Зміст і гарантії забезпечення реалізації свободи пересування людини та громадянина в Україні

Короткий зміст

 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З прийняттям у 1996 році нової Конституції України свобода пересування визнана невідчужуваним та непорушним правом людини та громадянина; вона стала об’єктом конституційно-правового регулювання.  У статті 33 Конституції України вперше на конституційному рівні кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. На здійснення зазначеного конституційного припису були прийняті нові закони або внесені зміни до чинних. Проте, як свідчить практика, зміст законодавства про свободу пересування ще неповно відповідає об’єктивним тенденціям розвитку суспільних відносин. Певною мірою це пов’язано з недостатнім розумінням значення проблеми державними органами, і, як результат цього, — наявність неефективної системи відпрацювання й реалізації в цілому державної політики у галузі свободи пересування. Нині відсутня науково обґрунтована концепція формування послідовної законодавчої стратегії у зазначеній сфері .

Питання свободи пересування має багатоаспектний характер, а тому є предметом дослідження вчених різних галузей знань, зокрема, демографії, історії, політології, соціології, філософії. Значний доробок у його вивчення внесли такі фахівці як О. Малиновська, С. Пирожков, О. Піскун, І. Прибиткова, Ю. Римаренко, М. Шульга. Серед  учених-юристів цю проблему досліджували С. Бритченко, П. Мартиненко, Ю. Тодика, М. Хавронюк, С. Чехович. Серед зарубіжних дослідників дану проблематику висвітлювали Є. Красінець, Р. Муді, В. Потапов, Р. Плендер та інші.

Загалом для вітчизняної науки конституційного права розробка проблеми свободи пересування є новим і недостатньо розвиненим напрямком наукового пошуку. Зокрема, до останнього часу не існувало фундаментальних досліджень змісту і гарантій забезпечення реалізації свободи пересування людини та громадянина в Україні. Тому вона потребує комплексного дослідження. Це питання особливо актуальне для України як держави, де свобода пересування  до проголошення незалежності 24 серпня 1991 року мала політичний характер, регулювалась, головним чином, адміністративними методами.

Наукова розробка теоретичних і практичних питань свободи пересування — перспективний напрямок дослідження в межах конституційного  права. Розкриття всіх її аспектів в соціально-юридичному плані сприятиме утвердженню правової держави в Україні з притаманним їй верховенством Конституції і невід’ємними правами та свободами людини і громадянина.

Це важливо не лише для удосконалення національного законодавства України, але й для прогнозування його розвитку з урахуванням вимог міжнародних стандартів захисту і забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Особливу актуальність цьому розвитку надає приєднання України до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року і визнання нашою державою юрисдикції Європейського Суду з прав людини.

Таким чином  дослідження змісту і гарантій забезпечення реалізації свободи пересування людини та громадянина в Україні зумовлено, по-перше, процесом становлення суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави; по-друге, необхідністю створення теоретичних основ та визначення  свободи пересування як однієї з складових в системі конституційного права України; по-третє, потребою вдосконалення національного законодавства України відповідно до Конституції України; і, насамкінець, створенням ефективних механізмів забезпечення реалізації свободи пересування в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001—2005 рр.” від 5 квітня 2001 року).

Тема дисертаційного дослідження відповідає Державній програмі розвитку законодавства України до 2002 року, затвердженій Постановою Верховної Ради України № 976-XIV від 15 липня 1999 року.