Актуальність теми. У сучасних умовах економічний розвиток держави неможливо уявити без інноваційного розвитку, особливо враховуючи негативний вплив на економіку країни світової економічної кризи. Становлення країни як високотехнологічної конкурентоспроможної держави має відбуватися паралельно з впровадженням новітніх конкурентоспроможних технологій. Сьогодні в Україні рівень інноваційної активності, впровадження інновацій та відтворення ринкового сегмента виробництва інноваційної продукції залишається недостатнім, щоб забезпечити інноваційний прорив національної економіки. За таких умов стрижнем сучасної української моделі конкурентоспроможності економіки має стати реалізація інноваційної моделіструктурної перебудови економіки, а в подальшому – реалізація стратегії економіки знань.
Курс на інноваційний розвиток в Україні визначає перехід економіки до нового якісного рівня. Він супроводжується активізацією інноваційної діяльності, яка сприяє реорганізації економіки на основі розвитку наукоємних виробництв, запровадження у виробництво прогресивних високотехнологічних процесів, розробки та випуску нової конкурентоспроможної продукції. Для реалізації стратегії інноваційного розвитку є всі необхідні передумови, серед яких науково-технічний, виробничий та кадровий потенціал, які визначають конкурентні переваги країни.
Проблеми розвитку інноваційної теорії, формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів досліджували як зарубіжні, так і вітчизняні вчені. Серед зарубіжних науковців слід відзначити праці Дж. Гелбрейта, П. Друкера, К. Маркса, Д. Рікардо, Б. Санто, А. Сміта, Й. Шумпетера; вітчизняних – З. Адаманової, О. Амоші, Л. Бесчасного, О. Веклич, В. Геєця, Г. Груби, Б. Данилишина, О. Дація, Ю.Кальниша, М. Корецького, І. Олійченка, В. Осецького, Л.Пісьмаченко, В.Плакіди, Д.Плеханова, Л. Полякової, Л. Федулової.
У результаті проведених досліджень вченими вирішено багато питань теоретичного та методологічного характеру. Нині в науковій літературі акцент здебільшого робиться на структурному змісті інноваційної політики, що в сучасних умовах України для досягнення нею повноцінного економічного розвитку недостатньо. Дійсно, проблема структурного змісту інноваційної політики важлива, однак сьогодні першорядного значення набуває не стільки факт розробки офіційних документів з інноваційної політики, скільки формування державою ефективної системи відносин між учасниками інноваційної діяльності. Проте у численних наукових роботах напрям регіонального розвитку та використання інноваційного потенціалу не отримав належного наукового висвітлення. Питання реалізації ефективної державної політики розвитку інноваційного потенціалу виявилися недостатньо розробленими, практично не були досліджені в комплексі, що спричинило відсутність обґрунтованої довгострокової концепції розвитку ринку інновацій, інноваційного розвитку національної економіки, стратегії та регіональної інноваційної політики. Науково-теоретична та науково-практична значущість викладених проблем зумовила вибір теми, її актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація узагальнює результати, теоретичні положення й висновки науково-дослідних робіт, виконаних за безпосередньої участі й під керівництвом автора в Дніпропетровському державному аграрному університеті відповідно до комплексних наукових тем “Підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу у вирішенні проблем соціального розвитку села” (номер державної реєстрації (0102U005720) та “Організація, розвиток і державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0152U005022), “Проблеми удосконалення систем менеджменту в організаціях аграрної сфери” (номер державної реєстрації 0111U000161). Роль автора як співвиконавця полягає у визначенні теоретичних і методологічних засад, в розробці напрямів державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів України.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове обґрунтування теоретичних і методичних засад та розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів України.
Для досягнення указаної мети дослідження було поставлено та вирішено такі завдання:
– сформулювати базові положення теорії формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів;
– визначити пріоритети формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів України;
– розкрити принципи та вектори регіональної інноваційної політики держави;
– розробити методологічні підходи до оцінки ефективності державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів;
– використати досвід іноземних країн щодо формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу в регіонах України;
– визначити фактори, що впливають на формування державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів;
– проаналізувати ефективність чинної нормативно-правової бази щодо забезпечення інноваційної діяльності;
– обґрунтувати особливості підходів до реалізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів;
– надати пропозиції щодо формування кластерної стратегії державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів;
– науково обґрунтувати методичні підходи до активізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів;
– розробити науково-практичні рекомендації для забезпечення державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів;
– розкрити напрями формування соціальної основи державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів.
Об’єктом дослідження є процеси державного управління інноваційною діяльністю в Україні.
Предметом дослідження є державна політика розвитку інноваційного потенціалу регіонів України.
Методи дослідження.Теоретико-методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано методи: історичний та логічний – для дослідження еволюції постановки проблеми й подальшого її вирішення; абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення й формування висновків; економіко-статистичний – для аналізу сучасного стану та тенденцій державної політики розвитку інноваційного потенціалу регіонів; методи аналізу і синтезу – для визначення факторів розвитку інноваційного потенціалу; розрахунково-конструктивний – для розробки методологічних підходів до формування кластерної стратегії державної політики розвитку інноваційного потенціалу; експериментальний – для розробки підходу до реалізації державної політики розвитку інноваційного потенціалу; порівняльного аналізу – для зіставлення ефективних механізмів державного регулювання інноваційної діяльності.
Інформаційну базу дослідження складають наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів з різних галузей знань, в яких висвітлено фундаментальні положення теорії інноваційної політики; законодавчі акти Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України; статистичні дані Державного комітету статистики України, дані міністерств і відомств України, матеріали Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України, результати власних досліджень автора.
