ШПЕРУН ХРИСТИНА ВСЕВОЛОДІВНА ПРАВОВИЙ СТАТУС МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ФОНДУ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність і рівень дослідженності теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, визначається мета і завдання, об’єкт і предмет, а також методологія дослідження, розкривається наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, подаються відомості про апробацію і публікацію основних положень дисертації, її структура та обсяг.
Розділ 1 «Міжнародний валютний фонд у механізмі регулювання міжнародних валютних правовідносин», складається з трьох підрозділів. Дана частина роботи присвячена розгляду одного з питань, що пов’язані з регулюваннями міжнародних валютних відносин, зокрема історичних передумов виникнення та функціонування міжнародної валютної системи, теоретичних та практичних проблеми пов’язаних із визначенням поняття та ознак міжнародної валютної системи, а також розкриваються питання про роль і місце МВФ як інституційної основи міжнародної валютної системи. У підрозділі 1.1 «Історичні передумови інституціоналізації міжнародних валютних відносин» проведено історико-правовий аналіз проблеми становлення і розвитку міжнародно-правового регулювання валютних відносин. Вказується, що у розвитку міжнародні валютні системи пройшли два етапи: доінституційний та інституційний, кожен із яких у свою чергу теж поділявся на два періоди, в рамках окремих валютних систем. Наголошується на тому, що кожен із етапів мав свої особливості. Так, доінституційний характеризується тим, що основними джерелами регулювання валютних відносин виступали міжнародні звичаї, жодних міжнародних договорів універсального характеру укладено не було. Також на даному етапі відсутні будь-які міжнародні органи. На відміну від доінституційного, інституційний етап характеризує наявність універсального міжнародно-правового договору, на основі якого відбувається правове регулювання, і з’являється міжнародний орган – МВФ, який стає інституційною основою даної валютної системи.
Підрозділ 1.2 «Поняття та ознаки міжнародної валютної системи як міжнародно-правового явища» присвячений аналізу поняття міжнародної валютної системи, а також видів таких систем. Аналізуються основні підходи до визначення даного явища як у міжнародному праві, так і у інших галузях та сферах, в тому числі і у національному праві, а також в економічній науці. Стверджується, що світова валютна система може розглядатися як міжнародно-правове явище і наводяться її ознаки. Основними ознаками міжнародної валютної системи є те, що вона: 1) створена і діє на основі норм міжнародного права; 2) метою функціонування є запобігання валютних криз і надання допомоги у випадку їх настання; 3) об’єктом регулювання виступає валюта та валютні цінності; 4) наявність міжнародного механізму правового регулювання. 5) має публічно-правовий характер, але діє в інтересах як держав, так і приватних осіб; 6) одночасно поєднує елемент наднаціональності і приватноправового регулювання. Крім того, доведено, що світова валютна система є лише одним із видів міжнародних валютних систем, яка є родовою по відношенню до попередньої.
У підрозділі 1.3 «Міжнародний валютний фонд як інституційна основа міжнародної валютної системи» аналізується роль, яку дана організація виконує у світовій валютній системі. На основі аналізу функцій та компетенції МВФ доведено, що міжнародна валютна система не могла б існувати за відсутності даного органу. Доведено, що МВФ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною державами для координації співробітництва держав у валютній сфері. Він виконує роль інституційної основи сучасної міжнародної валютної системи. До основних функцій організації належать: здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва й надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування). Вказується, що з моменту створення функції, завдання та повноваження МВФ зазнали суттєвих змін, які були пов’язані із зміною міжнародної валютної системи. Фактично, до 70-х років ХХ ст. повноваження Фонду були значно ширшими, що, загалом, давало можливість цій організації досить суттєво впливати на внутрішньодержавну валютну політику держав. Після внесення змін у статут Фонду він втратив ці повноваження, але отримав повноваження повністю контролювати обіг Спеціальних прав запозичення.
Розділ 2 «Юридична природа Міжнародного валютного фонду» складається з трьох підрозділів, у кожному з яких досліджується один із елементів юридичної природи цієї міжнародної міжурядової організації, а саме: питання членства, юридичних підстав діяльності та міжнародної правосуб’єктності МВФ.
У підрозділі 2.1 «Членство в Міжнародному валютному фонді» узагальнено основні підходи до визначення поняття та видів членства в міжнародних організаціях. На основі аналізу установчого договору МВФ, а також практики, стверджується, що питання членства досить чітко регулюється Статутом Фонду, що, безперечно, є позитивним моментом. Загалом питання членства вирішуються аналогічним чином як і у більшості організацій системи ООН. Відзначається, що Статут МВФ передбачає лише два види членства: первинне і вторинне. У Фонді немає асоційованих членів та інших подібних видів членства, хоча на практиці такий вид членства був застосований у відношенні до СРСР. Вказується, що припинення членства у МВФ можливе у чотирьох формах: вихід, виключення, у зв’язку із припиненням існування держави та у зв’язку із припиненням існування міжнародної організації. Крім того, особливістю Фонду є те, що в Статуті застосовується термін «вимога про вихід з числа членів Фонду» замість «виключення з організації». Відзначається, що сукупність прав і обов’язків, які випливають із членства, загалом відповідають правам і обов’язкам, що випливають із інших міжнародних організацій. Попри те, можна виділити таку особливість членства МВФ: обов’язок держав-членів надавати Фонду інформацію носить абсолютний характер.
