ДЬОРДЯК ОКСАНА ВАСИЛІВНА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ З НАДАННЯ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

Короткий зміст

У Вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок теми з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації, структури та обсягу роботи.
Перший розділ «Міжнародно-правова характеристика діяльності з надання туристичних послуг» складається з двох підрозділів, у яких досліджено основні поняття і категорії, проаналізовано основні види міжнародно-правового регулювання, що стосуються діяльності з надання туристичних послуг.
У підрозділі 1.1. «Понятійно-категоріальний апарат у міжнародно- правовому регулюванні діяльності з надання туристичних послуг» досліджено визначення понять «туризм», «турист» та «туристична послуга» в основних міжнародно-правових документах. Проаналізовано їх відповідність викликам сучасного інформаційного суспільства, в якому люди мають дедалі більше можливостей, цілей та бажання подорожувати.
На основі соціологічних та економічних досліджень аналізованих понять, а також їх порівняльного аналізу із визначеннями, представленими в ЮНВТО, в Манільській декларації зі світового туризму 1980 р., Гаазькій декларації Міжпарламентської конференції по туризму 1989 р., Глобальному етичному кодексі туризму 1999 р., Генеральній угоді з торгівлі послугами (СОТ) 1994 р., Допоміжному Рахунку Туризму (TSA), Інструкції Євростату для статистики туризму встановлено, що в чинному міжнародному праві немає універсального поняття туризму та туристичної послуги.
Доведено, що поняття «турист» різниться від поняття «мандрівник», «відвідувач» та «екскурсант», але всі вони повинні розглядатися в межах правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг, адже мета поїздки не залежить від процесу її реалізації.
У підрозділі 1.2. «Характеристика основних видів міжнародно-правового регулювання туристичних послуг» охарактеризовано основні види міжнародно- правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг, які є необхідними в процесі створення уніфікованого законодавства, що дозволить розвивати туризм та надасть необхідний захист споживачам та постачальникам туристичних послуг.
Серед основних видів такого регулювання виділено лібералізацію торгівлі туристичними послугами, що допоможе всім країнам отримати для себе найбільші економічні вигоди; міжнародно-правове співробітництво в сфері повітряних сполучень, що уможливить відкритий доступ до повітряного простору; регулювання конкурентності на ринку торгівлі туристичними послугами; уніфікацію стандартів здоров’я та безпеки і гігієни харчових продуктів (вимога туроператорів розвинених країн); уніфікацію норм щодо захисту прав споживачів; екологічне регулювання та лібералізацію візових режимів.
Проведений аналіз стану цих видів регулювань у рамках ООН, СОТ, ЮНВТО, ВРТП (WTTC) та ін. доводить, що процес створення уніфікованих норм та принципів, необхідних для розвитку туристичної діяльності, знаходиться на початковому етапі. Різноманітні напрями правового регулювання повинні об’єднатися в єдину уніфіковану базу, яка створить загальнообов’язкову основу для всіх сторін туристичних відносин.
Другий розділ «Уніфікація міжнародно-правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг» містить чотири підрозділи, в яких проаналізовано уніфікацію правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг у рамках універсальних, регіональних і двосторонніх міжнародних договорів. Досліджено вплив ІКТ на діяльність із надання туристичних послуг, стан міжнародно-правового регулювання «електронного туризму» та основні проблеми, які виникають при реалізації прав людини на відпочинок у системі сучасних міжнародних відносин.
У підрозділі 2.1 «Уніфікація правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг у рамках універсальних міжнародних договорів, що стосуються сфери туризму» проаналізовано основні міжнародні нормативно- правові акти, пов’язані з регулюванням туристичних відносин, охарактеризовано генезис такого регулювання та його відповідність сучасній діяльності з надання туристичних послуг.
Досліджено уніфікацію правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг у рамках ООН, ЮНВТО, СОТ, УНІДРУА, різних міжнародних неурядових організацій та окремих багатосторонніх міжнародно- правових документів. Особливу увагу приділено регулюванню захисту прав споживачів, прав пасажирів та права на свободу пересування на міжнародному рівні, що має вагоме значення для туризму як транскордонної галузі.
