АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТАДІЙ



Назва:
АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СТАДІЙ
Альтернативное Название: Апелляционного производства В СИСТЕМЕ Уголовно-процессуальная СТАДИЙ
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і значимість, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, її науково-теоретичне підґрунтя, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження. Сформульовано основні положення, що репрезентують наукову новизну дослідження, з’ясовано теоретичне і практичне значення одержаних висновків та ступінь апробації й впровадження результатів дисертаційного дослідження.


Розділ 1 “Генеза виникнення апеляційного провадження в Україні” складається з двох підрозділів.


У підрозділі 1.1. “Передумови виникнення апеляційного провадження” розкриваються об’єктивні передумови виникнення апеляційного провадження як самостійної процедури оскарження та перевірки судових рішень з давніх часів до ХХ ст.


Автор досліджує передумови виникнення та розвитку апеляційного провадження, з порівнянням двох існуючих правових систем – континентальної (Франція, Німеччина) та англосаксонської (Англія). Зроблені акценти на суттєві відмінності цих правових систем, що полягають у розумінні та змісті засад кримінального судочинства, таких як законність, змагальність, рівність сторін, права на захист, презумпції невинуватості.


Піддавши юридичному аналізу призначення, зміст та процесуальні форми існування апеляційного провадження в історичному аспекті їх становлення й розвитку, автор обґрунтовує тезу, що, по-перше, для виникнення апеляційного провадження є характерним оскарження на підставі фактичних помилок, які відображені у рішенні, а не лише в поведінці судді, що не задовольняє сторони; по-друге, додатковою вимогою для виникнення апеляційного провадження є можливість перенесення справи з нижчої інстанції до вищої, де формується власна практика перевірки; по-третє, кожному з існуючих видів апеляційного провадження притаманні власні особливості національного законодавства, що склалися під впливом історичних процесів формування державності.


У підрозділі 1.2. “Основні етапи розвитку апеляційного провадження в Україні” розглянуто питання історії розвитку апеляційного провадження з урахуванням особливостей політичних режимів, що функціонувала в Україні у період з ХІ ст. по ХХ ст. (Велике князівство Литовське, Гетьманщина, УНР доби Центральної Ради та Директорії, Гетьманат Скоропадського, Радянська державність тощо).


Дослідник констатує, що особливістю періодизації етапів розвитку апеляційного провадження, на відміну від вже існуючих, стало включення періоду 1917–1920 років, який увійшов в історію як період формування першої української державності.


В роботі запропоноване авторське бачення періодизації розвитку апеляційного провадження в Україні, що складається з шести етапів: перший – безапеляційний, характеризується тільки зародженням самого права та можливості перенесення розгляду справи до вищого судового органу чи намісника, що ним представлений, він тривав з давніх часів до середини ХVІІ ст.; другий – виникнення апеляційного провадження, був пов’язаний з добою Гетьманщини, починається з середини ХVІІ ст. до 1864 року; третій – основний розвиток інституту апеляційного провадження, оскільки вже детально регулювався Статутом кримінального судочинства, починаючи з 1864 р. до 1917 р.; четвертий період створення української державності, невід’ємним елементом якої були спроби створення власної судової системи із запровадженням інституту апеляційного провадження, починаючи з 1917 р. до 1920 р.; п’ятий – пов’язаний з частковою рецепцією положень апеляційного провадження в радянську касаційну інстанцію, тривав з 1917 р. до 1991 р.; шостий – визнання Концепцією судово-правової реформи апеляційного провадження як окремої складової судової системи України, остаточне закріплення якої визнане ст. 129 Конституції України та внесеними змінами до КПК України у 2001 р.


Розділ 2 “Сутність апеляційного провадження” складається з двох підрозділів.


У підрозділі 2.1. “Поняття та юридична природа апеляційного провадження” з’ясовується поняття “апеляція” та “апеляційне провадження”, наводяться характерні ознаки, якими вони наділені.


Наведене авторське визначення поняття апеляційного провадження як певної процедури, порядку розгляду справи в апеляційному суді (суді другої інстанції), що ініціюється внесенням апеляційної скарги чи подання однією зі сторін процесу, незадоволеної прийнятим рішенням у справі, з метою перевірки його законності та обґрунтованості.


