ГАРБАЗЕЙ ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки, зв’язок з науковими планами та програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслюються її методологічне, теоретичне і нормативно-правове підґрунтя, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про їхню апробацію та впровадження.
Розділ 1. «Становлення та розвиток інституту протидії корупції у міжнародному праві» складається з п’яти підрозділів, присвячених правовій регламентації протидії корупції в рамках універсальних, регіональних і субрегіональних організацій, криміналізації корупційних злочинів у міжнародному праві та її особливостям в залежності від актів, прийнятих в рамках міжнародних міждержавних організацій.
У підрозділі 1.1. «Роль універсальних міжнародно-правових норм у попередженні та боротьбі з корупцією» досліджуються міжнародні договори про боротьбу з корупцією, прийняті в рамках ООН, серед яких значна увага приділена Конвенції ООН проти корупції 2003 р., Конвенції ООН проти ТНОЗ 2001 р. та Декларації ООН 1996 р.
Зазначено, що міжнародні договори універсального рівня забезпечують належний рівень співпраці, технічної та правової допомоги, зокрема в питаннях видачі і досліджень. Зазначені норми мають обов’язковий характер і охоплюють конкретні аспекти співпраці між правоохоронними органами, зокрема: видача, зібрання і передача доказів, надання допомоги в розслідуванні і судовому переслідуванні тощо.
У той же час, міжнародні зобов’язання в рамках ООН містять значну кількість положень у частині здійснення превентивних заходів (не обов’язковість вимог до прозорості фінансування політичних кандидатів та політичних партій), криміналізації корупційних діянь (зловживання впливом, зловживання службовим становищем, незаконне збагачення, підкуп, розкрадання майна у приватному секторі тощо), які не є обов’язковими щодо реалізації на національному рівні, в наслідок чого країни активно використовують норму щодо внесення застережень до положень і норм міжнародних договорів.
Констатовано, що для міжнародних договорів, прийнятих під егідою ООН, характерним є велика кількість норм «м’якого права» (відсутність вимоги щодо визнання за міжнародним договором обов’язкової сили), у тому числі, й у сфері протидії та боротьби з корупцією. Закріплення вказаними нормами лише бажання співпрацювати у визначеному напрямку суттєво гальмує процес реалізації міжнародних стандартів у сфері боротьби з корупцією.
У підрозділі 1.2. «Міжнародно-правова основа співробітництва європейських держав у сфері боротьби з корупцією» приділено увагу міжнародним актам із протидії корупції, прийнятим в рамках таких міжнародних організацій як: ОЕСР, ЄС, РЄ, підкреслено їхні спільні риси та відмінності, недоліки та переваги. Досліджено, що для європейських норм у боротьбі з корупцією характерним є відсутність положень щодо здійснення превентивних заходів. Ці положення можна побачити в актах рекомендаційного характеру, зокрема: рекомендаціях, резолюціях, директивах. Зазначається, що європейські норми спрямовані на боротьбу з актами активного та пасивного підкупу, залишаючи поза увагою більшість корупційних діянь, притаманних сьогоденню.
Резюмовано, що європейські норми у сфері боротьби з корупцією мають дієвий механізм моніторингу виконання положень конвенцій, який представлений у рамках ЄС та РЄ Групою держав проти корупції (ГРЕКО), в ОЕСР – Робочою групою по боротьбі з корупцією.
Разом із тим, зазначено, що недоліком міжнародних договорів Європейського регіону є обмеженість щодо участі, прийнятті та ратифікації конвенцій, що позбавляє можливості багатьох держав поза межами Європи, долучитись до європейських стандартів та принципів боротьби з корупцією.
У підрозділі 1.3. «Нормативно-правове регулювання питань щодо боротьби з корупцією на Американському континенті» досліджується вплив правових актів ОАД щодо боротьби з корупцією на міжнародну співпрацю у цьому напрямку, проаналізовано їхні переваги та недоліки у порівнянні з іншими міжнародними актами.
Резюмовано, що договори в рамках ОАД мають спільні риси з угодами ЄС, РЄ, які проявляються в обмеженості превентивних заходів з протидії корупції та необов’язковості їхнього характеру.
У той же час констатовано, що Міжамериканська конвенція проти корупції 1996 р. стала першим документом, яким запропоновано імплементувати в національне законодавство держав-учасниць положення щодо криміналізації незаконного збагачення.
Підтверджено, що означена Конвенція спрямована на боротьбу лише в державному секторі, відповідно і суб’єктом усіх корупційних діянь є державний службовець. Як наслідок, договором передбачене обмежене коло корупційних злочинів. Разом із тим, вказані недоліки компенсуються можливістю участі держав ОАД у міжнародних договорах щодо боротьби з корупцією універсального (в рамках ООН) та регіонального (в рамках РЄ, ОЕСР) рівнів.