У підрозділі 2.2. «Уніфікація правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг у рамках регіональних та двосторонніх міжнародних договорів» увагу зосереджено на регіональному співробітництві щодо уніфікації правового регулювання сфери туристичних відносин у рамках найбільш впливових регіональних об’єднань, визначених ЮНВТО.
Проведено комплексний аналіз багатосторонніх угод в рамках АТЕС /APEC, АСЕАН/ASEAN, ПАТА/PATA, КАРІКОМ і НАФТА в тій частині, що стосується регулювання діяльності з надання туристичних послуг. Також досліджено Угоду про економічне партнерство КАРІФОРУМ-ЄС, яка охоплює не тільки традиційну торговельну політику і питання, пов’язані з торгівлею, а й питання нового покоління (політика у сфері конкуренції, державних закупівель, а також зобов’язань), які пов’язують торгівлю зі стійким розвитком (включаючи хорошу екологічну практику та кращі трудові стандарти) та акцентують увагу на регулюванні діяльності з надання туристичних послуг. Здійснено порівняльний аналіз регіонального та міжнародного регулювання в цій сфері.
У підрозділі 2.3. «Поняття електронного туризму та його міжнародно - правове регулювання» досліджуються проблеми регулювання надання послуг у сфері індустрії туризму, яка набула особливої актуальності із впровадженням високих інформаційних технологій.
На основі доктринальних досліджень проаналізовано поняття «електронний туризм», «електронний бізнес». Увагу зосереджено на міжнародно-правовому регулюванні торгівлі туристичними послугами за допомогою ІКТ та співробітництва в цьому напрямку. Аналізується вплив сучасних соціальних Інтернет-мереж, зокрема Twitter, Facebook, Youtube, Webo та TripAdvisor, на діяльність із надання туристичних послуг і порушення прав споживачів та постачальників туристичних послуг у зв’язку з відсутністю механізму регулювання надання інформації в рамках таких соцмереж.
Крім того, проведено дослідження діяльності напівофіційної організації Міжнародної мережі захисту прав споживачів і правозастосовчої практики (ICPEN), у рамках якої створено Міжнародний Інтернет-розчищувач (Inte
ational Inte
et Sweeps), що є ініціативою агентств у всьому світі щодо захисту прав споживачів, які працюють разом для боротьби з кібер-шахрайствами і спрямовані на підвищення довіри споживачів до електронної комерції. Діяльність ICPEN є перспективною можливістю для всіх онлайн-споживачів туристичних та інших послуг захистити свої порушені права, а для урядів усіх держав - співпрацювати для створення ефективного регулювання такої діяльності.
У підрозділі 2.4. «Проблеми реалізації і гарантій прав людини на відпочинок у системі сучасних міжнародних відносин» досліджуються існуючі обмеження права на свободу пересування, які є основною умовою в реалізації подорожі мандрівниками до інших країн.
Питання щодо регулювання міграції в різних державах є перешкодою для розвитку сучасної мобільності та туризму в цілому. Розвинені держави прагнуть захистити себе від великого напливу міграції з країн, що розвиваються. Таким чином, візові політики держав різняться відповідно до статистики потенційного напливу мігрантів з таких країн.
Аналізуються основні міжнародно-правові документи щодо захисту прав людини, які надають право державам обмежувати свободу пересування, із переліком причин такого обмеження. На основі рішень ЄСПЛ та Суду ЄС досліджуються конкретні випадки порушень, які мали місце в процесі реалізації права на свободу пересування, гарантованого міжнародним правом.
Третій розділ «Правове регулювання діяльності з надання туристичних послуг у рамках Європейського Союзу» складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню законодавства ЄС щодо регулювання діяльності з надання туристичних послуг, обсягу наданої державами-членами компетенції ЄС у створенні норм для регулювання цієї сфери відносин, проблем імплементації таких норм у законодавства держав- членів та роль Суду ЄС в їх уніфікації.
