЕТСКОЙ ПОЭЗИИ НАЧАЛА ХХ в. (На материале ТВОРЧЕСТВА Марийка Пидгирянка, Александра Олеся, Николая Вороного)
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

У вступі обґрунтовано вибір теми, окреслена її актуальність і наукова новизна, визначено мету дослідження і методи його проведення, а також викладено методологічні засади прочитання поезії для дітей як художньо-педагогічного феномену.


У першому розділі «Педагогічна спрямованість та естетично-психологічна своєрідність віршованої творчості Марійки Підгірянки для малого читача» – в аспектах педагогічної спрямованості та художньої своєрідності проаналізовано різножанрову віршовану  спадщину літераторки-вчительки, зокрема її лірику, віршики, безконечні казочки, п’єсу «В чужому пір’ю».


У підрозділі 1.1. «Пісня і музика в поезії Марійки Підгірянки» досліджено образ пісні і музикальний феномен поезії авторки в колі дитячого читання.


Вірші Марійки Підгірянки близькі до музичних творів, завдяки, по-перше, образам пісні, голосів природи, музичних інструментів; по-друге, талановитій музичній інструментовці поетичного мовлення. Поєднання побутових рис реальності з казковими рисами ірреального світу – прикметна особливість її поетичного світу, що робить його приступним і цікавим дитині.


Марійка Підгірянка використовувала різноманітні розміри народного віршування, які легко ототожнюються з улюбленими народними піснями, тому її вірші подумки або вголос природно наспівуються, лягають на відомі мелодії. Карпатська специфіка музики відбилася на її творчості.


Коломийки Марійки Підгірянки часто містять образ самих себе, героєм пісні стає сама пісня. Метаморфоза як поетикальний принцип є одним з провідних у творчій манері авторки, що пояснюється близькістю до фольклору і адресованістю поетичного мовлення юному читачеві.


Музика у поезії Марійки Підгірянки, як і в побуті гуцула, – не тільки краса, а й користь, допомога. Катафора, до якої за фольклорною традицією схильна поетка, часто має чабанський, функціональний характер.


Марійка Підгірянка завжди враховувала вікові психологічні особливості свого малого читача, зокрема оптимістичність, потребу радісних переживань. Поєднання мотивів пісні і волі притаманне її творчості. Поступовість авторки відчуваємо в образі власної творчості-пісні, основним практичним завданням свого співу Марійка Підгірянка вважає спонукання співвітчизників до праці.


У підрозділі 1.2. «Виховні концепти і художні особливості віршиків Марійки Підгірянки для дітей» схарактеризовано віршики релігійної, особистісно-родинної, пейзажної лірики в колі дитячого читання.


Авторка виховує побожність у думках і вчинках, а також надію на Божу поміч у добрих справах. Україна і родина утверджуються змалечку святими цінностями для людини.


Святкові вірші для дітей вдало сполучають риси духовного піднесення, самовиховання, відчуття чарівності, набожність, святкові веселощі, театральне дійство, активну участь кожного у ньому. Створено атмосферу родинного затишку, звичаєвості, тепла і любові. Виховання вдячності як шляхетного почуття, що звернене до Бога і до батьків, – один з педагогічних концептів творчості поетки-вчительки.


Основний жанр її поезії для дітей – віршик, малий за обсягом віршований твір, у якому поєднується цікаве навчання з виховною спрямованістю.


Поетка розвиває естетичність інтерпретаційної свідомості читачів, порівняння вчать асоціативності, образності мислення. Погляд дитини на прекрасний навколишній світ передається безпосередньо, дитячою фразеологією в режимі актуального хронотопу. Авторка спонукає дитину прочитати її вірш, наче зіграти роль, щоб «Я» героя вплинуло на власне «Я» читача.


Учителька-письменниця вчить читача бути привітним і ввічливим, працелюбним, приходити на допомогу рідним. Віршики передають знання про побут селянської дитини, її працю змалку, царину сільського господарства. Художньо використано ґендерний принцип народної педагогіки: хлопчики і дівчатка, герої поезії, готують себе до різних соціальних ролей, виявляють різницю в психічних світах статей. Деякі образи дітей у поезії Марійки Підгірянки персоналізуються, набувають імен, характерних рис, переходять з твору у твір.


Тема матері оригінально розкрита поеткою, художня своєрідність виявляється у вираженні дитячого погляду на матір, створенні її образу за законами дитячого мислення і естетичного переживання. Особливе місце посідає образ бабці, що відповідає багаторічному і дорогому серцеві родинному статусу самої поетеси. Дитина і бабуся, як два покоління, віддалені поколінням батьків, виявляються дуже близькими духовно, бо початок і прикінцева частина життя чимось схожі.


