КОСТЮЧЕНКО ЯРОСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ ПРАВОВІ ЗАСАДИ АСОЦІАЦІЇ У ВІДНОСИНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ З ТРЕТІМИ КРАЇНАМИ Й МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ТА УКРАЇНОЮ

Короткий зміст

У Вступі надано обґрунтування актуальності теми дослідження, визначено стан його розробки в доктрині міжнародного права, встановлено зв’язок дисертації з науковими темами, сформульовано мету та завдання дослідження, об’єкт і предмет дисертації, показано використані методи, виявлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, методи апробації дослідження, подано дані про публікації, структуру, обсяг і бібліографію дисертації.
У Розділі 1 «Становлення інституту асоціації в теорії та практиці зовнішньополітичної діяльності Європейського Союзу», що складається із трьох підрозділів, здійснено огляд теорій інтеграції у ЄС, засади еволюції методології асоціацій та зміст явища acquis у праві ЄС і механізми його впровадження у законодавство третіх країн.
У підрозділі 1.1 «Економічні та політичні теорії європейської інтеграції як передумови для "європеїзації" правопорядків третіх країн» проаналізовано зміст теорії інтеграції в політико-правовому дискурсі.
З’ясовано, що теорія інтеграції може обґрунтовувати як правові, соціально- економічні і політичні процеси консолідації всередині ЄС, так і впливати на відносини ЄС із третіми країнами, головним чином сусідами.
Європейська інтеграція - це процес, передусім, політичний. Однак саме економічний чинник європейської інтеграції є мірою її ефективності та визначає долю політичних рішень. Її економічний зміст набагато складніший і конструктивніший, ніж політичне об’єднання «наднаціонального» характеру. Із заснуванням Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) з’являється термін «європейська економічна інтеграція». Її метою було створення єдиного внутрішнього ринку, який об’єднує ринки руху осіб, товарів, послуг і капіталів, створює єдину систему економічного законодавства та гармонізовану економічну політику в межах усього ЄЕС. Інтеграція означає максимальний розвиток вільної торгівлі всередині інтеграційного угруповання, але й одночасне посилення протекціонізму у відносинах між її учасниками і рештою світу.
У західній політичній й економічній науках у межах європейської інтеграції досліджені такі теорії: неофункціоналізм, міжурядового підходу, неофедералізм, концепцію міждержавництва, неоінституційну теорію, теорію «цільового об’єднання функціональної інтеграції», теорію «політики мереж», зіставлення та процесів «негативної» і «позитивної» інтеграції. Зазначені теорії перебувають у постійному розвитку та еволюції. У зв’язку з постійним розвитком процесів європейської інтеграції, було визначено їхній перспективний динамізм, що пов’язаний із процесом виходу Великої Британії з ЄС (Брексіт). Крім того, у вітчизняній доктрині обґрунтовано також механізм конституціоналізації, який пов’язаний з інтеграційними процесами і може функціонувати не тільки у внутрішній, а й у зовнішній міжнародно-правовій сфері.
На етапі інтеграції європейських країн відслідковані й теорії інтеграції третіх країн до ЄС. Проявом принципу умовності (conditionality), який є основним у Європейській політиці сусідства, є різнорівнева та різношвидкісна інтеграція. У європейській доктрині набуває поширення теорія «європеїзації», що проявляється у поступовому процесі переорієнтації форми політики держави щодо залучення політичної та економічної динаміки ЄС до частини організаційної логіки національної політики. Встановлено, що цей процес має дві форми - процес європеїзації всередині ЄС та поширення його права на треті країни за рахунок імплементації положень об’єднання у правопорядки третіх країн.
У підрозділі 1.2 «Методологічно-історичний аналіз еволюції угод про асоціацію в практиці Європейського Союзу» констатовано, що у міжнародному праві термін «асоціація» має кілька значень. Він може означати неповне членство в міжнародній організації, або назву об’єднання держав.
Поняття «асоціація» в міжнародному праві є доволі різнобічним і багатозначним.
У ЄС на засадах асоціації побудовано відносини з так званими заморськими країнами і територіями, що є залежними від держав-членів (Данії, Франції, Нідерландів і Великої Британії), європейських інтеграційних об’єднань між країнами та територіями. Правовими засадами для відносин у формі асоціації із цими країнами та територіями служать ст. 198-204 ч. IV Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС). Список заморських країн та територій наведено в додатку II до цього договору.
