КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми. Конституція України як Основний Закон країни уже в ст. 1 закріплює, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою. Головний критерій визначення держави демократичною полягає в реальній реалізації проголошених прав і свобод людини та громадянина. Реалізація, охорона та захист прав і свобод людини та громадянина є визначальною ознакою гуманістичного та цивілізованого рівня будь-якого суспільства. Наявні у нашій державі гарантії та механізми здійснення і реалізації особистих прав, свобод, законних інтересів та обов’язків поширюються не лише на громадян України, а й на іноземців та осіб без громадянства, що перебувають на території України.

Крім того, за даними Верховного комісара ООН по справах біженців у всьому світі проживає близько 20 млн осіб без громадянства, в Європі їх кількість сягає 640 тис., а в Україні зареєстровано близько 16 тис. таких осіб, що становить 2,5 % від загальної кількості тих апатридів, які проживають в Європі. Але й незначна їх кількість є достатньою для встановлення Конституцією України норми, згідно з якою «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України». Правовий статус осіб без громадянства розглядається в якості самостійного інституту конституційного права і характеризується певними особливостями та специфічними елементами.

Проте, існуючі нині теоретико-правові погляди щодо правового статусу апатридів в Україні не відповідають вимогам сучасної державно-правової дійсності і вимагають їх переосмислення з позицій вітчизняної юридичної науки, що актуалізує дослідження даної проблеми та водночас посилюється необхідністю вироблення нової конституційно-правової моделі статусу осіб без громадянства в Україні.

Питання конституційно-правового статусу осіб без громадянства в наукових колах завжди розглядалося як складова частина правового статусу особи в країні. У зв’язку з цим, більшість науковців радянського періоду, передусім, С.А. Авакян, С.Н. Бабурін, М.В. Баглай, О.Є. Кутафін лише окреслювали загальні риси даного правового статусу, не виділяючи їх з загальної категорії «іноземці». В подальшому розробка правового статусу іноземців та осіб без громадянства набула більш конкретних ознак, що й стало теоретичною основою підготовки дисертаційного дослідження. Важливе значення мають роботи сучасних правників-конституціоналістів: В.Ф. Погорілка, П.М. Рабиновича, В.Я. Тація, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала та інших. Однак, спеціальних та цілісних науково-монографічних чи дисертаційних досліджень, присвячених конституційно-правовому статусу осіб без громадянства в Україні, ще не існує.

У зв’язку з постійними змінами в національній нормативно-правовій базі і сьогоднішнім рівнем розвитку держави є необхідність звернення до аналізу існуючої проблеми формування конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні та проблем реалізації даного статусу.

Таким чином, дослідження і аналіз національного законодавства, що регламентує даний конституційний інститут, а також розробка шляхів удосконалення юрисдикційного захисту інтересів осіб без громадянства від необґрунтованих дій з боку Української держави в особі її органів та посадових осіб є своєчасною і необхідною.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилось відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (Закон України від 18.03.2004р. № 1629-ІV, Програми інтеграції України до Європейського Союзу (Указ Президента України від 14.09.2000р. № 1072. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності з Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2010–2015 роки (Наказ МВС України від 29.07.2010р. № 347). Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 16 від 28.11.2006р.) і розглянута та схвалена Національною академією правових наук України (п. 124 Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права, 2006р.)

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в осмисленні теоретично-правових основ конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні і відпрацюванні на основі цього пропозицій і рекомендацій щодо його вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі наукові завдання:

– висвітлити історичні умови виникнення та розвитку інституту осіб без громадянства;

– визначити ступінь наукової розробки теми дослідження;

– дослідити нормативне регламентування та соціально-правову сутність статусу осіб без громадянства в Україні;

– сформулювати поняття та визначити елементи конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні;

– розкрити сутність і зміст принципів правового статусу осіб без громадянства в Україні;

– охарактеризувати права, свободи та обов’язки осіб без громадянства в Україні;

– окреслити відповідальність осіб без громадянства в Україні;

– сформулювати визначення та виявити характерні ознаки гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні;

– охарактеризувати конституційно-правові гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні;

– обґрунтувати шляхи вдосконалення конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що пов’язані з конституційно-правовим статусом людини і громадянина в Україні.