З’ясовано, що юридичну природу апеляційного провадження складає гарантована законом процедура, яка передбачає обов’язок суду після надходження апеляційної скарги (подання) прийняти справу до розгляду та вирішити її по суті й остаточно. У зв’язку з цим складовими елементами апеляційного провадження є: предмет апеляційного провадження; межі апеляційного провадження; суб’єкти апеляційного провадження; строки апеляційного провадження. Детально розкрито їх зміст.


Обґрунтовується, що апеляційне провадження являє собою якісно новий,
а не повторний розгляд справи та наводяться аргументи на користь такої позиції.


За доцільне вважається в окремій нормі КПК України визначити предмет апеляційного розгляду справи в такій редакції: “Предметом розгляду справи в апеляційному порядку є перевірка за апеляційними скаргами і поданнями законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, відповідність його фактичним обставинам справи, на яких воно ґрунтується”.


У підрозділі 2.2. “Функціональне призначення апеляційного провадження” розглядається через призму функцій держави, судової влади і власного призначення апеляційного провадження як процедури перевірки судових рішень та самостійної стадії кримінального процесу.


Аналіз висвітлених у літературних джерелах поглядів учених дозволив зробити висновок про те, що функції апеляційного провадження як суду другої інстанції – це основні напрямки його діяльності, що виражають роль та призначення апеляційного провадження як в судовій системі України, так і в суспільстві. Апеляційне провадження виконує такі функції: контрольну і правовідновлюючу, правоохоронну та правозастосовчу.


З’ясовано, що сукупність завдань апеляційного провадження складають загальні завдання кримінального судочинства, передбачені ст. 2 КПК України, що вирішуються на всіх стадіях кримінального процесу (в тому числі під час апеляційного провадження), а також безпосередні завдання апеляційного провадження як самостійної стадії, яка об’єднує певне коло процесуальних дій, спрямованих на досягнення самостійної мети.


Робиться висновок, що головним функціональним призначенням апеляційного провадження є нове дослідження всіх обставин справи з метою виявлення судових помилок, допущених судом першої інстанції, розгляд справи по суті апеляційних вимог шляхом перевірки законності та обґрунтованості прийнятого судового рішення.


Розділ 3 “Завдання апеляційного провадження в системі кримінально-процесуальних стадій” складається з трьох підрозділів.


У підрозділі 3.1. “Завдання апеляційного провадження як форми судового контролю за законністю та обґрунтованістю досудового розслідування” розглядаються процесуальні (процедурні) можливості виправлення помилок на досудовому розслідуванні.


Виходячи з аналізу вітчизняного законодавства, прийняті на досудовому розслідуванні рішення, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку поділяються на дві групи: а) на які у встановленому законом порядку може бути подана апеляційна скарга чи подання лише після їх оскарження до місцевого суду; б) прийняття яких віднесено до компетенції місцевого суду, як одного з різновидів судового контролю на досудовому розслідуванні, що підлягають апеляційному оскарженню.


Робиться висновок, що під час апеляційного провадження розгляду підлягає саме процесуальне рішення судді місцевого суду, що пов’язане з обмеженням прав (чи навпаки відмова у такому обмеженні), та матеріали кримінальної справи на яких цей висновок ґрунтується.


Крім того, рішення місцевого суду, на які можуть вноситись апеляційні скарги чи подання залежно від меж перевірки та кількості сторін, котрі беруть участь під час апеляційного провадження, можна поділити на дві групи.


Першу групу (спрощену) становлять рішення місцевого суду, що оскаржуються в порядку ч. 5 ст. 97, ч. 5 ст. 177 та ч. 4 ст. 178 КПК України.


Другу групу (змагальну) становлять рішення місцевого суду, що оскаржуються в порядку ст. 12, ч. 3 ст. 52-5, ч. 9 ст. 106, ч. 1 ст. 115, ч. 7 ст. 165-2, ч. 4 ст. 165-3, ч. 2 ст. 205, ч. 4 ст. 236-2, ч. 6 ст. 236-6 та п. 18 ст. 236-8 КПК України.


Характерною ознакою першої групи є те, що під час апеляційного провадження перевіряється тільки законність та обґрунтованість наміру вчинити ці дії, самі ж дії ще не вчинені, тому предмет перевірки зводиться лише до законності підстав їх вчинення. У випадках, що становлять другу групу процесуальних рішень, які оскаржуються в апеляційному порядку, перевіряється як законність та обґрунтованість прийнятого рішення, так і дії посадових осіб під час проведення цих слідчих дій. Ширшим є і коло суб’єктів апеляційного оскарження та розгляду.