Головне своє призначення асоціація у праві ЄС має в рамках укладання інтеграційних угод особливого характеру з третіми країнами. На підставі зазначених угод відбувається взаємодія правопорядків ЄС і третіх країн. У їх межах знаходять свою реалізацію різні теорії інтеграції до об’єднання. Такими теоріями є концепція гнучкої інтеграції, теорія різношвидкісної інтеграції, вибіркова інтеграція, концепції «концентричних кіл» і «піонерних груп».
Євросоюз не передбачає участі третіх країн у діяльності його інститутів. Найпоширенішою економічною основою асоціації є зона вільної торгівлі, учасники якої зберігають власні митні збори і торговельні обмеження при імпорті товарів із третіх країн. Створення зони вільної торгівлі лежить в основі асоціації ЄС із країнами Середземномор’я, Центральної та Східної Європи і країнами Європейської асоціації вільної торгівлі.
На сьогоднішній день у відносинах ЄС із третіми країнами прослідковується тенденція до активнішого просування ідей європейської інтеграції, причому з різними регіонами на різних стадіях інтеграції. Вирішальним для розвитку інтеграції є принцип захисту ринкової економіки з метою ефективного функціонування внутрішнього ринку, втіленням якого є теорія «європеїзації».
У межах аналізу угод про асоціації, які укладає ЄС із третіми країнами, можна відзначити низку тенденцій. Такий вид угоди застосовують лише тоді, коли між сторонами передбачається встановити спеціальні відносини. Метою створення асоціації є різні завдання, що впливає на їхню природу. Сам рівень інтеграції третьої країни з ЄС відображається у тексті відповідної угоди про асоціацію. Між сторонами запроваджується посилена співпраця, на основі привілейованих відносин, а третя країна залучається до правової системи ЄС через адаптацію норм acquis й інституційну структуру, побудовану на взаємних засадах.
У рамках самих угод про асоціацію із третіми країнами можна виділити певну еволюцію «поколінь» угод, починаючи з 1960-х рр. Нині ЄС укладає угоди про асоціацію «четвертого покоління» з державами - учасницями Європейської політики сусідства: Молдовою, Грузією та Україною,
ґрунтуючись на змісті Лісабонського договору (2007 р.).
У підрозділі 1.3 «Поняття acquis Європейського Союзу у правопорядку ЄС та застосування його у правопорядках третіх країн» автор зауважує, що відповідно до доктрини європейського права acquis зазвичай розуміють як сукупність правових норм, судових рішень, доктринальних понять, рекомендацій, домовленостей тощо, які були встановлені або прийняті ЄС у його практиці і які повинні бути безумовно прийняті державами - кандидатами на вступ до ЄС. Зміст acquis не збігається з поняттям «право Євросоюзу» і може бути ототожненим із правопорядком об’єднання. Відповідно, важливою особливістю правопорядку ЄС є те, що його основою є acquis.
Особливе значення концепції acquis полягає в забезпеченні однорідності правової системи ЄС, оскільки вона базується на ідеї про те, що її елементи не можуть бути змінені у процесі співпраці з іншими суб’єктами міжнародного права. Загалом, це забезпечує цілісність цієї системи та обов’язково однакове застосування законодавства ЄС в усіх державах-членах.
Як зазначив Суд ЄС, межі угоди про асоціацію можуть сягати усіх сфер, охоплених ДФЄС. Навіть часткове поширення дії acquis на правовідносини асоціації дає змогу забезпечити найтісніший зв’язок між Євросоюзом і його державами-членами, з одного боку, та третіми державами - з іншого. Особливо важливе значення це має в разі використання асоціації як організаційно-правової форми, що надає можливість підготувати подальший вступ асоційованих країн до об’єднання.
Встановлено, що нинішній етап відносин між Україною та Європейським Союзом повинен бути орієнтований переважно на економічну складову поширення acquis, зміст якого визначено в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС.