Предмет дослідження – конституційно-правовий статус осіб без громадянства в Україні як сукупність головних елементів та конституційно-правової регламентації.

Методи дослідження. Важливість і складність теми, що досліджується, зумовила застосування низки загальнонаукових і спеціальних принципів та методів пізнання. З філософських методів та законів при аналізі стану науково-теоретичного опрацювання визначеного предмета дисертації застосовано закон накопичення певної кількості і переростання в іншу якість, що дозволило окреслити коло й кількість праць науковців, а відтак визначити наявні теоретико-правові проблеми, що є темою даного дослідження (підрозділ 1.1). Використання загальнонаукового діалектичного методу сприяло вивченню соціально-правової сутності конституційно-правового статусу осіб без громадянства, сутності прав, свобод та їх обов’язків, конституційно-правових особливостей правового статусу осіб без громадянства, що розвивається, змінюється, визначається умовами політико-правового життя, розвитку суспільства і держави в цілому (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2). За допомогою історичного методу було досліджено процес виникнення, формування та розвитку правового статусу осіб без громадянства в світі та Україні зокрема (підрозділ 1.1). Методи аналізу, узагальнення, угруповання, формалізації стали методологічною основою для опрацювання проблем доктринальних досліджень і правової регламентації статусу осіб без громадянства (підрозділи 1.1, 1.2). Формально-догматичний та юридично-догматичний методи застосовувались при формуванні авторського розуміння поняття, елементів та принципів правового статусу осіб без громадянства в Україні (підрозділи 2.1, 2.2) Формально-логічні методи (дедукція та індукція, аналіз і синтез) застосовувалися при дослідженні окремих складових елементів правового статусу осіб без громадянства, виокремленні їх ознаки, формулювання висновків та рекомендацій щодо наукового та практичного використання здобутих результатів (підрозділ 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 3.2). Структурний та функціональний методи дозволили з’ясувати особливості гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні (підрозділи 3.1, 3.2). Порівняльно-правовий метод використано для порівняння Конституції та інших актів законодавства України та міжнародних договорів, для проведення співставлень окремих елементів правового статусу осіб без громадянства, виявлення прогалин у національному нормативному регулюванні (підрозділи 1.2, 3.3). Метод інтерпретації використовувався при роз’ясненні конституційно-правових норм із застосуванням відповідних видів тлумачення (підрозділи 2.1, 3.3).

Емпіричну основу дослідження становлять матеріали юридичної практики Європейського суду з прав людини, Міністерства внутрішніх справ, органів прокуратури та суду щодо реалізації елементів статусу осіб без громадянства. У роботі використано понад 200 справ осіб без громадянства щодо отримання ними посвідок на постійне чи тимчасове проживання в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є одним з перших у вітчизняній науці конституційного права комплексних досліджень сутності, правової природи конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні та пошуку оптимальних шляхів удосконалення їх статусу.

Наукова новизна, як і сформульовані та обґрунтовані підсумки, що виносяться на захист і відображають науковий доробок, конкретизується у науково-теоретичних положеннях та пропозиціях, найважливішими з яких є:

вперше:

– проведено генезис правового статусу осіб без громадянства та аналіз стану наукової розробки теми дослідження, які свідчать про те, що дана проблема спеціально, окремо від категорії «іноземці» не досліджувалася ні в радянській, ні в національній історіографії;

– сформульовано визначення конституційно-правового статусу осіб без громадянства, як юридичного режиму публічно-правового становища осіб без громадянства, який обумовлений національним історичним і міжнародним досвідом;