У звучанні вірша велику роль відіграють звуконаслідування, які у творах, адресованих найменшим читачам, особливо доречні, бо наближають до реального звучання навколишнього світу, вчать розрізняти звуки природи, повторювати їх, імітуючи для розваги. До улюблених засобів звукопису належать також пароніми і звукова анафора – вони зближують слова не тільки мелодійно, а й значеннєво.


Мальовничі пейзажі, написані поеткою, нагадують картини народних художниць-примітивістів, вони так само яскраві, емоційні, їх образи водночас і легко впізнавані, і святково особливі.


Поезії авторки-вчительки часто є застиглими митями подій, які перетворилися на світлі спогади, важливі не в суспільному масштабі, а в просторі душі людини, яка любить своїх близьких.  Авторка надавала події легкого захоплювального характеру, мотив пригоди поєднується в її творах з мотивом подорожі, мета якої – пізнання світу і усвідомлення свого місця в ньому.


У підрозділі 1.3. «Художньо-дидактична поезія Марійки Підгірянки: естетична словесна гра як розвага і навчання» простежено особливості жанрової форми дитячої поезії – віршика, окреслено провідні мотиви і ключові образи навчально-ігрових віршиків, їхню педагогічно-діалогічну спрямованість; проаналізовано безконечні казочки, загадки, перекладацьку творчість поетки.


Марійка Підгірянка була майстринею поєднання дидактичного і мистецьки ігрового, уміло створювала їхню єдність і поперемінну акцентацію у своїх віршованих текстах.


Школа в хронотопному параметрі поетичного світу Марійки Підгірянки є ніби перехідним простором між дитинством і дорослим, широким світом. Поетка-педагог, як і О.Духнович, формує позитивне ставлення до навчання, висуває важливу і зрозумілу мотивацію відвідування школи.  Афористично висловлена дидактична думка набуває мистецької легкості, добре сприймається і запам’ятовується. Особливістю її творів про школу і школярів є деталізація, правдивість, упізнаваність описаних подій. Передано драматизм важких для дитини ситуацій.


Спостережено вплив стрілецької пісні на низку творів Марійки Підгірянки, виявлений, зокрема, у духовних цінностях, маршовій ритміці, стилістичних фігурах, лексиці.


У віршиках переважають образи чемних, працьовитих, сумлінних у навчанні малих героїв.  Поетка виховує читача ненав’язливо, мудро, наочно, весело вступаючи з ним у діалог, ставлячись до особистості з повагою і вірою в її внутрішні сили та сходження.


Віршик Марійки Підгірянки часто має характер дидактично-ігрового. Поетка передає читачам знання, враховуючи особливості сприймання інформації в дитячому віці та загальні закони дитячої психології. Сюжетна розповідь пригальмовується певним дидактичним вкрапленням.


Авторка грає у співчутливі розмови людини з природою, інтонація діалогізованих пейзажів нагадує старовинні ліричні пісні. Діалогічність переростає в драматизм тоді, коли вірш містить виключно діалог. Другий різновид діалогічного вірша – це вірш з елементами розмови осіб. Найпоширенішим виявом діалогізму в поезії Марійки Підгірянки є діалогізований монолог, написаний як звернення ліричного суб’єкта до явища природи.


Проблема гармонізації взаємин людини і природи у творчості Марійки Підгірянки художньо вирішується шляхом спонукання малого читача спостерігати природу, любити її, розуміти її мешканців, допомагати слабким, враховувати  у своєму повсякденні її непроминальні закони, наснажуватися красою і життєвою силою довкілля.


   Хата як світло, що добром осяює все життя – один з ключових образів поезії. Марійка Підгірянка вчить дитину побутуванню, готує до щоденних клопотів селянина, говорить про звичайні потреби людини, називає ремісників, до яких треба звертатися у пригоді. Авторка творчо використовує запитувальність дитячого мовлення, зорієнтовує висловлення на легкість сприймання, повторення, запам’ятовування.


   Ігровий первень акцентується в безконечних казочках поетки: діти виступають старшими щодо тварин, вони їх виховують, повчають, захищають. Пригоди тварин нерідко віддзеркалюють типові конфлікти дорослих людей. Поетикальними прийомами у безконечних казочках є діалоги, каскади подій, персонажі зі смішною  вияскравленою рисою вдачі, реальні побутові обставини,  кумедні ситуації, розмовно-побутова лексика, фольклорні принципи архітектоніки та мовленнєві формули, присутність мудрого і веселого оповідача.


Авторка застосовує різноманітні засоби комічного, архетипні образи, афект страху. Сюжет часто залишається відкритим, читач сам може домислити фінал історії, обравши печальний або щасливий кінець.


Марійка Підгірянка виявила перекладацьку майстерність, зберегла цілісність власної творчості, вибираючи для перекладів та переспівів ті твори, що мали аксіологічну спільність з її оригінальним творчим набутком.