Важливим фактором у цьому контексті може стати допомога ЄС, особливо, якщо йдеться про визначення змісту положень законодавства ЄС, з якими українське законодавство має бути гармонізованим. При цьому слід наголосити, що в УА сформована чітка обумовленість практичної реалізації поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) та лібералізації торговельних відносин термінами, повнотою і якістю наближення українського законодавства до acquis ЄС, охоплюючи аспекти впровадження та правозастосування.
У Розділі 2 «Регулювання правом Європейського Союзу відносин із третіми країнами та міжнародними організаціями», який складається з трьох підрозділів, розкрито особливості договірних й інституційних відносин ЄС із третіми країнами та міжнародними організаціями.
У підрозділі 2.1 «Міжнародно-правові форми співпраці ЄС із третіми країнами» встановлено, що ЄС, реалізуючи свою діяльність в рамках спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), діє на засадах, встановлених у ст. 21 Договору про ЄС. При цьому він будує свої відносини із третіми країнами, базуючись та просуваючи принципи демократії, верховенства права, універсальності і неподільності прав людини, повагу до людської гідності, принципи рівноправності та солідарності, а також повагу до принципів Статуту ООН і міжнародного права.
Ототожнення форм міжнародно-правового співробітництва Євросоюзу із третіми країнами з напрямами та рівнями співпраці не є обґрунтованим. Форма є саме зовнішнім вираженням змісту та сутності співробітництва. Міжнародно- правовими формами співпраці ЄС із третіми країнами є: 1) участь третіх країн в агенціях ЄС, 2) укладання угод про асоціацію, 3) довгострокові двосторонні й багатосторонні договори (угоди), 4) угоди про участь у разових проектах або спільній діяльності в межах окремих заходів.
Таке співробітництво ЄС ґрунтується на взаємовигідних інтересах, потребі вирішення спільних завдань і досягненні конкретних спільних цілей із третіми державами й організаціями. У перспективі форми співпраці ЄС із третіми країнами можуть зазнати певної трансформації, що обумовлюється розширенням сфери впливу ЄС і його організаційної структури.
У підрозділі 2.2 «Інституційний механізм співробітництва третіх країн із ЄС у сфері зовнішньої політики та безпеки» відзначені основні компетенції та повноваження інститутів ЄС (Європейської Ради, Ради ЄС, Європейського парламенту, Європейської комісії) у сфері зовнішніх зносин, а також роль і значення Верховного представника ЄС із зовнішніх справ і політики безпеки. Досліджені інституційні механізми, створені угодами про асоціацію між ЄС та третіми країнами. На підставі проведення порівняльного аналізу таких механізмів відзначено, що він може відрізняється загальною структурою, особливо в межах угод одного покоління. Так, зараз це є Рада асоціації, Комітет асоціації, орган врегулювання спорів та міжпарламентські комітети. Свої рішення, які є обов’язковими для виконання сторонами, вони ухвалюють на основі консенсусу.
Процедура розв’язання спорів відрізняється в межах угод різних поколінь. За угодами «третього покоління» - з Боснією й Ізраїлем існує єдиний механізм розв’язання - звернутись до Ради асоціації, а у випадку недосягнення взаємоприйнятного рішення - створити арбітражну групу для врегулювання спірного питання. За угодами про асоціацію «четвертого покоління» (з Україною та Грузією) передбачається розмежування загальної і спеціальної процедури (у рамках ПЗВТ). У першому випадку спір вирішується через Раду асоціації, а у другому - через консультації, арбітражні групи і посередництво.
У межах підрозділу 2.3 «Міжнародно-правові аспекти співпраці ЄС з іншими міжнародними організаціями (на прикладі ООН та Ради Європи)» проведено міжнародно-правовий аналіз зв’язків ЄС із міжнародними організаціями. Особливу специфіку в цьому сенсі мають ООН і Рада Європи, чиїми членами є всі держави ЄС. Відносини з ними особливо визначені в ДФЄС (ст. 220-221).
Відповідальними за здійснення відносин ЄС із міжнародними організаціями є Верховний представник Союзу із закордонних справ і політики безпеки та Комісія ЄС. Необхідні зустрічі з іноземними делегаціями можуть проводитися також або главою Комісії ЄС (на вищому рівні), або одним із її членів (комісарів). У зв’язку з ліквідацією Європейського Співтовариства Лісабонський договір нічого не згадує про Комісію ЄС при направленні делегацій об’єднання до третіх держав. Збереглися вони лише при здійсненні співпраці з міжнародними організаціями.
