ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

Актуальність теми дослідження. У середині 50-х рр. розпочалася третя фаза розвитку сучасної цивілізації – інформаційна, наступна після аграрної та індустріальної. Вона характеризується виділенням інформації (нематеріальної субстанції) як визначальної категорії у взаєминах суспільства з державою, людини з державою, людей між собою. Якщо попередні два етапи були чітко пов'язані з об'єктом діяльності (землею або засобами діяльності – машинами і механізмами), то на сучасному етапі саме інформація набуває універсального характеру. Вона є і об'єктом прикладання зусиль людини, і засобом (інструментом) людської діяльності, і, нарешті, продуктом цієї діяльності. В такій триєдиній сутності інформація набуває також матеріальної сили - сили, що не має фізичних характеристик як то вага, маса чи об'єм, споживчих характеристик і под. Вона є ланкою залучення людини до енергетично-інформаційного континууму, тобто таких загальних і світоглядних понять, як Абсолют і Вічність.

З іншого боку, людство накопичило значну кількість інформації, яка все відчутніше впливає на кожну галузь нашого життя. Комп'ютери і комп'ютерні технології на якийсь час вирішили проблему обробки і збереження величезних обсягів інформації, але, зрозуміло, тимчасово, адже можливості комп'ютерів теж обмежені. Найпотужнішими носіями і зберігачами інформації були і залишаються біологічні структури, зокрема, такий високоорганізований їх різновид, як людський мозок. Однак людина не є одиноким мандрівником в океані інформації. Вона завжди залишається членом суспільства, що певним чином організовано.

Впродовж тисячоліть головними засобами організації суспільства виступають право і держава, що теж розвиваються на базі синтезу інформації про вчорашній і сьогоднішній стан суспільства, зумовлений політичними, ідеологічними, економічними, культурологічними, релігійними, етнічними та іншими факторами, і прийдешній стан, від якого залежатимуть, як виглядатимуть право й держава в майбутньому і чи є вони вічними, чи тільки тимчасовими характеристиками й атрибутами цивілізації впродовж певного етапу.

Суспільство хоч і є достатньо цілісним організмом, натомість складається з окремих індивідів, які відрізняються за своїми фізичними, інтелектуальними, світоглядними особливостями. Знаходячись у суспільстві, індивід є невід'ємним його членом, з одного боку, з іншого – достатньо автономною, відособленою системою, зокрема, в інформаційному сенсі. Інформація для конкретної особи - це завжди безмежний океан знань, завдяки яким вона розвивається та вдосконалюється. Інформація є головним чинником соціалізації і ресоціалізації людини, з’єднучою ланкою між людиною і суспільством. Достовірне і вчасне інформування громадян з боку держави та надання необхідної для функціонування держави інформації з боку громадян є запорукою формування дійсно громадянського суспільства, розбудови соціальної і правової держави.

Конституції сучасних держав гарантують людині сприятливе довкілля, відповідні сімейні та інші соціальні обставини, за яких особа може розвиватися. Однак тільки в конституціях, прийнятих, починаючи з другої половини ХХ ст., передбачено право людини на інформацію. Здебільшого вчені та практики трактують його як політичне право, пов'язане з можливістю громадян знати про політичні інститути й процеси, їх функціонування у власній державі та світі.

На початку 80-х рр. ХХ ст. зміст права на інформацію почали тлумачити значно ширше. Так, у Декларації свободи висловлювань та інформації, прийнятій Радою Європи у 1982 р., свобода інформації проголошена запорукою соціального, економічного, культурного і тільки насамкінець політичного розвитку кожної людини.

На сучасному етапі розвитку суспільства є потреба ревізії, чи перегляду, права на інформацію в контексті конституційного права, яке особа набуває не в результаті дарування його державою, чи державою і суспільством, а яке є її природним правом. Право на інформацію є запорукою вільного отримання інформації, її індивідуальної обробки та передавання.

Власне, потреба з'ясувати поняття, зміст, структуру і гарантії реалізації права на інформацію в сучасних умовах і зумовила написання цієї роботи.

Автор, досліджуючи і осмислюючи цю проблему, опирався на праці таких вчених та дослідників у галузі юридичної науки, як В.І.Андрейцев, М.А.Баймуратов, Ю.М.Бисага, М.В.Вітрук, Л.К.Воронова, А.З.Георгіца, В.Д.Гончаренко, Л.В.Губерський, Р.А.Калюжний, А.А.Козловський, А.М.Колодій, О.Л.Копиленко, В.В.Кравченко, М.В.Краснова, В.В.Крилов, Т.П.Кудлай, В.Ф.Кузнєцова, О.Г.Мурашин, В.Ф.Опришко, М.П.Орзіх, М.М.Парасюк, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабінович, А.О.Селіванов, О.Ф.Скакун, М.І.Ставнійчук, П.Б.Стецюк, Є.М.Тарновський, Ю.М.Тодика, О.Ф.Фрицький, В.М.Шаповал, О.О.Шевченко, Ю.С.Шемшученко, Н.Г.Шукліна та ін.

Важливий внесок у дослідження суті інформації, її ролі в сучасному суспільстві зробили В.І.Вернадський, Р.Вінер, В.М.Глушков, У.Р.Ешбі, М.Кастельс, Є.А.Макаренко, І.С.Мелюхін, Г.Г.Почепцов, М.Прайс, Е.Тоффлер, А.Д.Урсул, К.Шеннон.

Окремі аспекти права на інформацію досліджували такі автори, як А.Б.Агапов, І.Л.Бачило, В.М.Брижко, А.Б.Венгеров, В.Д.Гавловський, О.А.Гаврилов, В.В.Голо-вченко, А.Т.Жеплинський, В.А.Копилов, Т.А.Костецька, О.В.Кохановська, В.Б.Наумов, А.А.Письменицький, М.М.Рассолов, Т.М.Слiнько, В.С.Цимбалюк, С.В.Шевчук.

Ці та інші автори досліджували різні аспекти права людини на інформацію, однак такий аспект, як розгляд конституційного права людини на інформацію з урахуванням сучасного рівня розвитку наукових знань, не знайшов належної уваги. Оскільки дослідження прав людини стало одним з головних завдань конституційного права, згаданий напрям є надзвичайно важливим, актуальним і потребує подальшого розвитку. До теперішнього часу не сформульовано цілісне бачення права на інформацію як природного права, не зроблено його аналіз, не визначено зміст, структуру, характеристики. Це створює певні практичні й теоретичні труднощі, що значною мірою перешкоджають подальшій розробці теорії прав людини в українському суспільстві та усвідомленню його членами права на інформацію як іманентного та невід'ємного.

Бажання розв’язати хоча б частину із зазначених проблем зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність і практичне значення.

Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми "Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні" №01БФ04201 на кафедрі конституційного і адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.