МІЖНАРОДНЕ ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ДЕРЖАВ У ПРАКТИЦІ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Територіальні зміни, що відбулися на геополітичній арені за останні два десятиріччя (об’єднання ФРН і НДР, двох Єменських республік, відокремлення Еритреї від Ефіопії, розпад ЧРСР, СФРЮ, СРСР та ін.), стали поштовхом для активізації наукових досліджень у сфері правонаступництва. Пильну увагу привернули до себе як загальновідомі питання, що потребують вирішення при правонаступництві держав (правонаступництво щодо договорів, державної власності, державних боргів, громадянства), так і якісно нові, необхідність урегулювання яких наука відчула вперше (правонаступництво щодо членства в Раді Безпеки ООН, щодо ядерного озброєння).

Відсутність ефективних механізмів по вирішенню питань міжнародного правонаступництва призвело до того, що до процесу їх урегулювання окрім держав – безпосередніх учасників долучаються також треті країни, постійно діючі міжнародні організації, спеціально створені тимчасові міждержавні інституції тощо.

Першою до цього процесу долучилась ООН, чия практика вирішення питань щодо членства країн – учасників правонаступництва стала предметом багатьох досліджень у цій царині: слід відзначити вагомий внесок у проблему правонаступництва, яким стала кодифікаційна робота Комісії міжнародного права ООН, що завершилася прийняттям 2-х Віденських конвенцій про правонаступництво щодо (а) міжнародних договорів 1978 р. і (б) державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Надалі окремі питання міжнародного правонаступництва стають предметом розгляду й інших міжнародних організацій та інституцій, у тому числі спеціально створених (Арбітражна комісія Міжнародної конференції з колишньої Югославії). Із розпадом СРСР і створенням на його теренах СНД питання участі міжнародних організацій набуло іншого виміру: СНД стала першою міжнародною організацією з компетенцією у сфері правонаступництва, створеною самими учасниками правонаступництва. Доволі часто витає теза, що СНД – це організація цивілізованого розлучення СРСР.

З огляду на це виникла нагальна потреба у дослідженні практики СНД щодо врегулювання питань міжнародного правонаступництва, які постали у зв’язку з розпадом Союзу. Отже актуальність дослідження зумовлена наступним. По-перше, на сьогодні у вітчизняній міжнародно-правовій науці немає жодної комплексної наукової роботи, присвяченої ролі СНД у врегулювання питань правонаступництва, які постали перед колишніми республіками через розпад СРСР. Проведення такого дослідження має сприяти подальшому вивченню діяльності міжнародних організацій у царині міжнародного правонаступництва. По-друге, поглиблене вивчення діяльності СНД у вирішенні окремих питань правонаступництва й оцінка ефективності проведеної в її рамках роботи дозволять окреслити основні проблеми, з якими можуть зіткнутись учасники правонаступництва в майбутньому, і сформулювати шляхи їх подолання. По-третє, аналіз діяльності СНД має і практичне значення, оскільки багато проблем, пов’язаних з правонаступництвом у зв’язку з розпадом СРСР, для України не врегульовано й досі. До них належать поділ Чорноморського флоту, делімітація Азовського моря й Керченської протоки, питання щодо Золотого й Алмазного фондів тощо. Останнім часом робота по цих напрямках дещо активізувалась: уряд України неодноразово ініціював цей процес, однак остаточного вирішення зазначених питань на сьогодні не існує. Доводиться констатувати, що участь СНД у врегулюванні проблем правонаступництва й донині не знайшла належного висвітлення у вітчизняній літературі, що й визначило актуальність даного дисертаційного дослідження. Деякі аспекти порушених питань розглядалися в роботах таких вітчизняних учених, як М.О. Баймуратов, М.В. Буроменський, В.Г. Буткевич, В.Н. Денисов, А.І. Дмитрієв, В.І. Євінтов, А.Я. Мельник, О.О. Мережко, В.В. Мицик, В.Г. Муравйов, Ю.О. Ноговіцина, О.Ю. Перевезенцев, Ю. Рілач, В. Святун, Л.Д. Тимченко, О.О. Чалий та ін. Значний інтерес до цієї тематики спостерігається в роботах таких сучасних науковців-міжнародників, як Л.В. Власова, Л.Г. Гусейнов, А.М. Залінян, Н.В. Корнієнко, А. Расулов, В.В. Цибуков, С.В. Черниченко, Т.Є. Ушакова та ін. Окремі питання правонаступництва країн – учасниць СНД порушувалися й зарубіжними вченими, серед яких З.Є. Блум, А. Гойя, М. Коскенніємі, П.М. Ейсман, М.Т. Камінга, П. Жуїлард, М. Крейвен, Р.А. Мюллерсон, Т.-Ч. Чін, М.Н. Шоу, Б. Штерн, В. Фідлер та ін.

