Державне регулювання транспортної системи України (адміністративно-правові проблеми та шляхи їх розв’язання) Автореферат

Актуальність теми. В Україні регулювання відносин у сфері діяльності транспорту відноситься до пріоритетних напрямків внутрішньої політики держави, оскільки створення правових стимулів щодо розвитку транспортної системи є одним з основних резервів підвищення добробуту суспільства, його економічного потенціалу відповідно до напрямків розвитку держави, закріплених Конституцією України. Розвиток транспорту та інших засобів комунікації визначає не тільки структуризацію економічного простору держави, тобто екстенсивний процес економічного росту, але й якісне вдосконалення економіки, тобто процес інтенсивного росту. Відповідно функціонування транспорту стає найважливішим фактором розвитку економіки, суспільства в цілому.

Радикальні зміни в економіці України, наявність конкуренції на ринку надання транспортних послуг потребує суттєвих змін у організації управління транспортною системою. Як об’єкт державного управління транспортна система повинна відповідати рівню соціально-економічного розвитку держави, позитивно впливати на національну безпеку, забезпечувати здійснення зовнішньоекономічних зв’язків.

Нові умови і якісно новий характер діяльності транспортної системи вимагають проведення наукових досліджень спрямованих на осмислення змісту найбільш загальних та фундаментальних понять, які відображають істотні властивості та відношення явищ дійсності та пізнання – категорій, якими, зокрема, є “транспортне право”, “державне регулювання транспортної системи”, “адміністративні правовідносини у транспортній сфері”, “законодавство, що регулює сферу діяльності транспорту”.

Дослідженню правовідносин у транспортній сфері присвячене достатньо обмежене коло науково-теоретичних розробок, особливо останніми роками. У сучасній правовій науці існує проблема щодо визначення транспортного права: це – правовий інститут чи галузь права, який характер цього правового утворення – чи є воно комплексним. Як правило, у підручниках з транспортного права докладного висвітлення набували питання правового регулювання діяльності окремих видів транспорту або транспортної діяльності: морське право, внутрішнє водне (річкове) право, залізничне право (В.Єрмолаєв, Ю.Маковський, А.Новосельцев, О.Сіваков); договори перевезення вантажів і пасажирів (В.Єгізаров), транспортне експедирування (К.Плужніков) та інші. Свого часу науковці намагалися обґрунтувати висновок про повітряне право та морське право (А.Жудро) як самостійні галузі права. Найбільша кількість наукових досліджень останнім часом була присвячена проблемі забезпечення безпеки дорожнього руху (В.Грошевий, О.Домашенко, В.Єгупенко, О.Міленін, В.Новиков, О.Салманова, Я.Хом’як та інші).

Визначають, що транспортне право є комплексною галуззю права (В.Гіжевський, Е.Демський, В.Єгізаров, В.Єрмолаєв, А.Мілашевич, Ю.Маковський, А.Новосельцев, О.Сіваков, І.Спірін). Існує думка й про те, що транспортне право України як галузь права – це сукупність юридичних норм і правових інститутів, які регулюють суспільні відносини, що складаються у зв’язку з організацією і діяльністю транспорту по забезпеченню внутрішніх і зовнішніх транспортно-економічних зв’язків і потреб населення у перевезеннях. Крім того, транспортне право пропонується розглядати і як галузь законодавства, і як галузь юридичної науки, і як навчальну дисципліну (Е.Демський, В.Гіжевський, С.Демський, А.Мілашевич).

Н.Громов, В.Персіанов дослідили, зокрема, особливості управління транспортом від часів царської Росії і до періоду розбудови СНД.

Комплексність правовідносин у транспортній сфері породжує наявність різноманітних підходів представників окремих галузей права, насамперед, адміністративного та цивільного (В.Луць, В.Тархов) до визначення сутності і структури транспортного права як комплексної галузі права, галузі законодавства, галузі юридичної науки.

Така неоднозначність вимагає здійснення подальших досліджень правовідносин у транспортній сфері. Саме тому були проаналізовані не тільки здобутки дослідників цієї проблеми, але положення теорії і філософії права, що містяться у роботах С.Алексєєва, С.Комарова, Н.Нєно, Т.Радько, Л.Рогачової, О.Скакун, А.Сурилова, Ф.Хайєка, В.Хропанюка, М.Цвіка та інших. Використовувались здобутки дослідників проблеми розмежування і взаємодії публічного і приватного права у системі права України (В.Селіванов, Н.Діденко). Підтримуючи положення теорії адміністративного права про те, що державне управління транспортом розглядається у тій частині адміністративного права як навчальної дисципліни, яка присвячена державному управлінню економікою, були опрацьовані ті положення науки економіки, які стосувались особливостей державного регулювання економічних відносин у країнах із різним ступенем їх розвитку (С.Фішер, Р.Дорнбуш, Р.Шмалензі, П.Самуельсон, В.Нордхаус, В.Сумароков). Опрацюванню підлягали положення дослідників проблеми структури законодавства (О.Лисенкова), зокрема, банківського (О.Орлюк).

При аналізі сутності державного регулювання транспортної системи дослідження базувалось на теоретичних розробках й положеннях вчених з теорії управління, адміністративного права - В.Авер’янова, О.Бандурки, Ю.Битяка, С.Ківалова, Л.Коваля, Ю.Козлова, А.Комзюка, В.Коноплянко, Д.Лук’янця, Н.Нижник, Ю.Старилова.

Нормативною основою дисертації є національне законодавство, норми якого регулюють діяльність транспорту, нормативно-правові акти міжнародного законодавства (у контексті питань, що складають предмет дисертаційного дослідження). Емпіричну основу дослідження складали дані Державного комітету статистики України щодо розвитку транспортної системи, результати господарської діяльності підприємств окремих видів транспорту.

Однак відсутність на правовому рівні розробки певних теоретичних положень у сфері діяльності транспорту, наявність суперечливих питань, відсутність комплексного дослідження правових проблем державного регулювання транспортної системи свідчать на користь актуальності та своєчасності теми дисертації. Сьогодні гостро відчувається потреба у комплексному дослідженні адміністративних правовідносин у транспортній сфері, у тому числі – державного регулювання транспортної системи, яка є одним з чинників, що впливає на соціально-економічний розвиток держави, національну безпеку. Саме це й обумовлює необхідність здійснення наукового дослідження у цій сфері.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з організаційними та нормотворчими заходами, що проводяться в Україні з метою гармонізації та адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, реформування правової системи держави та поступового приведення її у відповідність європейським стандартам, у тому числі у сфері діяльності транспорту, забезпечення безпеки дорожнього руху, стабільного функціонування міжнародних транспортних коридорів. Цей напрям дослідження отримав своє закріплення в Указах Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 року №615/98, “Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 30 серпня 2000 року №1033, “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14 вересня 2000 року №1072, постанові Кабінету Міністрів України "Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 16 серпня 1999 р. №1496, згідно з якими до пріоритетних належать ті сфери законодавства, від зближення яких залежить зміцнення економічних зв'язків України та держав членів ЄС і які регулюють, у тому числі, відносини, пов'язані з транспортом. Результати дослідження спрямовані на реалізацію постанови Кабінету Міністрів України № 346 від 02.03.98 р. "Про затвердження Програми створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні", Комплексної програми утвердження України, як транзитної держави у 2002 - 2010 рр.

Дисертаційне дослідження виконане у межах та відповідно Розділу ІV Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002 – 2005 роки, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. №635, планів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ (п.3.1. Перспективних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на період 2000 – 2005 р.р.), п.1.1. Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 роки, затверджені наказом МВС України від 30 червня 2002 р. №635.