У підрозділі 2.2 «Юридичні підстави діяльності Міжнародного валютного фонду» узагальнено основні доктринальні погляди до визначення юридичних підстав діяльності міжнародних організацій, дано характеристику основних документів, на основі яких функціонує МВФ. Вказується, що юридичну базу його діяльності складають найрізноманітніші за своєю юридичною природою документи. Серед них найважливіше місце належить Статтям угоди про Міжнародний валютний фонд (Статуту), які є його установчим договором. Наголошується на тому, що юридичними підставами діяльності МВФ виступають як загальні, так і спеціальні міжнародно-правові документи. Усі джерела, які регулюють роботу МВФ, можна класифікувати на шість категорій, а саме: установчий договір; міжнародні договори, які регулюють окремі аспекти діяльності міжнародних організацій; угода про штаб-квартиру; угоди, укладені МВФ з іншими суб’єктами міжнародного права; внутрішнє право МВФ; інші джерела. Нетиповим є також той факт, що деякі аспекти діяльності МВФ регулюються документами інших міжнародних організацій.
У підрозділі 2.3 «Правосуб’єктність Міжнародного валютного фонду» на основі аналізу основних підходів до проблеми правосуб’єктності міжнародних організацій вирішується питання про міжнародну правосуб’єктність МВФ. Відзначається, що на думку більшості вчених, для набуття статусу суб’єкта міжнародного права, міжнародна організація повинна володіти низкою міжнародних прав та обов’язків, а саме: права на привілеї та імунітети, права на укладення договорів з державами та іншими міжнародними організаціями, права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями, обов’язку щодо несення міжнародно-правової відповідальності за свої дії. МВФ володіє всіма вказаними ознаками. Додатково аналізується питання наднаціональності МВФ. Стверджується, що Фонд на даний час не володіє наднаціональністю і не може приймати рішення, обов’язкові для усіх держав-членів. Дану ознаку він втратив у результаті внесення змін у його статут у 60–их роках ХХ ст. Загалом, він був наднаціональним органом з моменту заснування і до створення Ямайської валютної системи.
Розділ 3 «Правове положення Міжнародного валютного фонду» складається з трьох підрозділів. Дана частина дисертаційної роботи присвячена висвітленню питань взаємодії МВФ з іншими суб’єктами міжнародного права, а також системи органів цієї організації та їх роль у забезпеченні такого співробітництва.
У підрозділі 3.1 «Внутрішньо-організаційний механізм Міжнародного валютного фонду», у якому досліджуються питання діяльності органів МВФ, вказується на те, що, як і в більшості міжнародних організацій, внутрішньо-організаційний механізм МВФ включає три основні органи: вищий, виконавчий і адміністративний та ряд допоміжних органів. У відповідності із Статутом МВФ, органами цієї організації є: а) Рада керуючих; б) Виконавча рада; в) Директор – розпорядник і його заступники; а також три додаткових органи. У МВФ є досить специфічний орган – Комітет із розвитку, який є спільним органом одразу двох міжнародних організацій. Крім МВФ він також є органом Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), що загалом є нетиповим для міжнародних організацій. Звідси випливає, що МВФ має дещо нетипову структуру. Відзначається, що Статут та інші документи не достатньо чітко визначають повноваження кожного із органів МВФ. Саме тому важливу роль у регулюванні діяльності окремих органів відіграє практика.
У підрозділі 3.2 «Зовнішньо-організаційний механізм Міжнародного валютного фонду» досліджуються відносини МВФ з іншими суб’єктами міжнародного права, в першу чергу державами та міжнародними організаціями. Відзначається, що співробітництво МВФ з державами-членами здійснюється, як правило, із двох питань: 1) надання Фондом фінансової допомоги державі (у рамках цього виду співпраці можна виділити декілька механізмів, основним із яких є «Стенд-бай»); 2) залучення Фондом коштів, необхідних йому для здійснення його цілей і завдань. Співробітництво МВФ із державами не членами відбувається не часто, оскільки вже майже не залишилося таких держав і така співпраця, в основному, здійснюється із питань, пов’язаних із вступом до організації. Підкреслюється, що МВФ, як правило, співпрацює з тими організаціями, компетенція яких перетинається зі сферою компетенції МВФ.
Окремо аналізується статус МВФ як спеціалізованої установи ООН. Відзначається, що такий статус є аналогічним щодо інших фінансових організацій системи ООН, однак має ряд особливостей, зокрема щодо обов’язковості актів Генеральної Асамблеї ООН для Фонду.
Підрозділ 3.3 «Правове регулювання співробітництва Міжнародного валютного фонду з Україною» присвячено питанню співпраці МВФ з Україною. Зазначається, що юридичними підставами співробітництва Украйни і МВФ є як міжнародно-правові акти, так і внутрішнє законодавство України. До першої групи слід віднести Статут МВФ, програми, меморандуми та інші міжнародні документи. До другої – як закони, так і підзаконні нормативні акти Кабінету Міністрів України та інших центральних органів влади.
Виділяються основні форми співробітництва Фонду з Україною, а також історичні етапи. На думку дисертанта співробітництво МВФ з Україною пройшло чотири історичних етапи: 1) Початковий етап співробітництва України і МВФ (1992-1997 рр.). 2) Співробітництво у рамках програми «Механізм розширеного фінансування» (1997-2001 рр.). 3). Проміжний етап співробітництва (2001-2008 рр.). 4) Співробітництво в рамках боротьби з наслідками фінансово-економічної кризи (2008 – до цього часу). Перші три з них характеризувалися незначним обсягом залучених коштів та високим рівнем технічної допомоги. На відміну від них, четвертий етап характеризується значним рівнем запозичень для боротьби із світовою фінансово-економічною кризою.