У підрозділі досліджені завдання апеляційного провадження при перевірці законності та обґрунтованості рішень місцевого суду, прийнятих на досудових стадіях кримінального судочинства. Як свідчить судова статистика за 2005 рік місцевими судами було винесено 50100 постанов за результатами розгляду подань про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, з них 3300 – оскаржено в апеляційному порядку. Вказані дані свідчать про посилення ролі апеляційної інстанції щодо захисту прав і законних інтересів громадян.


Дисертант приходить до висновку, що завдання апеляційного провадження під час перевірки постанови місцевого суду на досудовому розслідуванні полягають у з’ясуванні лише процесуальних питань та можливостей вчинення таких дій прокурором, слідчим і органом дізнання. Іншу самостійну групу питань утворюють порушення матеріального характеру, але останні можуть перевірятися лише після закінчення досудового розслідування.


У підрозділі 3.2. “Завдання апеляційного провадження при перевірці рішень суду першої інстанції” з’ясовуються завдання апеляційного провадження при перевірці рішень суду першої інстанції. При цьому, для більш якісного дослідження завдань всю діяльність суду першої інстанції розподілено на три самостійні етапи: перший – реалізується на стадії попереднього розгляду справи суддею; другий – під час розгляду справи по суті; третій – після прийняття кінцевого рішення. З метою систематизації було застосовано загальновизнаний підхід Р.С. Бєлкіна та В.П. Бахіна, відповідно до якого дві досудові стадії кримінального провадження поділяються на три етапи. Запропонований розподіл дозволяє зробити висновок, що на першому (під час попереднього розгляду справи суддею) та другому (під час розгляду справи по суті) етапах провадження у справі обсяг перевірки постанови чи ухвали суду не залежить від зазначених в апеляції доводів, тобто має “ревізійний” характер. На третьому ж етапі (після прийняття кінцевого рішення), коли предметом перевірки є вже кінцеве рішення прийняте за результатами розгляду справи по суті, доводи апелянта відіграють провідну роль і зобов’язують суд здійснити перевірку рішення саме в межах апеляційних вимог.


Крім того, пропонується внести окрему статтю до КПК України, яка б чітко визначила перелік постанов та ухвал суду, що можуть бути оскаржені окремо від вироку, як це зроблено у ст. 293 ЦПК України “Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду”. З такою думкою погоджується 88,9 % опитаних автором респондентів.


У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність розширення кола рішень суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від вироку, а саме постанови (ухвали) про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 253 і ст. 274 КПК України та інші постанови (ухвали) суду, винесені на підставі п.п. 1, 3, 4, 5, 7, 8, 9 ч. 1 ст. 253 і ст.ст. 23-2, 278, 279, 289 КПК України.


Робиться висновок про те, що на першому та другому етапах перевірка всіх постанов (ухвал) суду в апеляційній інстанції буде мати як загальний, так і індивідуальний характер. До загального дисертант відносить перевірку цих рішень на їх законність та обґрунтованість. До індивідуального дисертант відносить окреме коло питань щодо заходів процесуального примусу.


Тому цілком логічно випливає висновок, що в апеляційній інстанції на засудженого поширює свою дію презумпція порушення його інтересів.


Дисертант, з’ясовуючи обсяги дослідження матеріалів справи апеляційним судом, пропонує власну класифікацію судової діяльності, розподіляючи її на дві групи: перша пов’язана з процесуальними межами дослідження доказів, їх перевіркою та оцінкою, що випливає зі змісту ст. 365 КПК України; до другої відносить фактичну можливість меж пізнання матеріалів кримінальної справи, яка завжди є значно ширшою за обсягом, доповнює процесуальне дослідження та може певним чином (на психологічному рівні) впливати на внутрішнє переконання судді при винесенні рішення.


У підрозділі 3.3. “Співвідношення моделей апеляційного та касаційного провадження” з’ясовуються історично сталі моделі апеляційного та касаційного провадження, що відображені в КПК України.