У підрозділі 1.4. «Міжнародно-правова основа боротьби з корупцією в рамках Африканського континенту» приділено увагу особливостям попередження та боротьби з корупцією в рамках регіонального (Конвенція Африканського союзу про попередження і боротьбу з корупцією 2003 р.) та субрегіонального (Протокол проти корупції Співтовариства розвитку Півдня Африки (САДК) 2001 р. та Протокол про боротьбу з корупцією Економічного Співтовариства Західноафриканських Держав 2001 р.) рівнів, висвітлено спільні та відмінні риси правового регулювання протидії корупції кожним із цих документів.
Доведено, що унікальною особливістю міжнародних договорів Африканського континенту є поєднання на території регіону двох різних правових систем: романо-германської та англосаксонської. Тому безпосередній вплив на формування правової основи протидії корупції на теренах Африки має Міжамериканська конвенція 1996 р. та Кримінальна конвенція 1999 р. У той же час суттєвими недоліками зазначених угод є норма щодо участі в цих договорах лише держав-членів відповідних організацій (окрім Протоколу ЕКОВАС 2001 р.), можливість внесення застережень щодо положень договорів (окрім Протоколу САДК 2001 р.).
Доведено, що унікальність Конвенції АС 2003 р. полягає у закріпленні широкого обсягу заходів із попередження корупції, можливості визнання в якості суб’єкта більшості корупційних злочинів будь-якої особи, наявність унікальних для регіону норм щодо забезпечення діяльності та попередження корупції серед іноземних компаній, дієвий механізм реалізації та моніторингу виконання положень договору.
Протокол САДК 2001 р., у свою чергу, поєднує широкий спектр превентивних заходів як на державному рівні, так і у приватному секторі з ґрунтовним охопленням великого кола (за виключенням відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом) корупційних діянь; уперше здійснено спробу надати ґрунтовне визначення терміна «корупція», застосовано дуалістичний підхід до застосування норм міжнародного права державами-учасницями.
У свою чергу, Протокол ЕКОВАС 2001 р. передбачає дієві заходи щодо захисту свідків, потерпілих від корупції; відшкодування збитків; широке коло криміналізації корупційних діянь. При цьому норми міжнародного права мають пріоритет щодо норм національного законодавства держав-учасниць у разі недосконалості останніх.
У підрозділі 1.5. «План дій ADB/ОECD щодо боротьби з корупцією для країн Азії та Тихого океану» розглядаються особливості співпраці ОЕСР та Азіатського банку розвитку у сфері протидії корупції на теренах Азії та Тихого океану. Констатовано, що результатом такої співпраці стало прийняття Плану дій, який містить низку загальних принципів і стандартів реформування політики, які зацікавлені уряди регіону зобов’язуються реалізовувати на добровільній основі. Констатовано, що метою реалізації Плану дій АБР/ОЕСР 2001 р. є надання допомоги країнам-учасницям у розробці регіональної і національної політики, а також підтримки у створенні відповідних інститутів. Документ передбачає огляд результатів, що досягаються державами у реалізації завдань, передбачених договором та обговорення досягнень щодо найбільш важливих питань боротьби з корупцією для конкретної держави-учасниці Плану дій.
Розділ 2. «Юридична характеристика окремих складів корупційних злочинів, передбачених міжнародними договорами щодо боротьби з корупцією» складається з шести підрозділів, присвячених особливостям побудови елементів складу корупційних злочинів, закріплених міжнародними договорами про боротьбу з корупцією.
У підрозділі 2.1. «Одержання неправомірної вигоди» досліджується побудова складу злочину одержання неправомірної вигоди та особливості визначення елементів міжнародними договорами різного рівня (універсальні, регіональні, субрегіональні) у сфері боротьби з корупцією. Надається ґрунтоване пояснення підстав об’єднання в єдину групу різних складів злочинів, загальною характерною рисою яких є одержання неправомірної вигоди. Зазначається, що відмінними ознаками цих злочинів є суб’єкт вчинення злочину та об’єктивна сторона складу злочину (відсутність у посадової особи приватного сектора державно-владних повноважень, а виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій у межах даної організації – для хабарництва в приватному секторі; за вплив або можливість впливу на прийняття рішення державною посадовою особою або посадовою особою приватного сектора – для зловживання впливом). Зазначено, що недоліком закріплення міжнародними договорами простого способу отримання вигоди, залишивши поза увагою його завуальований варіант, коли зовні отримання такої переваги відповідає загально прийнятим нормам правомірної операції.
У підрозділі 2.2. «Надання неправомірної переваги» доведено, що склад злочину надання хабара державній посадовій особі тісно пов’язаний з отриманням хабара державною посадовою особою спільними рисами: об’єкт злочину та предмет, елементи об’єктивної сторони (спосіб та форма вчинення); суб’єктивна сторона – прямий умисел та корислива форма вини. Зазначено, що вказані корупційні діяння є характерними для всіх міжнародних антикорупційних договорів.