– визначено, що пріоритетним завданням державної політики відносно осіб без громадянства в Україні на сучасному етапі розвитку є розробка і систематизація адекватної і сучасної законодавчої бази, яка, з одного боку, має відповідати реаліям забезпечення статусу осіб без громадянства, а з іншого – наближатиме Україну до реалізації положень ратифікованих раніше міжнародно-правових документів, зокрема Конвенції про статус апатридів від 28.08.1954р. Обґрунтовано необхідність прийняття Закону України «Про конституційно-правовий статус осіб без громадянства (апатридів) в Україні», в якому буде закріплено демократичну модель політики держави стосовно апатридів, визначено цілі, принципи, завдання, пріоритети та механізми реалізації державної політики щодо осіб без громадянства. Також Закон повинен містити основи конституційно-правового статусу осіб без громадянства, а саме: правосуб’єктність, спрощені підстави отримання громадянства України, права, свободи та обов’язки осіб без громадянства, механізм їх реалізації, гарантії правового статусу, відповідальність осіб без громадянства за порушення національного законодавства;

удосконалено:

– поняття правосуб’єктності, що є елементом конституційно-правового статусу особи без громадянства і полягає у здатності особи бути учасником правовідносин. Правоздатність осіб без громадянства – це здатність мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що виникають з моменту народження і визнаються за кожною особою незалежно від її національності, віку та інших ознак і припиняється з моменту смерті особи. Дієздатність осіб без громадянства – це здатність своїми діями самостійно реалізовувати надані їм суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки. Обсяг конституційної дієздатності визначається Конституцією України (ст. 64) і не може бути обмежений, крім випадків, передбачених нею ж. На осіб без громадянства розповсюджується положення щодо визнання їх судом недієздатними;

– поняття юридичної відповідальності, що виступає в ролі виховного елемента впливу з боку держави у вигляді покарання чи стягнення, спрямованого на попередження правопорушень з боку осіб без громадянства у майбутньому та виховання у них ознак правомірної поведінки. Даний елемент має каральну функцію, передбачаючи покладання на винувату особу без громадянства певного виду і відповідної міри покарання;

– дефініцію права і свободи осіб без громадянства в Україні: це соціально обумовлена, закріплена та забезпечена Конституцією та іншими законами України система можливостей особи мати, володіти, користуватися та розпоряджатися всіма соціальними благами та цінностями, а також користуватися свободою дій і поведінки у межах Конституції та законів України. Сформульовано уніфіковану систему конституційних прав і свобод осіб без громадянства, що складається з загальноконституційних та спеціальних прав і свобод, а також подано власну систему обов’язків осіб без громадянства, що також розподіляється на дві групи: обов’язки загальноконституційні та спеціальні. Доведено, що особи без громадянства володіють особистими, економічними, соціальними та культурними правами, при цьому вони обмежені у політичних правах. Запропоновано законодавчо розширити політичні права осіб без громадянства, зокрема: ліквідувати суперечність між Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994р. та Конституцією України і передбачити в останній політичне право осіб без громадянства вступати на загальних з громадянами України підставах до легалізованих об’єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це визначено статутами цих об’єднань; змінити диспозицію статті 39 Конституції України, і передбачити, що особи без громадянства можуть користуватися політичним правом на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації;

– систему конституційно-правових гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства, що складається із загальносоціальних та спеціально-юридичних. Загальносоціальні гарантії реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні можна визначити як сукупність умов, засобів та механізмів, що забезпечують у своїй сукупності фактичне втілення конституційних прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в усіх сферах суспільного життя (політичній, економічній, соціальній, культурній). Спеціально-юридичні гарантії – це усі правові умови, засоби та механізми, що забезпечують реалізацію прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в державі;

дістало подальшого розвитку:

– узагальнення, що в структуру конституційно-правового статусу осіб без громадянства входять такі елементи: правосуб’єктність; суб’єктивні права, свободи та юридичні обов’язки (законні інтереси, як другорядний елемент); принципи конституційно-правового статусу осіб без громадянства; гарантії забезпечення прав і свобод; юридична відповідальність.