Дисертант приходить до висновку, що коли право оскарження рішення суду виникає на стадіях порушення кримінальної справи, досудового розслідування та попереднього розгляду справи суддею, а також на стадії судового розгляду до винесення кінцевого рішення, то мова йде про вищу форму судового контролю, яку здійснює апеляційна інстанція, оскільки вона не охоплюється всіма положеннями стадії апеляційного провадження, а вказана процедура перевірки здійснюється з певними обмеженням відповідно до ст. 382 КПК України. Коли ж мова йде про оскарження кінцевого рішення суду, то можна стверджувати, що тут бере свій початок стадія апеляційного провадження, де розгляд справи здійснюється без зазначених у главі 30 КПК України винятків. Провадження може бути двох видів: спрощене та змагальне.


Автором розроблено та обґрунтовано використання спеціального понятійного апарату, коли мова йде про апеляційне та касаційне провадження, а саме вживання понять термінів “перегляд”, “перевірка” та “розгляд”, з’ясовується їх етимологічний зміст і функціональне призначення.


Зроблено висновки про наявність спільних та відмінних рис апеляційного і касаційного провадження. Спільними рисами між ними є: – самостійність форм відправлення правосуддя у кримінальних справах; – єдність цілей та засад здійснення зазначених видів провадження; – як самостійні форми перегляду судових рішень вони також мають спільні та безпосередні завдання; – підставами для ініціювання апеляційного і касаційного провадження є тільки письмові скарги та подання суб'єктів кримінального судочинства, власна ініціатива суду щодо початку перевірки судового рішення відсутня; – обсяг перевірки рішення суду в обох провадженнях визначається лише вимогами скарги чи подання, ревізійний характер перевірки відсутній; – однакова можливість за результатами розгляду справи відновити провадження у ній з певної стадії кримінального процесу.


Відмінними рисами апеляційного та касаційного провадження є: – види об’єктів оскарження до апеляційної і касаційної інстанції, а також набрання чи не набрання рішеннями законної сили; – строки оскарження, які залежать від виду оскарженого судового рішення; – різниця в обсязі перевірки справи, враховуючи можливість апеляційного суду проводити судове слідство; – підстави для скасування судового рішення в апеляційній інстанції є значно ширші, оскільки вони включають не лише порушення вимог процесуального чи матеріального закону (ст.ст. 370-372 КПК України), але й враховують нез’ясування фактичних обставин справи (ст.ст. 368-369 КПК України); – за результатами розгляду справи в апеляційному суді може бути прийняте власне рішення, яке погіршує становище засудженого, касаційна ж інстанція за результатами розгляду справи погіршити становище засудженого не може, а повинна скасувати судове рішення та повернути справу на новий судовий розгляд до суду першої чи другої інстанції або на додаткове розслідування.


ВИСНОВКИ


У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки процесуальних проблем співвідношення апеляційного провадження з іншими стадіями кримінального процесу. Одержані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальших досліджень апеляційного провадження як стадії кримінального процесу та інституту захисту прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу. Основними результатами дослідження є наступні висновки:


1. Аналізуючи процес зародження та розвитку інституту апеляційного провадження, ми виділили шість історичних етапів розвитку законодавства, що визначали порядок апеляційного провадження в Україні: а) безапеляційний, який тривав з давніх часів до середини ХVІІ ст.; б) виникнення апеляційного провадження (з середини ХVІІ ст. до 1864 р.); в) основний розвиток апеляційного провадження (з 1864 р. до 1917 р.); г) період створення української державності
(з 1917 р. до 1920 р.); д) рецепція положень апеляційного провадження в радянське касаційне провадження (з 1917 р. до 1991 р.); е) визнання Концепцією судово-правової реформи апеляційного провадження як окремої складової судової системи України, остаточне закріплення якої визнане ст. 129 Конституції України та внесеними змінами до КПК України у 2001 р.


2. Запропоноване авторське визначення понять “апеляція” та “апеляційне провадження” і наведено різницю між цими поняттями. Апеляція має такі ознаки: це право, що розглядається як вид звернення; для неї встановлена певна форма та зміст (як до певного виду звернення); виникнення такого права зумовлене початком перебігу апеляційного строку (після винесення рішення місцевого суду); встановлене чітке коло суб’єктів, які мають таке право; подається до відповідного суб’єкта (суду) з метою оскарження судового рішення.