Складені поеткою віршовані загадки є жанровим виявом дидактично-ігрової поезії для дітей. Уміння письменниці спілкуватися за законами дитинства виразно виявлено в рукописних книжечках для онуків. Марійку Підгірянку можна назвати однією з перших авторок української навчально-розважальної дитячої книжки, майстром педагогічно-гумористичного віршика як специфічного жанру поезії для дітей.


Підрозділ 1.4. «Марійка Підгірянка як дитячий драматург» висвітлює педагогічні концепти драматичної казки «В чужому пір’ю» та драматургічну майстерність авторки.


У драматичній казці «В чужому пір’ю» авторка порушила проблему національного відступництва; застосувала ігрові елементи пригоди, казковості, перевдягання; створила свій оригінальний образ перекинчика. Доступно для дітей утверджено думку: відмовившись від своєї нації, людина не стає представником жодної іншої, залишається чужою і серед своїх, і поміж чужих.


   Драматургічна майстерність авторки виявляється у зміні настроїв, експресивному перебігу емоцій персонажів, підтекстовій параболізації їхніх висловлювань на основі біблійної мудрості про блудного сина. Твір багатий на рух, дію, вчинки героїв, а також на жваві, побудовані за принципом стихомітії діалоги. Інтертекстуальність пов’язана з Біблією, народною піснею, літописною легендою про євшан-зілля, що простежується на рівнях –філософському, психологічному, ейдетичному, композиційному.


У творі також присутні філософсько-біблійні ідеї любові, гріха, покари, спокути, каяття, очищення – саме через ці етапи внутрішнього життя проходить заблукана пташка. Екзистенційну діалектику подано через подвійну оптику: самоаналіз Синички і опосередкований психологічний аналіз її переживань з уст інших дійових осіб. Поряд з драматичною колізією у світі твору існують жарт, розваги, танці, пісні. Романтична домінанта в стилі письменниці забарвлює біблійний мотив так, що читач відчуває зворушливість, піднесеність, прагнення творити добро, любити, прощати.


Марійка Підгірянка – талановита вчителька й активна громадянка, знавець фольклору і літераторка у своїй поезії виразила цілісність власного внутрішнього світу, його багатство, багатогранність, діалогічну налаштованість на спілкування з дитиною.


   У другому розділі – «Поезія Олександра Олеся як художнє джерело естетичних переживань, навчання і виховання дитини» – «доросла» лірика, зокрема образи квітів, розглядається в колі дитячого читання; досліджено твори, написані для найменших читачів задля їхньої розваги та знайомства з довкіллям; для підлітків – з художньо-дидактичною метою.


У підрозділі 2.1. «Пейзажна лірика О.Олеся в аспекті дитячої рецепції: образи квітів» схарактеризовано психологічну наповненість та естетичну вишуканість квіткового світу в сприйманні дитиною під час читання пейзажної лірики поета. Поет зазнав впливу європейського символізму, водночас глибоко засвоїв і власне українські барокові та романтичні традиції символізації. Те, що образами-символами в Олесевих поезіях часто виступають квіти, є оригінальним продовженням національної і світової традиції.


Дитинність поетичного світу О.Олеся пояснюємо інтенцією: щоб передати непередаванне – красу, порухи душі, поет запозичує досвід дитинства, дитячу легкість переступання через межу реальності / ірреальності, часу / позачасовості.


Різноманітні квіти в його поезії символізують різноманітні почуття,  які співіснують у внутрішньому світі людини. Так малюється потаємна сутність людини, її неповторна унікальна екзистенція, яку кожний ховає від натовпу, зберігаючи як найдорожчий скарб душі.


Образ квітів у О.Олеся переважно позитивний, проте іноді й він набуває негативного емоційного забарвлення, втілює щось чуже і відразливе поетовій душі.


Дорослий, серйозний, складний світ внутрішнього життя людини автор доносить до дітей у наочній, естетичній, зрозумілій їм формі. Це казковий квітковий світ, у якому присутні реальність і фантазія, а також відбилися довкілля і внутрішнє існування людини.


Тлумачення символіки квітів спонукає юного читача до роздумів про життєві цінності, до здійснення власного екзистенційного вибору.


Підрозділ 2.2. «Лірика і ліро-епос О.Олеся для розваги й виховання дошкільнят і молодших школярів» присвячено діалогічному, естетико-педагогічному  розгляду віршів для дітей; поем-казок «Грицеві курчата», «Мисливець Хрін та його пси», «Водяничок» та інших творів поета.


У віршах О.Олеся для малечі провідними мотивами є мотив тепла родинних стосунків, дитячого сприймання довкілля, душевних чеснот, мотив розваг. Ключовими образами є образ дитини, образи тварин та птахів, казкові персонажі.


У творах з мотивом родинних взаємин виражено прагнення до повноти родини і товариських стосунків у ній, естетичною прикрасою є поетичні звертання.