– питання законодавчого закріплення конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні, а саме, доведено, що сучасне законодавство не дає повною мірою відповідей на виклики, які ставить перед державою практика реалізації законодавства з цього питання. Визначено, що внутрішня законодавча база спирається на міжнародно-правові документи: Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенцію про статус апатридів, Конвенцію про статус біженців, Конвенцію про скорочення безгромадянства, Міжнародну Конвенцію про захист прав усіх працюючих мігрантів і членів їх сімей, Конвенцію про громадянство заміжньої жінки та ряду інших. Вони стали частиною національного законодавства України, оскільки саме в цих документах регламентуються механізми та принципи здійснення політики щодо осіб без громадянства, і Україні необхідно продовжувати імплементацію зазначених стандартів у законодавство і практику реалізації;

– аргументація, що особа без громадянства в Україні є особливим суб’єктом конституційного права України, яка знаходиться у певних взаємовідносинах з Українською державою і виступає в свою чергу об’єктом правового регулювання. Доведено, що особи без громадянства мають свій особливий конституційно-правовий статус, і їх розмежування є юридично обґрунтованим;

– принципи конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні – це найбільш загальні, нормативно-регулятивні, формально-визначені, свідомо-вольові правила поведінки, що передбачаються Конституцією та законодавством України, та які визначають сутність і соціальне призначення правового становища осіб без громадянства (апатридів). До системи принципів конституційно-правового статусу осіб без громадянства віднесено два види принципів: 1) загальні принципи, що стосуються загального конституційно-правового статусу особи; 2) спеціальні принципи, що розкривають характерні особливості конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні;

– поняття гарантій реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні, що являє собою систему взаємоузгоджених, послідовних, передбачених у нормативно-правових актах засобів, умов та механізмів, соціальним призначенням яких є забезпечення фактичного втілення правового статусу осіб без громадянства в суспільні, соціальні відносини в Україні;

– виокремлення ряду ознак, що притаманні гарантіям реалізації прав, свобод та обов’язків осіб без громадянства в Україні: по-перше, будь-які гарантії, у тому числі і конституційно-правового статусу осіб без громадянства, спрямовані на забезпечення конституційно-правового статусу людини в державі загалом; по-друге, вони являють собою систему, тобто мають бути узгодженими, послідовними, єдиним цілим; по-третє, вони формалізуються у нормативно-правових актах у вигляді засобів, умов та механізмів; по-четверте, їх соціальним призначенням є забезпечення реалізації прав, свобод, обов’язків та законних інтересів людини і громадянина.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки, рекомендації та пропозиції, що обґрунтовані у дослідженні, створюють основу для формування сучасного розуміння конституційно-правового статусу осіб без громадянства в Україні, подальшого реформування та вдосконалення їх статусу з урахуванням необхідності адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів та найкращих практик зарубіжних країн у напрямку подальшої демократизації даного інституту.

Сформульовані у дисертації теоретичні та практичні положення, пропозиції і висновки використані: у нормотворчій діяльності Міністерства юстиції України (акт про впровадження № 18-52/759 від 22.03.2011р.) та Верховної Ради України (акт про впровадження № 04-03/5-158 від 16.03.2011р.); у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ (акт про впровадження від 28.12.2010р.).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації, їх полемічна аргументація, рекомендації щодо вдосконалення конституційно-правового статусу осіб без громадянства викладені: на ІІІ Міжнародній науковій конференції «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 2007р.); науково-практичній конференції «Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії» (м. Київ, 2008р.); Всеукраїнській науковій конференції ад’юнктів, аспірантів та здобувачів «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м. Львів, 2008р.); науково-практичній конференції (м. Київ, 2009р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано в чотирьох наукових статтях у фахових юридичних виданнях України та в чотирьох збірниках тез наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, додатку та списку використаних джерел (209 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з яких 198 – основний текст.