ЄС внаслідок отримання de jure міжнародної правосуб’єктності отримав статус спостерігача в ООН. Співробітництво ЄС із Радою Європи, як двох організацій, що засновані та функціонують на основі спільних цінностей, має давню історію. Співробітництво зазначених інституцій розглянуто крізь призму таких складових цього процесу, як: участь ЄС в угодах, ухвалених у межах РЄ; міжінституційна співпраця між Євросоюзом і Радою Європи; як аспект приєднання ЄС до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. Досліджено й роль Суду ЄС у процесі динаміки відносин Ради Європи з Євросоюзом, що визнав можливі ризики руйнації базових засад конституційної системи ЄС внаслідок такого приєднання та остаточно визнав проект угоди про приєднання несумісним із правом ЄС.
У Розділі 3 «Доктринально-правові та загально-інституційні особливості Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом» проаналізовано динаміку розвитку відносин між Україною та ЄС від партнерства до асоціації. Розділ складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Динаміка розвитку відносин асоціації України з Європейським Союзом» відзначено, що на шляху відносин із ЄС від 1992 р. Україна застосовувала широкий спектр правових і політичних механізмів, більшість із яких можна охарактеризувати як акти рекомендаційного характеру, але головними були міжнародно-правові акти - Угода про партнерство та співробітництво та УА.
Базисом Угоди про асоціацію, що є найбільшим договором в історії України і чи не найбільшим в історії ЄС, є принцип «політичної асоціації та економічної інтеграції», що служить стратегічним орієнтиром системних соціально-економічних реформ в Україні.
Набуття чинності УА проходило складну процедуру, що передбачала ратифікацію ЄС і 28 державами-членами та Україною, яка ускладнювалася референдумом у Нідерландах та виходом Великої Британії із ЄС і тривала понад два років. Проте, за спільним рішенням сторін, договір почав тимчасово застосовуватися до закінчення процедури ратифікації. Із закінченням виходу Великої Британії з ЄС у 2020 р. УА, і відповідно встановлена нею ПВЗВТ, припинила застосування до Великої Британії, і до неї має застосовуватися режим, встановлений новою двосторонньою угодою з Україною.
У підрозділі 3.2 «Політичні й економічні структурні елементи та особливості Угоди про асоціацію» досліджено структурні елементи УА порівняно з іншими аналогічними угодами ЄС. Першим елементом є інноваційна особливість угоди, що стосується численних законодавчих положень, пов’язаних із наближенням до доступу на ринок. Другим унікальним елементом торговельної частини УА є безпрецедентні форми «інтеграції» до внутрішнього ринку ЄС у сфері послуг/заснування та державних закупівель. Угода про асоціацію з Україною, а особливо частина щодо заснування ПВЗВТ, багато в чому схожа на інші угоди з ЄС, за винятком різних форм законодавчого наближення умов доступу до ринків й умовної повної інтеграції в кількох сферах послуг Євросоюзу та заснування і ринку державних закупівель.
Кожна глава УА має свою власну форму обумовленості доступу на ринок і механізм для забезпечення однакового тлумачення та застосування об’єднаного законодавства ЄС. Розділи угоди, які не передбачають амбітну форму «інтеграції» до внутрішнього ринку ЄС, мають менш детально прописані правила, що стосуються збереження єдиної інтерпретації стосовно законодавчого наближення. Обумовленість спільних цінностей в УА пов’язана з її суттєвими елементами та тимчасовими обмеженнями. При цьому УА як інтеграційно-орієнтована угода не має на меті підготувати Україну до вступу в ЄС, але прагне до «поступового зближення сторін, ґрунтуючись на спільних цінностях і тісних привілейованих зв’язках».
У підрозділі 3.3 «Особливості інституційного механізму та механізмів вирішення спорів в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС» визначено специфіку органів, створених у рамках УА, та їхнє функціонування. Ключовим завданням інституційного механізму УА є сприяння імплементації та подальшому розвитку угоди.
