АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОСАДОВОЇ ОСОБИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Основні засади діяльності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування закріплені в ст.19 Конституції України, згідно з якими вони зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Значної уваги вимагає дослідження адміністративно-правового статусу посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування. Спеціально-юридична природа їх статусу зумовлена завданнями і функціями цих органів та характером владно-службових повноважень, якими наділені посадові особи.

Разом з тим рівень науково-теоретичного осмислення адміністративно-правового статусу посадової особи є недостатнім. Сьогодні у юридичній літературі не існує комплексного дослідження проблем адміністративно-правового статусу посадової особи. Відсутність відповідних концептуальних засад є причиною існування прогалин у правовому регулюванні багатьох службово-правових відносин.

Так, залишається невизначеним категоріальний зміст поняття “службової особи”, закріпленого в Конституції України 1996 року. Чинне законодавство вживає терміни “посадова особа” і “службова особа”, проте не проводить їх чіткого розмежування, що створює проблеми у правозастосовчій практиці.

Досліджувана тема не втратила актуальності і після прийняття нового Кримінального кодексу України (5 квітня 2001 р.). Визначаючи поняття службової особи, Кодекс використовує дефініцію “посадової особи”, яку містила попередня редакція Кримінального кодексу України.

Недостатньо врегульованими залишилися і питання правового статусу посадової особи. Загальним правовим актом, який закріпив правовий статус  державних службовців, у тому числі і посадових осіб,  є Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року. Особливості правового статусу посадових осіб окремих державних органів визначають спеціальні законодавчі акти (наприклад, Закони України “Про міліцію”, “Про Службу безпеки”, та інші), а правовий статус посадових осіб державних установ і підприємств регулюється переважно на рівні підзаконних нормативно-правових актів.

Позитивним моментом у правотворчому процесі є прийняття 7 червня 2001 р. Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”. Але ще лишилося ряд питань, які не знайшли належного правового вирішення. Реалізація положень Конституції України 1996 р. вимагає нових підходів регулювання публічно-службових відносин, а отже – відповідного законодавчого закріплення.

Актуальність дослідження посилюється недостатністю розробленістю відповідної проблематики у вітчизняній юридичній науці. Так, у радянський період дослідження поняття “посадова особа” проходило у звуженому обсязі – лише у межах державної служби. Разом з тим, значний внесок у дослідженні проблем радянської державної служби зробили: І.Л. Бачило, Д.М. Бахрах, В.О. Воробйов, Ю.М. Козлов, В.М. Манохін, І.М. Пахомов, Ю.О. Розенбаум, С.С. Студенікін, Ю.О. Тихомиров, Ц.А. Ямпольська та інші.

Формування сучасного інституту державної служби України, у тому числі і визначення поняття та статусу посадової особи, повинно відбуватися на нових концептуальних засадах. Окремі аспекти даної проблематики знайшли своє відображення в працях представників української науки адміністративного права: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, С.Д. Дубенко, Л.Є. Кисіль, В.Л. Коваленка, Л.В. Коваля, О.Д. Крупчана, Є.Б. Кубка, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, В.Ф. Сіренка, Г.Й. Ткач та інших.

Значну увагу дослідженню загальнотеоретичного поняття посадової особи в українській правовій науці приділив О.В. Петришин. Окремі питання правового регулювання дисципліни і службово-правової відповідальності посадових осіб висвітлювались у працях: А.А. Горницького, В.В. Цвєткова, О.І. Щербака, деяких інших науковців.

Окрім цього, проводячи порівняльно-правовий аналіз регулювання державної служби в зарубіжних країнах, автор спирався на праці провідних вчених російської адміністративно-правової науки, зокрема О.П. Альохіна, Д.М. Бахраха, Ю.М. Старилова; наукові доробки вчених інших зарубіжних країн Г. Бребана, Б. Гурне (Франція), М. Вебера (Німеччина), Г. Райта (США). У дисертації використані результати науково-соціологічних досліджень службово-правових відносин, проведених І.О. Василенко, О.М. Омаровим, Є.В. Охотським.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація підготовлена згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми “Актуальні проблеми функціонування органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні”, затвердженим наказом ректора № Н-492 від 20 серпня 1999 р. Дослідження також безпосередньо пов’язане із розробленням та впровадженням у життя Концепції адміністративної реформи в Україні відповідно до Указу Президента України від 22 липня 1998 року і Стратегії реформування системи державної служби в Україні, затвердженої Указом Президента України від 14 квітня 2000 року.