Аналіз наукових праць вітчизняних ї зарубіжних правознавців стосовно врегулювання міжнародного правонаступництва свідчить, що дослідження точилися здебільшого навколо (а) обсягу прав та обов’язків, яким належить перейти до наступників; (б) підстав та обґрунтування таких переходів; (в) сфер (категорій, об’єктів) правонаступництва, права й обов’язки в яких пов’язані з передачею, та ін. Про це говорять також останні вітчизняні наукові роботи, присвячені вивченню міжнародного правонаступництва, таких авторів, як А.Я. Мельник, Ю.О. Ноговіцина, О.Ю. Перевезенцев. Проте на сьогодні немає комплексного дослідження, присвяченого визначенню ролі міжнародних організацій у процесі врегулювання питань правонаступництва держав, комплексного вивчення особливостей практики СНД як координатора держав – правонаступниць колишнього СРСР та визначення змісту роботи проведеної в рамках цієї організації у процесі вирішення питань пов’язаних з розпадом СРСР.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми „Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Основне. Пріоритетне)” (державна реєстрація – № 0186.0.070868).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення, дослідження й оцінка участі міжнародних органів та організацій у врегулюванні проблем правонаступництва держав на сучасному етапі розвитку інституту міжнародного правонаступництва, з’ясування ролі, яку відіграла СНД у процесі вирішення питань, що постали у зв’язку з розпадом СРСР, оцінка практики правонаступництва України і з’ясування чинників, що зумовили ступінь реалізацію її міжнародно-правової позиції у процесі врегулювання правонаступництва в рамках СНД. Для досягнення поставлених цілей були поставлені такі завдання:

1. Розкрити доктринальні погляди на проблему врегулювання міжнародного правонаступництва держав та окреслити основні засоби (інструменти), за допомогою яких вона вирішується на сучасному етапі розвитку.

2. Визначити місце договору серед засобів (інструментів) урегулювання питань міжнародного правонаступництва.

3. Виявити ступінь участі міжнародних органів та організацій у вирішенні проблеми правонаступництва держав на сучасному стані розвитку інституту міжнародного правонаступництва і з’ясувати, чи передбачалося застосування СНД як координатора в питаннях правонаступництва.

4. Дослідити практику правонаступництва країн–учасниць СНД стосовно визначення ролі Співдружності в урегулюванні проблеми правонаступництва і встановити чинники, що вплинули на ступінь реалізації її ролі як координатора держав – учасниць правонаступництва.

5. Узагальнити практику правонаступництва України в рамках СНД.

6. Окреслити основні чинники, що вплинули на ступінь реалізації Україною своєї міжнародно-правової позиції у сфері правонаступництва.

Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини з урегулювання наслідків міжнародного правонаступництва держав.

Предметом даної наукової роботи є діяльність СНД у царині правонаступництва й рівень її впливу на вирішення питань, що постали у зв’язку з розпадом СРСР у відповідних сферах (договори, активи й пасиви, громадянство тощо).

Методами дослідження є сукупність прийомів і способів наукового пізнання, за допомогою яких досягається всебічне, об’єктивне й повне вивчення правових явищ, єдність наукових розробок і практики. У процесі роботи над дисертацією були застосовані загальновизнані в юридичній доктрині методи конкретно-наукових досліджень: загальнонауковий діалектичний – використовувався при формулюванні проблем сучасного правового регулювання міжнародного правонаступництва; історико-правовий – для проведення аналізу сучасного стану розвитку інституту правонаступництва держав; формально-юридичний і нормативний – у ході аналізу існуючих міжнародних договорів, спрямованих на врегулювання розглядуваних сфер правонаступництва; структурно-системний і системно-функціональний – при розгляді практики участі міжнародних органів та організацій у вирішенні проблем правонаступництва держав на сучасному стані розвитку інституту, у досліджені місця договору серед засобів (інструментів) урегулювання зазначених питань, а також при визначенні в цьому ролі СНД.

Наукова новизна одержаних результатів. Подана до захисту дисертація є першим у міжнародно-правовій літературі України комплексним монографічним дослідженням, у якому пропонується аналіз ролі СНД у врегулюванні питань правонаступництва у зв’язку з розпадом СРСР. Найсуттєвіші наукові результати роботи, що характеризують її наукову новизну, були отримані автором особисто і полягають у наступному:

1. На підставі огляду доктринальних підходів до міжнародного правонаступництва на різних історичних етапах отримала подальший розвиток теза, відповідно до якої основними чинниками, що зумовлюють виникнення й розвиток наукових концепції міжнародного правонаступництва, є домінуючі сьогодні інтереси міжнародного співтовариства.

2. Уперше проведено комплексне дослідження сучасних засобів – міжнародно-правових інструментів, за допомогою яких держави-учасниці врегульовують питання, що постають щодо правонаступництва, і наводиться їх класифікація: (а) односторонні акти; (б) міжнародні договори та (в) рішення міжнародних судів та арбітражних органів.

