ПРЕДМЕТ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Конституційне визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю, проголошення України правовою соціальною державою висувають особливі вимоги до правового регулювання відносин у соціальній сфері, його якості й ефективності.

Соціальне забезпечення має виключне значення для добробуту громадян, працівників, їх сімей і всього суспільства в цілому. Право на соціальне забезпечення посідає важливе місце серед інших соціально-економічних прав людини і є одним із засобів досягнення злагоди, сприяє соціальному миру. Воно є невід’ємною частиною соціальної політики держави та уряду і відіграє суттєву роль у недопущенні зниження рівня життя населення.

У сучасних умовах динамічного розвитку суспільства здійснюється переосмислення ідей і положень, які донедавна вважались класичними, зокрема, вчення про предмет галузі. Необхідність дослідження особливостей предмета права соціального забезпечення зумовлюється серед іншого й тим, що в процесі становлення та розвитку законодавства в соціальній сфері розширюється коло суб’єктів, запроваджуються нові форми і види соціального забезпечення. Виникають нові правові поняття і наукові категорії, такі як “трирівнева пенсійна система”, “соціальний захист”, “соціальні ризики”, “страховий стаж”, “організаційно-правові форми соціального забезпечення”, “загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, “солідарність та субсидування”, “соціальна підтримка”, “адресна соціальна допомога”, “накопичувальна пенсійна система” тощо.

Інтенсивний розвиток законодавства про соціальне забезпечення ставить на порядок денний питання наукового осмислення предмета права соціального забезпечення, обґрунтування системи соціального забезпечення, наповнення новим змістом інституту пенсій, допомог, компенсаційних виплат, соціальних послуг тощо. При цьому переглядаються не тільки їх види, розміри, коло осіб, які мають на них право, а й джерела фінансування, які повинні бути точно визначені. Процеси, що відбуваються в сучасному житті, у практиці соціального забезпечення, впливають на теоретичні положення науки права соціального забезпечення. Змінюються наукові уявлення про місце галузі права соціального забезпечення в системі права, про її предмет та особливості методу правового регулювання, правові принципи, коло суб’єктів та інші категорії, що потребує наукового осмислення, систематизації та узагальнення.

Усе це робить очевидною актуальність проблематики права соціального забезпечення й зумовлює вибір теми дисертаційного дослідження.

На сучасному етапі виникає необхідність поглибленого аналізу процесів, що відбуваються у сфері права соціального забезпечення, та розробки пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання в соціальній сфері.

Актуальність теми дисертаційного дослідження також зумовлюється тим, що на сучасному етапі соціальне забезпечення регулюється значною кількістю нормативно-правових актів, виданих у різні періоди розвитку держави, що призводить до виникнення колізійних ситуацій і суперечностей у процесі їх застосування. Виникає необхідність систематизації законодавства про соціальне забезпечення.

Теоретична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на результатах теоретичного дослідження представників вітчизняної і зарубіжної науки різних історичних періодів у галузі теорії права, права соціального забезпечення, трудового права, конституційного, адміністративного, фінансового та інших юридичних наук. Зокрема, йдеться про праці: О.Г. Азарової, С.С. Алексєєва, В.С. Андрєєва, В.М. Андріїва, Є.І. Астрахана, В.А. Ачаркана, М.Й. Бару, К.С. Батигіна, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, Л.А. Бойко, В.С. Венедиктова, Т.З. Герасиміва, В.М. Горшеньова, Л.А. Гречук, І.В. Гущина, Л.К. Гусова, В.В. Жернакова, А.Д. Зайкіна, М.Л. Захарова, Р.І. Іванової, А.Є. Козлова, Р.І. Кондратьєва, В.Д. Роїка, О.Є. Мачульської, П.Д. Пилипенка, А.С. Піголкіна, С.П. Погребняка, В.І. Прокопенка, А.І. Процевського, П.М. Рабиновича, В.Г. Ротаня, В.М. Сирих, О.В. Смірнова, С.М. Сивак, М.Н. Стаховської, Б.С. Стичинського, І.М. Сироти, В.А. Тарасової, Є.Г. Тучкової, Ю.М. Тодики, Я.М. Фогеля, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, О.М. Чутчевої, В.Ш. Шайхатдінова, І.Б. Усенка, І.Я. Яковюка та інших.

Нормативну основу дослідження склали Конституція України, міжнародно-правове законодавство з питань соціального забезпечення, законодавство України і деяких зарубіжних країн.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно з пріоритетними напрямками фундаментальних досліджень на період 2000-2010 роки.

Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21.11.2000 р. (протокол №6). Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницьких робіт кафедри трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення юридичних гарантій і реалізації трудових та соціальних прав в умовах ринкової економіки” (№ 0186.0.070864), а також державної цільової комплексної програми “Правове забезпечення розвитку соціально-економічних та екологічних відносин в Україні” (№ 0186.0.070864).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підґрунті досягнень юридичної науки, аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, досвіду діяльності установ, які здійснюють соціальне забезпечення, міжнародних договорів поглибити систему наукових знань про право соціального забезпечення в сучасних умовах, визначити його місце й роль у юридичній науці та практиці, сформулювати на цій підставі наукові висновки і рекомендації щодо підвищення ефективності правового регулювання соціального забезпечення громадян України і реалізації конституційного права на соціальне забезпечення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні основні завдання:

- з’ясувати сутність і роль соціальної держави в механізмі реалізації права на соціальне забезпечення; здійснити аналіз правового регулювання соціального забезпечення громадян України;

- визначити місце права на соціальне забезпечення в системі прав і свобод людини, конкретизувати поняття “право на соціальне забезпечення” та розкрити його сутність в умовах переходу до ринкової економіки;

- дослідити зміст поняття “соціальне забезпечення” та його співвідношення з поняттям “соціальний захист”; з’ясувати і конкретизувати функції права соціального забезпечення в сучасних умовах;

- визначити концептуальні підходи до розвитку соціального законодавства; з’ясувати напрями систематизації нормативно-правових актів у соціальній сфері;

- проаналізувати сучасні процеси, що відбуваються у сфері соціального забезпечення, виявити основні тенденції та визначити їх сутність; здійснити дослідження сучасних підходів щодо різних формулювань предмета галузі, а також визначити предмет права соціального забезпечення та його елементи в сучасних умовах, запропонувати оновлений погляд на визначення предмета права соціального забезпечення і його меж; з’ясувати вектори подальшого розвитку даної правової галузі;

- з’ясувати співвідношення права соціального забезпечення з трудовим, фінансовим та адміністративним правом; ґрунтуючись на положеннях стосовно нових уявлень про зміст предмета та призначення права соціального забезпечення, виробити системи критеріїв градації головних рис та видів соціально-забезпечувальних відносин;

- окреслити та розкрити особливості методу правового регулювання цієї галузі та визначити їх пріоритети;

- проаналізувати сутність і охарактеризувати організаційно-правові форми соціального забезпечення, дати їх визначення та висвітлити зв’язок між ними; розкрити зміст загальнообов’язкового державного соціального страхування, його особливості та відмінності від цивільно-правового страхування;

- визначити чинні джерела фінансування системи соціального забезпечення;

- виробити пропозиції щодо вдосконалення соціального законодавства.

Об’єктом дослідження є правові відносини, що об’єктивно складаються у процесі реалізації конституційного права на соціальне забезпечення.

Предметом дослідження є норми права, що регулюють суспільні відносини у сфері соціального забезпечення громадян України, правовий статус суб’єктів соціально-забезпечувальних відносин, методи їх нормативно-правового регулювання.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дослідження застосовано широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання правових явищ. Основним серед них є загальнонауковий діалектичний метод, за допомогою якого визначалася сутність соціального забезпечення та його значення для суспільства в сучасних умовах. Вибір і використання конкретних методів дослідження залежали від складності й особливостей окремої досліджуваної проблеми, виходячи з поставленої у роботі мети та завдань. Зокрема, при аналізі теоретичних праць і визначенні ключових понять роботи

застосовувалися категорії і прийоми формальної логіки (поняття, визначення, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо). Одним із провідних є структурно-системний аналіз, який дає змогу показати внутрішню побудову системи соціального забезпечення, взаємозв’язок і взаємозумовленість її елементів, обсяг і зміст відповідних понять та правових категорій. Цей метод дозволяє обґрунтувати необхідність виокремлення конкретних організаційно-правових форм соціального забезпечення, структури предмета права соціального забезпечення, системних зв’язків між нормативними правовими актами та їх приписами, визначення прозорої та дієвої системи соціального забезпечення, організаційно-правових форм соціального забезпечення, джерел фінансування тощо. Догматичний аналіз законодавства України про соціальне забезпечення, проектів нормативно-правових актів сприяв виявленню їх недоліків і формуванню пропозицій з вдосконалення правових норм під кутом зору їх відповідності завданням, що виникають у зв’язку з розбудовою новітньої прозорої системи соціального забезпечення громадян України. Соціологічні методи використовувалися при вивченні правозастосовчої практики в соціальній сфері. Також застосовувалися інші методи наукового дослідження, що сприяло визначенню прогалин та інших недоліків у чинному соціальному законодавстві, наданню пропозицій щодо його вдосконалення. Зазначені методи використовувалися комплексно, у взаємозв’язку.

