Міжнародно-правовий захист національних меншин Автореферат

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Комплекс питань, пов’язаних з міжнародно–правовим захистом національних меншин, є однією з складних проблем сучасного міжнародного права та міждержавних відносин. Міжнародно-правове регулювання захисту прав національних меншин знайшло своє віддзеркалення в документах Версальських мирних договорів, на підставі яких була створена міжнародно-правова система захисту меншин, яка діяла під егідою Ліги Націй. Зміна геополітичної архітектури світу після Другої світової війни спричинила переосмислення цінностей та перегляд підходів міжнародного співтовариства і до цієї проблематики. Метою міжнародно-правового регулювання захисту прав національних меншин стають, зокрема, захист культурної розмаїтості як спільного надбання людської цивілізації та попередження конфліктів на міжетнічному грунті, розв’язання їх мирними шляхами. Адже міжнаціональні або міжетнічні конфлікти у країнах та міждержавні конфлікти на етнонаціональному грунті у більшості випадків мають негативні наслідки – численні людські жертви серед мирного населення, несуть у собі загрозу територіальній цілісності держав, збереженню самобутності, а деколи і фізичному існуванню самих етносів.

Як свідчить практика, реалізація прав національних меншин може гарантуватися лише за умови ефективної взаємодії міжнародного права та національного права, норми яких покликані забезпечити їхній захист та розв’язання конфліктів безумовно мирним, правовим шляхом. Водночас відсутність в окремій країні конституційних гарантій, належної взаємодії міжнародного та внутрішнього права може призвести не тільки до погіршення становища етнічних груп, але й до ускладнення міжнародної ситуації в певному регіоні й навіть у світовому масштабі.

Для нашої держави проблематика національних меншин набуває не тільки внутрішньополітичного, а й зовнішньополітичного значення. Цій проблемі приділяється значна увага в міждержавних відносинах, зокрема, з сусідніми країнами. Серед умов прийняття України до Ради Європи важливе місце відведено зобов’язанням, щодо правового регулювання захисту прав меншин відповідно до стандартів цієї міжнародної організації. На жаль, частина цих зобов’язань дотепер залишається невиконаною або виконується неналежним чином. Розв’язання відповідно до міжнародно-правових принципів і норм завдань, пов’язаних з питаннями захисту прав національних меншин, як одного з напрямів забезпечення прав людини є необхідним також з точки зору реалізації стратегічного курсу інтеграції України в Європейський Союз. Адже серед базових критеріїв вступу до Європейського Союзу серед інших значиться також стабільність інституцій, що гарантують демократію, верховенство права, повагу і захист прав людини та захист прав національних меншин.

Проблемам міжнародно-правового захисту прав національних меншин присвячені праці закордонних вчених А. Абашідзе, Г. Біро, М. Валцера, Ф. Гекмана, Н. Гіразолі, Е-І. Даеса, В. ван Дейка, Ф. Ермакори, А. Ейде, Г. Жванії, В. Карташкіна, Ч. Тейлора, Ф. Капоторті, В. Кимлички, П. Ковача, О. Лукашової, Е. Сміта, Р. Тузмухамедова, Х. Хеннама, С. Юрьєва та інших. Серед українських вчених різні аспекти проблеми прав національних меншин, в тому числі й міжнародно-правові аспекти захисту їхніх прав, досліджували М. Буроменский, І. Варзар, В. Денісов, В. Євінтов В. Євтух, О Картунов, І. Кресіна, І Курас, О. Майборода, О Мартиненко, М Орзіх, В. Панібудьласка, В. Погорілко, П. Рабінович, Ю. Римаренко, Л. Шкляр, Ю. Шемшученко, М Шульга та інші.

Останнім часом різним аспектам цієї проблеми були присвячені дисертаційні дослідження В. Нікітюка – проаналізовано статус етнонаціональних меншин (1996 р.); О. Бикова, - досліджено конституційно-правовий статус національних меншин України (2001 р.); Ю. Волошина, - висвітлені конституційно-правові засади самоорганізації національних меншин в Україні (2002 р.); а також монографії О. Антонюка – “Формування етнополітики української держави: історичні та теоретико-методологічні засади” (1999 р.) та Л. Рябошапки - “Правове становище національних меншин України (1917 – 2000)” (2001 р.), рекомедації та висновки яких враховані в процесі цього дослідження.

Джерелознавчу базу дослідження складають: конвенції, інші міжнародно-правові акти та робочі документи ООН, регіональних та субрегіональних міжнародних організацій, їхніх спеціалізованих та інших установ та структурних підрозділів; двосторонні міжнародні договори України; законодавчі акти та практика іноземних держав; документи та практика діяльності міжнародних неурядових організацій; матеріали досліджень іноземних та вітчизняних фахівців; Конституція та інші акти законодавства України, нормативно-правові та інші документи, а також практика діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною планової теми Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, яка розробляється в рамках проблем “Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації – 0100U000800).