В Угоді про асоціацію передбачено загальне дотримання принципу справедливого суду та принципу юридичної визначеності. УА для врегулювання суперечок передбачає використання різних способів: проведення консультацій, арбітраж, створення третейської групи (гл. 14). При цьому зауважується, що зазначені положення та, взагалі, механізми вирішення спорів не поширюються на рішення або будь-які можливі випадки бездіяльності органів, які створені угодою.
Завданням Розділу 4 «Правові механізми економічної інтеграції третіх країн до внутрішнього ринку Європейського Союзу», що складається із трьох підрозділів, є аналіз специфічних механізмів «інтеграції» України до ЄС у межах виконання УА.
У підрозділі 4.1 «Правові механізми функціонування та особливості зони вільної торгівлі» визначено, що на сьогоднішній день ЄС уклав близько 30 угод про зони вільної торгівлі (ЗВТ) із третіми країнами та веде перемовини з іншими ключовими партнерами, такими як Канада, Індія, Малайзія, В’єтнам та Меркосур, або ж планує укласти в найближчому майбутньому угоди з такими потужними економіками, як США та Японія.
Зони вільної торгівлі можуть відрізнятися за метою. ЗВТ може бути частиною передвступного договору на кшталт такого, який був встановлений у стабілізаційних угодах та угодах про асоціацію із країнами Балтії. ЗВТ можуть бути частиною ширшої угоди про асоціацію, наприклад, в угодах про асоціацію між ЄС та країнами Південного Середземномор’я, також їхньою кінцевою метою може бути розвиток, як, наприклад, в угодах про економічне партнерство з африканськими країнами, країнами Карибського басейну та Тихого океану, або ж метою є отримання доступу до ринку, як в угоді між ЄС та Кореєю.
Угода про асоціацію між Україною та ЄС, що включає в себе ЗВТ, є першою угодою про асоціацію нового покоління із країнами Східного партнерства, що створює унікальний вид політичної асоціації та економічної інтеграції, а також створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі.
Всеохоплюючий характер ПЗВТ передбачає, що ця торговельна угода має широкий спектр й охоплює всі основні напрями торговельних відносин України та ЄС. На відміну від класичних ЗВТ, які передбачають лише торгівлю товарами, «всеохоплюючі» торговельні угоди мають також охоплювати інші торговельні аспекти, що набувають дедалі більшого значення для ЄС і порядку денного світової торгівлі, а саме такі послуги, як державні закупівлі, інтелектуальна власність, правила конкуренції тощо.
Механізми імплементації різняться в УА залежно від мети наближення законодавства. Відповідно до положень, що містяться у розд. IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», основним інструментом імплементації є регуляторне наближення та транспозиція.
У рамках підрозділу 4.2 «Правові особливості поступової інтеграції та доступу до внутрішнього ринку ЄС» зазначено, що ПВЗВТ між Україною та ЄС не охоплює один єдиний «горизонтальний» механізм умов доступу до ринків і поступової інтеграції у внутрішній ринок ЄС. Замість цього майже кожен розділ містить свій власний механізм інтеграції, заснований на різних формах обумовленості доступу до ринку, і різні процедури, щоб гарантувати однаковість застосування та тлумачення права ЄС. З огляду на це розмірність інтегрування угоди змінюється від розділу до розділу.
Поглиблений характер зони вільної торгівлі стосується зобов’язань України наблизити своє законодавство до acquis ЄС з тим, щоб досягти економічної інтеграції на внутрішній ринок ЄС. Найбільш унікальною особливістю ПЗВТ є той факт, що майже кожен із її розділів має різний «спосіб» законодавчого механізму наближення. Ці різні законодавчі механізми наближення розрізняються за масштабом і процедурами, з тим, щоб гарантувати однакове тлумачення і застосування норм acquis ЄС щодо зближення, залежно від цілей конкретного розділу ПЗВТ.
Через відмінності між різними главами угоди важко дати оцінку масштабів «інтеграції». УА містить численні зобов’язання, які необхідно застосовувати, реалізувати або внести до внутрішньоправового порядку і деякі з її розділів відповідають одному або кільком критеріям щодо однакового тлумачення законодавчого наближення. Тільки розділ угоди про послуги, і в меншій мірі стосовно державних закупівель - відповідають усім трьом показникам. Власне, лише в зазначених розділах єдине тлумачення і застосування законодавства ЄС у достатній мірі гарантоване.