3. Виявлено два аспекти застосування міжнародного договору як засобу врегулювання правонаступництва держав: (а) використання договору як установчого (конституційного) документа, що регламентує загальний підхід до факту правонаступництва (розпад, об'єднання та ін.) і до вирішення проблем правонаступництва, викликаних цим фактом; (б) застосування договору як результату домовленості заінтересованих держав між собою і з третіми країнами по конкретних питаннях правонаступництва.

4. Уперше у вітчизняній літературі окреслена спрямованість діяльності міжнародних організацій у вирішенні питань міжнародного правонаступництва, яка полягає у таких напрямках роботи, як (а) розв’язання організацією проблеми правонаступництва свого членства для держав – учасниць останнього; (б) проведення роботи по кодифікації сталих звичаєвих норм міжнародного правонаступництва; (в) розробка й видання рекомендаційних актів щодо окремих проблем правонаступництва; (г) винесення рішень з питань правонаступництва судовими й арбітражними органами.

5. Уперше проаналізовано заснування, організацію та функції СНД, як міжнародної організації, однією з основних функцій якої є вирішення питань правонаступництва, і визначено їх специфіку порівняно з іншими прикладами діяльності міжнародної організації в царині правонаступництва.

6. Установлено, що існує взаємозалежність між ступнем впливу СНД на процес правонаступництва щодо міжнародних договорів, з одного боку, і характером договорів, стосовно яких розглядалося питання правонаступництва, та принципом невтручання, з другого.

7. По-новому, у розрізі висвітлення ролі СНД, проаналізовано практику міжнародного правонаступництва у зв’язку з розпадом СРСР і виявлено вплив цієї міжнародної організації на процес урегулювання наслідків правонаступництва в окремих сферах (щодо державних договорів, власності й боргів, громадянства держави-попередниці).

8. На підставі дослідження міжнародно-правової позиції України з питань правонаступництва, робиться висновок: межі її участі в діяльності СНД по врегулюванню окремих питань правонаступництва зумовлюються політичним правовим ставленням України до зазначеної організації.

9. Виявлена необхідність опрацювання чи, принаймні, окреслення єдиного механізму (порядку, регламенту) діяльності депозитаріїв міжнародних багатосторонніх договорів щодо оформлення участі держав–правонаступниць (з урахуванням позиції заінтересованої держави).

10. Виявлені нові сфери діяльності міжнародних організацій у царині правонаступництва, до яких віднесено: (а) участь міжнародних організацій у координації діяльності депозитаріїв щодо одностайного оформлення участі держав – учасниць міжнародного правонаступництва у відповідних багатосторонніх договорах і (б) координація переговорів між державою–правонаступницею і відповідними контрагентами щодо долі двосторонніх угод держави-попередниці.

11. На підставі аналізу практики правонаступництва України виявлено зовнішні чинники, що вплинули на ступінь реалізації Україною своєї міжнародно-правової позиції у сфері правонаступництва в рамках СНД і зроблено висновок, що їх наявність викликає суттєві розбіжності між позицію держави–правонаступниці і фактичною її реалізацією.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження. Викладені у дисертації положення можуть бути використані: а) у науково-дослідній роботі – як підґрунтя для подальшого дослідження участі міжнародних організацій у вирішенні питань міжнародного правонаступництва; б) у правотворчій і правозастосовчій діяльності – в роботі державних органів зовнішніх зносин при подальшому розв’язанні проблем правонаступництва України й відповідними її державними органами, до компетенції яких належать питання підготовки законодавчих та інших нормативних актів у певних сферах правовідносин; в) у науково-освітньому процесі – в ході викладання студентам вищих навчальних закладів курсу „Міжнародне публічне право” та окремих спецкурсів („Право міжнародних організацій”, „Міжнародний захист прав людини”), при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників та методичних вказівок.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення, отримані при дослідженні теми викладені в наукових публікаціях автора, а також доповідалися й обговорювались на наукових конференціях та політологічних читаннях: 1)„Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (до Міжнародного дня науки за мир і розвиток)” (м. Харків, 25-26 груд. 2002 р.); 2) „Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 26-27 груд. 2003 р); 3) „Особистість в умовах сучасних політичних відносин” (м. Харків, 2003 р.).

Робота обговорена й рецензована на кафедрі міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Дослідження використовувалося автором у навчальному процесі під час проведення занять з міжнародного права, зокрема, за темами „Міжнародне правонаступництво держав”, „Суб’єкти міжнародного права”, „Право міжнародних організацій”.

Публікації. Отримані наукові результати й висновки дисертаційної роботи викладені у 3-х наукових статтях, надрукованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, а також 3-х тезах доповідей на наукових конференціях у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, що містять 12 підрозділів, висновків і переліку використаних джерел, що нараховує 429 позицій і займає 45 сторінок. Загальний обсяг роботи складає – 224 сторінки, з них основного тексту – 179 сторінок.