Досліджено спільні риси та відмінності однорідних за будовою та елементами складу злочину корупційні діяння, пов’язані з наданням неправомірної вигоди, серед яких варто виділити: суб’єкт злочину; мета як складова суб’єктивної сторони злочину (заохочення до виконання чи невиконання своїх функцій); становище особи, відносно якої вчиняються протиправні дії у формі пропозиції, обіцянки чи дачі неправомірної переваги (посадова особа приватного сектора чи державна посадова особа); наявність безпосереднього зв’язку між діянням особи та її службовою діяльністю.
Констатовано, що існуючі міжнародні договори не містять визначення суб’єкта злочину надання неправомірної вигоди, винятком є лише Конвенція ЄС 1997 р., яка у якості суб’єкта злочину надання неправомірної переваги визнає будь-яку особу.
У підрозділі 2.3. «Незаконне збагачення» констатовано, що визначення терміну «незаконне збагачення», яке використовується в міжнародно-правових актах різного рівня (універсального, регіонального, субрегіонального), має характерні спільні риси, зокрема: 1) значне збільшення матеріальних активів, що не відповідає офіційним доходам (тобто наявні наслідки певного суспільно небезпечного діяння); 2) визнання суб’єктом злочину посадову особу (спеціальний суб’єкт) та відсутність розумного пояснення щодо походження таких активів.
Доведено, що визначення незаконного збагачення, запропоноване міжнародними документами, не є досконалим і потребує доповнень і змін, зокрема: а) потребує розширення коло суб’єктів відповідальності за незаконне збагачення; б) застосування для характеристики предмету злочину терміна «майно».
У підрозділі 2.4. «Зловживання службовим становищем» досліджується побудова складу злочину зловживання службовим становищем. Зазначено, що норма щодо протидії цьому злочину залишилася поза увагою регіональних договорів про боротьбу з корупцією в рамках Європи та субрегіональних договорів Африканського континенту, але у той же час, не втратила своєї актуальності в рамках загальної антикорупційної політики. Підтвердженням цьому є закріплення вказаної норми Конвенцією ООН 2003 р. та багатьма іншими міжнародними договорами.
Доведено, що важливим елементом суб’єктивної сторони зловживання службовим становищем є мотив вчинення злочину, і вирішальну роль відіграє не лише корисливий мотив.
Обґрунтовано положення про те, що хоча вказаний склад злочину і не передбачає завдання шкоди, як обов’язкової складової об’єктивної сторони складу злочину, проте у будь-якому випадку завдає матеріальної або моральної шкоди.
У підрозділі 2.5. «Розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна державною посадовою особою та розкрадання майна в приватному секторі» розкриваються особливості закріплення та побудови структурних елементів злочину міжнародними договорами різного рівня ( універсальні, регіональні, субрегіональні) щодо боротьби з корупцією. Зазначено, що вказаний злочин вчиняється як у державному, так і приватному секторі, і в залежності від цієї обставини має свої відмінності, зокрема: предмет злочину – майно приватного підприємства чи державної власності; об’єктивна сторона, яка знаходить свій прояв лише в трьох основних формах – привласненні, розкраданні та нецільовому використанні майна, активів. Крім того, розкрадання здійснюється під час економічної діяльності підприємства приватного сектора, на відміну від виконання функцій держави державною посадовою особою, у разі здійсненні кримінально караного діяння; суб’єкт злочину – особа, яка займає будь-яку посаду на підприємстві приватного сектора, на відміну від державної посадової особи.
Доведено, що для вказаного складу злочину обов’язковими елементами є мотив та мета, які мають лише корисливу форму.
У підрозділі 2.6. «Відмивання доходів, отриманих від правопорушень, пов’язаних із корупцією» розглядаються особливості регулювання питання протидії легалізації доходів у рамках міжнародних організацій серед яких чільне місце займають договори, укладені в рамках ООН, ЄС, РЄ, ФАРФ та ін. Зазначено, що практично всі міжнародні договори у сфері боротьби з корупцією, містять положення про відмивання коштів, які зводяться до наступних основних способів вчинення відповідного злочину: конверсія, приховування, володіння та використання майна, здобутого злочинним шляхом.
Аргументовано доцільність використання єдиної термінології з метою однорідного тлумачення і розуміння всіма державами-учасницями договорів предмету даного злочину. З цією метою запропоновано застосовувати термін «майно».
Обґрунтовується теза, що обов’язковим елементом суб’єктивної сторони складу злочину є мета легалізації – надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню майном, приховання чи маскування їхнього злочинного походження, володіння ним, джерела його походження, місцезнаходження, переміщення, надання допомоги будь-якій особі, що бере участь у вчиненні основного злочину, з метою її ухилення від відповідальності.
Доведено, що співвиконавство, пособництво, підбурювання не є елементами об’єктивної сторони складу злочину, а є формою співучасті суб’єктів злочину у вчиненні відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом. У свою чергу готування та замах на вчинення протиправних діянь, передбачених Конвенцією ООН 2003 р. може створювати самостійний склад злочину.