У підрозділі 4.3 «Принцип ".прозорості" як основоположний в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС» зазначено, що прозорість є одним із ключових принципів, що лежать в основі УА. Прозорість варто розуміти як відкритість процедур ухвалення рішень, мета якої - підвищення відповідальності за прийняті рішення.
В Угоді про асоціацію між Україною і ЄС прозорість виконує дві різні функції. По-перше, вона є одним з інструментів, що забезпечують відповідальність сторін угоди, сприяючи її належному виконанню. По-друге, сторони УА зобов’язалися дотримуватися прозорості як одного із принципів розробки та реалізації державної політики. Прозорість у торгівлі є інструментом, що допомагає зменшити нетарифні торговельні бар’єри, що стали головною проблемою експортерів на багатьох ринках після зниження імпортних мит в останні десятиліття.
Проаналізувавши УА, можна визначити, що положення про прозорість поділяються на такі групи:
1) прозорість політики (ЄС та Україна домовилися, що положення їхнього торговельного та митного законодавства, а також відповідні процедури та практики, мають бути прозорими. Більше того, в Угоді про асоціацію Україна - ЄС задекларовано мету збільшити прозорість митних процедур і практик на кордоні. Окремо згадується про необхідність застосування прозорих правил ліцензування митних брокерів);
2) прозорість співпраці (у митній сфері) має досягатися за допомогою трьох інструментів: обміну інформацією, консультацій і перевірних місій. Причому основну роль відіграє перший із зазначених механізмів. УА передбачає, що обсяг обміну інформацією в митній сфері має бути набагато більшим, ніж це передбачено загальними зобов’язаннями, - обмін має охоплювати як документи, так і дані й інші види інформації. Крім того, особливу увагу приділено процедурам обміну інформацією у випадку порушення угоди;
3) конфіденційність - в УА зазначено, що обмін інформацією та даними у сфері торгівлі й митної справи має здійснюватися за умови дотримання конфіденційності чутливої інформації та захисту персональних даних.
У Розділі 5 «Додаткові механізми реалізації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом», який містить три підрозділи, здійснено аналіз секторальних угод, торговельної політики та горизонтальних політик ЄС, як додаткових механізмів реалізації УА.
У підрозділі 5.1 «Секторальні угоди як засіб додаткового посилення реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» зазначено, що існує ряд окремих угод, посилання на які містить безпосередньо УА, які регулюють окремі сфери взаємного співробітництва - секторальні угоди. Секторальні угоди можуть бути укладені Україною з ЄС, як відповідно до положень УА, так і незалежно від неї. Зазначені угоди, посилання на які містяться в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, можна розподілити за сферами: у транспортній, торговельній сферах, сфері юстиції, безпеки і свободи, щодо цивільного захисту. При цьому ці угоди у світлі УА вважаються частиною двосторонніх відносин загалом, а також складовою загальної інституційної основи співпраці.
У підрозділі 5.2 «Торговельна політика в Угоді про асоціацію (право державних закупівель, інтелектуальна власність, правила конкуренції та державна допомога)» встановлено, що в рамках ПВЗВТ передбачається наближення законодавства України до права ЄС у супутніх сферах, які є ключовими для вільної торгівлі. Поряд з умовами (й обумовленостями) доступу до внутрішнього ринку ЄС в УА прописані докладні процедури для забезпечення однакового тлумачення та застосування єдиного законодавства ЄС. Зокрема, це стосується таких сфер, як правила конкуренції, право державних закупівель, права інтелектуальної власності.
У сфері державних закупівель в Україні передбачається здійснити системну реформу, створивши такий механізм проведення процедур закупівель та здійснення моніторингу за дотриманням законодавства, що ґрунтуватиметься на принципах, які регулюють державні закупівлі в ЄС. Україна має поетапно гармонізувати своє законодавство з acquis, ураховуючи судову практику та заходи імплементації законодавства Євросоюзу. Для сфери інтелектуальної власності запровадження принципів вільної ринкової економіки має вихідне значення, ураховуючи значною мірою транскордонний характер втілення результатів інтелектуальної, творчої діяльності у певні об’єкти матеріального світу. Окрім приєднання до положень та імплементації міжнародних конвенцій у сфері захисту прав інтелектуальної власності, Україна має удосконалити власний правовий механізм, здатний забезпечити ефективний захист права на інтелектуальну власність на національному рівні. Підкреслюється роль acquis у судовій практиці України й доводиться необхідність застосування положень УА стосовно прав інтелектуальної власності як норм прямої дії.