У підрозділі 3.1. «Компетенція Європейського Союзу в правовому регулюванні діяльності з надання туристичних послуг» досліджується питання правосуб’єктності ЄС як унікального інтеграційного об’єднання. Зокрема, на основі аналізу Лісабонського договору 2007 р. досліджується розмежування повноважень між ЄС та державами-членами на основі принципу наділення, який означає, що ЄС може діяти тільки в рамках компетенцій, наданих йому договорами ЄС.
Зазначено, що регулювання діяльності з надання туристичних послуг охоплює багато сфер, а саме: правила добросовісної конкуренції, захист прав споживачів, транспорт, транс’європейські мережі, охорона здоров’я, туризм тощо. Відповідно, компетенція ЄС в регулюванні діяльності з надання туристичних послуг різниться відповідно до компетенцій у різних сферах такого регулювання, якими наділений ЄС. Найбільша та найважливіша група сфер, які стосуються регулювання діяльності з надання туристичних послуг, підпадає під категорію спільної компетенції, в якій поле для правотворчої діяльності залишається для ЄС і держав-членів. Але якщо ЄС вирішує діяти в цих сферах, національний законодавець повинен утримуватися від розгляду того ж питання.
У підрозділі 3.2. «Основи правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг у Європейському Союзі» проаналізовані законодавчі акти ЄС, які стосуються регулювання діяльності з надання туристичних послуг.
Особлива увага приділена дослідженню Директиви 2015/2302 по пакетних турах, прийнята 25 листопада 2015 р., що повинна повністю замінити до 1 липня 2018 р. Директиву по пакетних турах 90/314, і яка встановлює низку важливих прав споживачів щодо пакетних поїздок, зокрема, щодо вимог до інформації, відповідальності постачальників щодо виконання пакету і захисту від банкрутства організатора або продавця. Зазначається, що у зв’язку зі змінами на ринку туристичних послуг та впливом на них ІКТ виникла необхідність адаптувати законодавчу базу, яка має стати більш придатною для внутрішнього ринку та усунути двозначності й прогалини в законодавстві.
Також проводиться дослідження Директиви 2008/122/EC про захист споживачів щодо певних аспектів тайм-шеру, довгострокових продуктів для відпочинку, перепродажу й контрактів щодо обміну, Директиви 2005/29/EC про недобросовісні умови контрактів, Директиви 2000/31/EC, що стосується електронної комерції та інших важливих для регулювання діяльності з надання туристичних послуг нормативних актів ЄС, пов’язаних із регулюванням мобільності громадян ЄС, іноземних туристів та прав пасажирів. Зокрема, проводиться аналіз прийнятої ЄС «Стратегії Єдиного цифрового ринку» (Digital Single Market), яка має забезпечити вільне пересування людей, послуг і капіталу. При цьому окремі особи і підприємства повинні мати безперешкодний доступ до онлайн-діяльності в умовах добросовісної конкуренції.
У підрозділі 3.3. «Проблеми імплементації норм acquis щодо регулювання діяльності з надання туристичних послуг у національні законодавства держав - членів ЄС» досліджуються причини основних проблем, які виникають у процесі імплементації acquis, що регулюють діяльність із надання туристичних послуг, у внутрішні законодавства держав-членів.
Складна система імплементації законодавства часто зіштовхується з перешкодами на рівні національних законодавств, де загальні норми довго впроваджуються, що унеможливлює нормальне функціонування вільного ринку. Аналізується механізм забезпечення дотримання норм права ЄС щодо обов’язку імплементації, який існує на двох рівнях: контроль Комісією ЄС та контроль національними компетентними органами. Також на основі звітів
Комісії ЄС, яка проводить моніторинг дотримання, досліджується стан забезпечення дотримання імплементації норм прав ЄС, що регулюють діяльність із надання туристичних послуг. За даними Комісії, проблема адаптації та імплементації Директив, які стосуються регулювання туристичних відносин, є цілком очевидною.
У підрозділі 3.4. «Роль Суду Європейського Союзу в уніфікації норм правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг» досліджується Роль Суду ЄС, який відіграє вагому роль у євроінтеграції, у процесі уніфікації правового регулювання туристичних відносин.
Суд ЄС інтерпретує право ЄС для створення основи для однакового застосування в усіх країнах ЄС і вирішує правові спори між національними урядами та інституціями ЄС. У роботі особлива увага приділена впливу Суду ЄС на створення Директиви 2015/2302 по пакетних турах, який відіграв у цьому важливу роль. Зокрема, досліджено конкретні рішення у справах, які допомогли покращити регулювання по пакетних турах, що існують в рамках чинної Директиви 90/314 по пакетних турах.
Наприклад, у справі Клуб-Тур Суд ЄС уточнив поняття «туристичний пакет», зокрема, це «і подорожі, організовані туристичним агентством на прохання і відповідно до побажань споживача або певних груп споживачів». У цьому рішенні також сформульовано, що «попередньо скомпонована комбінація» включає в себе «комбінації туристичних послуг, які складаються під час укладення договору між туристичним агентством і споживачем». Отже, до поняття «пакету» Суд ЄС включив поняття створення «індивідуального» пакету, тим самим розширивши сферу захисту прав споживачів. Це поняття було включено в нову Директиву. Важливість уточнення полягає в тому, що саме поняття «пакетний тур» вже давно змінилося в сучасному інформаційному суспільстві, де туристи та мандрівники мають кращі можливості для індивідуальної організації подорожі за допомогою використання ІКТ.
Четвертий розділ «Правове регулювання діяльності з надання туристичних послуг в Україні» складається з двох підрозділів, присвячених аналізу сучасного українського законодавства в цій сфері та впливу інтеграції до ЄС на розвиток вітчизняного регулювання діяльності з надання туристичних послуг.
У підрозділі 4.1. «Правове регулювання діяльності з надання туристичних послуг в українському законодавстві та його співвідношення з європейськими та світовими стандартами» аналізується генезис українського законодавства щодо регулювання туристичних відносин та вплив соціалістичної економіки СРСР на таке регулювання.
Досліджуються особливості прийнятої Кабінетом Міністрів України Стратегії розвитку туризму та курортів на період до 2026 р., метою якої є формування сприятливих умов для активізації розвитку сфери туризму та курортів згідно з міжнародними стандартами якості та з урахуванням європейських цінностей, та її вплив на розвиток правового регулювання діяльності з надання туристичних послуг в Україні.
Особливу увагу зосереджено на порівняльному аналізі Закону України «Про туризм», Закону України «Про захист прав споживачів» та відповідних Директив ЄС. При дослідженні стану вітчизняного регулювання онлайн - бронювання туристичних послуг підкреслюється важливе значення прийняття Закону України «Про електронну комерцію» від 3 травня 2015 р.
На основі конкретного судового рішення проаналізовано дію на практиці чинного законодавства у сфері діяльності з надання туристичних послуг.
У підрозділі 4.2. «Інтеграція України до Європейського Союзу та її вплив на регулювання діяльності з надання туристичних послуг» досліджується процес інтеграції України до ЄС та його вплив на регулювання туристичних відносин.
Зокрема, простежено генезу інтеграції України до ЄС, проаналізовано основні документи, які регулюють цей процес. Увагу зосереджено на Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС 1994 р. та Угоді про асоціацію між Україною та ЄС 2014 р. Аналізується та частина Угод, яка стосується сфери туризму. Підкреслюються вагомі переваги для України від підписання Угоди про асоціацію в процесі масштабної гармонізації українських законів до стандартів ЄС в регулюванні діяльності з надання туристичних послуг та всіх пов’язаних із нею сфер.
Також досліджується «Порядок денний асоціації Україна - ЄС» як основний механізм забезпечення виконання Угоди про асоціацію. Так, у пункті 7.11 передбачено, що Сторони започаткують регулярний діалог із питань, передбачених у розділі Угоди про асоціацію, який стосується туризму.