МЕХАНІЗМ КООРДИНАЦІЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, а також розкрито зв’язок з науковими програмами Інституту, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію та наукові публікації, в яких висвітлено результати й основні ідеї дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні засади побудови механізму координації політики європейської інтеграції” – досліджено генезис категоріального апарату та визначаються теоретико-методичні підходи до аналізу механізму координації політики європейської інтеграції.

В розділі ґрунтовно досліджується використання механізмів мережевої організації  системи державного управління та робиться висновок, що в науково-правовій літературі в цілому ця проблема є малодослідженою. Особливості розвитку науки радянського періоду полягають в тому, що серед всіх видів управлінських зв’язків між органами виконавчої влади основна увага надавалася субординаційним (вертикальним). Наявність координаційних зв’язків в централізованій моделі державного управління розглядалась як другорядна умова її існування і відповідно теорія орієнтувалась на дослідження владного впливу вищестоящих структур щодо нижчестоящих. Не реформованість системи державного управління з моменту здобуття Україною незалежності зберіг сприяла закріпленню цієї тенденції. Вітчизняні дослідження управлінських відносин у сучасній системі органів виконавчої влади знаходяться на початковій стадії, хоча окремим аспектам цієї теми присвячувалися роботи В. Авер’янова, О. Андрійко, Ю. Битяка, В. Дерець, І. Максюк, Н. Мельтюхова, Н. Нижник, В. Цвєткова та деяких інших дослідників.

Визначено, що значну роль в координації політики європейської інтеграції відіграють національні адміністрації, а відповідні інституціональні механізми координації, прийняті в країнах-членах ЄС, обумовлені, з поміж іншого, такими чинниками як історія, державний лад країни чи політична традиція. Основні варіанти інституціоналізації процесу європейської інтеграції зводяться до:

1.             розміщення головного координаційного органу в міністерстві, яке найбільше залучено до європейських питань (міністерство закордонних справ, фінансів, економіки або канцелярії керівника уряду), або

2.             створення окремої інституції, якій делегуються повноваження в сфері європейської політики.

Доведено, що основними критеріями для виокремлення моделей координації є ступень концентрації повноважень та розвиненість горизонтальних зв’язків в системі державного управління. Але ступінь формальної концентрації повноважень в сфері європейської політики не повністю вказує на існуючі відмінності в способі організації механізму координації. Навіть в країнах, в яких ступінь координації вважається за найвищий, виступають істотні різниці в якісному характері.