ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА МИРНІ ЗІБРАННЯ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розбудова в Україні громадянського суспільства та розвиток демократичних інституцій ставить перед наукою конституційного права нові завдання у сфері феномену мирних зібрань (зборів), права на зібрання та механізмів його реалізації. Це вимагає детального дослідження та вдосконалення правового забезпечення реалізації конституційного права на мирні зібрання в Україні. Слід вказати, що мирні зібрання сьогодні становлять невід’ємну частину суспільного політичного життя та мають виключне значення для розбудови вітчизняного демократичного державного режиму. Сьогодні наука конституційного права зіткнулася з необхідністю комплексного аналізу системи нормативних актів у сфері мирних зібрань. Недосконалість національних механізмів правового забезпечення реалізації права на зібрання ставить перед теорією завдання щодо моделювання ефективних правових конструкцій у цій сфері та пошуку негайних шляхів удосконалення тієї складної ситуації, що зараз існує.

Втім, питання правового забезпечення мирних зібрань останнім часом привертають до себе певну увагу вчених. Даними проблемами займалися М.О. Баймуратов, В.В. Букач, О.В. Васьковська, М.І. Логвиненко, С.М. Міщенко, Е.Є. Регушевський, В.О. Скомаровський, Р.Б. Тополевський, В.Д. Яворський та ін. Водночас дослідження конституційно-правової природи мирних зібрань було б неможливим без урахування теоретичних розробок у сфері прав людини, історичного та іноземного досвіду у сфері мирних зборів. Це привертає увагу до робіт таких вітчизняних і зарубіжних учених, як Л.М. Баліцевич, Д. Байан, М.В. Бурмицький, М. Гамільтон, О.Р. Зайцева, Ю.А. Дмитрієв, Б.І. Ісмаїлов, І.С. Колосов, Є.В. Коновалов, В.А. Лизогуб, О.А. Лукашева, В.Ф. Матвєєв, Е.О. Олефіренко, П.М. Рабинович, А.В. Сивопляс, А.І. Хальота.

При цьому роботи вказаних вітчизняних авторів не можуть вважатися достатніми для належного конституційно-правового обґрунтування розвитку законодавства у сфері зборів та удосконалення чинних правових механізмів. Наукові праці у цій сфері стосуються насамперед адміністративної практики органів влади, або, навпаки, виключно проблемам громадянського суспільства, їм властивий описовий характер, що за умови недосконалості відповідних правових механізмів не можна вважати достатнім в рамках наукового пошуку. Крім того, сьогодні відсутні наукові розвідки історії реалізації права на мирні збори в Україні, узагальнюючий аналіз відповідної практики пострадянських та постсоціалістичних держав у цій сфері, дослідження поточної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) щодо мирних зборів, аналіз вітчизняної судової практики та відповідних нормативних актів місцевого самоврядування у цій сфері, критики законопроектів, що висувалися в останні роки для вирішення відповідної проблеми. Зазначене підкреслює актуальність теми дисертаційного дослідження та зумовлює необхідність досліджень у цій сфері.