Радість щоденного спілкування батька і малого сина виявляється в багатьох віршиках, написаних не для публікації, а для родинного кола. Щирість, безпосередність побутових замальовок має свої переваги, серед  яких спонтанність рефлексій, упізнаваність для кожного читача днів, проведених серед рідних.


Образ хлопчика у віршах подано по-батьківському: з любов’ю, повагою до особистості дитини, бажанням бачити розвиток сина як чоловіка, з ґендерними рисами свободи, життєлюбства, мужності, наполегливості, самовідданості у боротьбі за ідеали. О.Олесь готує хлопців до випробувань, учить гідної чоловічої поведінки під час герцю, в умовах суспільної стагнації, глузувань у несвідомому молодіжному колі.


Образ сина набуває ознак узагальнення, автор порушує важливі суспільні проблеми і покладає надію на те, що молодь їх розв’яже. Втрата багатьма українцями  національної самосвідомості хвилювала О.Олеся і поетично осмислювалась ним як велика загроза для нації.


Патріотичні твори для юнацтва стилістично близькі до козацьких і стрілецьких пісень, до творів цієї самої тематики М.Вороного, Б.-І.Антонича. Символічні образи, міфопоетика, пісенно-маршеві ритми, експресивність притаманні манері О.Олеся-співця юнацької мужності.


Особливістю Олесевих віршів є яскрава метафоричність, яка пронизує текст від початку до кінця, розвивається, захоплює уяву химерністю. Поет дає читачеві не тільки знання й естетичну насолоду, а й вчить асоціативності, фантазійності, збуджує творчий порив.


Ботаноморфізм, зооморфізм, олюднення, уречевлення – всі форми метафори майстерно використовує О.Олесь. Специфікою пейзажних та інших природничих творів у колі дитячого читання є акцентація в одному тексті на одному перенесенні властивостей та ознак.


У віршиках для дітей багато гумору, розваг, дитячих веселощів, пустотливих пригод, фантазійних образів, подій, метаморфоз. Автор створив образи морквяного хлопчика, трусинятка, мавпи, яка «бігала, гуляла», зайчика, що жив собі в бузиновій хатці, боровичка, який викупався в струмочку і застудився, жука, що весело справляв іменини, півнів-дуелянтів та інші. Автор вигадує цікавий сюжет з багатьма перипетіями, інтригою, жорстким протистоянням, напруженою кульмінацією і гуманною розв’язкою. Створено не тільки захоплювальний сюжет, а й не менш несподіваний перебіг емоцій.


Тема риболовлі, яка пізніше оригінально продовжилась у творчості М.Рильського та Остапа Вишні, виразно висвітлена у дитячих творах О.Олеся.


Різноманіття інтенцій – прикметна ознака ліро-епосу О.Олеся для дітей. Поет вводить до дитячої літератури драматизм реального життя, порушує складні проблеми існування людини і природи, поєднуючи їх з елементами розваги, гумору, фантастики, міфопоетики, пригод. Автор не відгороджує малого читача від жорсткостей життя. Спонукання до милосердя, віра у свої сили та доброту іншого становить пафос твору «Водяничок».


О.Олесь продовжує світову, зокрема Д.Лондона, традицію проникнення у внутрішній світ собаки і показ з його позиції довкілля і себе в ньому. У казці «Мисливець Хрін та його пси» головними героями є собаки, автор простежує за їхніми долями, зображує характери,  взаємини з людьми та природою.


Сюжет казки О.Олеся кореспондує з педагогікою пригоди. Щось несподіване трапляється з його героями – і вони змінюються, інакшими стають обставини їхнього життя, розвивається характер. Автор прихованою іронією відсторонює читача, зберігає дух казкового часопростору, в якому можливі будь-які жахи і порятунки.  Поєднання непоєднуваного в реальному житті є засобом гумору, використаним автором.


   Закоріненість у щодення простого селянина притаманна усім віршованим казкам поета. Виховні концепти у творі «Грицеві курчата» не проголошуються, проте цінності народної традиції писанкарства, родинної згуртованості, відповідальності за те, що зробив, прочитуються у підтексті.


Пейзажі у віршованих казках О.Олеся естетично багатофункціональні: вони ліризують жанрову форму, створюють до сюжету паралель з перебігу емоцій, збагачують текст образністю, додають часопросторові площини до


його художнього світу, іноді акцентуються як основа поворотного моменту в розвитку сюжету. Ліричний струмінь, обов’язковий для всіх творів О.Олеся, створює модифікацію казки, надаючи цьому жанру ліро-епічних ознак.


Підрозділ 2.3. «Книга пісень «Княжа Україна» як художньо-навчальний феномен літератури для підлітків» висвітлює жанрові, композиційні, стильові особливості «Княжої України», окреслює коло інформації та національного виховного потенціалу, що в ній міститься.