Основні положення Угоди про асоціацію, що регулюють відносини сторін у сфері конкуренції, передбачають відтворення для України умов Євросоюзу. У цьому зв’язку відповідні положення УА (ст. 253, 256) безпосередньо відсилають до статей ДФЄС, що регулюють конкуренцію на спільному ринку (ст. 101, 102 та 106), а також до положень регламентів ЄС. Особливістю є те, що для тлумачення положень УА стосовно державної допомоги мають застосовуватися критерії, закріплені у ст. 93, 106, 107 ДФЄС, з відповідними тлумаченнями, наданими Судом ЄС, а також в актах вторинного законодавства, рамкових керівних засадах та інших адміністративних актах ЄС.
У підрозділі 5.3 «Визначення в Угоді про асоціацію між Україною та Євросоюзом горизонтальних політик ЄС (регіональна, соціальна, екологічна, енергетична сфери регулювання)» зазначено, що європейська інтеграція базується на спільних політиках, що розвиваються та примножуються завдяки особливій процедурі прийняття рішень ЄС. Це пов’язано передусім з тим, що спільні політики передбачають делегування органам ЄС функцій, які належали до національних повноважень. Виокремлено чотири головні типи спільних політик ЄС: базові та вторинні, горизонтальні й секторальні. Горизонтальні політики ЄС стосуються п’яти широких галузей економічної та соціально- політичної діяльності, серед яких: регіональний розвиток, соціальний поступ, екологічна та захист довкілля й енергетична політика.
У зовнішніх зносинах ЄС із третіми країнами у текстах міжнародних договорів також знаходять своє відображення горизонтальні політики ЄС. З метою активізації співпраці України та Євросоюзу у сфері регіонального розвитку, в УА були включені ст. 446-448. Питанням охорони громадського здоров’я присвячено гл. 22 розділу V. У її межах Україна має актуалізувати національне законодавство у сфері громадського здоров’я за декількома напрямами, а саме: розвиток первинної медико-санітарної допомоги та навчання персоналу; запобігання і контроль над інфекційними хворобами, такими як ВІЛ/СНІД і туберкульоз; запобігання та контроль за неінфекційними хворобами шляхом обміну інформацією та найкращими практиками, пропагування здорового способу життя; боротьба з алкогольною, наркотичною та тютюновою залежністю, а також окремий напрям «тканини, клітини та органи».
Освітня політика ЄС, як й інші горизонтальні політики, формується відповідно до принципу субсидіарності. Із 2007 р. Європейська комісія об’єднала свої освітні та навчальні ініціативи в межах Програми освіти впродовж життя, мета якої полягає в забезпеченні особам на всіх етапах їхнього життя можливостей навчання по всій Європі. В рамках УА між Україною та ЄС передбачається зобов’язання активізувати співпрацю в галузі вищої освіти з метою реформування та модернізації вищої освіти, сприяння зближенню вищої освіти з європейськими країнами, поглиблення співробітництва з європейськими закладами вищої освіти (ст. 431 УА). Зокрема, також передбачено, що у рамках зазначеної співпраці увага буде приділятися спрощенню доступу до вищої освіти.
Спільна енергетична політика в рамках ЄС ставить перед собою дві цілі:
1) забезпечити функціонування міжнародного енергетичного ринку та
2) підвищити рівень безпеки енергопостачання. Тому не дивно, що вони знайшли своє закріплення і в УА. Зазначена політика представлена у відносинах України з ЄС фактично у двох договорах, що доповнюють один одного: УА, з одного боку, та Договір про заснування Енергетичного Співтовариства, з іншого. Як випливає з положень УА, обидві угоди синхронізовані. Специфічним є створений у додатку XXVI спільний «Механізм раннього попередження» з метою закріплення практичних заходів, спрямованих на попередження та швидке реагування на надзвичайні ситуації чи загрозу надзвичайної ситуації, зокрема і переривання транзиту.