Наукова новизна дисертації. Наукова новизна визначається, передусім, тим, що дана наукова праця є першим в Україні дисертаційним дослідженням загальнотеоретичних аспектів предмета права соціального забезпечення, системи та організаційно-правових форм матеріального забезпечення громадян України, підвищення гарантій реалізації права на соціальне забезпечення. У результаті проведеного дисертаційного дослідження закладено засади нової концепції права соціального забезпечення, сформульовано наукові положення та висновки, запропоновані особисто здобувачем, які виносяться на захист. Основні з них наступні:

– уперше розроблено нові концептуальні підходи до окреслення сфери дії та визначення предмета права соціального забезпечення;

– уперше визначено поняття та зміст права соціального забезпечення, його місце в системі права на підставі аналізу співвідношення приватного та публічного права, а також доцільність закріплення терміна “соціальне право”;

– уперше з урахуванням специфіки переходу до ринкової економіки обґрунтовано доречність виокремлення особливостей методу правового регулювання права соціального забезпечення;

– уперше запропоновано авторське бачення визначення організаційно-правових форм соціального забезпечення; з нових позицій висвітлено характерні особливості та сутність загальнообов’язкового державного соціального страхування як основної організаційно-правової форми соціального забезпечення громадян України;

– уперше сформульовано авторське визначення понять “соціальна політика” і “соціальне забезпечення” як основної складової соціальної політики, внесено пропозицію про прийняття Закону України ”Про соціальну політику”;

– уперше з’ясовано характерні особливості та сутність гарантій у соціальній сфері, внесено пропозицію про необхідність розробки та запровадження соціального бюджету як гарантії реалізації конституційного права на соціальне забезпечення; запропоновано розробити та прийняти Закону України ”Про соціальний бюджет”;

– уперше сформульовано авторський підхід до вирішення завдання щодо проведення правового експерименту в соціальній сфері;

– зроблено обґрунтований авторський висновок про необхідність при розробці нових законодавчих положень виходити із принципу солідарності; надано авторську характеристику соціального ризику як підстави соціального забезпечення;

– визначено основні напрями стратегії розвитку законодавства про соціальне забезпечення; обґрунтовано положення щодо необхідності кодифікації законодавства про соціальне забезпечення;

– одержала подальший розвиток характеристика суб’єктивного права на соціальне забезпечення, визначено його місце в системі соціально-економічних прав людини;

– уточнено поняття “соціальна держава” як підґрунтя для реалізації права на соціальне забезпечення; внесено пропозицію щодо запровадження у правовій понятійній системі “соціальне забезпечення” замість поняття “соціальний захист”

;

– набуло подальшого розвитку положення про створення Національного фонду соціального страхування як одного із засобів удосконалення управління та поліпшення соціального забезпечення

;

– конкретизовано модель структуризації правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та викладені в дисертаційному дослідженні положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для розвитку науки права соціального забезпечення і практики застосування його норм. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації, викладені в ній пропозиції і висновки можуть бути використані:

- у науково-дослідних роботах – як підґрунтя для подальшої розробки проблем права соціального забезпечення;

- у правотворчій сфері – для вдосконалення чинного законодавства, а також при розробці проектів нормативно-правових актів з соціального законодавства;

- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з курсу “Право соціального забезпечення”, „Пенсійне забезпечення” та під час викладання відповідних навчальних дисциплін, а також у науковій роботі студентів при дослідженні зазначених питань;

- у правовиховній роботі – для підвищення рівня правової культури державних службовців та громадян;

- у правозастосовній сфері – для забезпечення ефективної реалізації норм законодавства, а також діяльності органів, які надають соціальне забезпечення громадянам України.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі трудового права. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на конференціях наукових та науково-практичних: „Права людини і правова держава” (Харків, 1998); “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії та практики” (Київ, 1999); „Проблеми сучасної вищої юридичної освіти” (Харків, 2000); науково-теоретичних – „Проблеми реформування трудового та соціального законодавства України” (Харків, 2002); „Пенсійна реформа в Україні: можливості та перспективи” (Київ, 2002); “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” (Харків, 2000), “Актуальні проблеми трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (Харків, 2003), „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (м. Запоріжжя, 2004), „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (м. Суми, 2005), “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (м. Харків, 2000 р.).

Результати дослідження використовувалися автором під час проведення занять з дисциплін “Трудове право” та “Право соціального забезпечення” в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відбиття в монографії, а також у 41 публікації, зокрема, у тридцяти наукових статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України, 11 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, п’ятнадцяти підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації - 382 сторінки, із них основного тексту – 352 сторінки. Кількість використаних джерел – 400.