Жанр твору – художньо-навчальна книга пісень історично-пригодницького характеру.


Людина давньої доби зображена автором як віруюча. Про релігійні переконання пращурів поет говорить з повагою, поетично окреслює розвиток вірувань та їх складні перехрещення й зміни. Задля пояснення суті християнської поведінки автор найплідніше використовує епексеґезу та біблійну інтертекстуальність.


О.Олесь проголошує сердечне, внутрішнє прийняття віри в Христа як головне, саме в ньому вбачає засаду добробуту національної держави. Нехристиянська аморальна поведінка краян засуджується, що спонукає юних читачів до стійкості і послідовності у світогляді й поведінці.


Поет продовжує шевченківську традицію: він вважає, що любов до рідної культури є святим обов’язком, а зрада мови і віри – це гріх, за яким слідує кара. Автор передає віру пращурів у праведність і невідворотність Божого суду, вірить у те, що Бог допоможе Україні повернути державність і соборність. Для цього українці мають відчути в собі і Бога, і Україну.


У «Княжій Україні» інтертекстуально присутнє «Слово о полку Ігоревім…», що виявляється в композиції, стильовій манері, образній системі книжки.


О.Олесь сприймає княжу добу України як її дитинство, відтак до історичних подій часто ставиться ніби до гри – це художній прийом, який наближає твір до читача-адресата. У сюжеті кожної пісні «Княжої України» події розвиваються швидко, кульмінація завжди гостра, із зображенням порогової ситуації, смерті, перемоги чи поразки в бою. Розв’язку ж автор подає як констатацію нового етапу в розвитку нації, отриманого нею уроку.


Батальні картини написано динамічно, емоційно, з елементами стилю героїчного епосу. Впливи казки, пісні, прислів’я, народної драми, переказу тощо  проявлено у тексті. Так, народні прислів’я, використані в «Княжій Україні», виконують у тексті різноманітні функції: увиразнюють сенс, прикрашають оповідь, переконують читача у слушності авторської думки, передають народну мудрість як філософію світосприймання і розуміння, маркують риси національної ментальності, демонструють гру слів, багатство української мови тощо. О.Олесь творить авторські афоризми, апофегми, у які втілює уроки історичного минулого України.


Українство у часі – основна проблема, яку порушує О.Олесь у своїй книзі. Автор вільно мислить і оцінює події та провідників, застосовуючи подвійну оптику малого і великого часу (М.Бахтін).


Головним позитивним уроком, винесеним поетом з минулого, є особистісні патріотизм і хоробрість українців – як провідників, так і рядових захисників вітчизни. Єдність української нації в часі – провідна ідея книги.


Головним негативним уроком для нації є згубність міжусобиць, роз’єднаність проводу, його егоїзм, нехтування інтересів загалу. Стилістична фігура конмінації  застосовується для застереження сучасників і нащадків від забуття історичного минулого нації, його уроків. Інтонація історичного сказання має складником особливості народного усного мовлення, що пожвавлює оповідь, робить її ближчою до малого читача.


О.Олесеві  вдалося передати історичну інформацію, збудити почуття, викликати і патріотично спрямувати роздуми, зацікавити минувшиною, спонукати до діалогічного сприймання тексту – у контекстах власної екзистенції читача, теперішньої доби, перспективи нації.


У третьому розділі – «Ліро-епос і лірика Миколи Вороного у колі юнацького читання» – досліджено аксіологічний та поетикальний параметри поезії М.Вороного, адресованої юному читачеві, актуальної для самотворення його особистості.


Підрозділ 3.1. «Герої і виховні концепти ліро-епосу М.Вороного» містить розгляд віршів для дітей, поеми «Євшан-зілля», циклу «Балади і легенди», інтерпретованих в літературознавчо-педагогічному ключі.


Твори Миколи Вороного увійшли у коло юнацького читання, завдяки молодим героям, оригінальній поетиці, деякій поведінковій епатажності персонажів, розкутості авторської думки, нюансуванню почуттів, піднесенню вічних цінностей.


Поет не приймав протиставлення робітні каменяра світові голубого неба, вважаючи, що все це є у просторі мистецтва. Малюючи у поезії майбутнє сина, він бачить прекрасний храм душі, добрі вчинки і стосунки із зовнішнім світом – людьми, краєм.


У поемі «Євшан-зілля» автор дослідив глибинні корені національного у психіці людини, показавши хлопця, позбавленого тривалого етновиховання і природного етнічного оточення.


Поема увійшла в коло дитячого читання через вік її головного героя, завдяки композиційним особливостям – загадці у позасюжетних елементах, інтризі у сюжеті. «Євшан-зілля» звернене не до ворогів і не до друзів, адресатом є близькі кров’ю та історією співгромадяни, які відчужилися духовно – «свої-чужі».