Апеляційне провадження включає наступні ознаки: певна послідовність дій, чітко регламентованих законодавством; залучення певного кола суб’єктів (під час його проведення); надання цим суб’єктам певного кола прав (подати зустрічну апеляцію чи заперечення на неї, надавати додаткові докази та вносити клопотання); обов’язкова наявність кінцевого результату – прийняття власного рішення.


3. Сукупність завдань апеляційного провадження, крім загальних завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України, складають безпосередні завдання апеляційного провадження як самостійної стадії, що об’єднує певне коло процесуальних дій, спрямованих на досягнення самостійної мети: 1) перевірка законності та обґрунтованості судових рішень, винесених судами першої інстанції, що забезпечує дотримання та правильне застосування кримінального і кримінально-процесуального закону нижчестоящими судами; 2) додаткова гарантія сторонам процесу дотримання їх прав та законних інтересів; 3) здійснення керівництва та контролю за діяльністю судів першої інстанції.


4. Виходячи із загального поняття функції як головного напрямку діяльності, можна стверджувати, що функції апеляційного провадження як суду другої інстанції – це основні напрямки його діяльності, що виражають роль та призначення апеляційного провадження як в судовій системі України, так і в суспільстві. Апеляційне провадження виконує такі функції:


– контрольну та правовідновлювальну;


– правоохоронну та правозастосовчу.


Функціональне призначення апеляційного провадження полягає у таких двох значеннях: як процедури перевірки рішень суду та як стадії кримінального процесу.


5. Можливість апеляційного оскарження на досудовому слідстві ми розглядаємо як вищу форму судового контролю досудових перевірок, яка надає можливість особі не погодитись навіть з рішенням суду, що прийняте всупереч її інтересам, та апелювати до вищої судової інстанції. У разі, коли відповідне процесуальне рішення лише ініціюється посадовою особою органів дізнання чи слідства, а прийняття останнього відведено до виключної компетенції суду першої інстанції, вже від самого початку надається подвійна можливість перевірки законності та обґрунтованості вчинення цих дій.


6. Для якісного дослідження завдань апеляційного провадження за рішеннями суду першої інстанції, після надходження справи з обвинувальним висновком до суду, всю діяльність суду розподілено на три самостійні етапи: перший – реалізується на стадії попереднього розгляду справи суддею; другий – під час розгляду справи по суті; третій – після прийняття кінцевого рішення.


7. Системний аналіз глав 29 та 30 КПК України дав нам можливість розглядати апеляційне провадження як вищу форму судового контролю на досудових та судових стадіях у вигляді перевірки рішень суду, що оскаржуються на підставі ч. 2 ст. 347 КПК України, їх перевірка здійснюється за правилами ст. 382 “Порядок перевірки ухвал суду і постанов судді” КПК України. У випадку оскарження рішень суду на підставі ч. 1 ст. 347 КПК України, на нашу думку, слід говорити про апеляційне провадження як форму судового розгляду, що реалізується повною мірою в самостійній стадії кримінального процесу – апеляційному провадженні.


8. Запропонований в дисертації комплекс змін та доповнень до кримінально-процесуального законодавства України повинен забезпечити якісне функціонування апеляційного провадження. У зв’язку з цим доцільно:


– доповнити КПК України статтею “Клопотання про виключення доказів”, в якій зазначити, що під час попереднього розгляду справи суддею сторони можуть заявити клопотання про виключення будь-якого доказу з переліку доказів, зазначених в обвинувальному висновку, на тій підставі, що його отримано з порушенням вимог кримінально-процесуального закону;


– закріпити в КПК України поняття предмета апеляційного та касаційного провадження, що допоможе чітко визначити завдання і межі перевірки рішень суду;


– розширити повноваження апеляційної інстанції щодо права винесення власного рішення навіть з можливістю погіршення становища засудженого, окрім одного випадку, коли ним подана апеляційна скарга;


– скасувати інститут повернення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції;


– обмежити інститут повернення справи прокурору для провадження додаткового розслідування лише випадком збільшення обсягів обвинувачення;


– підвищити вимоги до додаткових матеріалів, що можуть подаватися до апеляційної та касаційної інстанції, обмежити їх лише письмовими документами;


– підвищити вимоги до апеляційних та касаційних скарг обов’язковою вказівкою на те, в якому обсязі повинна здійснюватись перевірка рішення (частково чи повно).


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины