ПЕТРОВ РОМАН АРЕСТОВИЧ ПРАВОВА ПРИРОДА “ACQUIS” ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА ЙОГО ТРАНСПОЗИЦІЯ У ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТРЕТІХ КРАЇН

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано ступінь наукової розробки теми, показано зв’язок дисертації з науковими темами, програмами, курсами, визначено об’єкт та предмет, мету і завдання дослідження, описано використані методи дослідження та джерельну базу, сформульовано наукову новизну отриманих результатів та положень, що виносяться на захист, визначено їх теоретичне та практичне значення, подано відомості стосовно апробації результатів дослідження та публікацій за темою дисертації.
Розділ 1. «Правова природа поняття «acquis» ЄС у праві Європейського Союзу» присвячено встановленню сутності поняття «acquis» ЄС та його властивостей, виявленню його видової варіативності й аналізу історичного розвитку уявлень про визначення в праві ЄС, дослідженню правової природи поняття «acquis» ЄС, його обсягу і змісту та співвідношення «acquis» ЄС з іншими елементами правової матерії.
У підрозділі 1.1. «Еволюція поняття «acquis» ЄС» наведено авторське визначення еволюційного розвитку поняття «acquis» ЄС. Відзначено, що, починаючи з витоків європейської інтеграції, поняття «acquis» ЄС стало широко застосовуватися серед інститутів і держав – членів ЄС та символізує всі правові й політичні досягнення ЄС за півстолітній період його еволюції.
Зазначено, що з часом «acquis» ЄС набув рис динамічного та комплексного поняття, що знайшло своє застосування у внутрішній та зовнішній сферах діяльності ЄС. У внутрішній сфері «acquis» ЄС є основою всієї структури ЄС та його правової системи. У зовнішній сфері імплементація та ефективне застосування «acquis» ЄС – головна умова завершення переговорів щодо вступу до ЄС для держави-кандидата. «Аcquis» ЄС – важливий інструмент процесу підготовки країн – кандидатів до вступу до ЄС, а застосування «acquis» ЄС є необхідною умовою посилення економічного й політичного співробітництва між ЄС та третіми країнами. Невід’ємною частиною процедури вступу до ЄС є виконання третьою країною так званого «критерію acquis», відповідно до якого держава-кандидат може отримати повне членство в ЄС лише у разі успішної імплементації та ефективного застосування «acquis» ЄС у національній правовій системі. Більшість угод про асоціацію та партнерство між ЄС і третіми країнами містить так звані «положення про зближення законодавства», в яких передбачено зближення законодавства третіх країн з «acquis» ЄС. Такий підхід дає підстави вважати, що обсяг та зміст поняття «acquis» ЄС у внутрішній та зовнішній сферах застосування неоднакові. Досі в науці та практиці права ЄС не існує єдиного підходу до розуміння обсягу та змісту «acquis» ЄС. Інститути ЄС часто застосовують різноманітні поняття («acquis Союзу», «acquis ЄС» чи просто «acquis») без визначення їх обсягу та змісту.
У підрозділі 1.2. «Розуміння правової природи «acquis» ЄС у сучасній юридичній науці» здійснено огляд теоретичних уявлень про розуміння правової природи «acquis» ЄС. Більшість сучасних вчених солідарна в тому, що «acquis» ЄС – це динамічне, комплексне та міждисциплінарне поняття. «Аcquis» ЄС розуміється як поняття, властиве не лише правовій системі ЄС, але й як більш широка категорія, яка у будь-який момент може доповнюватися (переглядатися) державами – членами ЄС. До обсягу «acquis» ЄС входить не лише первинне та вторинне право ЄС, «м’яке» право ЄС, а й «неформальні» джерела. Враховуючи універсальний характер «acquis» ЄС, учені пропонують уточнювати зміст кожного елемента «acquis» ЄС у кожному конкретному випадку застосування цього поняття. Поняття «acquis» ЄС перестало сприйматися виключно як правова категорія. Останнім часом це поняття набуло універсального та міждисциплінарного характеру. Дедалі частіше поняття «acquis» ЄС застосовують у політичному, соціологічному, історичному, культурному контекстах європейської інтеграції. Однак застосування такого універсального та динамічного поняття, як «acquis» ЄС, викликає велику кількість інших питань, що потребують подальшого дослідження.
У підрозділі 1.3. «Правова природа «acquis» ЄС у внутрішній та зовнішній сферах його застосування» досліджується правова природа, а також зміст і обсяг «acquis» ЄС у внутрішній і зовнішній сферах його застосування. У внутрішній сфері застосування «acquis» ЄС складається з таких елементів: 1) «базовий acquis» ЄС; 2) «acquis міжнародного права»; 3) «м’яке право» ЄС.
Обґрунтовано, що «базовий acquis» ЄС – це правова категорія, яка містить у собі елементи нормативного характеру, обов’язкові для усіх суб’єктів права ЄС. «Базовий acquis» ЄС складається з норм, наділених обов’язковою юридичною силою та пріоритетом над національним правом держав – членів ЄС. Обов’язкова юридична сила «базового acquis» обумовлена наднаціональним статусом установчих договорів ЄС, які становлять неписану конституцію ЄС. «Базовий acquis» ЄС повинен асоціюватися з наднаціональною правовою системою ЄС та включати сукупність тих правових норм, для видання яких держави – члени ЄС втратили свої суверенні права. Поняття «базового acquis» дуже тісно пов’язане з цілями установчих договорів ЄС. У своїх рішеннях Суд ЄС часто посилається на цілі установчих договорів ЄС у процесі телеологічного тлумачення окремих положень права ЄС. Зміст «базового acquis» потрібно розглядати крізь призму цілей установчих договорів ЄС, тому що ці цілі визначають законність первинного та вторинного права ЄС і права держав – членів ЄС.
Доведено, що крім положень первинного права ЄС, до змісту «базового acquis» входить вторинне право ЄС (регламенти, директиви, рішення), прийняті в межах компетенції інститутів ЄС. Тлумачення законодавства Судом ЄС є невід’ємною частиною «базового acquis» ЄС. Загальні принципи права ЄС формують каркас «базового acquis» ЄС. Такі принципи повинні бути формально закріплені в установчих договорах ЄС у ході майбутніх конституційних реформ в ЄС та/або визнані загальними/фундаментальними принципами права ЄС Судом ЄС. У своїх рішеннях Суд ЄС сформулював загальні принципи права ЄС, ґрунтуючись на загальновизнаних принципах національного конституційного права та міжнародних угод, сторонами яких є держави – члени ЄС на додаток до уже формалізованих «класичних» загальних принципів права ЄС (принцип співробітництва, принцип заборони дискримінації). До загальних принципів права ЄС належать принципи, що закріплені в установчих договорах ЄС (принцип пріоритету інтересів ЄС (англ. «the concept of Union preference»), принцип субсидіарності, пропорційності, заборони дискримінації.
Аргументовано положення про те, що невід’ємною частиною «базового acquis» ЄС є «спільні цінності» ЄС. Відзначено, що поняття «спільні цінності» використовувалося, але не було нормативно закріплено в праві ЄС тривалий час. Стаття 2 Договору про ЄС (далі – ДЄС) визначає, що «Союз ґрунтується на цінностях шани людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та шанування прав людини, включаючи права меншин. Ці цінності є спільними цінностями всіх держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, справедливість, солідарність та рівність між жінками та чоловіками». Фундаментальні цінності та загальні принципи права ЄС мають пріоритет над первинним законодавством ЄС, а також законодавством, яке регулює перегляд законодавства ЄС. У контексті зазначеного підкреслено дві особливості поняття «спільні цінності» в праві ЄС. По-перше, «спільні цінності» визнаються необхідним підґрунтям належного функціонування всього ЄС як регіонального квазі-конституційного утворення. По-друге, «спільні цінності» мають поділятися всіма державами-членами. На підставі цього наголошено, що порушення «спільних цінностей» будь-якою державою – членом може погрожувати засадам всього ЄС та, як наслідок, ставити під сумнів членство держави-порушника в ЄС.
Встановлено, що крім загальних принципів права ЄС і «спільних цінностей», «базовий acquis» охоплює доктрини й концепції, розроблені у рішеннях Суду ЄС, та так званий «інституційний acquis». Також, «базовий acquis» включає найважливіші рішення Суду ЄС (Van Gend en Loos, Cassis de Dijon та інші), в яких містяться тлумачення положень установчих договорів ЄС та які заповнюють прогалини у тлумаченні й застосуванні права ЄС. Значення таких рішень для правової системи ЄС може бути причиною їх подальшої формалізації в установчих договорах ЄС.
До «аcquis міжнародного права» належать імперативні норми міжнародного публічного права jus cogens та загальні принципи міжнародного права, які визнані Судом ЄС як обов’язкові для ЄС і держав – членів ЄС. Головний критерій, яким користується Суд ЄС у процесі визнання джерел міжнародного права частиною правової системи ЄС, – це їх відповідність цілям установчих договорів ЄС. Як наслідок, можна зробити висновок, що будь-яке положення міжнародного права, яке відповідає цілям установчих договорів ЄС, може вважатися частиною «acquis» ЄС. Набуття ЄС міжнародної правосуб’єктності після набрання чинності Лісабонського договору зміцнило роль Суду ЄС у забезпеченні єдиного підходу до тлумачення джерел міжнародного права у правовій системі ЄС. Як результат, Суду ЄС у майбутньому буде складніше охороняти унікальний правовий порядок ЄС від впливу міжнародного права, який із часом лише посилюється.
«М’яке право» ЄС охоплює усі норми, правила поведінки, які не мають обов’язкової сили, але на розсуд інститутів ЄС, що їх видали, мають чи можуть мати певну юридичну силу ЄС. Таке право можна вважати частиною «acquis» ЄС у кожному індивідуальному випадку за позитивного аналізу його дійсної та потенційної юридичної сили Судом ЄС. Коли Суд ЄС робить висновок, що були наміри наділити юридичною силою положення «м’якого права» ЄС із боку інститутів ЄС, то це положення можна вважати таким, що має певну юридичну силу. Якщо такого наміру не було, акти «м’якого права» ЄС вважаються політичними заявами, не наділеними юридичною силою.
Визначено, що у зовнішній сфері застосування «acquis» ЄС складається з таких елементів: 1) «acquis вступу»; 2) «acquis» ЄС у зовнішніх угодах ЄС; 3) «секторальний acquis» ЄС.
Окреслено, що «аcquis вступу» – динамічне поняття, яке ширше за обсягом, ніж поняття «acquis» ЄС у внутрішній сфері його застосування. До «acquis вступу» входить «базовий acquis» та нормативний «acquis» ЄС, зміст яких узгоджується у ході переговорів щодо вступу до ЄС та нормативно закріплюється в Aктах про вступ до ЄС. Визначальною відмінністю «acquis вступу» є те, що це поняття, крім елементів нормативного характеру, включає різні політичні акти та дії, що не мають юридичної сили. Держави-кандидати повинні приєднатися до таких актів політичного характеру до вступу до ЄС для того, щоб брати участь у майбутніх ініціативах політичної інтеграції всередині ЄС. Ефективна імплементація та застосування «acquis вступу» не матиме успіху без ефективного функціонування виконавчої та судової систем держав-кандидатів. Таким чином, зроблено висновок, що в розумінні інститутів ЄС обсяг поняття «acquis вступу» включає не лише норми права ЄС та практику його застосування, а й належне функціонування національних політичної, правової та економічної системи держав-кандидатів відповідно до міжнародних та європейських стандартів, що були обумовлені у копенгагенських критеріях. У контексті транспозиції права «acquis вступу» можна охарактеризувати як «миттєвий кадр» досягнень ЄС на час вступу конкретної держави-кандидата до ЄС. Крім того, важливою особливістю «acquis вступу» є те, що його зміст може відображати результати переговорів між інститутами ЄС та державою-кандидатом про вступ до ЄС. Таким чином, кожен новий член ЄС досягає формалізації в актах вступу індивідуального «acquis вступу» з індивідуальними постійними та тимчасовими винятками, а також захисними заходами, які ЄС може застосувати з метою захисту власних національних інтересів.
Результати дослідження дають підстави стверджувати, що обсяг «acquis» ЄС у зовнішніх угодах ЄС неоднаковий та змінюється залежно від мети угоди. Наприклад, обсяг «acquis» ЄС в Угоді Котону (англ. «Cotonou Agreement») між ЄС і країнами Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (далі – АКТ) відрізняється від обсягу «acquis» ЄС в Угоді про Європейський економічний простір (далі – ЄЕП) (англ. «EEA Agreement»), який, у свою чергу, відрізняється від Угоди про партнерство та співробітництво з пострадянськими країнами (далі – УПС). Інакше кажучи, обсяг «acquis» ЄС у зовнішніх угодах ЄС не ідентичний «acquis» ЄС ЄС у внутрішній сфері його застосування.
У документах Європейської комісії йдеться про те, що кожна сфера «acquis вступу» наділена специфічним «секторальним acquis». Як наслідок, можна говорити про те, що обсяг поняття «acquis» ЄС включає численні «секторальні acquis», як, наприклад, «транспортний acquis» чи «acquis навколишнього середовища». Зміст «секторального acquis» охоплює всю сукупність правових норм, принципів та цінностей у межах певної політики ЄС чи виду діяльності ЄС.
Розділ 2. «Правова природа «acquis» у зовнішніх угодах Європейського Союзу» присвячено визначенню правової природи й аналізу обсягу та змісту «acquis» ЄС у основних зовнішніх угодах ЄС. Правова природа поняття «acquis» ЄС у зовнішній сфері його застосування має динамічний і комплексний характер. Зокрема, обсяг і зміст поняття «acquis» ЄС у зовнішніх угодах ЄС змінюється залежно від цілей цих угод. Через це уряди третіх країн – сторін зовнішніх угод ЄС можуть зазнавати певних труднощів під час визначення тих елементів «acquis» ЄС, які можуть бути застосовані до них у межах угод між ЄС та іншими державами. Наприклад, держави, що ведуть переговори про вступ до ЄС, повинні забезпечити застосування всього обсягу «acquis вступу». Держави, які здійснюють процес добровільної гармонізації національного законодавства до законодавства ЄС, повинні визначити обсяг «секторального acquis, який потрібно імплементувати в їх національне законодавство». Відповідно, обсяг та зміст «acquis» ЄС у зовнішніх угодах ЄС повинні бути розглянуті крізь призму цілей цих угод.
У підрозділі 2.1. ««Аcquis» ЄС в Угоді про Європейський економічний простір» стверджується, що Угода про ЄЕП – успішний приклад транспозиції значного обсягу «acquis» ЄС у правові системи третіх країн у рамках договору про асоціацію, в якому не ставиться мета отримання повного членства у ЄС. Такий успіх може мати дві причини. По-перше, в Угоді про ЄЕП передбачено прийнятний механізм доступу на внутрішній ринок ЄС для держав – членів Європейської асоціації вільної торгівлі (далі – ЄАВТ) в обмін на імплементацію ними релевантного «acquis» ЄС. По-друге, інститути ЄАВТ та ЄЕП успішно надали Угоді про ЄЕП рис наднаціональності як «особливої правової системи, що виходить за межі міжнародного публічного права». Наприклад, Суд ЄАВТ послідовно обстоює необхідність прямої дії положень Угоди про ЄЕП у правових системах держав – членів ЄЕП. Гомогенність «acquis ЄЕП» та «acquis» ЄС – відмінна ознака Угоди про ЄЕП. Гомогенність передбачає наявність гармонізованого релевантного «acquis» ЄС та держав ЄАВТ, який забезпечений однаковим тлумаченням судових органів. Інститути ЄЕП відповідальні за своєчасний перегляд та імплементацію релевантного «acquis» ЄС у межах Угоди про ЄЕП відповідно до динамічного «acquis» ЄС. Хоча Угода про ЄЕП не зобов’язує держави ЄАВТ імплементувати новий «acquis» ЄС, гомогенність залишається ключовою умовою ефективного функціонування ЄЕП.
Підкреслено, що в Угоді про ЄЕП виділено два види «acquis» ЄС, який повинен бути імплементований у правові системи держав – членів ЄАВТ: 1) релевантний «acquis» ЄС на момент підписання Угоди про ЄЕП; 2) релевантний «acquis» ЄС після підписання Угоди про ЄЕП. Релевантний «acquis» ЄС на момент підписання Угоди про ЄЕП включає «acquis» ЄС, обумовлений та закріплений у тексті Угоди про ЄЕП, у 49-и протоколах та 22-х додатках до неї. Релевантний «acquis» ЄС після підписання Угоди про ЄЕП включає новий «acquis» ЄС, який держави – члени ЄАВТ повинні імплементувати у свої правові системи відповідно до процедури гомогенності. На жаль, в Угоді про ЄЕП чітко не визначено, в якому обсязі релевантний «acquis» ЄС, що з’явився після підписання Угоди про ЄЕП, повинен бути імплементований державами – членами ЄАВТ.
Незважаючи на складність, процедура гомогенності сприяла ефективності застосування динамічного «acquis» ЄС, що набрав чинності після підписання Угоди про ЄЕП. Як наслідок, у деяких держав – членів ЄАВТ вищий рівень застосування «acquis» ЄС, ніж у деяких держав – членів ЄС.
У підрозділі 2.2. ««Аcquis» ЄС у секторальних угодах між ЄС та Швейцарією» доведено, що секторальні угоди – ad hoc форма асоціації між ЄС та Швейцарією, яка наділена глибшим змістом, ніж асоціація у договорах з державами Центральної та Східної Європи чи з державами Середземноморського регіону, проте менш глибоким, ніж асоціація в Угоді про ЄЕП. Головною метою секторальних угод між ЄС та Швейцарією є взаємна лібералізація швейцарського ринку торгівлі та послуг в обмін на надання швейцарським юридичним і фізичним особам привілейованого доступу на внутрішній ринок ЄС. Їх аналіз дозволяє зробити висновок, що секторальні угоди між ЄС та Швейцарією, як і Угода про ЄЕП, надають можливість асоційованій державі отримувати найбільші вигоди від асоціації з ЄС без формального членства в ЄС.
Встановлено, що аналогічно Угоді про ЄЕП, секторальні угоди між ЄС та Швейцарією передбачають застосування Швейцарією релевантного «acquis» ЄС, обумовленого у тексті угод та додатків до них на момент підписання. Проте, на відміну від Угоди про ЄЕП, у секторальних угодах між ЄС та Швейцарією не передбачена можливість застосування нового «acquis» ЄС за допомогою процедури гомогенності. Інакше й від компетенції Спільного комітету ЄЕП Спільний комітет ЄС та Швейцарії може прийняти рішення про застосування нового релевантного «acquis» ЄС винятково шляхом одностайного узгодження. Нова судова практика Суду ЄС не обов’язкова для Швейцарії та просто «може бути взята до уваги Швейцарією». Таким чином, Спільний комітет ЄС і Швейцарії повинен втілити важливе та відповідальне завдання добору таких елементів «acquis» ЄС, які категорично необхідні для належного функціонування секторальних угод.
На наше переконання, однією з істотних умов досягнення цілей секторальних угод між ЄС та Швейцарією є застосування останньою релевантного «acquis» ЄС. Майже у всіх преамбулах секторальних угод між ЄС та Швейцарією можна знайти вказівку на необхідність застосування релевантного «acquis» ЄС. Цілі секторальних угод між ЄС та Швейцарією передбачають як «поступову гармонізацію» законодавства Швейцарії відповідно до релевантного «acquis» ЄС, так і приєднання Швейцарії до динамічного «acquis» Шенгенської та Дублінської конвенцій. Секторальні угоди між ЄС та Швейцарією – комплексні міжнародні угоди, які є частиною як міжнародного публічного права, так і наднаціонального права ЄС.
У підрозділі 2.3. ««Аcquis» ЄС в Угодах про асоціацію між ЄС та країнами Центральної і Східної Європи» визначається, що обсяг та зміст релевантного «acquis» ЄС в угодах про асоціацію між ЄС та країнами Центральної і Східної Європи (далі – ЦСЄ) відрізняється від «acquis вступу» та повинен бути розглянутий у світлі специфічних цілей угод про асоціацію між ЄС і країнами ЦСЄ. Сприятливе тлумачення «acquis» ЄС національними судами країн ЦСЄ можна пояснити особливим міжнародно-правовим характером угод про асоціацію між ЄС і країнами ЦСЄ. Дійсно, цілі угод про асоціацію між ЄС і країнами ЦСЄ еволюціонували від простих угод про асоціацію до одного з інструментів стратегії «підготовки до вступу» країн ЦСЄ до ЄС. Після Копенгагенського саміту 1993 року та надання країнам ЦСЄ статусу «держав – кандидатів» на вступ до ЄС країни Центральної та Східної Європи почали процес добровільної гармонізації національного законодавства з релевантним «acquis» ЄС, який був прийнятий уже після підписання Угоди про асоціацію між ЄС та державами Центральної і Східної Європи (далі – УАЦСЄ).
Підкреслено, що основний тягар застосування релевантного «acquis» ЄС в рамках УАЦСЄ був покладений на національні суди країн ЦСЄ. Судові органи країн ЦСЄ були наділені значною свободою під час винесення рішень про те, якою мірою законодавство їх держав повинне відповідати релевантному «acquis» ЄС, тим самим збагачуючи власні правові традиції та культуру. Одним із наслідків цього процесу стало застосування методу телеологічного тлумачення судовими органами країн ЦСЄ національного законодавства відповідно до «acquis» ЄС. Обсяг та зміст релевантного «acquis» ЄС в УАЦСЄ відрізняється від «acquis вступу» та повинен бути розглянутий у світлі специфічних цілей УАЦСЄ.
У підрозділі 2.4. ««Аcquis» ЄС в Угодах про стабілізацію та асоціацію між ЄС та балканськими країнами» обґрунтовується положення про те, що перспектива повноправного членства у ЄС підштовхнула балканські країни стати на непростий шлях добровільної гармонізації для того, аби забезпечити імплементацію релевантного «acquis» ЄС у національні правові системи, наскільки це можливо. Через це обсяг і зміст «acquis» ЄС в угодах про стабілізацію й асоціацію (далі – УСА) включає елементи, які відсутні в інших угодах про асоціацію між ЄС та третіми країнами. По-перше, під тиском ЄС балканські країни повинні були надати пріоритет забезпеченню регіональної стабілізації та безпеки у регіоні. У зв’язку з цим релевантний «acquis» ЄС в УСА включає такі джерела міжнародного права, як Дейтонська/Паризька та Ердутська угоди. По-друге, перед формальним початком переговорів про асоціацію від балканських країн очікували імплементацію так званого «допереговорного acquis», який охоплює основоположні демократичні норми та стандарти захисту прав людини, визнані ЄС та державами – членами ЄС. По-третє, УСА забезпечують поетапну імплементацію у правові системи балканських країн «acquis» ЄС за допомогою всеохоплюючих умов про зближення законодавств та численних, таких, що не мають юридичної сили, посилань на секторальний «acquis» ЄС тощо.
У підрозділі 2.5. ««Аcquis» ЄС в угодах про європейсько-середземноморське співробітництво» встановлено, що зміст та обсяг «acquis» ЄС в угодах про європейсько – середземноморське співробітництво неоднорідний, проте відображає специфічні цілі трьох «поколінь» угод про асоціацію країн середземноморського регіону та ЄС. Угоди про європейсько – середземноморське співробітництво між ЄС та середземноморськими країнами (далі – УЄСС) підписані між ЄС та його державами – членами і десятьма середземноморськими країнами та мають на меті забезпечення протягом перехідного періоду вільної торгівлі промисловими товарами, поступової лібералізації торгівлі у сільськогосподарському секторі; лібералізації торгівлі послугами; співробітництва у політичних, економічних та соціально-культурних питаннях, а також у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Мета створення митних союзів в угодах про асоціацію «першого покоління» сприяла запозиченню повного обсягу «acquis» ЄС Туреччиною. Політичні й економічні відносини ЄС та Туреччини базуються на Угоді про асоціацію між ЄЕС і Туреччиною 1963 року (далі – Анкарська угода). Кінцевою метою Анкарської угоди є утворення митного союзу ЄС із Туреччиною і, як наслідок, імплементація Туреччиною «acquis» ЄС у сфері зовнішньої торгівлі (Спільний митний тариф ЄС та «зближення (її) відповідних правил з іншими правилами ЄС щодо зовнішньої торгівлі»). Доведено, що Анкарська угода покладає на Туреччину жорсткі та м’які зобов’язання щодо застосування релевантного «acquis» ЄС у сферах внутрішнього ринку ЄС, конкуренції, державної допомоги й оподаткування. Рішення інститутів асоціації між ЄС і Туреччиною визначили межі та обсяг релевантного «acquis» ЄС, що підлягає імплементації Туреччиною. У цих випадках інститути асоціації між ЄС і Туреччиною всіляко сприяли транспозиції повного обсягу релевантного «acquis» ЄС, у тому числі й динамічної практики Суду ЄС/Загального Суду у правову систему Туреччини. Турецький уряд взяв на себе зобов’язання тлумачити рішення інститутів асоціації між ЄС і Туреччиною, ідентичні положенням установчих договорів ЄС, відповідно до практики Суду ЄС/Загального Суду й забезпечити застосування принципів права ЄС, а також принципів права ЄС у своїй правовій системі.
У дослідженні відокремлено Угоду про асоціацію між ЄС та Ізраїлем, яка займає особливе місце серед УЄСС. У ній відсутні посилання на «acquis» ЄС, який повинен бути застосований Ізраїлем. Замість цього, угода про асоціацію між Ізраїлем та ЄС ставить на перше місце пріоритет дотримання міжнародного права над дотриманням «acquis» ЄС. Угоду про асоціацію між ЄС та Ізраїлем посідає особливе місце серед УЄСС. По-перше, вона містить віддалену, проте чітку перспективу тіснішого політичного, економічного та правового зближення між ЄС та Ізраїлем. По-друге, у ній уникають посилань на «acquis» ЄС навіть у тих сферах, в яких зовнішні угоди ЄС традиційно містять елементи «acquis» ЄС (наприклад, розділи про конкуренцію та державні закупівлі). У цьому разі Угода про асоціацію між ЄС та Ізраїлем не лише теоретично передбачає можливість застосування ізраїльського митного законодавства в ЄС, підтверджуючи тим самим своє особливе, «привілейоване» ставлення до Ізраїлю, але й не виключає можливості зближення «acquis» ЄС із правовою системою Ізраїлю. ЄС спеціально виділяє Ізраїль із групи третіх країн середземноморського регіону, визнає його розвинений економічний і політичний потенціал та роль як провідного партнера ЄС у середземноморському регіоні
Доведено, що друге та третє «покоління» УЄСС відповідають мінімальним і практичним цілям лібералізації умов доступу європейських компаній на ринки держав середньоземноморського регіону та встановлення сприятливих торговельних режимів між ЄС і країнами Середземномор’я. УЄСС не передбачають повноправного членства цих держав у ЄС. Тому, з одного боку, такі угоди не накладають на середземноморські країни які-небудь «жорсткі» зобов’язання щодо впорядкування їх законодавства відповідно до законодавства ЄС, проте заохочують держави середноземноморського регіону почати «добровільну гармонізацію» свого законодавства із законодавством ЄС.
У підрозділі 2.6. ««Аcquis» ЄС в угодах про партнерство та співробітництво» відповідні угоди розглядаються як доволі успішний інструмент зовнішньої політики ЄС. УПС – окрема група зовнішніх відносин ЄС з іншими країнами, на відміну від угод про «асоціацію», про «співробітництво», «стабілізацію» та «розвиток». УПС можуть бути класифіковані як угоди, які не передбачають можливості повного членства в ЄС, але підтверджують потенційний інтерес ЄС до подальшого розвитку взаємного співробітництва із третьою стороною. УПС укладені на основі змішаної компетенції ЄС та країн – членів ЄС. На теперішній час УПС уже вичерпали свій потенціал як правовий інструмент підтримки довгострокових відносин ЄС із колишніми радянськими республіками. Зміст «acquis» ЄС у межах УПС сформовано таким чином, щоб забезпечити якнайшвидшу інтеграцію колишніх радянських республік у світову ринкову економіку. УПС містить великий обсяг «acquis» ЄС у сфері демократичних свобод та прав людини. Принципи ліберальної торгівлі, взаємодії та чесної конкуренції становлять основу двостороннього співробітництва між ЄС та пострадянськими державами. Застосування режиму найбільшого сприяння сприяє лібералізації взаємної торгівлі товарами сторін. Крім того, компанії колишніх радянських республік можуть розраховувати на недискримінаційне ставлення до себе на внутрішньому ринку ЄС, якщо захочуть відкрити свої офіси в країнах – членах ЄС. В УПС заохочується зближення законодавства сторін угоди із релевантним «acquis» ЄС, особливо у таких сферах, як конкурентне право та захист інтелектуальної власності. Правила Світової організації торгівлі (далі – СОТ) повинні застосовуватися в торговельних відносинах між сторонами, незважаючи на те, що деякі з колишніх радянських республік досі не отримали членства у СОТ. УПС є угодами про партнерство початкового рівня без серйозних перспектив поглиблення двостороннього співробітництва. Розвиток відносин між ЄС та країнами колишнього СРСР має на увазі постійне розширення обсягу «acquis» ЄС, що підлягає застосуванню останніми. Це є результатом додаткових ініціатив ЄС у межах своєї зовнішньої політики. Прикладом таких ініціатив є: 1) Спільні стратегії (не застосовуються в сучасній практиці ЄС із моменту набрання чинності Лісабонського договору); та 2) Європейська політика сусідства (далі – ЄПС); 3) політика «Східне Партнерство». Таким чином, обсяг «acquis» ЄС, який належить імплементувати колишніми республіками СРСР, не є статичним, а містить елементи, які віддзеркалюють динамічний характер зовнішньої політики ЄС щодо країн – сусідів. Така політика дотримується цілей утвердження демократичних свобод та принципів ринкової економіки в колишніх пострадянських країнах.
У підрозділі 2.7. ««Аcquis» ЄС в Угоді Котону» підкреслюється, що цілі Угоди Котону наголошують на необхідності імплементації країнами АКТ принципів політики розвитку ЄС. Тому відновлення миру та запобігання конфліктам є також важливими для взаємного співробітництва, як і дотримання «суттєвих» та «основних» елементів угоди. Угода Котону не містить прямих посилань на відповідні правові та нормативні стандарти ЄС. Замість цього вона значною мірою спирається на «релевантний acquis» міжнародного права й охоплює практично всі регіональні конвенції про захист основних прав людини. Усі зусилля з лібералізації торгівлі та послуг повинні застосовуватися відповідно до конвенцій СОТ, Міжнародної організації праці (далі – МОП), а також основних конвенцій із захисту інтелектуальної власності. Такий підхід демонструє намір ЄС забезпечити входження країн АКТ у конкурентну світову ринкову економіку, а також створити в країнах АКТ нове ринкове середовище, яке сумісне з ЄС.
У підрозділі 2.8. ««Аcquis» ЄС у договорах про розвиток торгівлі та співробітництва між ЄС і третіми країнами» встановлено, що ЄС та його держави - члени уклали договори про розвиток торгівлі та співробітництва (далі – ДРТС) із країнами практично всіх континентів. ДРТС виявилися успішними інструментами лібералізації взаємної торгівлі та заохочення зусиль третіх країн щодо інтеграції в конкурентну сферу світової економіки. Слід зазначити, що ДРТС не ідентичні з УПС. Основною метою ДРТС є економічне співробітництво й лібералізація торгівлі товарами та послугами. Через це ДРТС уникають співробітництва у політичній та інших сферах. Крім того, на відміну від УПС, ДРТС передбачають перспективу створення двосторонніх зон вільної торгівлі між ЄС та державами – учасницями ДРТС. Тому підкреслено, що у сфері транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн ДРТС повинні розглядатися інакше, ніж УПС та інші зовнішні угоди ЄС. У роботі розглядаються три ДРТС, укладені з країнами АКТ. ДРТС із Південно-Африканською Республікою (далі – ПАР), Південною Кореєю та Мексикою демонструють загальні елементи ДРТС, а також відмінності у зовнішній політиці ЄС щодо кожної із цих країн. Також проаналізована міжрегіональна рамкова угода про співробітництво між ЄС та МЕРКОСУР. Ця Угода є договором перехідного характеру, який має на меті створення Міжрегіональної асоціації між ЄС та МЕРКОСУР і надає хорошу можливість визначити пріоритетні сфери «acquis» ЄС у зовнішніх відносинах ЄС, налагоджених з іншими країнами на нетривалий час.
У розділі 3 «Поняття «транспозиції права» та матеріальні й процесуальні способи транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн» розглянуто зміст поняття «транспозиції права» та матеріальні й процесуальні способи, за допомогою яких зовнішні угоди ЄС здійснюють процес транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн. Доведено, що «матеріальні способи» транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн у зовнішніх відносинах ЄС включають: гомогенність, зближення законодавства, взаємне визнання стандартів і законодавства. «Процесуальні способи» транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн здійснюються через: формальну/неформальну участь у законодавчих процедурах ЄС, обмін інформацією, а також технічне та фінансове сприяння з боку ЄС. Крім того, у цьому розділі проведено короткий порівняльний аналіз ролі спільних інститутів, утворених у межах угод ЄС з іншими країнами, у процесі транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн. Зокрема, аргументовано положення про те, що компетенція та склад спільних інститутів відображають конкретні цілі й завдання зовнішніх угод ЄС.
У підрозділі 3.1. «Поняття «транспозиції» права в сучасній правовій науці» обґрунтовано думку про те, що поняття «транспозиція» також належить до напрямів і форм узгодженого правового розвитку держав, але співвідноситься з поняттями «адаптації», «зближення», «гармонізації», «уніфікації» як загальне та спеціальне. Тобто, поняття «транспозиція» – це процес, який має на меті досягнення «адаптації», «зближення», «гармонізації», «уніфікації» з правом ЄС чи іншої міжнародної організації та передбачає застосування багатьох методів і способів задля досягнення мети переносу «acquis» ЄС у правові системи третіх країн. У цьому дослідженні під «транспозицією» розуміється перенесення «acquis» ЄС у правові системи третіх країн із метою досягнення «адаптації», «зближення», «гармонізації», «уніфікації» національного права з «acquis» ЄС.
Наведена думка про те, що чітке розмежування понять «адаптація», «зближення», «уніфікація» та «гармонізація» в міжнародному праві не має такого важливого практичного значення, як у праві ЄС. У галузі права зовнішніх відносин ЄС досягнення цілей «адаптації», «зближення», «уніфікації» та «гармонізації» відбувається завдяки процесу транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн. Держави - кандидати на отримання асоційованого або повного членства в ЄС повинні гармонізувати національне законодавство із загальними правилами ЄС або наблизити власне законодавство до такого рівня, щоб успішно застосовувати метод взаємного визнання норм та стандартів ЄС. Гармонізація законодавства держав - кандидатів з метою вступу до ЄС може відбуватись у будь-яких формах, які найбільш відповідають національним інтересам держав - кандидатів, але з обов’язковим досягненням відповідності критеріям членства в ЄС і встановленням конкурентного середовища підприємництва і господарювання на внутрішньому ринку держави - кандидата.
Треті країни, які набувають асоціативних відносин з ЄС та бажають посилити інтеграцію з ЄС повинні досягти однакового правового регулювання в галузях пріоритетного співробітництва. Така ціль може бути досягнута шляхом зближення національного законодавства через уніфікацію або гармонізацію національного законодавства з правом ЄС.
Існують матеріальні та процесуальні способи, за допомогою яких зовнішні угоди ЄС здійснюють процес транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн з метою «адаптації», «зближення», «уніфікації» та «гармонізації» законодавства третіх країн. На наш погляд, поняття «транспозиція», «зближення», «гармонізація», та «адаптація» законодавства відрізняються за формами і методами правового регулювання, результатами, на досягнення яких спрямовано цей процес. Вважається, що поняття «транспозиція» також відноситься до напрямів і форм узгодженого правового розвитку держав, але співвідноситься з поняттями «адаптація», «зближення», «гармонізація», «уніфікація» як загальне і спеціальне. Тобто, поняття «транспозиція» – це процес, який має на меті досягнення «адаптації», «зближення», «гармонізації», «уніфікації» права третьої держави з правом ЄС чи іншої міжнародної організації, і передбачає застосування багатьох методів і способів задля досягнення мети переносу «acquis» ЄС у правові системи третіх країн.
У підрозділі 3.2. «Матеріальні способи транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн» проаналізовані зобов’язання щодо гармонізації/зближення законодавства в межах зовнішніх угод ЄС. «Матеріальні способи» транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн у зовнішніх відносинах ЄС включають: гомогенність, зближення законодавства, взаємне визнання стандартів і законодавства. Транспозиція фіксованого або «такого, що передує підписанню угоди», «acquis» ЄС у правові системи третіх країн означає, що сторони зовнішніх угод ЄС беруть на себе зобов’язання щодо застосування і, можливо, навіть імплементації «acquis» ЄС, зафіксованого в момент формального підписання угоди з ЄС. Проте обсяг і зміст фіксованого «acquis» ЄС не виключає можливості його подальшого перегляду й розширення в ході розвитку та зміцнення двосторонніх відносин між ЄС й іншою країною. Політичне рішення про перегляд цілей зовнішніх угод або розвиток і поглиблення двостороннього співробітництва (утворення митного союзу, зони вільної торгівлі або тісного економічного співробітництва у певних сферах) може змусити сторони зовнішньої угоди переглянути обсяг і зміст релевантного «acquis» ЄС. Матеріальні способи транспозиції «acquis» ЄС можуть застосовуватися відповідно до цілей та завдань зовнішніх угод ЄС або відповідно до загального рівня двосторонніх відносин ЄС з будь-якою іншою країною. З одного боку, цілі та завдання заснування митного союзу та надання доступу до внутрішнього ринку ЄС тягнуть певні наділені юридичною силою зобов’язання для третіх країн щодо імплементації динамічних, «наступних за підписанням» норм «acquis» ЄС. З іншого боку, цілі секторального співробітництва можна пояснити такими, що не мають юридичної сили, зобов’язаннями з боку третіх країн щодо імплементації динамічних, «наступних за підписанням» норм «acquis» ЄС. Встановлення режиму взаємного визнання між сторонами – одна з розвиненіших форм двосторонніх відносин, оскільки передбачає найвищий рівень довіри між сторонами. Зрештою, це забезпечує лібералізацію взаємної торгівлі та усуває можливі перешкоди в торгівлі між сторонами, що підписали угоду.
У підрозділі 3.3. «Процесуальні способи транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн» доведено, що процесуальні та матеріальні способи транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн мають багато спільного. Вони сприяють досягненню конкретних цілей і завдань зовнішніх угод ЄС. З одного боку, у зовнішніх угодах ЄС, спрямованих на тісну економічну та політичну інтеграцію третіх країн до ЄС (Угода про ЄЕП, угоди про асоціацію між ЄС та державами ЦСЄ, угоди про стабілізацію та асоціацію, Анкарська угода), передбачено використання «просунутих» процесуальних способів транспозиції «acquis» ЄС (досягнення гомогенності законодавства, формальна/неформальна участь у прийнятті рішень інституціями ЄС, технічна та фінансова допомога). З іншого боку, у зовнішніх угодах ЄС, що мають на меті помірне політичне й економічне співробітництво з іншими країнами (УПС, ДРТС), передбачено менш складні процесуальні способи транспозиції «acquis» ЄС (обмін інформацією, технічна допомога в певних галузях співробітництва). У зовнішніх угодах ЄС не дуже охоче погоджується на будь-яку форму формальної/неформальної участі третіх країн у прийнятті рішень інститутами ЄС. Замість того, зовнішні угоди ЄС захищають інституційну та правову автономію сторін, переміщуючи акцент на неформальний обмін інформацією й надання фінансової та технічної допомоги іншим країнам, що може сприяти добровільній гармонізації законодавств третіх країн відповідно до стандартів ЄС.
У підрозділі 3.4. «Вплив інститутів, створених у межах зовнішніх угод ЄС, на транспозицію «acquis» ЄС у правові системи третіх країн» проаналізовані зовнішні угоди ЄС, метою яких є тісніша економічна та політична співпраця ЄС з іншими країнами (Угода про ЄЕП, угоди про асоціацію між ЄС та державами ЦСЄ, УСА, УПС). Вони передбачають утворення щонайменше двох, або й трьох спільних інститутів. Ці інститути уповноважені ухвалювати обов’язкові рішення, користуючись при цьому найрізноманітнішими засобами для забезпечення транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн. З іншого боку, зовнішні угоди ЄС, що мають на меті економічне або секторальне співробітництво (секторальні угоди між ЄС і Швейцарією, ДРТС), характеризуються наявністю спільних інститутів, які приймають рішення, не наділені обов’язковою юридичною силою.
Підкреслено, що спільні інститути, що функціонують у рамках зовнішніх угод ЄС, не повторюють інституційну структуру ЄС. На відміну від наднаціональних інститутів ЄС, спільні інститути, створені в рамках зовнішніх угод ЄС, основою функціонування мають міжурядове співробітництво. Це означає, що рішення цих інститутів не завжди мають пряму дію в правових системах третіх країн, а залежать від національного конституційного права. Із цієї причини спільні для зовнішніх угод ЄС інститути мають обмежені засоби забезпечення транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн. Яскраво виражені інтеграційні цілі зовнішніх угод і значний прогрес у двосторонніх відносинах, безсумнівно, спонукають треті країни до запозичення «acquis» ЄС. З іншого боку, обмежені цілі та завдання зовнішніх угод ЄС навряд чи можуть сприяти виконанню третіми країнами їх «м’яких» зобов’язань за коштовним процесом добровільної гармонізації.
Визначено, що спільні інститути, засновані в рамках зовнішніх угод ЄС, значною мірою сприяють транспозиції конституційних та інституційних цінностей і базових принципів ЄС у правові системи третіх країн. Спільні інститути слугують засобом зближення політичних режимів і правопорядків у третіх країнах з європейськими «спільними цінностями».
У розділі 4 «Транспозиція «acquis» ЄС у правову систему України» розглянуто теоретичні й практичні питання транспозиції «acquis» ЄС у правову систему України в Угоді про асоціацію між ЄС і Україною та в Угоді про Енергетичне співтовариство, а також «європеїзації» судової системи України як результату транспозиції «acquis» ЄС у правову систему України.
У підрозділі 4.1. «Особливості визначення обсягу та змісту «acquis» ЄС у процесі його транспозиції в правову систему України» обґрунтовується позиція, згідно з якою процес транспозиції «acquis» ЄС у правові системи третіх країн вимагає визначення цілей зовнішніх угод ЄС. Тобто, обсяг та зміст «acquis» ЄС у зовнішніх угодах ЄС не однорідні, а вимірюються залежно від цілей зовнішніх угод ЄС із третіми країнами. Це пояснюється тим, що цілі зовнішніх угод ЄС не ідентичні. Наприклад, майбутні угоди про асоціацію між ЄС і країнами-сусідами будуть мати на меті доступ суб’єктів країн-сусідів на внутрішній ринок ЄС та інтенсивне секторальне співробітництво, а угоди про розвиток та співпрацю мають на меті боротьбу з бідністю. Тому обсяг та зміст «acquis» ЄС в угодах про асоціацію між ЄС і країнами-сусідами буде відрізнятися від обсягу та змісту «acquis» ЄС в угодах про розвиток та співпрацю між ЄС і країнами, які розвиваються.
У підрозділі 4.2. «Транспозиція «acquis» ЄС у правову систему України в Угоді між Україною та ЄС про асоціацію» визначено, що угода про асоціацію між ЄС та Україною не матиме аналогів серед уже наявних угод про асоціацію, укладених ЄС з іншими країнами. Ця угода оновлює систему спільних інститутів, поглиблює двосторонні відносини в усіх сферах співробітництва, розширює політичну асоціацію й економічну інтеграцію шляхом встановлення взаємних прав і зобов’язань у відносинах між ЄС та Україною.
Угода про асоціацію між ЄС та Україною займає місце, відмінне від зовнішніх угод ЄС. Така угода не схожа на вже наявні зовнішні угоди ЄС, а є прототипом окремої групи зовнішніх угод ЄС – угод про асоціацію з сусідніми країнами. Враховуючи політичну й економічну кризу в ЄС та усьому світі, ці угоди не будуть мати на меті підготовку держав – учасниць ЄПС до повного членства в ЄС. Проте угоди про асоціацію між ЄС та сусідніми країнами передбачатимуть дуже тісну політичну, економічну і юридичну інтеграцію держав – учасниць ЄПС в ЄС за умови проведення ефективних реформ у цих країнах і транспозиції «acquis» ЄС у правові системи держав – учасниць ЄПС. Для досягнення зазначеної мети майбутні угоди про асоціацію ЄС та сусідніми країнами матимуть так звані «умовні застереження» й положення про зближення національного законодавства та «acquis» ЄС.
Угода про асоціацію між Україною та ЄС має на меті поглиблення двостороннього співробітництва у таких сферах: 1) політичний діалог, поширення європейських і міжнародних демократичних цінностей, верховенства права, прав людини та основних свобод, забезпечення регіональної та глобальної стабільності; 2) поглиблене торгівельне співробітництво в рамках поглибленої і всебічної зони вільної торгівлі; 3) соціальний і економічний розвиток, заохочення структурних реформ, спрямованих на побудову функціональної та конкурентної ринкової економіки, обмеження втручання держави в економіку і приватизацію, лібералізацію послуг, в тому числі фінансовий сектор, соціальну і гуманітарну політики, фіскальну, монетарну та обмінну політики; 4) участь у деяких програмах ЄС (освіта і практика, дослідження та інновації); 5) співробітництво в секторах енергетики, транспорту, навколишнього середовища та інформаційного суспільства); 6) відкриття ринку України відповідно до принципів СОТ і зближення зі стандартами внутрішнього ринку ЄС; 7) співробітництво в сферах правосуддя і внутрішніх справ, з питань транскордонного співробітництва, міграції, боротьби з тероризмом, торгівлею людьми, нелегальними наркотиками і зброєю, організованою злочинністю, відмиванням грошей, фінансовими та іншими економічними злочинами.
З метою заохочення України в досягненні цих далекосяжних цілей Угода про асоціацію з ЄС містить положення про зближення законодавства і так звані «умовні застереження». Ці застереження можуть передбачати доступ України до свобод внутрішнього ринку ЄС та надання безвізового режиму за умови успішного просування України на шляху політичних, економічних та правових реформ та транспозиції «acquis» ЄС у правову систему України. Крім того, «умовні застереження» передбачають проведення регулярного моніторингу здійснення реформ в Україні та дотримання демократичних стандартів українською владою.
У підрозділі 4.3. «Транспозиція «acquis» ЄС у правову систему України в Угоді про Енергетичне співтовариство» аналізується приклад успішної транспозиції «acquis» ЄС у правову систему України через її участь в Енергетичному співтоваристві (далі – ЕнС). Приєднавшись до ЕнС, Україна взяла на себе зобов’язання запроваджувати та ефективно застосовувати «секторальне енергетичне acquis» ЄС без набуття повноправного членства в ЄС. Зокрема, Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватись основоположних принципів права ЄС, виконувати рішення спільних інститутів ЕнС та органів із вирішення спорів ЕнС.
Встановлено, що приєднання України до ЕнС передбачає багато змін для правової системи нашої країни. Судові та виконавчі органи України вимушені застосовувати не тільки «енергетичне acquis» ЄС, визначене на момент підписання протоколів про приєднання до ЕнС, але й основоположні принципи права ЄС, «динамічне енергетичне acquis» ЄС та рішення інститутів ЕнС. Встановлення відносин асоціації між ЄС та Україною значно посилить ефективність транспозиції й застосування існуючого та динамічного «енергетичного acquis» ЄС в Україні.
Транспозиція «енергетичного acquis» ЄС у правові системи східних сусідніх країн через ЕнС дає змогу зробити декілька висновків стосовно зовнішньої політики ЄС. По-перше, успіх європеїзації східних сусідніх країн залежить не тільки від транспозиції нормативних актів ЄС, але також і від застосування спільних демократичних цінностей, фундаментальних принципів права ЄС і «динамічного acquis» ЄС. ЄС має використати всі внутрішні й зовнішні засоби для ефективного застосування європейських правових стандартів та спільних демократичних цінностей судовими й адміністративними органами та урядами третіх країн. Громадяни третіх країн мають знати свої права, передбачені в зовнішніх угодах ЄС, таких, як угоди про асоціацію та Договір про Енергетичне співтовариство (далі – ДЕнС). По-друге, просування «секторального acquis» ЄС через ЕнС є своєчасним і важливим заходом для транспозиції «секторального acquis» ЄС у правові системи третіх країн. Досвід ЕнС може бути успішно використаний в інших зовнішніх проектах ЄС, таких, як співтовариства у сфері повітряного та наземного транспорту, навколишнього середовища, освіти. Питання прямої дії положень установчих договорів таких співтовариств, процедур вирішення спорів, застосування «динамічного секторального acquis» ЄС можна розглядати на прикладі ЕнС, який є взірцем залучення третіх країн до функціонування європейського правового простору.
У підрозділі 4.4. «Європеїзація української судової системи як результат транспозиції «acquis» ЄС у правову систему України» визначаються зовнішні фактори, зокрема посилення політичного й економічного співробітництва між Україною та ЄС, які відіграють важливу роль в європеїзації української судової системи та транспозиції «acquis» ЄС у правову систему України.
Підкреслено, що за ст. 51 УПС Україна визнає, що «важливою умовою для зміцнення економічних зв’язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого й майбутнього законодавства України із законодавством Співтовариства». Задля досягнення цієї мети Україна розпочала процес адаптації національного законодавства до законодавства ЄС. За умови успішної адаптації українського законодавства до законодавства ЄС є всі підстави вважати, що ЄС запропонує нову модель взаємовідносин, яка зможе привести Україну до тіснішої інтеграції з ЄС. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 р. передбачає всебічну транспозицію «acquis» ЄС у правову систему України. У багатьох офіційних документах та публічних заявах українського уряду наголошено, що добровільна гармонізація національного законодавства до законодавства ЄС є істотним фактором у прискоренні інтеграції України до ЄС.
Запропоновано, що зовнішні фактори, які спонукають українські суди застосовувати законодавство та судову практику ЄС, ґрунтуються на різних внутрішніх чинниках соціально-правового характеру. УПС між Україною та ЄС сприймається деякими суддями не тільки як міжнародна угода, яка є частиною правової системи України, але як щось вагоміше. Деякі українські судді вважають, що добровільне застосування законодавства ЄС є ключовою умовою для демократичної трансформації українського суспільства відповідно до міжнародної та європейської практики.
Зазначено, що фінансова та технічна допомога ЄС Україні є ще одним важливим фактором європеїзації української судової системи та транспозиції «acquis» ЄС у правову систему України. Конституційний Суд України є найбільшим одержувачем міжнародної та європейської технічної й експертної допомоги серед українських судів. Система українського адміністративного судочинства започаткована завдяки активній технічній й експертній підтримці міжнародних та європейських організацій (Рада Європи, ОБСЄ, ЄС). Як показує аналіз судової практики, Конституційний Суд України та адміністративні суди України відіграють активну роль у застосуванні джерел права ЄС у власних рішеннях.
На нашу думку, підписання та вступ у дію угоди про асоціацію між ЄС і Україною значно посилить «європеїзацію» судової системи України. Українські суди будуть вимушені частіше застосовувати різноманітні джерела права ЄС через інтеграційні цілі майбутньої угоди про асоціацію та сприяти транспозиції «acquis» ЄС у правову систему України. Створення поглибленої зони вільної торгівлі призведе до інтенсивного застосування торгівельного права ЄС українськими судами, що буде передумовою справжньої «інтеграції без формального членства» України в ЄС.