Складні питання, які ставить і художньо досліджує М.Вороний, виходять за рамки проблеми “батьки і діти” у психологічні, історіософські, екзистенціальні сфери. Автор порушує проблеми неволі, меж виховання, роздвоєння “Я”, параметрів існування етносу, екзистенційного вибору тощо.


На думку поета, неволя – це загроза для “Я”, це небезпека внутрішніх конфліктів. Для героя “Євшан-зілля” половецькі первні, сімейні і національні, виявилися приспаними, проте живими. Малий половець не міг зникнути з “Я”, він залишився як істинне “Я”(anima), хоч поряд потужно розвивалася persona, точилося несправжнє існування. Поема переконує: національної основи не можна знищити, час вибору місця національного первня у власній ієрархії цінностей все одно настане.


У поемі «Євшан-зілля» простір відіграє ключову роль, відбувається мистецька гра просторами і їх відношеннями – спостерігаємо їх паралельність, протистояння, дотичність. Рідний простір, віртуально побачений завдяки спогаду-запаху, став критичною масою для повернення героя до себе справжнього.


Образ євшану у творі зберігає іманентну властивість цілющого чудодійного зілля і набуває трансцендентного сенсу вирішального поштовху до національного відродження. Поема «Євшан-зілля» репрезентативна щодо модернізму завдяки ліричним частинам тексту: вступ і висновки вписуються у напрями символізму і неоромантизму.


М.Вороний вважає від’ємною рисою української ментальності відсутність «духу, що зрива на ноги». Загадкою, діалогічно зверненою до читача,  залишається: що саме для українців стане євшаном, поштовхом, який поверне цей дух – здорову згуртованість і дійовість нації. Обери себе українцем, волелюбним і сміливим – це і буде твій поворот у рідний край, – так образно закликає поет своїх співвітчизників, передусім таких же юних, як герой поеми «Євшан-зілля». Встановлено ідейно-художню подібність з творчістю Лесі Українки у зображенні ситуації неволі в Україні, коли для виходу з неї нації слід подолати духовний простір в «Я» особистості.


До кола юнацького читання увійшли «Балади і легенди» М.Вороного. Це твори з потужною виховною інтенцією, їм притаманна неприхована тенденційність, утілена в цікаву оповідь. Сюжет містить незвичайну подію, яка переважно становить його кульмінаційний момент, мистецьки вишукана форма спрямовує текст на діалог з читачем.


   Виховання в «Легенді» має відбуватися від супротивного: етично максимальний антиприклад має навчити доброму коханню, яке повинно зігріти не тільки закоханих, а й близьких їм людей, матерів передусім. Коли ти обрав своє «Я» лютим і злочинним, забудь про щастя – прочитується в підтексті. Повтор ключового рядка сприяє сугестії: навіюється шана до матері, схиляння перед її святою любов’ю, прощенням, саможертовністю.


Широке застосування мовлення персонажів робить твори М.Вороного цікавими для юного читача, який, за віковими психологічними особливостями, прагне вербалізувати думки і почуття, щоб їх уперше осмислити і зрозуміти своє «Я».


Автора цікавлять ґендерні характеристики персонажів, які сформує читач після оповіді. У легенді «Найдорожчий скарб» ґендерна проблематика художньо вирішена в традиціях народної сміхової культури. Чоловік і самоприниження – поняття, несумісні для автора.


М. Вороний – майстер художнього хронотопу, у баладі «Срібний сон» особливістю художнього часу є зіткнення особистісного часу героя твору із міфологічним часом різдвяної ночі. Поет показав, як у різдвяну ніч людина торкається чогось потаємного у космосі і в собі.


Еротика – красиво зображене пристрасне, тілесне кохання – присутня не як шал коханців, а як перший крок до інтимних взаємин, перший вияв взаємного потягу.


Ліро-епос М.Вороного дає юному читачеві поштовх до красивих романтичних мрій, виховує естетично, етично і емоційно, підтримує ментальну сердечність у ставленні до родини, батьківщини, релігійних свят, інтимних почуттів.


          У підрозділі 3.2. «Образ юності в ліриці М.Вороного: вітальний і громадянський аспекти» проаналізовано образ панни в салонній ліриці поета; окремі вірші медитативної та громадянської лірики розглянуто в історичному контексті доби з позицій рецепції юним українцем.


М.Вороний – новатор в історії української салонної лірики, зокрема, адресованої дівчатам. Його мадригали, картинки з балу чи маскараду, привітання на свята, відповіді на привітання, епістоли, вірші до дівочого альбому перейнято молодим життєлюбством. Мотиви симпатії, закоханості, флірту, мрії, першого еротичного досвіду є у них провідними.