У Розділі 6 «Правові механізми імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом», який складається із трьох підрозділів, досліджено весь спектр імплементації та правозастосування положень і зобов’язань України за УА в рамках її національного правопорядку, у тому числі і судовими органами.
У підрозділі 6.1 «Способи наближення законодавства України до права Європейського Союзу» зазначено, що процес гармонізації законодавства України із правом Євросоюзу є одним із ключових напрямів співпраці. Він визначає умови подальшого поглиблення економічної та секторальної взаємодії і створює правові передумови для переходу на наступні етапи європейської економічної інтеграції. Автором визначені історичні передумови процесу гармонізації законодавства України до права ЄС та проаналізовані різні терміни, що використовуються в УА для позначення процесу наближення до права ЄС. Аналіз змісту відповідних положень Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом спонукає до висновку про те, що такі терміни, як «приведення у відповідність», «узгодження», «наближення», «зближення», «досягнення сумісності законодавства України із законодавством ЄС» дійсно вживаються в її тексті як синонімічні. Різна термінологія, що застосовується в різних розділах угоди, свідчить про різний механізм доступу до ринку, який пропонується Україні. Більш того, механізми гармонізації різняться в УА залежно від мети наближення законодавства й отриманого результату. За своєю суттю в широкому розумінні спостерігається процес «європеїзації» відповідно до викладеного у ст. 474 УА загального зобов’язання стосовно того, що «Україна здійснюватиме поступове наближення свого законодавства до права ЄС».
У підрозділі 6.2 «Організаційно-правовий механізм імплементації Угоди про асоціацію у правовій системі України» встановлено, що успішна реалізація євроінтеграційної політики можлива лише за умов системного використання механізмів здійснення політики органами державної влади, а саме: політичного (формування політики), інституційно-організаційного (забезпечення відповідними інституціями й організаціями їх ефективного функціонування), економічного (фінансове забезпечення), правового (нормативно-правове забезпечення), інформаційного (інформаційно- аналітичне забезпечення реалізації євроінтеграційної політики) тощо. Зміни, внесені до Конституції України 2019 р., констатують євроінтеграційні прагнення нашої держави, а це означає, що всі органи державної влади мають працювати в цьому напрямі. Ключову роль у практичній реалізації зазначених завдань відіграє Урядовий офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України, створений за підписанням УА. Діяльність двосторонніх органів асоціації, передбачених Угодою про асоціацію - Ради та Комітету асоціації, також нині знайшла відображення в урядових процедурах України.
Встановлено, що УА враховує концепцію динамічного зближення законодавства України з правом ЄС, норми якого не є статичними і постійно змінюються. Внесення до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС значної кількості сфер співпраці зумовлює потребу реалізації її положень за допомогою низки правових інструментів. До них належать, насамперед, міжнародні угоди, законодавчі й інші нормативні акти України, визнання Україною законодавчих актів і рішень Суду ЄС. Окрім цього, угода містить запозичені положення з установчих договорів про ЄС, а також значну кількість унесених до додатків актів інститутів Євросоюзу. Застосовуючи їх, Україна має враховувати відповідну практику ЄС у цих сферах.
У підрозділі 6.3 «Застосування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у національному правопорядку України» з’ясовано, що за своєю суттю імплементація положень УА є фактичною реалізацією міжнародних зобов’язань України на внутрішньодержавному рівні, що здійснюється способом гармонізації національного законодавства із правом ЄС й у певних сферах шляхом трансформації норм права ЄС у національні нормативно- правові акти.
Характерним для процесу імплементації УА є поетапне та планомірне запровадження acquis у порядку пріоритетності, беручи до уваги досягнення першочергових цілей національного розвитку та двостороннього співробітництва, а також логіку імплементації.
Практика переконливо свідчить про те, що УА є частиною національного законодавства України, її положення мають обов’язковий характер до виконання на всій території України. У 2014 р. Вищий адміністративний суд України прийняв інформаційний лист з метою уніфікованого підходу щодо застосування у практиці судів посилань на УА. Причому у своїй діяльності суди України мають ураховувати і міжнародну правозастосовну практику. Практика національних судів України свідчить про започаткування процесу застосування Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом. Наразі УА застосовується переважно судами адміністративної, цивільної і господарської юрисдикції.