«Летючі листки» написано без претензії на поетикальну довершеність, вони зберігають іншу мистецьку цінність – щирість і спонтанність художньої реакції на щось інтимне, важливе для двох. Вірші циклу мають виховне значення для молоді в сенсі культури і багатогранності спілкування. Адресант – це поет, який грає роль утомленого, романтичного мандрівника-самітника. Власне «Я», від якого він дистанціюється, ніби художник, що пише автопортрет, перебуває у полі мистецької гри.


Автор створив високохудожній образ юності, виразивши її відчуженість від дорослого життя, вітальну енергію, красу прагнень, веселість, динамічність перебігу почуттів, думок, вчинків і вражень. Поезія «Серце дівоче» є однією з найкращих у доробку М.Вороного. Простір дівочого серця повний краси і снаги, він захований від людського ока. За його межею – чужий, небезпечний світ, у якому чатує жаль. М.Вороний як модерніст знімає одне з табу народництва і визначає спрямованість серцевого руху як еротичну. Потреба кохати – це закон, який рухає дівочим серцем, таким же законом життя поет вважає страждання, невідокремлюване від кохання.


Поетика гри у багатьох віршах М.Вороного переходить формальну межу і стосується сутності молодого життя. Штукарство зображується як молодіжна гра взаємин.  Поет грається із сонетною формою, надаючи їй значення змістової інтриги.  У штукарстві М.Вороного немає духовної порожнечі, автора відштовхує фальш, яка прибирає облудний вигляд щирого, серйозного почуття. Йому смішні поза, емоційні ексцеси, глупота, примхливість, він відкидає ставлення до життя як до забави, йому чужа гра в глибокі почуття.


М.Вороний створив образ ідеальної любові, наблизивши її до небесної височини і зоряної нерозгаданості. Суб’єкт інтимно-космічної лірики ніби проводить свою обраницю через випробування на високий рівень почуття, пропонуючи читачеві тест на власну здатність любити. Символіка відкриває два віконця: у закохану душу і в космос, ці два простори автор робить дотичними, спорідненими.


Віршам М.Вороного, що присвячені Л.Старицькій, М.Комарівні, Лесі Українці, притаманні глибока повага до адресаток, духовна спільність, прагнення підтримати живих і вшанувати пам’ять померлої. Як ліки від душевних болів поет пропонує часові долання: полинути в суспільне майбутнє або повернутися подумки в минуле, у особистий світ дитячих літ.


Вірші-портрети видатних діячів українського мистецтва переконують, що кожний діяч культури лишив по собі щось непроминальне, важливе для всієї нації, спонукають до особистісного ставлення до класиків.


У текстах, присвячених Лесі Українці, створено образ поетки та інтертекстуально присутні певні елементи образності її поетичного мовлення. Проведено компаративне вивчення «Балади моря» М.Вороного і мариністики Лесі Українки.


М.Вороний виступає поетом-аналітиком у медитативній ліриці культурологічного характеру. Він досягає розуміння читачем національної ідеї, втілюючи її в ключові образи та наповнюючи текст безпосередніми враженнями й емоціями суб’єктного «Я». Твір «На свято відкриття пам’ятника Івану Котляревському» передає атмосферу свята-протесту, свята-утвердження. М.Вороний характеризує сміх письменника як раптовий серед суспільної покірливої тиші, як зневажливий, як такий, що будив думку і став взірцем відваги для українців.


М.Вороний художньо сфантазував свій діалог з Тарасом Шевченком, обравши форму сну. Автор не сахається пафосу і відкритої емоційності. Берегти святість найвищих національних здобутків і вступати з ними в живий творчий діалог учить юного читача твір «Привид».


Поет гостро відчув і художньо осмислив хвороби української прогресивної інтелігенції: потяг до космополітизму, вселюдського гуманізму, зарубіжної культури із відкиданням рідної мови та інших духовних цінностей. Національна проблематика поєднується з інтимними мотивами через переконаність у розташуванні національного у сфері особистого «Я»: щоб кохання стало щасливим, серця повинні мати спільний духовний простір – інакше, раніше чи пізніше, але неминуче наступить духовне відторгнення, відчуження.


М.Вороний долучився до феномену стрілецької пісні. Поетика козацької похідної пісні робить твір «За Україну!» героїчним, додає пафосності та історичної  алюзійності. Присяга стрільців звучить як максима, у якій міститься етична переконаність і юнацький максималізм. У суб’єктному «ми» поезії відчувається молодість і синівське ставлення до батьківщини.


 


ВИСНОВКИ


У дисертації запропоновано розв’язання одного з аспектів наукової проблематики історії української літератури початку ХХ ст.: у результаті дослідження концептуально змодельовано виховний зміст та визначено поетикальні особливості української дитячої поезії початку ХХ ст. на матеріалі віршованої творчості Марійки Підгірянки, О.Олеся, М.Вороного.


Проаналізувавши поетичні тексти творів для дітей названих авторів, ми дійшли висновків:


1.        На початку ХХ століття в Україні існувала і розвивалася поезія для дітей високого мистецького рівня і потужного виховного потенціалу. Важливим чинником її розвитку була творча праця таких письменників, як Марійка Підгірянка, Олександр Олесь, Микола Вороний.


2.        Проаналізовані художні тексти містять налаштованість на їх сприймання малим читачем. Прочитання на засадах рецептивної естетики опрявнює глибокий психологізм творів, відповідність змісту і форми віковим особливостям адресата.


3.        У історичному контексті віршована література для дітей була опором духовній колонізації нації. Патріотичні мотиви, педагогічні концепти національної самототожності та історичної пам’яті виражено у стрілецьких піснях, громадянській ліриці, художньо-дидактичних історичних піснях, віршах-портретах видатних людей, поемах. Інтертекстуальне використання місцевого фольклору увиразнює концепт любові до малої батьківщини. Індивідуалізовані образи дитини, матері, батька, бабусі, дідуся переростають в етнопедагогічний концепт родини як національної цінності. Екзистенційний розвиток літературного героя спрямовано до християнських чеснот.


4.        У аналізованій поезії талановито, у філософському і психологічному сенсі, використано принцип гри. Гра як пригода, розвага, фантазія літературного героя, як взаємини молоді, словесне штукарство, як риса жанрових модифікацій плідно, з індивідуальною своєрідністю застосована поетами.


5.        Автори використовують загальні естетичні принципи дитячої літератури: дидактичність, комунікативність, гумор, зв’язок з дитячим фольклором, милозвучність, графічність малюнку та інші. Водночас їхнім індивідуальним поетикам притаманні особливості, які вирізняють кожного художніми домінантами та оригінальними стилістичними знахідками. Щодо провідних літературних напрямів Марійка Підгірянка найбільше репрезентує реалістичний та романтичний напрями, О.Олесь – романтичний та неоромантичний, М.Вороний – імпресіоністичний та символістичний.


6.        У творчості Марійки Підгірянки образ пісні є одним з ключових, карпатські пісні, їхня ритмічна організація інтертекстуально проявляються у поетичних творах авторки. Погляд дитини на довкілля передається безпосередньо, дитячою фразеологією у режимі актуального хронотопу. Метаморфоза як поетикальний принцип є одним з провідних у творчій манері авторки. У текстах переважає стала архітектоніка, ізоколон. Навчально-ігровий віршик як улюблений жанр поетки поєднує дидактичне і мистецьки-ігрове. Марійка Підгірянка – майстер літературних модифікацій фольклорних жанрів. Письменниця-педагог виявила свій талант у царині дитячої драматургії («В чужому пір’ю»), де виступила справжнім новатором.


7.        О.Олесь залишив дітям значний художній спадок, який містить вірші, історичні пісні, поеми-казки, інсценізації народних та класичних літературних казок, оригінальні драматичні казки. Образи квітів є художньо виразним складником художнього світу Олесевої лірики в колі дитячого читання. Автор запозичує досвід дитинства, дитячу легкість переступання через межу реальності й ірреальності, часу і позачасовості. У віршиках для дітей багато гумору, розваг, дитячих веселощів, пустотливих пригод, фантазійних образів, подій. Віршовані казки мають оригінальний зміст і позначену модерністською творчою манерою форму, виховання і розважання дитини відбувається на нових для української літератури сюжетах. У книзі «Княжа Україна» автор передає історичну інформацію, вдаючись до інтриги, несподіваних перипетій, гострих кульмінацій, авантюр, екстремальних ситуацій, батальних картин, сцен двобоїв, детективних елементів,  містичних мотивів тощо.


8.        М.Вороний – один з українських поетів, твори якого ввійшли в коло юнацького читання. Модерністичний характер текстів та широка ерудиція, виявлені в них, наближають творчість М.Вороного до нашого читача. Естетичними здобутками поета є майстерність художньої рецепції літописної легенди («Євшан-зілля»), поетика простору, сюжетна стрункість та динамічність, філософізація змісту, параболізація ідеї. Дівочі образи були улюбленими для поета-лірика, їх галерея зацікавлює яскравими індивідуальностями героїнь, художнім хронотопом молодіжного українського кола інтелігенції початку ХХ ст. Принцип гри реалізовано як мистецтво віршування і грайливість молодіжних взаємин. М.Вороний зробив свій творчий внесок у феномен стрілецької пісні.


 


9.        Отже, прагнення митців слова початку ХХ століття виховати українську дитину в національному та християнському дусі зреалізоване у віршованих творах високої духовності. Поетичне слово Марійки Підгірянки, О.Олеся, М.Вороного, звернене до дитини, є інформативним, аксіологічно наснаженим та естетично оригінальним. Ці митці є репрезентантами різних стильових тенденцій національної поезії, що відбивається на індивідуальних поетиках творів для дітей. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины